Цю історію розповідала прабабуся. А ваша справа вірити чи ні.
...До революції зіми були лютезні. Ото позамітає аж по вікна. А в сінях ше й вода замерзне. Віконця, як мур - мороз візерунками так і заплете. На лежанці кіт мружиться, гарно йому, дух теплий іде. Мати вечерю в печі варить, шось мугикає собі. Сестра Оксана пряде. Батько запалив гасянку й набиває гільзи порохом і дробом - лаштується завтра на зайця. Я, мала, сижу на ослоні, наблюдаю за батьком.
Надворі собаки підняли гавкотню. Рипнули двері і клубках пари хтось зайшов. Батько відклав гільзу.
- Кого це нам Бог несе ?
- Добривечір, вам у хату.
Гість розшнурував кирею, стіг шапку. Це був давній батьків товариш. Ім'я не помню. Пам'ятаю лиш вуличне прізвисько - Фишка. Я страшенно раділа, як він приходив. І зараз розкажу чого.
Коли він з усіма поздоровкався й поговорив з батьком про те та се, я підходила до дядька й просила:
- Дядьку ану покажіть комедію.
Той, наче не до нього. Потім і сестра почина просити. Дядько усміхався, кусав вуса й питав:
- А шо ж вам показать ?
- Як стіл танцює !
- Ну шо з вами робить, ладно. Василю, а чи є в тебе стіл, де без жилізних гвоздів.
- Є такий. Осьо все на дерев'яних чопиках.
- Ну то сідайте кругом.
Ми швиденько сідали навколо столу.
- Кладіть руки на стіл.
Поклали. В хаті тихо, навіть кіт перестав вилизувати бік. Я дивлюсь на дядька Фишку, а в того тільки губи ворушаться. Тут стіл починає здригатися, далі піднімається однією стороною потім іншою. Переступає з ноги на ногу, чутно, як ніжки стукотять об діл. Руки підскакують, здається, ось-ось істіл вискочить нам на голову. Такий бере аж зуби цокотять. Тут Фишка гучно плескає рукою по кришці й стіл завмер, як укопаний.
- Ну шо, харош на сьогодні ?
- Харош дядьку.
Ми розходимось по "точках". Фишка гомонить з батьком, помагає набивать гільз, договоряються про завтрішнє полювання. Я сиджу на лежанці й шоб не так страшно тягну до себе кота. Отаке було.
Я сиджу біля бабусі й думаю над тою дивиною.
- Ба, а шо ж далі було з тим дядьком ?
- Помер в голодовку.
Бабуся ще довго сидить мовчки, колупаючи кінцем палиці перед собою й дивлячись на ті візерунки, наче записує дивним письмом ту чудернацьку старовину.