Життя поспіхом

«Важка робота, дірявий дах у грудях вже місяць пече, до біса цих лікарів, багато вони знають, зараз висплюся і біль пройде», — сказав Валентин.

Біль справді пройшов. 

— О, нарешті явилась померла душа, привіт, ти у царстві снів. Ти переміг у лотерею та виграв двозначний номер, вітаю, душа 62, один із бояр царства снів зробив запит на асистента.

— Що я буду робити? — поцікавився Валентин, — і де можна знайти дзеркало?

— Залежить від волі начальника, може будете жонглювати діамантами, може будете, а ні ви потрапляєте до відділу слухачів, все що вони роблять це збирають інформацію про людські сни, іноді проводячи опитування.

— О, клас, то я сплю?

— Гаразд, я відправляю вас до кімнати брифінгу.

Валентин не відчував ніг, проте він переміщався за допомогою левітації, як йому здавалося.

— Душа номер 62? Ага, при житті мала погано розвинені бажання, бла-бла. О, та ви щасливчик з таким номером, певно будете працювати на когось важливого?

— Мені сказали у відділі опитувань.

— О, не пощастило значить, можеш почати забувати, як виглядає вулиця. Почнемо, ви померли, тепер змиріться з цим.

— О, то я все-таки вмер? Жаль, я сповідався, що щасливе життя настане. Напевно спостерігати за чужим життям веселіше чим мати своє?

— О, схоже двозначні мають особливі почуття. Друга новина, у нас немає закляття, що може вас повернути назад, змиріться з цим також.

— О, нарешті, а то мені було страшно, що хтось почне мені погрожувати ним.

— … — створіння, що проводило брифінг було здивоване та ніяково дивилося на Валентина, йому так здавалося, бо його очі  були зав’язані.

— О нарешті прийшла душа, тепер ти будеш приносити мені чай та слухати опитування замість мене, повір сновидці ніколи не затикаються, — сказало створіння, на ім'я Екзорд, він виглядав, як скелет, був вдягнений у чорну робу з капюшоном.

— Я хочу спокою, — Валентин же не знав своєї зовнішності.

— Ну, а я його отримаю, до речі, ти маєш власну волю, проте проти мого наказу піти не можеш, а тепер кивни.

Валентин відчув титанічну силу, що примусила його опустити голову після кількох секунд. Валентин не чув свого голосу, він просто говорив та сподівався, що сказав те що думав, поки що йому щастило не робити жодних помилок.

— Я побачив межу. А чого саме ви хочете?

— Я творіння з князівства снів, я хочу лише чаю.

— Я про серйозніші речі.

— Я ніколи нічого не хотів, моє місце тут. Марш робити чай, почни із зеленого після закипання води почекай кілька хвилин.

— Слухаюся.

«Лінива сволота», — подумав Валентин, зрадівши, що наказ не контролює його думки.

Валентин все ще нічого не бачив, проте він відчував стіни та підлогу, коридор був громадним — в ньому могло проїхати три вантажівки, проте Валентину здавалося, що стеля сягає небес, бо він ніяк не міг її відчути.

Валентин зайшов до кухні та почав відчувати стелю, взагалі вся кімната, здавалося, не відповіла дійсності, проте побачити хоч щось Валентин не міг. До відчуттів додався чайник, та пакет чаю, що замовляли. Валентин не відчував речей на дотик і не чув нічого, окрім голосу хазяїна. Поки кипів чайник, Валентин поклав обидві руки на стіл, та почав їх зводити разом, перевіряючи, що лежить на столі. Щось було схоже на чашку, а що таке ця метрова річ Валентин не уявляв.

 Приготувавши чай та Дійшовши до кабінету свого хазяїна, Валентин зайшов до кімнати, поки йшла розмова. Усі кого Валентин чув, говорила спокійним голосом, навіть коли злилися.

— Представляєте, мої підлеглі знають більше за мене, — сказав сірий силует людини, який Екзорд не бачив.

— … — нахиливши голову набік та сперши її на руку, дивився на силует Екзорд. 

— Мені й платять більше, схоже начальству важливіше уміння лідерства ніж технічні знання.

— 62 тепер ти відгукуєшся, на ім'я Шістка. Почни розмову зі мною.

— Чому ви не відповідаєте на його запитання?

— Він у своєму сні чує відповіді, моє втручання необов'язкове.

— В якій галузі він працює?

— Не має значення.

— Нащо ви потрібні?

— Я питаю це у начальства щодня. 

— Чому я можу чути вас?

— Бо ти працюєш на мене, тому ти можеш чути мене і я дозволив тобі чути сновидців, щоб ти міг заміняти мене.

Зображення людини змінилося, проте Валентин міг помітити лише зміну голосу.

— Я жив почесне життя, замість того, щоб жити щасливо, — почав говорити голос.

— А, до речі, ось новий наказ йди до головного офісу та зроби запит на фінансування, — сказав Екзорд Валентину.

— Чому б не подзвонити?

— Бо коли не я працюю усе повинно бути ідеально, давай, якщо явишся особисто справиш краще враження. До речі, я забороняю тікати.

— Звідки ви знаєте, що я часто тікаю? Ви читали мою особисту справу?

— Навіщо, Шістка?

Вийшовши через двері, Валентин продовжував чути розмову, що йшла всередині, він би чув, що говорять сновидці Екзорду, за кілометр від них, наче вони шепочуть йому на вухо. Сновидець продовжував говорити.

— Я маю трьох дітей та жінку, що постійно купують барахло, проте кинути їх не можна, я ж живу почесне життя.

— Навіщо, ви одружували у першу чергу? — спитав Екзорд.

— Навіщо? Молодим ідіотом був, ось навіщо.

— Щось змінилося?

— Змінилося — перестав бути молодим.

Валентин полевітував на вулицю. Валентин повернуся по мапу місцевості та знову полевітував на вулицю. З’явився новий сновидець.

— У в’язниці так спокійно.

— Ага, тебе пропустимо, звучиш як щось серйозне, не хочу брати відповідальність за твою долю, — сказав Екзорд.

— Ага — говорив сам з собою Валентин все ще, не чуючи свого голосу, — один шлях довший, а інший коротший, хто взагалі піде довгим шляхом? Весело, що я не бачу усю мапу, лише два шляхи до своєї цілі,

Ні фізичного, ні емоційного болю, не було, ні тепла, ні вітру не відчувалося, пов'язку з очей йому ніхто так і не зняв.