Глава 5. Вони дивляться

Порожній і абсолютно темний короткий сон перервав далекий спів:

— Ме-ні-т-ре-бе-й-ти-ти-зі-м-но-ю?

Чорна постать МодХуна в плащі була оповита ранковим сяйвом. Він обережно тряс ХувХошиг, намагаючись розбудити.

— Батьку, ще пару хвилинок, і я встану, — сонним голосом бурмотіла дівчина.

— Я-не-т-вій-ба-ть-ко-в-с-та-вай, — низьким, гучним звуком протрубив супутник.

Але така наполегливість не вплинула на поведінку ХайЯрки. Вона лише морщила ніс і корчила дивні гримаси, не розплющуючи очей.

— Бу-де-ш-с-па-ти-за-ги-не-ш!

Різкий біль пронизав зранене, понівечене нічним марафоном тіло дівчини. Сон ніби погіршив усе, принісши нові страждання, яких раніше вона не помічала. Підвестися ледь вдалося.

— Не залишай мене тут. Не залишай одну… знову. Я хочу з тобою! — ізпросоння лепетала дівчина.

— То-ді-пі-ш-ли-во-г-не-ку-ля-з'я-ви-ла-ся.

Дівчина, ойкаючи і кривлячись, підвелася. Біль був нестерпний. Швидкі ноги, що нещодавно літали, мов крила по повітрю, зараз наче прикувало до землі ланцюгами.

— По-ві-ль-но, — незадоволено протрубив ОорМод.

— Ай-яй-яй. Все болить. Дай мені час, будь ласка. Мої рани, садна… На ступнях взагалі живого місця немає!

— Ех…

— Ех? Що означає твоє «ех»? Краще б чимось допоміг! — кривлячись, нарікала ХувХошиг. — Ей, ей, ей-ей-ей! Що ти робиш? Що ти робиш? Ану, облиш це!

Склавши пальці в клешню, МодХун підніс руку до голови дівчини. Клац — і зачепив позаду шиї за шкірку, наче самка мастодонта своє новонароджене дитинча. Підняв високо над землею по великій дузі своєю витягнутою рукою і посадив на сучкувате плече.

— По-ве-зу.

— Та що ти собі дозволяєш? Я ж тобі не якась там… Вау!

Роздратування ХайЯрки зникло вмить, щойно перед нею розпростерся неймовірний краєвид. Наче вона сиділа на домашньому мастодонті й, прокинувшись раніше за всіх у команді, вийшла з чашкою пряного чаю зустрічати світанок. На самому краєчку обрію СарНег бив поклони поважній НарГал. Вона виїжджала на своєму вогняному цацарі наперекір рухові братів-місяців. Палаючі колеса чавили зірки, розбиваючи їх на іскри, змушуючи тьмяніти й гаснути. Цацар був запряжений масивними волами з гігантськими рогами, а позаду йшла невелика армія стрільців, розкидаючи свої яскраві стріли в усі боки. Вони осявали небо і землю, несучи дар сонячної богині — тепло.

Для ХайЯрів це був особливий момент — зустріти сонце на початку його шляху по нескінченній небесній гладі. ХувХошиг склала руки на грудях і прошепотіла молитву:

Долоні ми складем в молитву,

НарГал послушники в піску.

Покірно просим довгу битву

На нескінченному шляху.

— Що-ти-ро-би-ш?

— Молюся, щоб шлях до моєї мети був довгим і важким, сповненим пригод. Молюся сонячній НарГал, що споглядає з небосхилу на своєму вогняному цацарі.

— Во-г-ня-ні-й-ку-лі?

— Ні, це не куля, це її повозка блищить. А може, то стрільці тебе сліплять.

— Нар-Гал-це-вог-ня-на-ку-ля… — невпевнено і трохи зі стривоженістю протрубив ОорМод.

ХувХошиг насупила брови й відсунулася трохи вбік по плечу, уважно розглядаючи маску МодХуна.

— Скільки барханів попереду ти бачиш по прямій від нас?

— П’ят-над-цять-ве-ли-ких-де-ся-ть-ма-ли-х, — за кілька секунд донеслося з труб позаду.

Дуже дивне відчуття. Маска залишається нерухомою. Звук із неї не йде. Але позаду, за спиною дівчини, у паростках, на які вона спирається, відбувається вібрація і ллється мелодія щоразу, як МодХун каже щось. Від цього вона щоразу аж підстрибувала.

— Все правильно. Може, ти не розрізняєш кольорів?

— Роз-різ-ня-ю!

— Тоді як ти бачиш якусь там сонячну кулю на небі? Там Боги на нас дивляться! Інколи посміхаються, інколи плачуть. Коли наші молитви підносяться високо-високо і стають чутними на небесах, Великі допомагають нам. А інколи… — ХувХошиг знизала плечима, згадуючи всі жарти, які доля підкидала їй. — Іноді вони дають випробування. Але це не просто так. Випробування роблять нас сильнішими! «Важкий і довгий шлях задля мети!» — вимовила ХайЯрка, випрямляючи спину й плечі у гордовитій позі.

— Ме-ні-зда-єть-ся…

— Ти диви! — ХувХошиг піднесла руку з виставленим вказівним пальцем до краю маски, показуючи чітко на сонце. — Бачиш, як вона граціозно зістрибнула з трону на хмаринку? Як зараз босоніж іде по ній, проводячи відкритою долонею по пухнастому білому рельєфу? Яка ж вона неймовірно гарна! Я так хочу бути хоча б трішечки схожою на неї!

Супутник дуже ретельно дивився туди, куди вона вказувала. Потім теж витягнув гілку-палець і, майже не нахиляючись, почав малювати на піску під ногами. Вийшло дуже гарно. Образ пустелі та її дюн був виконаний із надзвичайною точністю, кожна хмаринка на небі була на своєму місці. Замість НарГал у східній частині — півколо, що майже заховалося за обрій. Замість СарХор — повне невелике коло. Замість НарГал — велике коло, що частково сховалося за хмаринку. Обидва місяці були трохи розмиті, бо яскравість сонця занадто переважала.