3

Перелякана Обрієтта швидко вихопила газовий балончик з сумочки і пшикнула чоловікові в обличчя, а потім побігла не озираючись.

- От дідько! – гукнула вона,  - Знайшов мене!

На щастя поруч проїжджало таксі, дівчина не роздумуючи зупинила його й рванула в центр міста, у готель під назвою “Сапфір”, який належав її померлому дядькові Жерарові. Невдовзі задзвонив телефон. Це був невідомий номер. Піднімати чи ні? – майнуло у неї в голові.

- Ало, я слухаю!

- Обрі, як ти? Це я Берта! Я змінила номер вчора, тому що старий заблоковано.

- Та я… - вона не мала, що сказати. Це була її стара знайома, з якою вони випадково познайомилися в тролейбусі, проте про неї Обрієтта мало що й знала, - Все добре. Відпочиваю. Ти як? – відповіла та з ввічливості. Вона завжди була не багатослівною дівчиною, особливо стала такою після смерті дядька.

- О, все супер, у мене так багато всього в житті відбулося ти б знала.

Обрі знала, що Берта зараз потягне розмову, як вона робила завжди, а під кінець почне допит про її особисте життя.

- Вибач, я трохи пізніше передзвоню. Мені дзвонить сусідка. – кинула вона.

- Гаразд, Обрієтта, ще зідзвонимось!

Вечеріло. Сонце майже зайшло. Прибувши в готель дівчина зайняла вільний номер. Додому не можна. Випивши ковток гарячого чаю з м’яти, вона всілася у крісло на балконі й задивилася на безкрайній горизонт жовтогарячого неба. Кілька днів тому біля її дому було вбито кількох охоронців. Тоді їй гадалося, що це було попередження, мабуть так воно і є. Їх розстріляли з автомату на машині, яка навіть не зупинилася поглянути, хто вони. Пулі летіли по вікнах і стінах, не вибираючи куди потрапити.  У двері почувся стук.

- Заходьте. – спокійним тоном мовила дівчина. Тут їй боятись було нічого.

Це був директор готелю.

- Вибачте, що в пізній час. Ваші нові охоронці тільки-но приїхали з бази, чи бажаєте ви з ними познайомитись?

- Ні. – відрізала вона повільно кладучи свою чашку на стіл. - Залишимо це на завтра. Якщо більше не має питань, вийди з номеру. Будь ласка.

Той махнув головою, давши зрозуміти, що її покидає, а Обрієтта далі почала думати над своїми наступними діями.

Вона була стійкою й сильною жінкою з темно-карими очима й волоссям, з красивою фігурою, але без ідеальних параметрів. Звикла жити одна, проте, ніколи не припиняла думати про почуття інших людей. Була вона щасливою? Не зовсім! Маючи гроші, але не маючи більше нікого крім них – хіба це щастя?

Зібравши сили в кулак, Обрієтта витерла маленьку сльозу яка ледь відчутно потекла по щоці й подзвонила Даніелю. Він був їй як брат, а його дружина Реймі як сестра. Вони в трьох багато пройшли разом, проте з народженням у них дитини, їхня дружба не деякий час застигла.

- Даніель?

- Так, що сталося?

- Мені потрібен номер Гатто.

- Що? Ти здуріла? Він тебе вб’є!

- Я не боюся смерті, я звикла дивитися в очі своєму страху! Ще кілька днів тому його люди вбили мого охоронця, в якого було троє дітей. Я не дозволю просуватися більше цьому абсурду, хай вирішує проблеми зі мною віч-на-віч. – Обрі, дуже заділа смерть одного з охоронців, адже вона тісно спілкувалася з його дружиною і дітьми, а тепер навіть поглянути в очі їм не могла.

- Гаразд. Знаю, у тебе обов’язково є якийсь план, зараз вишлю номер через СМС.

- Дякую.

- Я вірю, що ти не наробиш дурниць.

Ніч пройшла наче за одну годину. Дівчину всю ніч мучили кошмари, поспала вона години зо 3. Ворочалася. Не могла знайти собі місця на широкому, м’якому ліжку. Повний місяць як на зло, покрив своїм сяйвом весь номер. Тіні здавалися живими, тому вона увімкнула всі лампи. Ранок у неї почався о 5 годині.

- Так, більше продовжуватись не може! Сьогодні я покінчу з Гатто. – буркнула вона заряджаючи пістолет.

За дверима почувся голос директора.

- От халепа! Я ж мала з охоронцями познайомитися. – прикусила нижню губу вона дивлячись просто у двері. Ривком відчинивши їх перед собою, Обрі побачила директора Арму.

- О, пані Обрієтта ви вже прокинулися! Це ваші нові охоронці. У нас виникла маленька суперечка з одним із них, через те, що він завзято рветься бути вашим саме персональним охоронцем.

- Он як. Хто ж він? – зацікавилася дівчина.

- Арда. – відповів грізним, гордівливим голосом директор й змахом руки покликав хлопця сюди.

Перед дівчиною постала статура сильного й високого, смаглявого хлопця з темними очима й короткою, чорною стрижкою. Мускулисте тіло виривалося з під білої, тонкої сорочки й здавалося вона от-от репне.

- Привіт, Обрієтта! – хмикнув він.