Розділ 8

       Пройшло три роки…

    Двигуни маленького човника затишно й рівно гуділи, заповнюючи рубку низьким, знайомим баритоном. На відміну від великих крейсерів Космічної Академії, цей корабель мав свій особливий характер. Він пахнув розігрітою каніфоллю, озоном, пластиком та свіжою кавою - запахами справжньої, живої роботи.

​         Ані сиділа у кріслі пілота-навігатора, плавно ковзаючи пальцями по сенсорних панелях керування. На її плечах тепер була темно-синя форма космічного флоту із нашивками ліцензованого навігатора другого класу.

​          - Курс стабільний, Ілане, - не повертаючи голови, промовила вона, і на її губах з’явилася м’яка посмішка. - Ми виходимо на фінішну пряму до точки стрибка. Дуже сподіваюсь, що двигуни нашого човника, які ти перебирав минулого тижня, нас не підведуть.

​          Ілан, який сидів поруч у кріслі пілота-механіка, швидко вивів діагностику на свій монітор. Його рухи були впевненими та точними - роки навчання у Космічній Академії перетворили його природний хист на професійну майстерність.

​          - Все гаразд, Ані. Це просто датчик барахлить, - відгукнувся він, лагідно поплескавши по панелі приладів, наче по плечу старого друга. - Ця крихітка нас не підведе.

​          Він окинув поглядом рубку. Майже кожна деталь тут була зі своєю історією. Ілан згадував як він збирав цей корабель.​        Кілька місяців він проводив на Орбітальному звалищі дні й ночі. Він шукав надійні деталі корпусів, перебирав власноруч двигуни, самотужки перепаював кілометри пошкодженої проводки. Ані допомагала йому, проектуючи навігаційні системи з урахуванням новітніх алгоритмів, які вона вивчила в Академії. Вони збирали свій човник буквально по гвинтику, деталь за деталлю. І коли корабель вперше ожив, підкоряючись команді свого механіка, Ілан дав йому ім'я: «Фенікс» - на честь назви їх рідної планети, яка нещодавно з’явилася під цим ім’ям у Зоряному каталозі. І коли після успішних випробувань на полігоні комісія їм видала необхідний сертифікат льотної придатності, їхня радість не знала меж.

​        Зараз у трюмі «Фенікса» лежало їхнє перше офіційне завдання. Вони зареєструвалися як незалежні космічні кур'єри, і велика логістична корпорація довірила їм доставку важливого вантажу - контейнерів із дорогими медикаментами та насінням рідкісних культур.

​          Медикаменти та насіння. Щось подібне колись могло б урятувати їхній власний підземний світ від сухотки та голоду.

​          - Наше перше завдання, - тихо сказала Ані, дивлячись на блакитну цятку далекої планети призначення на головному екрані. - Пам'ятаєш, як ми вперше побачили зірки з містка «Арго»? Тоді мені здавалося, що всесвіт занадто великий і страшний. А тепер... тепер ми самі ведемо корабель крізь нього.

​          Ілан дістав із кишені той самий старий мультитул батька Ані, який досі подорожував із ним як талісман, і покрутив його в руках.

       - Пам'ятаю, Ані. Ми пройшли цей шлях не дарма. Ми вчилися для того, щоб возити життя туди, де його потребують. Цей вантаж чекають на тій планеті.

​          Човник «Фенікс» м’яко хитнувся, коли Ані активувала прискорювачі. Координати були вивірені до міліметра. Навігатор і пілот працювали як один злагоджений механізм.

​          - До стрибка п'ять секунд, - оголосила Ані, і її голос звучав гордо та впевнено. - Тримайся міцніше, коханий.

​          Зоряне поле за склом знову витягнулося в сліпучі срібні нитки, і маленький, зібраний зі звалища, але гордий човник слухняно пірнув у гіперпростір, несучи двох кур'єрів назустріч їхній першій великій роботі.