"Сусідка"

  Я ще з дитинства полюбляв спостерігати. Абсолютно за всим: мені було цікаво розглядати якісь детальки в іграшках, мені було цікаво як влаштовані складні механізми різних приладів, мені подобалось роздивлятись зірки на небі і шукати сузір'я, але найулюбленішим моїм заняттям і навіть захопленням завжди було спостерігати за вікнами будинків навпроти. Думати і гадати, що за люди там живуть, чому вони не сплать вночі, що коїться в їхніх головах? У кожного вікна є своє особисте життя, і мене бавило розуміння того, що я був ніби невидимим спостерігачем цього життя, історії цього вікна, знаючи, що об'єкт чи навіть об'єкти мого спостереження навіть про мене і не здогадуються. І нещодавно я поплатився за свою надмірну зацікавленість..

  Знаєте, я завжди мріяв жити у власному будинку, мати великого службового пса, котрий буде охороняти мене, мати можливість в будь-який момент посмажити шашлиндоси на мангалі, або врубити музло на повну катушку коли мені заманеться. Хочу — ходжу голий у своєму будинку, хочу — кричу, хочу..та взагалі, що хочу, те і роблю! Повна свобода дій. Це завжди манило мене! Тим паче я працюю віддалено, тому переїзд у глуш абсолютно нічого для мене не змінює, головне, щоб інтернет і зв'язок були нормальні. Звісно я знав, що у кожної медалі є дві сторони і інша сторона саме цієї медалі була в тому, що власний будинок і територія — це велика відповідальність. Кожної пори року ти повинен слідкувати за чистотою і порядком: восени — згребати і викидати у компосну яму опале листя, взимку — розчищати парковочне місце і асфальтову доріжку перед самим домом від снігу, восени і влітку — видерати купу бур'янів, котрі будуть невпинно намагатись знищити красиво покладену плитку, проростаючи навіть крізь неї, не те, що через траву, котру також треба буде косити спеціальною машиною. Хтось скаже, що краще вже жити в квартирі, ніж мати такий головняк, але я скажу, що мені начхати на те, що ви там думаєте, мені дуже хотілось жити у власному невеликому будиночку і я був готовий миритись з будь-якими труднощами..але....мені не вдалося навіть тижня прожити в тому домі, про котрий я мріяв все життя..

  Ну ви напевно вже здогадались з мого прологу, що нещодавно я нарешті скопив потрібну суму на покупку дому, на котрий відкладав не мало часу. Документи, огляд будинку і невеликої території, котра також належала мені, ключі, останні наставницькі прохання вже минулих господарів, котрими була заміжня пара з дітьми, і ось я нарешті один. Один у таких для мене гігантських, після маленької квартири, 150 кв. м. Я сидів ще хвилин десять на дивані, котрий був єдиним, що лишили мені господарі, і просто посміхався як маленький хлопчина, котрому нарешті, після його довгих і нудниг уговорів, батьки купили приставку. Мене захопило почуття ейфорії. Я завжди любив переїзджати, особливо в те місце, в котре хотів, в котрого була хороша енергетика, в котрому я почував себе комфортно. Мені подобався сам той факт, що я щось змінюю у своєму житті після довгої і тошної рутини. Для мене це рівносильно фразі "почати життя з чистого листа", навіть не дивлячись на те, що я не переїхав в іншу країну або місто, а просто переїхав за город, у невеличкий, людей на тридцять всього, часний сектор, для мене це ще одна можливість і шанс організувати свою долю інакше і змінити своє життя на краще і я не можу упустити таке, саме тому я підскочив як вжалений з того дивану і понісся до своєї тачки, щоб занести у дім свої речі. Так, їх було не так багато, але мені і того, що в мене було, вистачало з головою. Звісно, хотілось би плазму таку величезну, або масажне крісло, але я думав, що якщо я вже купив будинок, то і на ті мої "кортілки" якось нашкребу, та і де мені до цього було взяти ті речі, коли я жив в зачуханій однушці з довоєнним ремонтом? Та і не вмістилося б все це в мою машину. "Переїду і тоді розживуся речами", — думав я, коли тільки вибирав для себе будинок на сайті продажу нерухомості. Але мені не судилося цього зробити..

  І навіть тоді, коли я почав розкладувати свої скромні пожитки на їхні нові місця, я досі не міг повірити у те, що я сам, без будь-яої сторонньої допомоги, будь-то від друзів, котрих у мене і так налічувалось всього два, будь-то від батьків, з котрими я вже давно не спілкуюсь, зміг добитись того, що маю зараз. Я завжди був єдиним господарем свого життя і я не міг собою не пишатись. 

  Понурений у свої думки про те, що треба буде познайомитись з сусідами, позвати сюди Мішку з Женькою — це ті мої два друга, заїхати сьогодні в магазин: скупитись на слідуючу недільку, я навіть не одразу помітив, що до мене стучаться. Відірвавшись від коробки з книжками, я підбіг до масивних вхідних дверей і подивився у глазок: там стояв якийсь мужик років тридцяти, а то і більше, однозначно старший за мене, з чорною кепкою на голові..та він увесь був у чорному, але мене одразу зачепив фірмений золотий значок поліції на його правому плечі. "Може це мій новий сусід? Або, що більш вірогідніше, міський патрульний? Побачив, що тут щось коїться і прийшов першим познайомитись? Ну-то напевно!", — на радощах подумав я і не гаючи ні секунди відчинив двері.

— Добрий день. Поліція. Патуль. Сержант Брюхов. — відчеканив той і протягнув мені руку, — побачив, що тут щось коїться ось зайшов познайомитись. Як влаштувались?

— Добрий день! Мене Паша звуть. Та все добре наче.

— Василій.

— Проходьте, не стійте на порозі. Та я ось тільки сьогодні заїхав, зараз речі розбираю, ви не звертайте уваги на безлад, — добродушно посміхнувся я, — може вам чаю? Уж звиняйте, кави немає, я сам її не п'ю.

— Ні, нічого не треба, не переймайтесь цим, я просто зайшов познайомитись, подивитись чи не потрібна вам допомога, тому більше не смію вас затримувати, якщо що, ось моя карточка з номером телефону, ну може трапиться що, телефонуйте короче.

— Добре, дякую. Допобачення, ви також заходьте, якщо щось треба буде, не соромтесь.

  Я зачинив за поліцейським двері і далі пішов розбирати речі, поклавши візитку на тумбу поруч з ліжком, ну точніше поки матрацом. Я завжди поводив себе ввічливо з людьми, котрі були старші за мене, просте виховання, особливо якщо ця людина служить в органах. Хоч проблем з законом я ніколи не мав, але таких дядь чомусь завжди побоювався і намагався не наражатись ні на який конфлікт.