Епілог

Вікторія

Вісім місяців по тому

— Документи взяла? — спитав тато.

Я кивнула головою, переглядаючи свої валізи.

— Купальник? — уточнила мама. — Сукню, що я подарувала тобі минулого місяця від Версаче? О! І ти точно не забула ту красиву білизну червоного кольору?

— Мамо! — обурилася я. — Все я взяла.

— Не нервуйся, люба. Я просто хвилююся, щоб ти нічого не забула.

— Повір мені, кінець світу не стався б, якби я забула ту червону білизну!

Я розгублено бігала по кімнаті, перевіряючи, чи все взяла. Це вперше я їхала на такий довгий період за кордон без батьків. Через два тижні розпочнеться європейський чемпіонат з перегонів, у якому Алекс бере участь. Я вирішила поїхати з ним на чотири місяці у Європу, щоб підтримати його на кожному етапі. Мені хотілося побачити його з кубком в руках на таких престижних перегонах. Він заслуговував перемоги, як ніхто інший.

— У цьому сезоні Алекс, — почала мама, — а в наступному вже тобі захочеться взяти участь.

— Ми будемо чергувати чемпіонство, — сказала я, усміхнувшись.

— Мені сумно, що ти їдеш від нас, — прошепотіла вона.

Тато обійняв її однією рукою, підтримуючи. Мама мало не заплакала. Я і сама була на межі, адже не звикла прощатися з ними так надовго.

— Між етапами чемпіонату буде перерва. Я думаю, що ми з Алексом зможемо приїхати сюди на декілька днів. Та і ви теж приїжджайте! Перший заїзд буде у Швейцарії. Ти коли-небудь була у Швейцарії, мамо?

— Не була, — відповіла вона та глянула на тата. — Може, поїдемо на кілька днів?

— Поки не можемо. Нам треба готувати Тео до чемпіонату з мотогонок. Нарешті спонсор знайшовся.

— Ага! — почула у дверях голос брата. — Старий добряк, який нічого від мене не вимагає. Ідеально просто!

— Ти ж начебто так і хотів? — спитала я.

— Кажу ж, — повторив брат, усміхнувшись, — ідеально!

— Орест Іванович не такий вже і старий, — обурився тато.

— Йому майже вісімдесят, батьку!

— І що? Він — колишній гонщик та найкращий друг твого покійного дідуся. Ти не уявляєш, з якою легендою ми маємо справу, Тео. Тобі дуже пощастило, що він захотів спонсорувати тебе.

І поки вони обговорювали майбутні плани щодо мотогонок, я ще раз перевірила вміст своєї сумочки.

— Все! — голосно сказала я. — Мені час в аеропорт. Алекс уже чекає.

Батько зголосився підвезти мене до аеропорту, але я не думала, що вони проводжатимуть мене усією сім'єю. Прощання було нестерпним. Я ще ніколи так сильно не обіймала батьків і брата. Чотири місяці без них — це буде складно, але водночас я раділа, що весь цей період буду разом з Алексом. Я не була певна, що батько відпустить мене, але він дозволив мені самій приймати рішення. Все-таки я вже достатньо доросла, аби самостійно дбати про своє майбутнє. Так само рідні попрощалися з Алексом. Мама сильно обіймала його, тоді як прощання з моїм татом у нього було короткими.

Я схопила одну зі своїх валіз, бо інші були в Алекса, а після цього помахала рукою батькам та братові на прощання. Мама надіслала мені повітряний поцілунок, коли вони втрьох проводжали нас поглядом.

— Як настрій? — поцікавився у мене Алекс.

— Переможний, — відповіла я, усміхнувшись йому. — Вперед до нових перемог, Алексе! Того разу ти станеш чемпіоном.

— Ми, — виправив він, нахилившись до мого обличчя. — Це буде ще одна наша спільна перемога.

Алекс поцілував мене, а я мало не впала, коли мої ноги підкосилися. Інколи, його поцілунки все ще були такими, як вперше. Ми знайшли одне одного, і саме це було найбільшою перемогою для нас обох. Ми готові були звершити будь-які гори. Разом...

Алекс

Через чотири місяці

Вікторія лежала на дивані, водячи пальцями по кубку, який я сьогодні здобув. На ній була моя сорочка з розстібнутими верхніми ґудзиками, що відкривала вигляд на її декольте, красиві ноги та засмаглі стегна. Вона засміялася, коли я почав осипати поцілунками її шию.

— Чемпіоне, ви вже отримали свій подарунок, тож перестаньте чіплятися до мене! — сказала вона жартома.

— Хіба я не заслужив ще одного подарунку? — спитав я, піднявши одну брову. — Я хочу багато-багато подарунків.

Вікторія поклала кубок біля себе та охопила руками мою шию, притискаючи мене до себе.

— І що ти хочеш? — спитала дівчина, звабливо прикусивши нижню губу. — Я не так багато подарунків можу дати.

— Мені не треба багато. — Я поцілував її в губи, а потім в підборіддя, шию та ямочку між ключицями. — Ти, Вікторіє, між найбажаніший подарунок.

— Ох, Алексе, — простогнала вона. Її руки блукали моїм тілом. — Я найщасливіша дівчина з усіх. Коли ти тримав цей кубок в руках, я так сильно пишалася тобою. Ти такий молодець. — Вікторія потягнулася до мене, цілуючи. — Такий ідеальний, розумний, красивий та привабливий. Сьогодні я почула, як одна дівчина на трибуні сказала, що ти гарячий. Вона готова була слину пускати на тебе. Я спочатку розізлилася, а потім відчула гордість за те, що цей крутий чемпіон — мій.

Її губи розтягнулися в широкій усмішці. Я просунув руку під неї та перевернув Вікторію таким чином, що вона опинилася зверху на мені. Рукою я притиснув її голову до себе та захопив губи дівчини у палкому поцілунку. Навіть якби хотіла, вона не змогла б вирватися від мене. Вікторія відчайдушно відповідала на поцілунок, дозволяючи мені насолодитися її солодким смаком.

— Тільки твій, — шепотів я, поміж поцілунками.

— Тільки твоя, — відповідала вона.

Поцілунок став палкішим, а Вікторія почала голосно стогнати та тертися об мене. За цей рік, що ми разом, я чудово вивчив її вподобання, хоча інколи вона дуже сильно дивувала мене. Мої пальці заплуталися в її волоссі, а я не міг відірватися від цих пухких губ. Вікторія була такою ідеальною для мене. Я просунув руку під її сорочку, і якраз у цей момент почувся рингтон мого мобільника. Я не хотів відповідати, але дзвінок був таким настирливими, що мені довелося з роздратованим стогоном відірватися від Вікторії. Я потягнувся до свого телефону та завмер, коли побачив ім'я батька на екрані. Деякий час здивовано дивився на телефон, не вірячи своїм очах. Ми не говорили та не бачилися з тієї миті, як я відрікся від своєї сім'ї. Вікторія продовжувала цілувати мою шию та ключиці, обводячи шкіру своїм язичком. Але коли вона помітила шок на моєму обличчі, то одразу ж зупинилася.

— Все добре? — спитала вона, насупившись.

— Тато телефонує, — відповів я.

— Тоді прийми дзвінок. Можливо, це щось важливе?

Я сів на дивані, все ще міцно притискаючи Вікторію до себе. Мені хотілося, щоб вона була поряд в цей момент.

— Алло, — сказав я, а моє серце почало швидше битися.

— Привіт, сину, — мовив він. — Я бачив твої фотографії. Ти став чемпіоном. Я... Я вітаю тебе з перемогою, Алексе.

— Дякую. Це все, що ти хотів?

— Не зовсім. — Батько прочистив горло. — Знаю, ти не цікавишся нами, але я вирішив, що тобі варто це знати.

— Що сталося? — спитав я, намагаючись не звучати так схвильовано.

— Захар... Минулого тижня був фінал нашого чемпіонату, — почав розповідати батько. — Він стикнувся з іншим учасником на трасі, між ними почалася жорстока боротьба, в результаті якої сталася одна з найстрашніших аварій в історії чемпіонату. Вони обоє сильно постраждали, але Захар значно більше. У нього дуже багато опіків, а зараз... Він в комі, Алексе. Невідомо, чи коли-небудь вийде з неї.

— Мені шкода, — все, що зміг сказати я.

— Якщо ти раптом захочеш приїхати, навідатися до нього, чи просто зустрітися зі мною, то я буду тільки радий, — з вуст батька ці слова майже були вибаченнями. Він ніколи не визнавав своїх помилок та не вмів просити пробачення, але страх втрати, мабуть, змінив його. — Злата постійно питає про тебе. Вона сумує за тобою.

— Я... Я приїду, тату.

І цими словами я, напевно, зробив крок до примирення. Я б не зміг довго злитися, бо вони все ж були моєю сім'єю. Я відклав телефон, але в моїй голові все ще крутилися слова батька. Я не бажав Захару зла після всього, що він вчинив. Такий трагічний результат — це надто жорстоко навіть для нього. Не факт, що він зможе вийти з коми, а якщо навіть це станеться, то опіки залишать після себе багато шрамів. Можливо, у нього такі сильні травми, що він не зможе встати на ноги? Я навіть не хотів думати про це. Моє серце все ще тужило за моїм братом, який в дитинстві витягнув мене з депресії. Зараз же я чомусь почувався винним через те, що так категорично викреслив його зі свого життя.

— Мені шкода, що таке сталося з Захаром, — прошепотіла Вікторія, обіймаючи мене. — Я хотіла, щоб він отримав по заслугах, але це — занадто.

— Коли ти присвячуєш своє життя перегонам, то не застрахований від аварій, — сказав я, торкнувшись її щоки. Страх осів десь глибоко в грудях. — Таке могло статися і з нами. З тобою.

— Але коли ми разом, то з нами нічого не станеться. Ти завжди врятуєш мене, Алексе, а я так само пройду крізь вогонь заради тебе. Я так сильно кохаю тебе. Так сильно...

Вона припала своїми губами до моїх губ. Я відчув вологу та солоний смак. Здається, вона плакала. Я сильніше охопив своїми руками її обличчя, щоб заспокоїти.

— І я теж кохаю тебе, моя Вікторіє, — прошепотів я. — Моя найважливіша перемога з усіх.