Ех, дороги

На трасу Київ — Харків ми вискочили майже без пригод. Тільки в одному місці нас обстріляли, та й то було схоже на попереджувальний постріл у повітря, мовляв — вам тут робити нічого. Серьога тільки трохи додав швидкості, показуючи тим, хто стріляв, що ми не зупиняємося й затримуватися тут не збираємося. На одній із заправок бачили озброєних людей і захисні споруди. Наш народ господарний, швидко прибирає до рук те, що погано лежить чи стоїть. Бензин буде в ціні й скоро стане стратегічною сировиною. У деяких селах бачили, як покинуті автомобілі затягували в двори. Наш мужик завжди хом'ячив усе підряд, а потім думав, куди його прилаштувати. А автомобілі — це в найближчому майбутньому дефіцитні запчастини.

Не доїжджаючи до місця, де нам потрібно перетнути трасу, Сергій на моє прохання зупинився за двісті метрів. Я заліз на дах буса й уважно, за допомогою бінокля, оглянув дорогу та найближчі посадки. Усе спокійно, людей ніби поблизу немає, та й зомбі бродили розрізнені, на великих відстанях одне від одного, між автомобілями. Я то й побачив їх штук п'ять усього; видно, тут здобичі вже не було, і більшість пішла в напрямку житлових районів. Покинутих машин на трасі було небагато, але достатньо, щоб утворити в деяких місцях непрохідні затори. В одному місці по трасі побачив величезний затор, створений аварією кількох легкових автомобілів і великого перекинутого рефрижератора. Сергій забрався до мене й узяв бінокль:

— Трасу перетнемо нормально, хоча є ідея: машини покинуті, а нам запас бензину необхідний. Під'їжджаємо до найближчої, ти з дрібнокаліберкою на дах, мене охороняти, а я з каністрою пробіжуся по машинах.

— Ти правий, бензин не завадить. Поїхали.

Зістрибнувши з даху, всівшись по своїх місцях, під'їхали до першого автомобіля — дизель. Сухий протягнув трохи далі до наступного. Я забрався на дах і почав відслідковувати будь-які сторонні рухи. За час такої заправки довелося вистрелити тільки один раз, побачивши зомбі-бабу, що йшла в наш бік. Приціл на гвинтівці допоміг точно в голову уразити ціль, а глушник майже повністю погасив звук пострілу. Хороша гвинтівка; зомбі звалилося замертво, не привертаючи інших особин цього неприродного виду. Сергій закінчив зливати бензин, доповів:

— Бак тепер у зомбобусі повний, і каністри в кількості трьох двадцятилітровок заповнені та одна десятилітрова. Я думаю, нам поки достатньо; пощастило, мародери поки сюди не дісталися. Хоча не за горами; будемо повертатися назад — ще дозаправимося.

— Якщо пощастить, хоча в місті та селах роботи людям і без цього вистачить. Тим паче якщо правда про п'ять відсотків тих, хто не захворів.

Посідали на свої місця й продовжили шлях. Під'їжджаючи до села Лобки, мені стало тривожно; дістав бінокль і почав розглядати дорогу попереду. Щось мене непокоїло: машини, покинуті на дорозі, проїхати не заважали; повалені дерева на узбіччях, хоча в нас часто вирізають цілими посадками. Якась неправильність.

— Ану дай, — скидаючи швидкість, Серьога забрав у мене бінокль; бус майже зупинився, котився за інерцією на холостих. — Твою дивізію, засада.

Додаючи газу й збільшуючи швидкість, звернув на другорядну дорогу, піднявши пил узбіччя. Я одразу зрозумів, що мене непокоїло: машини на дорозі розставлені так, що проїхати було можна, але тільки на невеликій швидкості. Ледве просуваючись, а дерева, повалені на узбіччях, не давали об'їхати цей коридор.

Ззаду почулися постріли, і праве зеркало заднього огляду розлетілося на шматки. Я прочинив двері й вистрелив з обріза у відповідь. У металі задніх дверей з'явилися кілька акуратних отворів. Ми з другом синхронно пригнулися, але кулі пішли вгору, проробивши отвори в стелі. Я ще раз вистрелив, узяв до рук обріз Сергія й побачив, як переслідувачі повернули назад. Наздоганяти нас не стали; може, махнули рукою на дичину, що огризається. Думаєте, я в когось попав — ха, з обріза на нерівній ґрунтовій дорозі ще два рази — ха.

Стріляв, даючи зрозуміти: зброя й у нас є, і ми будемо захищатися. Згадалася армія: наш батальйон перебував у невеликому прикордонному містечку, де, крім нас, розташовувалася прикордонна частина. І якщо звучав хоч один, навіть випадковий постріл, усіх піднімали по тривозі, і дві частини зв'язувалися між собою, уточнюючи обстановку. І якщо спецрота постійно займалася на полігоні стрільбою, який знаходився на пристойній відстані від кордону, то ми — рота охорони — за два роки тільки разів чотири виїжджали на стрільби. Хоча автомат тримали в руках через день. Ось такий я стрілець; це вам не зі снайперки, сидячи рівно, стріляти по мішенях чи по зомбі, що неспішно йде.