8 глава

- Може, мені це вдягнути? - запитала мама, розглядаючи білу сукню, в зелений листочок.

- Можна це, воно ошатне.

-А ти вже вирішила, у чому підеш?

- Я теж вдягну сукню, - зітхнула я, зовсім не відчуваючи такого ж ентузіазму, як вона. – У мене там є кілька. Потім вирішу яке.

- Ти і на весілля підеш з таким кислим обличчям?

- Мамо, ти думаєш, що у дворі, де збереться половина села, хтось помітить моє обличчя? - з усмішкою запитала я.

У тітки Валі, що живе наприкінці нашої вулиці, зчерез два тижні весілля – онука заміж виходить. Тільки мама поводиться так, ніби заміж виходжу я.

- Гаразд, ти тут далі без мене вибирай, а я схожу до Тетяни Володимирівни.

- І що тобі так подобається там сидіти годинами? - здивовано промовила мама, з сумнівом дивлячись на наступне вбрання.

Я швидко вийшла, доки вона не розпочала нову тему.

Я сиділа на затишній кухні літньої вчительки, тримаючи в руках чашку з чаєм. У звичайний чорний чай вона додавала листя чайної троянди, що робило його дуже ароматним. На столі стояла тарілка з домашніми булочками.

- Тетяно Володимирівно, ви спеціально до мого приходу щоразу булочки печете? - запитала я, відкушуючи шматочок.

- Та вони завжди в мене є, - відповіла вчителька, сідаючи навпроти мене. - Я напечу, але ж сама, все не з'їдаю, ось вони і лежать.

Діставшись уже до начинки зі смородинового варення, я думала про те, що ходжу сюди не з жалю і не з ввічливості, а тому, що мені подобається проводити час з цією жінкою. Глибокомисляча, мудра, чуйна співрозмовниця – спілкуватися з нею було величезним задоволенням. Все ж таки вчителі – це особлива категорія людей.

Раптом ми замовкли, прислухаючись - у замку перевернувся ключ і відчинилися вхідні двері. Тетяна Володимирівна, радісно стрепенувшись, поспішила до передпокою.

- Сашенька! Людочко! Що ж ви не попередили, що приїдете, я б борщику свіжого наварила! А на чому ви дісталися сюди в такий час?

- Мамо, я забрав машину з ремонту.

Зрозумівши, що приїхав Саша, я просто заклякла, сидячи на кухні. Якби можна було випаруватися!

Що мені робити, вийти теж до них? Так, напевно треба вийти, бо буде ще незручніше, якщо вони побачать мене, сидячою за столом.

Глибоко зітхнувши, щоб набратися сміливості і стиснувши раптово замерзлі руки, я вийшла в передпокій.

Саша перевзувався, а незнайома мені жінка поправляла свою зачіску у дзеркалі, що висіло на стіні.

- Анечко, дивись, діти вирішили влаштувати мені сюрприз серед тижня!

Сашко різко вирівнявся, дивлячись на мене. Його супутниця теж з цікавістю повернулася у мою сторону.

- Сину, що ж ти не вітаєшся? Людочко, познайомся, це Аня, вони з Сашком в одному класі вчилися, дружили, весь час разом ходили, - вона мрійливо усміхнулася своїм спогадам.

А ця сама «Людочка» придивилася до мене ще більш уважно.

Я відчула себе дуже дискомфортно.

- Здрастуйте, - сказала одразу обом, підкреслено ввічливим тоном, щоб «Людочка» не подумала, що окрім Тетяни Володимирівни в мене є ще якась причина тут бувати.

Адже це не так, я приходжу спеціально серед тижня, щоб не перетинатися з Сашком. Чому вони цього разу приїхали у середу, я не знаю. Але мені здавалося, що виглядає зараз ця ситуація не дуже.

- Ну я піду, - звернулася до Сашиної мами. - Дякую вам за чай.

- Анечко, залишся, посидимо всі разом, - запропонувала вона.

- Ні, мені вже час, я ще до вас зайду, - посміхнулася їй. - До побачення.

Проходячи у вузькій передпокої повз Саші, я опустила голову, щоб не дивитися на нього. Але моїх ніздрів торкнувся терпкий запах його парфумів і я несвідомо затримала подих.

Він наздогнав мене вже на подвір'ї. Зупинився поруч, засунувши руки в кишені штанів.

- Мама сказала, що ти маєш проблеми з Миколою Сивенком.

Я була зворушена такою турботою, особливо з огляду на його холодність до мене.

- Ну.. так, він не розуміє слова "ні", - ніяково зітхнула я. - Але я впораюся, дякую.

Він помовчав якийсь час.

- Добре. Тебе провести? – кивнув на темну вулицю.

- Ні, дякую, - я вдячно посміхнулася. - Я сама дійду.

Він знову кивнув головою і попрямував до під'їзду.

А я йшла додому, але здавалося, що летіла, від тепла, що розливалося по нутрощах. Сьогодні я побачила, зовсім трохи, того Сашу, якого я знала раніше.