4

Кілька секунд мовчання і…

- Забереш мій багаж з номеру. – фиркнула Обрієтта, байдуже посміхнувшись.

- Пані, а як же інші охоронці?

- З ними я і так знайома. – обернулася вона, - Хай вони продовжують роботу за моїх минулих охоронців.

Вона поспіхом подалася до виходу. Потім сіла за кермо й вирушила в путь.  Тобі кінець, Гатто! – подумала вона. Вчора ввечері їм все таки вдалося поговорити:

- Обрі? Це ти доню!

- Не називай мене так!

- До тебе тільки тепер дійшло моє попередження?

- Що ти хочеш?

- Я віддаю половину своєї фірми своєму зятеві і ти мусиш підписати угоду, що ти згодна змінити власника своїх акцій в компанії, при цьому вони залишаться твоїми, та управляти ними Рік більше не буде.

- Ми про це з тобою вже говорили минулого разу. Якщо ти приймеш мої умови – я підпишу, якщо ні – то значить ні.

- Хахах… - засміявся старий хриплим голосом, - Якщо ні, то твої охоронці будуть гинути одне за одним, а потім, можливо, перейду до твоїх знайомих. Наприклад, до Берти.

Гатто поставив слухавку. А ця розмова не виходила у неї з голови. Вимкнула телефон й витягла СІМ карту, він явно прослуховувався, не зважаючи на те, що купила його в тому місяці, а вже встигли зламати на прослуховування.

Сигнал. Крики. Ще б трохи й дівчина попала б в аварію, та в останній момент викрутила руль й обминула повертаючу машину. Більше поринати в  роздуми не варто. У бокове скло вона побачила, як її переганяє Арда, й мигає аварійкою щоб з’їхати на узбіччя.

- Як ти смієш мене затримувати? Хто ти взагалі такий? – виходячи з машини грюкнула дверима вона. Вітер розвивав її волосся.

- Я не дам тобі наробити дурниць, я знаю, що ти їдеш вбивати Гатто і я б не радив тобі цього робити. – оперся на свою мину хлопець.

- Звідки знаєш?

- Коли ти виходила, ти сказала, що покінчиш з Гатто, а я йшов позаду. – розвів руками він.

- Звідки ти Гатто знаєш, я питаю!?

- А хто його не знає? Розкажи, що сталося і я тобі допоможу не просто вбити його, а знищити повністю. – посміхнувся хлопець.

- Я можу тобі довіряти?

- Мусиш. – припідняв брову Арда єхидно усміхаючись.

Іскри між їхніми поглядами перетворилися у блискавки. Дівчині було нічого робити. Смерть для Гатто стала б для нього спасінням.

- Гаразд, ти допоможеш мені. Що ти хочеш навзаєм?

- Твоїми акціями буду керувати я. – самовпевнено відрізав Арда.

Вже разом, машина за машиною відправилися до дому Обрі. Будинок був двохповерховий  у сучасному стилі, з сіро-білим дизайном, адже переїжджала вона майже кожного року. Згодом приїхав Рік.

- Обрі? Що відбувається? – увірвався в дім він.

- Вибач, Рік, але я не можу більше працювати з тобою. Гатто втягнув мене у війну, відтепер ця війна лише моя.

Рік розгублену ковтнув слину. Видно він насторожився. Обличчя зблідло. Проте насправді він насторожився, не через Обрієтту і її життя, а через акції якими керував він і його пришелепкуватий батько.

- Я не буду підписувати. – мовив Рік схрестивши руки на грудях. Він був худорлявим, світловолосим хлопцем, завжди трохи розгубливим та все ж – розумним.

- Що це означає? Ти розумієш, що ці акції і так мої, якщо не так, то через суд я заберу їх. – всілася на диванчик дівчина.

- Ні, діло не в цьому. Ми стільки років працюємо разом, ти ж знаєш, я ніколи не залишу тебе. – викрутився той.

- Тебе ніхто не питає. – гаркнув Арда несучи лимонад з кухні.

- А ти ще хто?

- Це мій охоронець! І від тепер – партнер.