"Танті"

  Голова тріщить, боже..я к же мені погано..очі..не можу відкрити свої очі, щось засохло в мене на очах і не дає мені їх розліпити..щось тепле пульсує у мене десь в зоні центру голови, волосся злиплось.. все тіло так ломить, але не можу поворухнутись, тільки затікша шия відзивається ниючим болем в потилиці і спині. "Скільки я пробув у такому стані? Де я? Що сталось?", — це були питання, відповіді на котрі в мене тоді ще не було, але одне з них виділялось на фоні інших, воно пульсувало у моїх скронях так само сильно, як і моє серце, коли мені все ж вдалося продерти зенки, від засохшої крові..моєї крові: "Де Михасик?! Де мій син?!"

  Коли мої більма нарешті звикли до яскравого світла лиш однієї старої лампи, котра звисала зі стелі, рівномірно похитуючись, я знайшов себе прив'язаним до стулу, котрий в свою чергу був припаяний до підлоги, голова дико паморочилась, але це не завадило мені, хоч і зі стогонами, але оглянутись в пошуках мого єдиного сина — Михані. І яке ж полегшення я відчув, коли побачив його роздвоєний, через струс мозку, силуєт у трьох метрах від мене, цілого і здорового..але потім до мене почало доходити, до мене, у мою, тоді ще ледве щось розуміючу, голову почало доходити, що це зовсім не добре, що він також тут — у просторому темному і холодному приміщенні, якого я не знаю і чорт тебе дери не пам'ятаю як ми тут опинились! На мене нахлинула і паніка і жах і безвихідність..що робити в таких ситуаціях? Як себе поводити? Як правильно реагувати, коли ти і твій шетирічний син, у якого сьогодні день народження, зв'язані, ти зі струсом, ледве дихаючий, а на ньому..що то на ньому..?......А на твоєму сині пов'язка пропитана скоріше за всього нашатирем? Мені захотілось завити, і все ж тихенький стогін від спазму блювотиння з мене вирвався, як і кашель, що змусив мій шлунок сжатись ще сильніше, перехватуючи подих. І тоді..і тоді, мабуть почувши, що я нарешті прийшов у себе, в кімнату зайшов клоун..на ньому був такий різнокольоровий костюм, білий грим в синіх, червоних, жовтих і чорних тонах, велика, в усі тридцять два зуба, посмішка, а позаду нього катилось щось невелике, типу столика, на котрому багато чого лежало, через що його і так скрипучі колеса ще більше тиснули на кріплення і видвали дуже гидкий звук. Я не одразу догнав, що коїться і тільки тоді, коли він вийшов на світло і я зміг в деталях розгледіти його..його окровавлений костюм у ромбик, його змазаний грим і жовті, криві і гнилі зуби до мене дійшло..я все згадав. Все. 

  Все почалось ще тиждень тому. З думки про день народження мого сина. Я тато-одинак, мені тридцять вісім років і я вколюю з восьмої ранку до дев'ятої вечора в офісі дуже, що називається "успішної" трясця компанії, котру ніхто, крім таких же невдах як я, не знає. Напевно ви подумали, що від того від мене і пішла моя дружина, але..але ні. Вона померла від раку. Буквально пів року тому, і всі ті гроші, що були у нас, такої щасливої і прекрасної, дружньої родини, пішли на лікування, котре на жаль не допомогло і тепер ми..точніше я ледве як зводив кінці з кінцями, процюючи в дермі, щоб купити дермо, мені не потрібне. Мій син, він дуже тяжко пережив втрату матері, бо був прив'язаний до неї сильніше, ніж до мене, і звинувачував мене в усьому, що сталося і мені було дуже боляче від того, що частково він все ж правий. Я поганий тато. Я поганий чоловік. Я не можу приділяти достатньо уваги своєму синові, я не можу купити йому все, що він хоче, я не можу банально принести додому поїсти те, від чього потім в мене, як і в сина не стане шлунок! Я так втомився тоді від цього, я втомився від того, що привозячи його в садок, на нас дивляться як на бомжів, Михасику передають старий, поношений одяг, на роботі в мене питають, чи не потрібна нам допомога, дають свою подачки..мені це все так набридло..так бісило те, що нас і за людей не сприймали, що я вирішив, що свій шостий день народження син повинен запам'ятати на все життя, я йому таке свято влаштую, що кожна дитина його віку позаздрила б! 

  Ще з малечку Миханя полюбляв цирки, шоу і клоунів. Особливо цих, страшних на мій погляд, розмальованих дядьок, що вміють витворяти всіляку "смішну" дічь, тому я і вирішив замовити йому цих клоунів в якості подарунку, але покопавшись на різних сайтах, зрозумів, що про клоунів, то я сильно розщедрився і бюджету на таке шоу у мене не вистачить і я вже навіть встиг сильно засмутитись, як на очі мені потрапилась одна об'ява, про те, що якщо у вас невеликий бюджет, а дитина хоче добряче повеселитись, то клоун Танті це саме те, що вам потрібно. Одразу клікнувши на посилання мене перекинуло на яскраву сторінку сайту, де були контактні данні, інформація щодо того, які розваги входять у суму, котра до речі була дуже заманчивою, і веселі факти про цього клоуна, з котрими можна поділить з дитиною, перед тим, як цей самий Танті прийде цитую "влаштовувати шоу, котре ви запам'ятаєте на все життя". Я навіть не роздумував багато, одразу клікнув на кнопку подзвонити  і домовився з приємною жіночкою на двадцять перше листопада — день народження сина, що у третій годині дня до нас по зазначенній адресі прийде клоун . Вона мені розповіла, що шоу буде йти дві години, протягом яких дитину чекатимуть мильні трюки, шарики, різні інтерактивні і розвиваючі ігри, веселі жарти і так далі і так далі, бу-бу-бу, те що оплату треба буде заплатити клоуну ще до того, як він почне шоу і ще вона попередила, що гроші за вказані послуги назад не віддадуть якщо дитина залишиться невдоволенною, але мене запевнили, що таких випадків в їхній практиці ще не було, це всього на всього проста умовність, аля "на всяк випадок попередимо". Ми все обговорили: про особисті вподобання дитини, побажань дорослих, алергій і всього такого і я повісив трубку. Знаєте, тоді так собою пишався, що ось нарешті влаштую сину якийсь сюрприз і свято після піврокової депресії і апатії, розвеселю і порадую його, ну і потішу себе, що навіть і не помітив як швидко пролетів цей тиждень і ось вже десята ранку двадцять першого листопада, я спеціально в цей день узяв собі вихідний, ледве як випросив його в начальства, щоб побути з сином, і написав його виховательці, що сьогодні його у садочку не буде за сімейними обставинами, чому він і так вже був радий, бо він бачить мене нормально тільки у суботу-неділю, ну і хто не любить у холодний ранок поспати побільше у своєму теплому ліжку, ніж йти кудись, укутаним у тридцять три кофти? Увесь цей день до трьох годин я повністю посвятив себе Михасику, давненько я не відчував себе таким щасливим, ми з ним гуляли, я купив йому його улюблений десерт — панакоту, котру ми поклали у холодильник, в якості торта на вечір, я будував з ним башенки з кубиків і розмальовував старі розмальовки, що я забрав з церкви на благодійній неділі нещодавно. А потім у наші двері роздалось таке заветне "дзінь" і моє серце завмерло. Щось було не так, але я не міг зрозуміти чому, що було не так? Знову "дзінь-дзі-інь" вже натужніше..я все ж піднявся і підійшов до дверей підзиваючи сина слідувати за мною.