Розділ 1

- Ні, ні, ні. Ти не можеш зі мною так вчинити, - ледве не кричала в слухавку Маріанна, біжучи до ліфту, двері якого вже зачинялися. 

– Притримайте двері, - почувся низький голос чоловіка, який теж поспішав вскочити у від’їжджаючий ліфт, - Чорт, - вилаявся він коли зачинені двері мало не дали йому по носі.

- Олесь, я тебе попереджаю, якщо ти мене зараз підставиш, я тебе… я тобі… - мало заїкатися не почала, вигадуючи покарання співрозмовнику, - Благаю, Лесику, вони вже приїхали і чекають на мене внизу. Ти ж мій єдиний найкращий друг чоловічої статі. Я вже їм сказала, що ти будеш зі мною. Це ж всього на одні вихідні. Ну відпросися в своєї Наталочки, вигадай щось. Вже пізно змінювати плани, – вирішила змінити тактику, цей потік улесливих слів лився соловʼєм замість обіцянки якоїсь пакості. Видно, це було дуже важливим для Маріанни.

- Пані, ви їдете? – запитав чоловік з легким іноземним акцентом, коли ліфт нарешті повернувся за ними на сімнадцятий поверх бізнес-центру.

- Так, так, - з цими словами заскочила в ліфт, продовжуючи вмовляти співрозмовника, - Лесику, два дні і я до зими вільна від їхніх научань, благаю. Бо знову свататимуть мене комусь, як минулого разу. А я не хочу заміж тільки тому, що всі вважають, що мені вже час, – якусь мить помовчала, слухаючи відповідь, потім додала – Гаразд, буду знову щось імпровізувати. Ти там того… відірвись тоді на повну. Так, щоб я недарма знову отримала нову порцію кандидатів в наречені, їх не так вже багато лишилося в селі: два тракториста, один вдівець і дід Панас, - мало не вдавилася сміхом, як уявила собі оглядини цих наречених, аж хрюкнула трохи.

Ліфт дзеленькнув сигналом прибуття на перший поверх, Маріанна стояла в ліфті з телефоном біля вуха і прискіпливо придивлялася до незнайомця, що з легкою усмішкою на вустах не зводив з неї погляду.

Двері ліфта відчинилися і вони одночасно зробили крок до виходу з нього, стикнувшись у дверях. Вона роздратовано зиркнула на нього - високого, смаглявого, чорнобрового, в дорогому костюмі і начищених до блиску туфлях. Він знову загадково посміхнувся їй – невеличкій зростом, в джинсах, що щільно обтягли її сідниці, з курдупликом на голові, зате з яскравим полум’ям в очах.

- Маріанна, - вигукнула жіночка у велюровому спортивному костюмі, сплеснувши в долоні, - нарешті ми познайомимось з твоїм Лесиком. Я – мама Маріанни, - простягнула руку для привітання чоловікові – Олена Вікторівна.

Він перевів погляд на Маріанну, питально піднявши одну брову. В його очах стрибали бісики, точно щось задумав.

- Лесик, - галантно поцілував Олені Вікторівні руку, одразу після чого поклав свою руку на плече Маріанні, - жених вашої доньки, - грайливо підморгнув.

- Так не стіймо тут, йдемо. Там вже батько з братом нас на вулиці зачекалися. Ми якраз до вечора встигли пів столиці об’їздити, купили все що треба до трактора. Так що можемо вирушати в дорогу.

- Ми на моєму авто поїдемо, - авторитетно заявив «Лесик», потискаючи руку Павлу Григоровичу і братові, який не виказував особливого захвату від знайомства, - Маємо ще в одне місце заїхати, речі забрати, правда ж, Маріанно?

Їй лишалося тільки кивнути в знак згоди, бо заніміла ще біля ліфту, не вимовивши ані слова. Оце так імпровізація! Добре, хоч новий «Лесик» взяв на себе весь удар, бо вона й гадки не мала хто він і що робити? Чи не занадто це ризиковано тягнути незнайомого чоловіка до батьків додому? Хоча там вони не будуть наодинці, а рідні не дадуть її скривдити. Так що авантюра почалася.

Розсівшись по автівках, всі вирушили у своїх справах і домовились зустрітися в селі.

- Ну так що, Маріанно, я тебе виручив? Це ж нічого, що я на ти? – веселився незнайомець, спостерігаючи за яскравим рум’янцем, що розквітав на обличчі дівчини.

- Навіщо це вам? – поцікавилась Маріанна, нарешті повернувши собі дар мовлення.

- Тобі, - поправив її «Лесик», - Ну, я просто вирішив допомогти гарній дівчині, яка заплуталась у своїх вигадках. І провести цікаві вихідні, звичайно ж.

- І ніякі це не вигадки, - обурилася Маріанна, - Ти не міг сказати, що ти просто мій хлопець, а не наречений? Вони ж тепер з тебе не злізуть, поки дату весілля не призначиш. Гаразд, скажемо потім, що ти мені зрадив, і я тебе покинула, - планувала майбутній розрив Маріанна.

-  По-перше, - зауважив Лесик, - я просто не знав, як сказати українською «просто хлопець». А по-друге, не збираюся я тобі зраджувати, вигадай щось інше, - чоловік впевнено кермував, плавно курсуючи містом.

- Що? Ти що іноземець? Оце я влипла, - стукнула себе долонею по лобі, - До речі, я ж навіть не знаю як тебе звати. Ні, не кажи. Будеш Олесем, так хоч не заплутаюсь.

- А Олесь – він хто? – запитав чоловік, паркуючи авто біля нового житлового комплексу.

- Олесь – скромний стажер-програміст, працює на сімнадцятому поверсі. – описувала образ, який доведеться зіграти новому знайомому перед її батьками, - На два роки старший за мене. До речі, мені тридцять. Буде. В серпні. – уточнила Маріанна.

- Ні, ти не зрозуміла, тобі Олесь хто? В звичайному житті? – чоловік продовжував сидіти в припаркованому авто, чекаючи на відповідь.

- Мені хто? Мені він добрий друг, завжди виручає, - всміхнулася йому сором’язливо.

- Гаразд, - погодився з поясненнями і нахилився до її обличчя, спробувавши поцілувати в губи. Маріанна відсахнулася з подивом.