"Танті"

Голова тріщить, боже..як же мені погано..очі..не можу відкрити свої очі, щось засохло на них і не дає мені їх розліпити..щось тепле пульсує у мене десь в зоні центру голови, волосся злиплось.. все тіло так ломить, але не можу поворухнутись, тільки шия відгукується ниючим болем в потилиці і спині. "Скільки я пробув у такому стані? Де я? Що сталось?", — це були питання, відповіді на котрі в мене тоді ще не було, але одне з них виділялось на фоні інших, воно пульсувало у моїх скронях так само сильно, як і моє серце, коли мені все ж вдалося продерти зенки, від засохшої крові..моєї крові: "Де Михасик?! Де мій син?!"

  Коли мої більма нарешті звикли до яскравого світла лиш однієї старої лампи, котра звисала зі стелі, рівномірно похитуючись, я знайшов себе прив'язаним до стулу, котрий в свою чергу був припаяний до підлоги. Голова дико паморочилась, але це не завадило мені, хоч і зі стогонами, але озирнутись в пошуках мого єдиного сина — Михані. І яке ж полегшення я відчув, коли побачив його роздвоєний, через струс мозку, силуєт у трьох метрах від мене, цілого і здорового..але потім до мене почало доходити, до мене, у мою, тоді ще ледве щось розуміючу, голову почало доходити, що це зовсім не добре, що він також тут: у просторому темному і холодному приміщенні, якого я не знаю і, чорт тебе дери, не пам'ятаю як ми тут опинились! На мене нахлинула і паніка, і жах, і безвихідність..що робити в таких ситуаціях? Як себе поводити? Як правильно реагувати, коли ти і твій шеcтирічний син, у якого сьогодні день народження, зв'язані; ти зі струсом, ледве дихаючий, а на ньому..що то на ньому..?......А на твоєму синові пов'язка, пропитана аміаком? Мені захотілось завити, і все ж тихенький стогін від спазму блювотиння з мене вирвався, як і кашель, що змусив мій шлунок сжатись ще сильніше.

  І тоді..і тоді, мабуть почувши, що я нарешті прийшов у себе, в кімнату зайшов клоун..на ньому був такий різнокольоровий костюм, білий грим в синіх, червоних, жовтих і чорних тонах, велика, в усі тридцять два зуба, посмішка, а позаду нього катилось щось невелике..столик, на котрому багато чого лежало, через що його і так скрипучі колеса ще більше тиснули на кріплення і видвали дуже гидкий звук. Я не одразу догнав, що коїться і тільки тоді, коли він вийшов на світло і я зміг в деталях розгледіти його..його окровавлений костюм у ромбик, його змазаний грим і жовті, криві і гнилі зуби, до мене дійшло..я все згадав. Все. 

***

  Все почалось ще тиждень тому. З думки про день народження мого сина. Я тато-одинак, мені тридцять вісім років і я пахаю з восьмої ранку до дев'ятої вечора в офісі дуже, що називається "успішної" трясця компанії, котру ніхто, крім таких же невдах як я, не знає. Напевно, ви подумали, що від цього-то від мене і пішла моя дружина, але..але ні. Вона померла від раку. Буквально пів року тому. І всі ті гроші, що були у нас, такої щасливої і прекрасної, дружньої родини, пішли на лікування, котре, на жаль, не допомогло і тепер ми..точніше я ледве як зводив кінці з кінцями, працюючи в лайні, щоб купити лайно, мені не потрібне. Мій син, він дуже тяжко пережив втрату матері, бо був прив'язаний до неї сильніше, ніж до мене, і звинувачував мене в усьому, що сталося. Мені було дуже боляче від того, що частково він все ж правий. Я поганий тато. Я поганий чоловік. Я не можу приділяти достатньо уваги своєму синові, я не можу купити йому все, що він хоче, я не можу банально принести додому поїсти те, від чього потім в мене, як і в сина не стане шлунок! Я так втомився тоді від цього, я втомився від того, що привозячи його в садок, на нас дивляться як на бомжів, Михасику передають старий, поношений одяг, на роботі в мене питають, чи не потрібна нам допомога, дають свою подачки..мені це все так набридло..так бісило те, що нас і за людей не сприймали.. Тоді я вирішив, що свій шостий день народження син повинен запам'ятати на все життя. Я йому таке свято влаштую, що кожна дитина його віку позаздрила б! 

  Ще з малечку Миханя полюбляв цирки, шоу і клоунів. Особливо цих, страшних, на мій погляд, розмальованих дядьок, що вміють витворяти всіляку "смішну" срань, тому я і вирішив замовити йому цих клоунів в якості подарунку, але покопавшись на різних сайтах, зрозумів, що про клоунів, то я сильно розщедрився і бюджету на таке шоу у мене не вистачить і я вже навіть встиг сильно засмутитись, як на очі мені потрапилась одна об'ява:

«У Вас невеликий бюджет, а дитина хоче радощів?

Клоун Танті — саме те, що Вам потрібно!»

  Одразу клікнувши на посилання, мене перекинуло на яскраву сторінку сайту, де були контактні данні, інформація щодо того, які розваги входять у суму, котра до речі була дуже заманливою, і веселі факти про цього клоуна, з котрими можна поділить з дитиною, перед тим, як цей самий Танті прийде цитую: "Влаштовувати шоу, котре ви запам'ятаєте на все життя".

  Я навіть не роздумував багато, одразу клікнув на кнопку «Подзвонити»  і домовився з приємною жіночкою на двадцять перше листопада — день народження сина, що у третій годині дня до нас по зазначенній адресі прийде клоун. Вона мені розповіла, що шоу буде йти дві години, протягом яких дитину чекатимуть мильні трюки, шарики, різні інтерактивні і розвиваючі ігри, веселі жарти і так далі і так далі, бу-бу-бу, те що вони працюють по передоплаті, і ще вона попередила, що гроші за вказані послуги назад не віддадуть, якщо дитина залишиться невдоволенною, але мене запевнили, що таких випадків в їхній практиці ще не було, це всього на всього проста умовність, аля: "На всяк випадок попередимо".

  Ми все обговорили: про особисті вподобання дитини, побажання дорослих, алергій і всього такого і, знаєте, тоді так собою пишався, що ось нарешті влаштую сину якийсь сюрприз і свято після піврокової депресії і апатії, розвеселю і порадую його, ну і потішу себе.