Розділ 40

Вікторія

— Готовий до боротьби, Алексе? — спитала я, усміхнувшись.

— Звісно. — Алекс теж усміхнувся. — А ти готова, маленька Торі?

— Чому ти мене так називаєшся постійно? — обурилася я. — Почуваюся маленькою дівчинкою.

— Бо ти і є маленька.

Алекс легко провів рукою по моєму волоссі. Ми вперше стояли так близько на чемпіонаті. Усі й так знали про наші стосунки, тому приховувати не було сенсу. Я бачила як біля нас бігали з камерами та знімали все, що бачили.

— Я хотіла поговорити з тобою, — сказала я, спершись до його автомобіля. — Про те, що сказав тоді твій батько і те, що ти пообіцяв зробити з тим хлопцем, що вдарив мене на минулому етапі. Я не хочу, щоб ти ризикував собою, Алексе. І також не бажаю, щоб ти піддавався лише б не стати чемпіоном, щоб не задовольнити бажання свого батька.

Хлопець уважно слухав мене, але не показав ніякої реакції на мої слова. Алекс був занадто впертий, щоб слухатися. Він оглянувся назад, зустрічаючи поглядом з його батьком.

— Мене бісить те, що він поводиться так, наче між нами все добре, — пробурмотів Алекс. — Та ще й усміхається чогось на камеру.

Я помітила, що він міцно стиснув долоні в кулаки. Примруживши очі, він перевів погляд на Захара. Алекс мало не спопелив хлопця. Його злість та гнів лякали мене, адже він міг натворити багато дурниць. Я легко торкнулася руки Алекса, після чого він, здається, розслабився. Хлопець переплів наші пальці. Погляд його зелених очей нарешті повернулися до мене. Попри прохолодну осінь, сьогодні на вулиці було сонячно, і я зауважила, яким красивим відтінком виблискує його райдужка. Це змусило мене на декілька секунд замилуватися ним.

— Тобі треба всі кола приїхати першою, щоб набрати максимальну кількість очок та стати чемпіонкою, — сказав він, не відриваючи від мене свого погляду.

— Знаю. Але я зараз кажу не про це, Алексе. Будь обережний, добре? І не роби дурниць. Те, що сталося тоді зі мною — це виключно моя провина. Той хлопець не винен і Захар теж.

— Не треба захищати їх, Вікторіє. — Алекс легко торкнувся пальцями мого підборіддя та підняв мою голову, нахилившись до мого обличчя. — Вони повинні отримати по заслугах, а я хочу їх провчити.

— Не треба, — прошепотіла я. — Будь ласка. Це може бути небезпечно для тебе.

— Не хвилюйся. Краще зосередься на треку. Фінальний заїзд завжди найжорсткіший. І ти теж не роби дурниць, зрозуміла? Слухай вказівки свого батька та не ризикуй більше так, як минулого разу.

— Лише за умови, що ти пообіцяєш мені, що не зробиш нічого їм, — сказала я, кивнувши головою в сторону Захара. — Пообіцяй мені!

Алекс роздратовано видихнув, відвівши погляд. У нього точно були плани на цей заїзд, про які я не знала. Мені було байдуже на Захара та того іншого хлопця. Тільки Алекс мав значення, і якщо з ним щось станеться через його бажання помститися за мене, то я ніколи собі не пробачу.

— Гаразд, обіцяю.

Я глянула на нього, але чомусь зовсім не повірила. Та сперечатися з ним у мене банально не було часу.

— Скоро заїзд розпочнеться, — прошепотіла я, знервовано оглядаючись по сторонах.

— Ти хвилюєшся? — спитав Алекс.

— Дуже, — тихо зізналася. — Мені було п'ять, коли я поставила собі ціль стати чемпіонкою. І зараз, коли залишився один фінальний ривок, я боюся наче ненормальна. І, чесно кажучи, я не знаю, за що саме боюся сильніше. Здається, я готова до поразки, бо об'єктивно оцінюю свої можливості. Проїхати всі кола першою — це майже нереально. У тебе більше шансів на перемогу, Алексе. Я буду рада, якщо ти станеш чемпіоном. Ти справді заслуговуєш на це.

Я підняла свою руку та ніжно торкнулася його щоки, усміхнувшись. У глибині душі я розуміла, що ніяке чемпіонство зараз не мало для мене значення. Я всього лише хотіла, аби він був в порядку. Хлопець глянув мені кудись за спину та одразу ж напружився.

— Твій тато йде до нас, — пояснив він. — Зараз забере тебе від мене.

— Швидко цілуй мене, поки він не встиг дійти! — сказала я, не стримуючи усмішки.

— Поцілувати тебе? — здивовано перепитав Алекс. — Перед камерами, усіма учасниками та глядачами? Боюся, твій тато пришвидшить мою смерть, якщо я зроблю це.

Я закотила очі. Вже думала сама поцілувати його, але відчула, як рука тата лягла на моє плече. Хотілося голосно застогнати від розчарування. Я думала, що Алекс подарує мені поцілунок на удачу перед заїздом.

— Вікторіє, нам уже час, — заговорив батько. — Я тричі перевірив автомобіль, і впевнений, що все в порядку.

— Добре, — тихо мовила я. — Мама і Тео тут?

— Так, вони за трибуною. Твоя мама дуже сильно хвилюється за тебе. Я намагався заспокоїти її, але ти сама розумієш, що це — безрезультатно.

— У неї є Тео, — сказала я.

— Все, ходімо! — Тато швидко поплескав Алекса по плечі. — Будь обережний!

Я востаннє усміхнулася хлопцеві та відпустила його руку. Усю дорогу до мого автомобіля тато давав мені свої настанови. Я зосередилася на його голосі, щоб знову не зробити такої помилки, як минулого разу.

— Вікторіє, — звернувся тато, охопивши моє обличчя своїми долонями. — Пам'ятаєш, як я назвав тебе після того, як ти постійно вигравала у змаганнях з картингу?

— Гепард, — відповіла я, усміхнувшись.

— Гепард, — повторив батько, тепло усміхнувшись мені, — найшвидша тварина на суші. Тобі здається, що неможливо проїхати усі кола першою, але пам'ятай, що нема нічого неможливого. Особливо, для тебе. Ти так сильно схожа на мене, доню, що інколи це навіть лякає. Знаєш, як би я вчинив, якщо б коли-небудь опинився у твоїй ситуації?

— Боровся б до останнього, — сказала я.

— Так, — погодився тато. — І ти теж борися! За свої мрії, бажання, за своє майбутнє. Не завжди все виходить з першого разу, але ти — моя донька. Ти народжена для того, щоб стати чемпіонкою. Як тільки я взяв тебе на руки, то зрозумів, що колись ти з гордістю триматимеш кубок в руках. У тебе все вийде, чуєш? Сьогодні — твій день, Вікторіє!

Він поцілував мене в чоло, міцно обіймаючи. Я глибоко вдихнула повітря, змішане з рідним знайомим запахом. Слова батька дали мені більше впевненості в собі. Я згадала, як сильно бажала здобути перемогу та отримати кубок. Я так часто уявляла себе на п'єдесталі. З появою Алекса у моєму житті змінилися цінності, але цілі залишилися ті самі. Тато має рацію, сьогодні — мій день! І якщо мені доведеться зробити неможливе заради перемоги, то я зроблю це, чого б мені воно не коштувало.

Я поправила на собі вогнестійкий костюм, наділа рукавиці та шолом. От-от розпочнеться заїзд. І коли я сіла в автомобіль, то все хвилювання раптом розвіялося. На його місці з'явилася впевненість, дике бажання перемоги та зосередженість. Я міцно стиснула кермо, під'їжджаючи до старту. Повернувшись голову вліво, помітила автомобіль Алекса. Я не знала, що чекає на нас у цьому заїзді, але відчувала, що після фіналу чемпіонату в нас нарешті все стане добре.

Картатий прапорець злетів уверх, світлофори загорілися, і після сигналу, я натиснула на газ та рвонула вперед. Швидкість наростала з кожною секундою. Сьогодні я не їхала на трасі, а буквально летіла. Шини скрипіли на поворотах, розганяючи пилюку та дим, але я продовжувала набирати швидкість, щоб приїхати першою. Спочатку мені це чудово вдавалося. Я паралельно слідкувала за іншими учасниками. Вже після десятого кола мене почав переслідувати зелений автомобіль. Здається, він знову націлився на мене, але того разу я не дозволю йому вдарити мене. Я від'їхала вправо дозволяючи йому перегнати мене на повороті. Але тепер я мала змогу охопити більшу траєкторію, й тим самим ще сильніше розігнатися. Я не слідкувала за спідометром відтоді, як стрілка перетнула 280 км/год. Тепер автомобіль мчав далі за триста. На наступному повороті я натиснула на газ та наблизилися максимально близько до зеленого автомобіля. Відстань до фінішної прямої була незначною, тож мені варто вже зараз позбутися конкурента. Я різко повернула вліво, вдаряючись боком у перед його автомобіля. Це було ризиковано, але мені вдалося вискочити вперед. Зелений автомобіль закрутився та злетів з траси. Я задоволено усміхнулася, адже тепер йому точно не світить перемога. Це коло мені знову вдалося проїхати першою. У дзеркалі я шукала автомобіль Алекса. Він їхав одразу ж за мною та, фактично, блокував іншим автомобілям доступ до мене. Я насупилася, адже через це він втрачав не тільки час, але і можливість стати чемпіоном. Гаразд! Я зібралася з думками та знову зосередилася на дорозі.

Згодом помітила, що той зелений автомобіль знову повернувся на трасу. Він хотів наздогнати мене. Мабуть, у ньому горіло бажання помсти. Я бачила, що між ним та Алексом розпочалася справжня боротьба. Хвилювання почало зароджуватися десь у грудях, але я вперто ігнорувала його.

"Алекс сильний. Він впорається з цим, — переконувала себе."

І якщо він так сильно зайнятий тим, щоб прикрити мене від інших, то точно хоче, аби я стала чемпіонкою. Я не можу підвести Алекса. Це буде наша спільна перемога.

Я заспокоїлася та міцно стиснула щелепи. Залишилося так мало до перемоги. Ми зможемо! Останніх п'ять кіл були найпекельнішими. І хоч поруч зі мною рідко з'являлися прямі конкуренти, Алексу було тяжко блокувати інші автомобілі на трасі.

Останнє вирішальне коло... Останній ривок перед здійсненням мрії. Я відчувала тремтіння та прилив адреналіну. Так трішки! І тільки коли я востаннє перетнула фінішну пряму, то зрозуміла, що відбулося.

— Вітаю, Вікторіє, — почула у навушнику голос батька. — Ти стала чемпіонкою.

На очі навернулися сльози, і я не стрималася та почала плакати. То он, які відчуття з'являються тоді, коли здійснюється мрія? Я зняла шолом та деякий час сиділа в автомобілі, намагаючись заспокоїтися. Коли я вибралася з нього, то почула такий шум та оплески, як ніколи ще раніше. Мені хотілося стрибати від радощів, а найбільше — кинутися Алексу на шию, міцно обійняти його та поцілувати. Натомість першим мене привітав батько. Він так сильно потиснув моє тіло до себе, що я мало не задихнулася. Тато легко підняв мене, говорячи, як він пишається мною.

— Знаєш, що я побажав цього року в день свого народження? — спитав він. Я похитала головою, заперечуючи. — Щоб ти стала чемпіонкою.

Нова порція сліз з'явилася на очах. Раптом мама підбігла до нас. Вона так само сильно обійняла мене зі словами привітання.

— Ти така молодчина, — прошепотіла мама. Вона погладила мене по голові. — Наша маленька чемпіонка!

— Вітаю, Вікторіє, — сказав брат, щиро усміхаючись. — Ти заслужила цю перемогу.

Я приймала вітання від своїх рідних: батьків, брата, дядька Єгора, тітки Аріни та Лії. Я була рада, що вона таки прийшла на фінальний заїзд, хоча й боялася випадково побачитися з Захаром. Як виявилося, саме з ним у неї був перший поцілунок, і вона страждала через те, що він весь цей час просто використовував її. Навколо нас кружляли журналісти з камерами, а я намагалася знайти очима Алекса. Я хотіла побачити його, переконатися, що з ним все в порядку. Але він не був тут.

У цьому хаосі ми дочекалися нагородження. Руки тремтіли, коли я розуміла, що зараз мене оголосять чемпіонкою. Я глянула на турнірну таблицю, що показувала моє ім'я на першому місці. Алекс за загальною кількістю очок посів друге місце, тож ми разом будемо сьогодні на п'єдесталі. Після оголошення результатів я піднялася на підвищення посередині. Алекс став одразу ж біля мене, бо його оголосили віцечемпіоном. Я усміхнулася йому, коли наші погляди зустрілися. Він теж відповів мені легкою усмішкою. Я ледве стримувалася, щоб не настрибнути на нього з радощів.

І коли мені нарешті вручили кубок, я злізла з п'єдесталу, підійшла до Алекса та сильно поцілувала хлопця в губи, обіймаючи його однією рукою. Він одразу ж відповів мені на поцілунок та міцно стиснув мою талію, підіймаючи мене. Я розімкнула губи, дозволяючи йому поглибити поцілунок. Мені було байдуже на усіх глядачів та спалахи камер. Я кохала Алекса так сильно, що готова була кричати про це усім.

— Не можу повірити, що я щойно отримав поцілунок від чемпіонки, — сказав Алекс, вдаючи здивування.

Я тихо засміялася, все ще обіймаючи його. Він обережно поставив мене на ноги. Я глянула йому в очі, що сьогодні по-особливому блищали, наче він пишався мною. Легка усмішка на його вустах переконала мене, що він щиро радий моїй перемозі. Але це не зовсім було так, адже без Алекса я б не змогла сьогодні впоратися на всі сто.

— Це наш кубок, — сказала я, кивнувши на чашу у своїх руках. — І наша перемога, Алексе. Я б не змогла проїхати всі кола першою, якби ти не допоміг мені. Я бачила, що ти блокував інших учасників і не дозволяв їм підступити до мене. Це було ризиковано, але я вдячна тобі. Ми зробили це. Ми — чемпіони!

Алекс обійняв мене однією рукою та повів вниз до траси. Я не зважала на те, що за нами слідкували усі, адже в цей момент мені здавалося, що тут ми лише вдвох.

— Це ти чемпіонка, Вікторіє, — сказав він і ніжно провів великим пальцем по моїй щоці. — Ти заслужила цю перемогу, як ніхто інший.

— Ти теж за...

— А я стану чемпіоном наступного року, — перервав мене Алекс. — У європейському чемпіонаті.

— Ти хочеш реваншу за минулий сезон? — спитала я.

— Завжди хотів. Я не мав брати участі у цьому чемпіонаті, але батько змусив мене. Я радий, що так сталося, адже інакше ми б з тобою не зустрілися.

— І якщо ти хочеш повернутися на європейський чемпіонат, то тобі доведеться поїхати звідси! — голосно сказала я.

— Так, — погодився Алекс, — але не зараз. Я вирішив залишитися тут.

Я зупинилася та здивовано витріщилася на хлопця. Ось тепер я справді готова була стрибати з радощів.

— Ти серйозно? — спитала я, відчуваючи сльози на очах.

— Цілком.

— А звідки ти візьмеш гроші на європейський чемпіонат? Там же так дорого, і твій батько не хоче підтримувати тебе.

— Твій тато знайшов мені спонсора, — відповів Алекс, усміхаючись. — Єгор Козак зголосився підтримувати мене на чемпіонаті.

— Дядько Єгор? — здивувалася я. — Коли ви це все вирішили?

— Ем... Вчора. І вгадай, де я буду тренуватися до початку чемпіонату?

— Де?

Алекс легко обійняв мене однією рукою за талію. Я підняла на нього свій погляд, уже передчуваючи його відповідь.

— На автодромі твого татуся, — відповів хлопець, нахилившись до мого вуха. — І це означає, що ми знову будемо бачитися там. Я сумую за тією комірчиною, Вікторіє. Уже не дочекаюся, коли ми повторимо те, що робили минулого разу.

Я засміялася, відчуваючи легкий рум'янець на своїх щоках. Він сильніше обійняв мене та легко торкнувся своїми губами до моїх губ.

— Я кохаю тебе, Алексе.

— І я теж кохаю тебе, Чемпіонко!

Він подарував мені жагучий переможний поцілунок. І, цілуючи його у відповідь, я відчувала гострий смак нашої з ним перемоги. Не кубок зараз мав значення, а те, що ми змогли поставити наше кохання на найвищий п'єдестал зі всіх можливих.