9 глава

– Аня! Ну, де ти там? - кликала мене мама з коридору.

- Мам! Ти йди, я потім підійду.

- Добре, я пішла тоді, і ти не затримуйся!

Грюкнули вхідні двері. Тиша. Тепер можна спокійно збиратись.

Залишившись у спідній білизні, мій погляд затримався на моєму відображенні у дзеркалі, шо було на дверях шафи. Я підійшла ближче, роздивляючись.

Шкіра на животі вже трохи в'яла. Покрутилася. Целюліту немає, можливо через те, що немає зайвої ваги. Груди вже не такі пружні як раніше, але в розмірі не зменшилася, в бюстгальтері, як і раніше, гарно виглядають. Сідниці залишилися колишніми, мені завжди хотілося, щоб вони були меншими, але саме ними завжди захоплювалися, навіть дівчата. Талія така ж тонка. Тільки плечі стали тоншими, руки схудли і риси обличчя загострилися.

Волосся хоч і не таке вже густе, навіть пофарбоване, виглядало красиво. Скільки пам'ятаю, вони завжди блищали від природи. Коли я переїхала до мами, мені так сильно захотілося щось змінити в собі, що я підстригла їх і тепер вони, красивим хвилястим каскадом, звисали до лопаток.

Зморшки під очима розгладилися, тільки якщо придивитися, можна помітити маленькі. Шкіра обличчя вже не сірого кольору, посвітлішала, карі очі не згаслі, погляд ясний і відкритий. З подивом відзначила, що виглядаю молодше!

Раптом зрозуміла, що в мені щось змінилося, я подобалась собі у дзеркалі. Захотілося підфарбуватися, надіти саме це зелене плаття і залишити волосся розпущеним.

Коли я йшла до будинку тітки Валі, музика вже грала на повну силу. Сьогодні ніхто, в радіусі півкілометра, не спатиме.

На подвір'ї було багато людей, всі ошатні та радісні. Тут же, на асфальтованому дворі стояли великі колонки, з яких і лилася музика. Зрозуміло, танці будуть тут.

Великий навіс зробили на втоптаній землі городу, там поставили довгі столи, до них збили лавки, які накрили килимками. Скрізь були дроти з додатковими лампочками, тому що основна частина свята, зазвичай, припадала на вечір та більшу частину ночі.

Мені було незатишно бути однією серед усіх і я почала шукати очима маму, але її ніде не було видно. Але я помітила Марину, теж із мого класу. У школі ми добре ставилися одина до одної, вона була приємною, щирою, домашньою дівчинкою. Зараз стояла з двома хлопчиками 10-12 років, трохи погладшала, але її це нітрохи не псувало. Я була рада її бачити.

Я підійшла до неї, ми почали розмовляти і почуття скутості та дискомфорту, яке захопило мене на початку, зникло. Тільки одне затьмарювало сьогоднішній вечір – тут був Микола. Але він поглинав чарку за чаркою в суспільстві кількох працівників з його ферми, не цікавлячись ніким навколо.

Усі сіли за столи, які буквально ломилися від їжі. Спустілі тарілки відразу ж змінювалися на повні жінками, які снували туди-сюди, вони були помічницями сьогодні.

Потім усі пішли танцювати. За цей час страви на столі змінилися на нові. Натанцювавшись і наговорившись, гості знову сіли за столи. І таких підходів, як правило, було п'ять-шість на весіллях у нашому селі.

Ще проводи в армію за таким самим сценарієм були схожі.

Я не помітила, як прийшов Саша зі своєю мамою. Але коли в черговий раз заграла повільна пісня і я знову почала виглядати місце, де сховатися, щоб мене ніхто не запросив на танець, я наткнулася на Сашин погляд з іншого боку двору і зупинилася, дивлячись на нього.

Він трохи схилив голову, вітаючись зі мною. Я підняла долоню у відповідь і поспішила подалі від пар, що танцювали.

Після чергової перерви на їжу, гості, будучи вже добре напідпитку, танцювали щосили під жваву пісню.

Раптом хтось схопив мене за руку і висмикнув у гущу танцюючих людей. Я підняла очі і виявилася віч-на-віч з п'яним Миколою. Вирватися не виходило, він тримав мене за обидві руки, смикаючи під ритмом танцю.

Пісня швидко закінчилася і я сподівалася піти, але заграла повільна музика і він притягнув мене до себе, поклавши обидві руки на мою спину. Я вперлася долонями в його груди, намагаючись відштовхнути, але він тримав міцно, дихаючи мені в обличчя запахом алкоголю та їжі, від чого мене почало нудити.

Вже зі сльозами на очах, марно намагаючись вирватися з його захвату, я дивилася на всі боки, сподіваючись побачити когось, хто міг би мені допомогти. Але всі захоплено танцювали у напівтемному дворі, під гучні звуки музики.

І тут хтось схопив Миколу за плече, змушуючи зупинитись. Я підняла очі – це був Саша. Хвиля полегшення накрила мене!

- Коля, давай відійдемо, розмова є, — сказав він.

- Сань, давай потім, я зараз зайнятий, як бачиш, - відповів той, показуючи на мене.

- Ні, саме зараз.

Сашко був вищий на зріст, тверезий і не відпускав Миколу, і йому довелося відпустити мене. Вони пішли у бік літньої кухні, ніхто нічого не помітив.

Мені дуже захотілося піти звідси, але треба попередити маму, а шукати її зараз не було сили. Та й ще один контакт із Колею я просто не винесу.

Вийшла з двору і сіла на лавку біля хвіртки. Від натовпу, що веселився, мене приховувала стара груша, тут було темно і спокійно.

Підійшов Саша і сів поруч.

- Ти в порядку?

- Так, я дякую тобі, - говорити про це зовсім не хотілося.

Сашко помовчав.

Хоч він і був ще дуже стриманий, але вже не було холодної байдужості. І після пережитого стресу, я відчувала себе спокійно та безпечно поруч з ним.

- Тобі краще тут не лишатися. Ходімо, я проведу тебе додому.

- Так, я теж хотіла б піти, але треба попередити маму.

- Я їй вже сказав, що ти йдеш додому.

Я з вдячністю подивилася на нього.

Ми мовчки йшли темною вулицею. У грудях щеміло від цього моменту і від усвідомлення того, що він ніколи більше не повториться.

Зупинилися біля воріт. Я згадала ті кілька разів, коли Саша проводжав мене до цього місця і ми ось так одне навпроти одного стояли. Тільки тоді він хотів мене поцілувати.