День другий. Розвідка боєм

Прокинувся рано, виявив, що електрику відключили, зв'язок ще тримався. Спробував набрати води — з крана впало кілька крапель. Спасибі братові за пораду: вчора набрав двохсотлітрову пластикову бочку, що стояла в гаражі без діла вже кілька років. Ось і знадобилася. Виявилося, що газ теж відключений, імовірно, з метою безпеки, щоб не було пожеж. Сходив у гараж, забрав звідти бензиновий примус «Шмель». Приготував перекусити й каву. Стоячи біля столу, подивився на створений мною натюрморт: бутерброди, свіжозаварена кава й обріз. Тепер без зброї нікуди.

Треба подумати, що робити далі. Рвонути зараз за братом не вийде. Потрібно запастися продовольством, інструментом, бажано генератором. Для цього потрібна машина. У мене тільки мотоцикл. Значить, знову мародерка. Проста легківка не підійде. Вантажна багато жере бензину й велика; потрібен пікап. По сусідству точно немає, значить, будемо думати, де бачив таку машину. Подумки згадуючи своє місто, не зміг згадати, де міг бачити щось подібне. Пора збиратися в розвідку.

І тут згадав: у друга Серьоги Сухого — «Фольксваген», грузопасажирський автобус-довгомір. Помістяться всі потрібні мені речі. Вирішено — йдемо в гості. Першим ділом зателефонував другові — абонент не відповів. Значить, ідемо без запрошення. Збори зайняли кілька хвилин; крім обріза й невеликого ломика, із собою нічого не брав. Травмат у наплічну кобуру під куртку, обріз у чохол на спину. Вивів із гаража велосипед, зайшов на другий поверх, уважно оглянув околиці. Людей не видно, тільки троє зомбі стояли на різних кінцях вулиці, погойдуючись. Починають виходити на вулиці міста в пошуках їжі. Вийшов на проїжджу частину й швидко закрутив педалями в бік будинку Сергія. Краєм ока побачив, як один із зомбі попрямував у мій бік, причому досить жваво. З невеликої вулиці вилетіла легківка, збиваючи зомбі, що біг за мною. Ледве не збивши й мене, машина пролетіла повз; крізь лобове скло я побачив перелякані очі молодої дівчини. Спитаєте, чому велик? По-перше, тихо й швидко їде; по-друге, я збирався його кинути, коли заберу автобус. Будинок Сергія розташовувався на краю вулиці, одразу за нею починалася центральна вулиця міста. Підкотивши до потрібного будинку, виглянув на центральну й у жаху від'їхав трохи назад, щоб мене не було видно. Там за рогом пересувалися, стояли, розгойдувалися з боку в бік понад сотня божевільних мерців. Ніби не помітили. Легенько смикнув за ручку дверей паркану — зачинено. Поставив велосипед біля паркану з плоского шиферу, став на раму й перестрибнув через паркан. У дворі стояла тиша; я підійшов до будинку й натиснув на кнопку дзвінка, тримав довго — двері ніхто не відчинив. У домі мені робити було нічого, і я пройшов бетонною стежкою до гаража. Важкі металеві двері з боку ділянки виявилися замкненими на навісний замок, зламати який виявилося справою п'яти хвилин. Дужка замка не витримала натиску ломика. Я відчинив двері й із полегшенням побачив «Фольксваген», що стояв там; були побоювання, що сім'я Сергія поїхала на ньому. Тоді де ж вони? Відповідь прийшла негайно. Мені в спину ткнулося щось тверде.

— Кинь монтувалку й повільно повернися, — почув я тихий голос. Кинувши ломик убік, обернувшись, побачив спочатку тремтячий отвір дула рушниці, потім свого друга. Сергій сказати, що був переляканий, — значить, нічого не сказати. Його трясло до такої міри, що зуби стукали одне об одного.

— Сірий, це я, Максим, — здавалося, він нічого не розуміє, страх затуманив йому голову. Різко відводячи долонею дуло рушниці, а сам трохи зміщуючись у протилежний бік, зробив крок уперед. В очах друга побачив паніку, і тут пролунав постріл. Зі страху він продовжував натискати на курки. Я вирвав у нього з рук рушницю й одразу вдарив його долонею по обличчю. Довелося повторити кілька разів, але вже з меншою силою, щоб побачити в очах осмислений вираз.

— Усе, перестань, я прийшов до тями. Що ти робиш тут, Максе?

— За вашим автобусом прийшов, не думав застати кого-небудь. До речі, де всі?

Серьога жив із дружиною, дочкою й батьками в одному домі. Дочка навчалася в іншому місті й рідко приїжджала додому. А ось решта — я вже почав здогадуватися.

— Захворіли всі, я їх потім убив і замкнув дім, сам зачинився в гаражі, навісив зовні замок, щоб подумали, що немає нікого, а зайшов через ворота з вулиці. Так і сиджу тут добу. З переляку навіть води забув узяти, і жерти хочеться.

— Настя залишилася в Лубнах?

— Так, вона не встигла виїхати; поки тримався зв'язок, я до останнього з нею спілкувався. Що робити, Максе, вона в мене одна залишилася. — Сергій охопив руками голову й почав розгойдуватися; його знову трясло. Я взяв його за плечі й сильно кілька разів струснув.

— Візьми себе в руки, мені теж довелося вбити Марину. Знайдемо ми твою дочку. Я сюди за вашим бусом прийшов. Брата зібрався з Києва витягнути. Значить, спочатку поїдемо за Настею.

Сергій якось підібрався, мовчки зарядив рушницю, підійшов до дверей:

— Я не підведу, за дочку готовий на все. Може, ти як боєць і крутіший, але водій я кращий. Потрібно зібрати припаси, ходімо зі мною. Мені одному важко перебувати в домі.

Із Сірим мені пощастило: як водій і механік він кращий. Та й машину знає як свої п'ять пальців. Зв'язок перевірив одразу — не було навіть гудка, значить, із братом зв'язатися я більше не зможу. Дочку його знаю з пелюшок, тож кинути її там не зможу. Сергій відчинив двері будинку, і ми зайшли всередину. Крові було багато; відчуття, що його ганяли по всьому дому, що пізніше Сірий і підтвердив. Вони полювали на нього, а він не міг тоді повірити, що його рідних уже більше немає. За ним ведуть полювання божевільні тварюки. Тіла лежали акуратно на величезному дивані зали поруч і були накриті білим простирадлом. Ми пройшли на кухню й зібрали всі продукти, які можна було віднести в дорожні сумки. Які Сергій приніс із комори. Так само мовчки повернулися в гараж, зачинивши за собою двері будинку. Одразу ж засунувши сумки в автобус, почали збирати всілякий інструмент. У нас було два ряди разом із водійським місцем, решту місця займав вантажний відсік. Завантажили невеликий бензиновий генератор, що виявився в них, запасну гуму на дисках, щоправда, зимову, але й те чудово. Потім зібрали все, що може знадобитися в дорозі: казанок, намет, спальники, навіть вудки забрали, закріпивши їх до стелі буса. Сергій із навісної полиці зняв величезний картонний ящик. Там виявилися ялинкові іграшки, гірлянди; почав усе викладати на стелаж. Я запитально подивився на нього. Друг зі словами почав діставати з дна ящика петарди й салюти: