1 глава

Я наважилася. Стало так нестерпно, що це почуття підтримало мою слабку волю, і я переїхала жити до мами у село. Туди, де я ніколи і за жодних обставин не хотіла б жити. Природу дуже люблю, але сільське життя – ні. Та й звикла вже, до мозку кісток стала міською.

Але подітися мені не було куди, а далі я вже не могла.

Я давно не приїжджала сюди ще з часу училища. Все ніколи було. І я боялася зустріти тут Сашу.

Спочатку тому, що мені було незручно перед ним за те, як я з ним вчинила, а потім, мені не хотілося щоб він бачив якою я стала, точніше, якою мене зробили роки. Чомусь мені це було важливо, незважаючи на те, що я жила в ілюзії щасливого сімейного життя.

В селі на мене одразу ж звернули увагу кілька холостих чоловіків. Все розпитували у мами про мене. І вона намагалася влаштувати моє особисте життя. Але я не збиралася більше заміж.

Я віддала свою молодість, сили, життя людині, якій тепер, виявляється, вони не потрібні. І що я тепер можу дати комусь іншому із зовнішністю, вже відзначеною віком та підірваним здоров'ям?

Ні, я вже своє життя прожила. Залишилося постаріти і померти.

Сашу я не зустрічала і не питала про нього нікого. Незручно, чутки поповзуть селом. А в нього, мабуть дружина, діти, а може, він взагалі тут не живе. Як би не було, я сподіваюся, що в нього все склалося добре.

При цій думці спливли в пам'яті його слова, які він сказав, коли я їхала до міста вчитися: «Я завжди пам'ятатиму тебе. Я шукатиму дівчину, схожу на тебе..».

..Він був моїм однокласником, сином нашої вчительки з математики.

Її покинув чоловік, пішовши до молодої та гарної вчительки, яка приїхала до нашого села на роботу після практики, а вона залишилася одна з двома синами, ледве виживаючи на скромну зарплатню шкільної вчительки. І щодня, зустрічати в коридорах школи та бачити в учительській щасливого зрадника з підлою розлучницею, було для неї персональним пеклом. Але вона трималася. Схудла, змарніла, зблідла, але трималася - їй ще треба було молодшого сина піднімати. Добре, що старший уже закінчував інститут.

Саша був відмінником нашого класу. Крім того, що бути сином вчительки само по собі зобов'язувало його добре вчитися, але він, крім цього, був розумним і завзятим.

Він ходив до школи в одних і тих самих штанах і светрі. Щось інше одягав лише на свята. Але гідності Саші було не позичати. Рано подорослішавший, завжди впевнений у собі, з високо піднятою головою, він мовчки зносив жалість односельців та піддівки однокласників. Батька він зневажав і відмовлявся будь-що від нього приймати.

І він любив мене. Мовчки, благородно, завжди поряд.

Я не одразу помітила це. Тільки у старших класах Саша захистив мене від однокласника, коли той довів мене до сліз своїми глузуваннями. Коли на дискотеці в клубі він дізнався, що старшокласник, до якого я, до речі, була не байдужа, вирішив цим скористатися і затягти цього вечора мене в ліжко, Саша став між ним і мною, і не дав йому підійти. За що той його мало не побив. Але він стояв, і сміливо дивився супернику в очі.

Інші хлопці могли собі дозволити чіплятися до мене, а він загравав, але ніколи не виявляв до мене неповаги. Тільки одного разу спробував мене поцілувати.

Не пам'ятаю вже чому, але я часто спізнювалася до школи. І того дня, коли я забігла в роздягальню, на ходу скидаючи верхній одяг, вона була порожня, всі вже хвилин п'ять, як сиділи на уроках.

Раптом зайшов Саша.

- Як це - ти, і не на уроці?? - Здивувалася я. Він ніколи не спізнювався і не пропускав заняття.

Сашко постояв мить, дивлячись на мене. Потім рушив у мій бік. Я не розуміла, що він має намір зробити, але інтуїтивно почала відступати.

Коли моя спина вперлася в стіну, він схопив мої руки, піднявши їх, притиснув до стіни і почав наближатися до мого обличчя. Я все зрозуміла..

Але раптом він зупинився, уважно дивлячись у мої очі. Відпустив мої руки та відійшов.

- Я побачив у твоїх очах страх. Чому ти злякалася?

Але я, проскочивши повз нього, втекла в клас, залишивши його без відповіді.

Так, я злякалася, але не того, що Саша збирався мене поцілувати, а того, що відчула, коли його губи майже торкнулися моїх. Тоді я відчула потяг до чоловіка, перший раз у своєму житті. Я була вражена і збентежена.

На літніх канікулах він кілька разів проводив мене додому з клубу, та щоразу питав дозволу мене поцілувати, але ніколи більше не намагався зробити це силою.

І все одно, я якось не надавала значення його ставленню до мене. Тільки коли він під час мого від'їзду сказав ті слова, я все зрозуміла.

Я поїхала до міста вчитися на журналіста, а він у сусіднє – на лікаря. Ми взагалі перестали бачитися.

Тільки несподівано для себе я дуже сумувала за ним і дуже хотіла його бачити. Мені не вистачало його постійної присутності поруч, ненав'язливої ​​уваги, наших прогулянок дорогою зі школи додому, наших розмов у березовому гаю, через який ми проходили.

Але нове життя, друзі, враження, захопили мене і думки про Сашу, з часом, стали не такими частими, а потім зовсім зникли.

Через кілька років, після того, як я закінчила навчання, і влаштувалася в місті, я приїхала до мами погостювати. Обійми, розмови. Виявляється, я скучила за всім.

І перше, що я запитала у мами, це, як Саша.

- Сашко молодець, розумний, - відповіла мама. – Інститут закінчує, фельдшером працює у сусідньому селі. У вихідні приїжджає до матері додому.

Мені дуже захотілося його побачити. І сьогодні якраз була п'ятниця!

- Мамо, о котрій годині приїжджає вечірній автобус?

- О шостій годині вечора, через сорок хвилин вже, - сказала здивована мама.

Я схопилася, поцілувала її в щоку і побігла перевдягатися. Я навіть не знала, чи він приїде цим автобусом, але я дуже на це сподівалася.

Навіть не знаю, чого мене так прорвало. Чи з'явилася ностальгія коли я приїхала додому або скучила просто, але я дуже хотіла його побачити.