Повернення

Уже в темряві покинули передмістя й з'їхали з траси, пристойно віддалившись від місця, де довелося прорізати собі дорогу в огорожі траси біля блокпоста.

Як завжди, сховалися в найближчих заростях придорожньої посадки. Вмикати світло я заборонив, щоб уникнути виявлення нас різними чоловічками чи нелюдами. Скомандував усім відпочивати; першим на чергування заступив я, розбивши зміни до ранку на всіх, крім Каті. Вечеряти всі відмовилися, крім дочки Томи, яка з'їла якийсь батончик і одразу завалилася спати біля мами. Першим на чергування заступив я, і не тому, що не хотілося чергувати у вовчу зміну, з четвертої до шостої, а тому — не міг стулити очей. Переді мною стояло обличчя друга, що загинув через дурість. Застрелив Борюсика на самому початку — і вирішив би всі проблеми. Хоча я розумів: без особливої причини не став би стріляти в людину. Навіть якщо він порядна сволота. Не потрібно було брати його із собою, та причини відмовити не знайшлося, і не хотілося залишати його з Ладою. Я ж розумів, що він тільки й шукав спосіб позбутися мене. Дуже сильно розболілася голова; діставши аптечку, знайшов анальгін, ковтнув дві таблетки, запивши водою з фляги. Усе, пора припиняти самокопання, навіть голова розболілася. Щоб відволіктися, розібрав і почистив два автомати. Після складання повторив чищення з ВСС «Винторезом». До автоматів по одному ріжку, а до гвинтівок патронів не залишилося. Ще один повний магазин до пістолета «Макарова», та по коробці споряджених патронів до мисливських рушниць. Провівши повну ревізію спорядження, зрозумів: не густо. Безшумної стрільби вже не вийде, а боєприпасів на одне невелике зіткнення. Усього на кілька хвилин бою. Подивився на годинник, розбудив Миколу. Сам ліг на його місце; на диво, зміг заснути.

Уранці прокинувся дуже рано, тільки показався світанок, від того, що Тома готує сніданок. Вогнища ніхто не розпалював; просто запарили локшину швидкого приготування, відкрили пару банок із тушонкою й одну з тюлькою в томатному соусі. Порізали залишки хліба, після приготували розчинну каву. Упоралися зі сніданком і водними процедурами за сорок хвилин. Віддавши наказ готуватися до поїздки, відповівши Миколі, що плани не змінилися й ми повертаємося тією самою дорогою в його село, зробив огляд нашого зомбобуса перед виїздом. Одразу виявив спущене заднє колесо. Великої проблеми це не створило, однак час на заміну й установку запаски витратили ще пів години. Де й як ми роздобули пробоїну, я не зрозумів і навіть не став забивати цим собі голову. Вибралися з міста — і вже чудово; могли залишитися там на корм зомбі. Дорога назад чимось визначним не запам'яталася. Якщо не рахувати ще одного пробитого колеса на ґрунтовій дорозі: банально попався великий іржавий цвях. Замінити було чим; не дарма взяли із собою зимову гуму на дисках, навіть бортувати не довелося. Зупинку сумістили з невеликим відпочинком і обідом. Тома приготувала пшеничну кашу; макарони вже всім порядком набридли.

Тома підійшла до мене, присівши поруч на траву, подивилася в очі:

— Максиме, відповідай мені чесно, хто ви насправді? Ви ж не військові. Що буде далі зі мною та дочкою?

Я втомлено подивився на красиву жінку, задумався над відповіддю на пару секунд.

— Ти права, ми не військові; форма ця — трофей. До столиці я приїхав виручати молодшого брата; ти йому робила перев'язку кульового поранення.

— Ви з ним схожі.

— Згоден, тільки він вищий на зріст і розумніший. Так ось, зараз ми прямуємо в село Клепачі, звідки родом Микола. Потім будемо вирішувати, що робити далі. Імовірніше, залишимося в цьому селі; там живуть непогані люди, усе добре організовано. Захист поставлено, з продовольством порядок, роботи хватить усім. За професією я коваль, думаю, робота в мене буде завжди. А ось братові й тобі, якщо ти вирішила залишитися з нами, доведеться вчитися чомусь корисному сучасному суспільству.

— Так як щодо нас?

— Я в принципі вже відповів на твоє питання: ви вільні люди, рішення приймати тільки тобі. Захочеш залишитися з нами — залишайся, думаю, для роботи в будь-якому господарстві руки зайвими не будуть. Вирішиш поїхати — тут чим зможу, тим допоможу.

— Немає куди мені їхати; вся рідня залишилася там, у місті. Є ще родичі в Криму, але туди добратися нереально, та невідомо, чи живі вони ще. Поки, якщо ти не проти, буду з вами.

Подивившись на мене й усміхнувшись своїм думкам, пішла в автобус. Мене ж зараз займало тільки одне: що сказати Насті, як пояснити їй загибель батька. Весь час повертаючись до цього питання, не міг знайти правильних слів.

Підкликавши хлопців, поговорив із ними. Хоч і Борис хотів моєї смерті, він був хрещеним Миколи. Я навіть зараз відчував величезну ненависть до цієї людини; будь моя воля, оживив би й убив, і так до нескінченності. Однак, постаравшись заспокоїтися, обговоривши все з друзями, вирішили дотримуватися іншої версії. Сергій із Борисом загинули, рятуючи мене й Тому з дочкою. Нехай краще в пам'яті людей, які їх знали, вони залишаться героями.

Перетинаючи основну трасу, запропонував розжитися паливом; хоча в нас до села хватало цілком, але запас, як кажуть, кишеню не тягне.

Зупинившись перед дорогою, оглянули її на присутність зомбі; не виявивши таких, — їжі для них тут не стало, і робити їм тут нічого. Залишивши брата контролювати обстановку навколо з даху зомбобуса, вирушили на промисел. Покинутих автомобілів було небагато, зате каністри й бак нашого автобуса заповнилися догори. Поки поверталися назад, Микола знайшов повний ящик пива, дванадцять скляних пляшок.

— Кинь, навіщо воно тобі. Пиво пити зібрався? У нашу сумку холодильник усе не вмістити.

— Спочатку по пивку, думаю, ніхто не відмовиться, а потім хочу зробити коктейль Молотова; для цього потрібна скляна тара. Гранат у нас немає, раптом знадобиться.

— Молодець, добре придумав. А зможеш?

Микола засміявся:

— Та без проблем, інтернет рулить. Ми колись із хлопцями вичитали рецепт і мало сарай не спалили. До речі, якісний коктейль вийшов.