Розділ 37

Вікторія

Ідея з підставним побаченням здавалася мені геніальною, але тепер, сидячи в ресторані, я помітно хвилювалася. Мій погляд був спрямований на невеличкий столик у кутку зали. У вазі стояв красивий букет білих троянд та пляшка маминого улюбленого шампанського у відрі з льодом.

— Ну, і де вони? — нетерпляче спитав Тео, який сидів навпроти мене.

— Ще нема шостої, — відповів поруч зі мною Алекс. — Скоро вони прийдуть.

Сьогодні я нарешті познайомила Тео зі своїм хлопцем. Саме так я представила Алекса своєму братові. Здається, йому це сподобалося, бо після цього він легко обійняв мене однією рукою та не відпускав досі.

— Ти точно сказала татові прийти на шосту? — уточнив Тео. — Бо мамі я написав саме цей час.

— Точно! Ти ж знаєш, що мама інколи може запізнитися. Я сподіваюся, що твоє запрошення зустрітися в ресторані не здалося їй надто підозрілим.

Саме це мене найбільше хвилювало. А якщо батьки зрозуміли, що ми все підлаштували? Але я лише хотіла, щоб вони нарешті зустрілися та нормально поговорили. Вже п'ять днів минуло з того моменту, як мама пішла з дому. Я не знала, чи подала вона на розлучення, бо тато вперто мовчав, а мама уникала цієї теми.

Я полегшено видихнула, коли тато увійшов до ресторану. Він не здогадувався, що це буде побачення з мамою, але навіть у цій тонкій чорній водолазці та звичайних сірих штанах тато виглядав неймовірно. Хостес провела його до того столика, який ми підготували для них. Я помітила, що тато трохи насупився, коли побачив букет квітів та шампанське. Ми сиділи в іншій стороні залу, але з цього місця відкривався чудовий вигляд саме на їхній столик. Я сподівалася лише на те, що тато не помітить нас. Він проігнорував той факт, що офіціантка почала запалювати свічки на столі. Я легко усміхнулася, спостерігаючи за його хмурим виразом обличчя. Мамі така романтика точно б сподобалася.

— Тато не розуміє, що відбувається, — зауважив Тео.

— Ну, він думає, що в нього зустріч з Вікторією, — сказав Алекс, знизуючи плечима. — Звісно, його бентежить ця романтична атмосфера, якої нема на жодному іншому столику.

— Ну, нам би не вдалося орендувати весь ресторан для них двох, — розчаровано пробурмотіла я. — Хіба що мені довелося б продати для цього свій Феррарі. І знаєте, якби це допомогло їм помиритися, то я б без жодних вагань попрощалася зі своєю машинкою.

Мені справді було боляче через непорозуміння батьків. Відверто кажучи, я почувалася винною перед ними. Якби не та аварія, то мама б навіть не задумалася про розлучення. Не було б того скандалу, що потягнув за собою руйнівні наслідки.

Я знову глянула на тата, що переглядав меню. Він був розслаблений, але щось у ньому бентежило мене. Наче він не почувався самим собою. Тато відклав меню та глянув на екран свого телефону. Мабуть, перевіряв час.

— Десять хвилин минуло, — сказала я. — Мама б уже мала бути тут.

— Вона ж тепер живе в іншому районі міста. — Тео втупив погляд до вхідних дверей. — Думаю, що вона ще поки не вміє правильно розраховувати час добирання з будинку тітки Аріни.

— І не буде вміти, — різко буркнула я. — Мама скоро повернеться додому.

Тео трохи відвернувся, ховаючи рукою своє обличчя. Коли я оглянулася назад, то побачила маму. Як завжди, елегантна, вишукана та надзвичайно красива. Цей костюм темно-зеленого кольору шалено їй личив. Її коричневе волосся було зібране у високий хвіст. Вона усміхнулася хостес, коли та вказала їй в кінець зали. Усмішка зникла з обличчя мами, коли вона побачила батька. У неї був шанс піти геть непоміченою, адже тато надто уважно переглядав щось у своєму телефоні. Натомість вона гордо здійняла голову та впевнено попрямувала в його сторону, цокаючи своїми підборами. Тато підняв погляд тоді, коли мама вже майже підійшла до нього. На одну маленьку секунду я помітила на його обличчі здивування, а потім, мабуть, прийшло розуміння. Він одразу ж підвівся, щоб допомогти їй сісти, але вона махнула йому рукою, щоб той не підходив до неї. Я засмучено спостерігалася за тим, як холодно вони поводилися одне з одним.

Батьки перекинулися декількома словами, коли до них підійшла офіціантка, щоб прийняти замовлення. І хоч вони поводилися спокійно, я розуміла, що насправді все дуже погано. Офіціантка повернулася без замовлення. Розмова між батьками тривала максимум п'ять хвилин. Мама щось сказала татові з таким виразом обличчя, наче була невдоволена чимось, в після цього вона підвелася, схопила свою сумочку та пішла геть. Тато не пішов за нею, щоб наздогнати її. Це мене розчарувало. Я міцно стиснула губи, коли в моїй голові закралася одна неприємна думка. Може, батьки таки справді хочуть розлучення?

— Не допомогло, — пробурмотіла я. — Чому вони поводяться наче чужі люди? Я не розумію цього! Так, вони ображені одне на одного, але ж можна поговорити про все! Чому все так? Хіба між ними нема кохання? Мене це дратує! Тато не хоче робити перший крок, а мама тікає через свою гордість. Вони поводяться як підлітки!

Я відчула, що Алекс сильніше стиснув мою талію, наче хотів мені щось натякнути. Тео тим часом прочистив горло, ховаючи свій погляд. Я закотила очі та втомлено видихнула, коли побачила біля нашого столика батька. Він стояв, склавши руки на грудях, та дивився просто на нас. Я думала, що тато буде злитися, але він був цілком спокійним.

— Більше ніяких дій за моєю спиною, зрозуміли? — суворо сказав він.

— Вибач, — прошепотіла я. — Ми просто хотіли помирити вас.

— Що вона тобі сказала? — поцікавився Тео, глянувши на батька.

— Що мені не варто було використовувати дітей, аби зустрітися з нею, — відповів той. — І, на її думку, це дуже ганебний та низький вчинок.

— Вона подумала, що це ти підлаштував побачення, а не ми? — здивувалася я.

— Очевидно, що так. Тому я кажу вам, щоб ви не втручалися. Дозвольте мені самому все виправити, гаразд? Я не настільки безнадійний, щоб миритися зі своєю дружиною з допомогою дітей.

— У тебе є якийсь план, тату?

— Нехай це залишиться моєю таємницею. Так, Тео, поїхали додому! — Тато поплескав брата по плечі, а тоді тикнув пальцем у мою сторону.

Я зблідла, коли зрозуміла, що взагалі-то досі сиджу поруч з Алексом, а його рука обіймає мою талію. Батько не знав, що ми з ним уже помирилися. Я винувато усміхнулася хлопцеві, адже мені теж доведеться поїхати додому, хоча ми планували провести цей вечір разом.

— А ти, Вікторіє, — продовжив тато, — довго не гуляй. Довіряю тобі її, Алексе. Не розчаруй мене.

І на цих словах батько попрямував до виходу. Тео швидко попрощався з нами та залишив нас з Алексом вдвох. Я здивовано подивилася на хлопця, а на моєму обличчі з'явилася широка усмішка.

— Він дозволив мені залишитися з тобою, — сказала я, охопивши його обличчя своїми долонями. — Ти уявляєш це? Тато дозволив!

— Так, я чув! — Алекс тихо засміявся.

Мені було байдуже, що ми сиділи у вишуканому ресторані. Я не могла стримувати своїх радощів, тому потягнулася до хлопця та сильно поцілувала його в губи...

Минув тиждень з нашої невдалої спроби помирити батьків. Сьогодні вперше ми підемо на світський вечір без мами. Через це я почувалася засмученою, але тішило те, що це буде наш перший публічний вихід з Алексом як пари. Сьогодні всі дізнаються, що ми знову разом. Я раділа цьому, хоча водночас дуже сильно хвилювалася. Минулого тижня нам пройшло запрошення на показ Діни Забелло. Це мав бути один з найкращих заходів за останні місяці. Мама б точно хотіла побувати на ньому, але коли я сфотографувала запрошення та надіслала їй його, вона проігнорувала мене. Я відчула приємний дотик до своєї долоні.

— Нервуєш? — спитав Алекс, нахилившись ближче до мене. — Якщо ти не готова висвітлювати наші стосунки, то ми можемо прийти окремо.

— Ні, — заперечила я та сильніше стиснула його руку. — Я дуже хочу цього. Просто тут не вистачає ще однієї людини.

Я глянула на тата, що сидів навпроти нас разом з Тео. Він нічого не сказав на це, але я помітила, що батько сьогодні з самого ранку був знервований. Можливо, він так само сумував за мамою? Стільки днів минуло. Вони ніколи не розлучалися так надовго.

— Мама подала заяву на розлучення? — спитала я.

— Не знаю, Вікторіє, — відповів батько.

— Якби вона зробила це, то ти б знав, — сказав Тео. — Може, комусь уже варто нарешті перепросити? Серйозно, тату! Годі вже ображатися.

— Ми домовлялися з вами, що ви не втручаєтеся.

— Але ж ти абсолютно нічого не робиш! — обурилася я.

— Тобто ви думаєте, що ідея з підставним побаченням була геніальною? — спитав тато, піднявши одну брову. — Інколи людям потрібен час.

— І ти навіть не помітиш, як втратиш її, — тихо прошепотіла.

— Якщо вже не втратив, — додав Тео.

Він злився не менше через бездіяльність батька. Жоден з нас не розумів, чому тато так вперто не робить перших кроків. Алекс ніяк не коментував стосунки моїх батьків, але він завжди слухав мене та підтримував.

Лімузин зупинився біля червоної доріжки, що вела до входу. Я швидко поправила на собі чорну сукню з глибоким вирізом на грудях та довгим шлейфом, що тягнувся за мною. Алекс першим вийшов з автомобіля. Він простягнув мені свою руку, допомагаючи вийти. Я мило усміхнулася йому. Хлопець був таким красивим сьогодні в цьому чорному костюмі й такого ж кольору сорочці. Його волосся було охайно зачесане назад з незначною кількістю гелю. Мені здалося, що ми сьогодні неймовірно виглядали разом. Спалахи камер не були для мене в новинку на таких заходах, але я трохи нервувала через те, що всі побачили нас разом. Водночас я раділа цьому, адже мені хотілося, щоб увесь світ знав про наші стосунки. Ми підійшли до входу, де фотограф нас попросив зупинитися для декількох фотографій. Алекс обійняв мене за талію, а я притулилася до нього, усміхаючись на камеру. Фотограф ще встиг зробити декілька кадрів, де ми закохано дивилися одне на одного.

Покази Діни Забелло вже давно перетворилися на справжні шоу. Я не здивувалася, коли побачила замість люстри великі білі крила, що звисали донизу. Все оформлення було в білих тонах з декоративними пір'їнами та позолоченими квітами. Я у своїй чорній сукні зовсім не вписувалася сюди. Це змусило мене усміхнутися, але усмішка одразу ж впала, коли я усвідомила, що тут бракує мами. Їй би це дуже сподобалося. Ми сіли на наші місця зліва від довжелезного подіуму. Я розмістилася між Алексом та Тео. Очима я шукала батька, і помітила його в самому кінці подіуму по центру. Там було лише два місця, а на одному з них лежав величезний букет пурпурових троянд. Звідки він узявся? Я ніколи не бачила таких красивих квітів, але мене збентежило зовсім не це. Чому він сидить там сам? Для кого те інше місце? І чому квіти саме пурпурові? Це улюблений колір мами, але я не бачила її тут. В залі враз стало темно, а всі спалахи світла були спрямовані на подіум.

Я дивилася на моделей в цих шикарних нарядах у світлих тонах, та моя увага завжди поверталася до батька. Усе виглядало так, наче він був королем на троні, а дівчата кружляли перед ним. Але його погляд був знудженим та зовсім незацікавленим, можливо, навіть трохи знервованим. Я глянула на подіум тоді, коли світло зникло, а після цього замиготіли червоні вогники. На екрані з'явилося велике біле коло, і я помітила силует наступної моделі. У мене мало щелепа не відпала, коли вона почала йти вперед і я впізнала її. Я шоковано витріщалася на свою маму, що впевнено йшла подіумом з холодним виразом обличчя. Її коричневе волосся красивими хвилями спадало вниз, а сукня на ній була неперевершеною. Тугий корсет, оздоблений мереживом та блискітками, чудово підкреслював її форми, а тонкий золотистий поясок додавав акценту тонкій талії. Донизу тягнувся блискучий шовк, а ззаду був прикріплений довгий шлейф. Вона зупинилася просто перед батьком, і лише тепер я зрозуміла, чому він сидів там. Я ще ніколи не бачила, щоб тато дивився на когось з таким захопленням, як на маму в цей момент. Вона змахнула рукою, і шлейф полетів уверх. Це було ефектно, дивовижно та неперевершено. І якщо тато виглядав королем, то мама була його королевою. Якщо вона таки помітила батька, а вона точно помітила, то не показала цього зовсім. Жоден м'яз на її обличчі не здригнувся. Мама зникла за лаштунками так швидко, як і з'явилася. Мені хотілося пищати з радощів, бо її вихід був таким неймовірним. Вона вже близько дев'яти років не виходила на подіум, а сьогодні точно якийсь особливий день. Те, як вона впевнено йшла, гордо здійнявши голову, її елегантні рухи та бездоганна хода, невимушений вираз обличчя — це те, чим вона жила весь цей час, те, що їй надзвичайно добре вдається. І десь в глибині душі я відчувала, що до цього таки приклав руку тато. Він знав, якою важливою була для неї модельна кар'єра, і як важко їй було прощатися з нею.

На інших моделей мені не було так цікаво дивитися. До кінця показу я зауважила, що лише мама була в чорній сукні. І смію зауважити, що її вихід викликав хвилю перешіптувань у залі та справжній фурор. Я не могла дочекатися, коли нарешті побачу їхнє з батьком примирення.

Коли показ завершився, усіх провели в іншу залу, де були фуршетні столи з закусками та випивкою. Я не поспішала йти звідси, як і Тео та Алекс.

— Це було... — почав брат. — Вау! Я не очікував побачити маму на подіумі.

— Я теж, — тихо сказала. — Вона нас дуже сильно вразила.

— А найбільше вашого батька. — Алекс кивнув головою в його сторону. — Он як хвилюється.

Я глянула на тата, що знервовано поправляв на собі новенький модний костюм Бріоні сірого кольору. Він узяв у руки букет квітів, і якраз у цей момент з-за лаштунків вийшла мама. Тепер уже на ній була інша сукня кольору слонової кістки. Вони йшли назустріч одне одному, і зупинилися якраз перед нами. Батьки стояли ближче аніж будь-коли за останні тижні. Тато простягнув мамі букет.

— Привіт, — схвильовано сказав він.

— Привіт, — прошепотіла мама, приймаючи букет. Вона легко усміхнулася. — Якщо ти хотів, щоб відбулося дежавю, то тобі потрібно поцілувати мене.

Вуста тата розтягнулися в чомусь схожому на усмішку. Він обережно поклав свої руки на плечі мами, наче боявся злякати її.

— Я хочу попросити у тебе пробачення перед нашими дітьми, — почав він. — Я не мав права говорити тобі такі образливі речі. Я шкодую, Поліно. Дуже сильно шкодую, що дозволив собі образити тебе без причини. Не знаю, що на мене найшло. Я був знервований через ту аварію, а потім ти почала звинувачувати мене та просто таки накинулася з погрозами про розлучення. Як хороші батьки, ми мали б підтримати одне одного в тій ситуації, яка сталася з нашою донькою, але я все зруйнував. Не впевнений, що ти побачиш мені знову, але я хочу, щоб Вікторія та Тео знали, що усе сказане мною тоді — це неправда. — Тато глибоко вдихнув, підбираючи правильні слова. — Так, ти боялася, вагалася, але... Але ти завжди хотіла їх. Тео і Вікторія, пам'ятаєш? Ми придумали це ще до того, як наші стосунки стали справжніми. І нам вдалося створити прекрасну люблячу сім'ю з такими розумними та хорошими дітьми. Я вдячний тобі за те, що ти подарувала мені їх. За те, що терпіла мене цих двадцять років, хоча я не завжди був достатньо хорошим чоловіком для тебе. Інколи я мало приділяв тобі уваги, не завжди розумів тебе чи підтримував. Я не гідний тебе, Поліно, але такий вже я. Неідеальний, складний, впертий... Тоді коли ти — найпрекрасніша жінка з усіх. І я кохаю тебе. Кохаю настільки, що просто не хочу та не можу жити без тебе. Дім не здається мені домом без твого сміху, твого запаху, твоєї присутності. Я помру без тебе, кохана, тож прошу, аби ти повернулася до мене.

На моїх очах стояли сльози від цієї промови батька. Відчула, що Алекс обійняв мене зі спини, тому я просто таки впала в його міцні обійми. Мама мовчки дивилася на тата деякий час, а потім заговорила:

— За останні два тижні ти перетворив будинок моєї сестри на квітник. Ти кожного дня присилав мені букети пурпурових троянд із записками.

Я здивувалася, бо навіть не знала про це. Схоже, ми з Тео недооцінили тата.

— Ну-у-у-у, це був вимушений крок, — пробурмотів він.

— І коли я пішла від тебе, то зі мною раптом зв'язалася Діна Забелло з пропозицією приєднатися до її показу за тиждень до нього. Це ж твоїх рук справа?

— Ні, Поліно. Ми ж колись домовилися, що я не втручаюся у твої робочі справи.

— Але ти втрутився! — мама намагалася звучати обурено, але я помітила чергову усмішку на її обличчі. — І мушу визнати, що ще ніколи за останні роки я не почувалася так добре, як сьогодні на цьому подіумі. І хоч зі всіх моделей не було нікого мого віку...

— Вісімнадцятирічних? — грайливо спитав тато.

— Ох, перестань! — Мама хрипло засміялася. — У тебе погано виходить жартувати, Гордюша.

— Я ніколи не був сильним у цьому.

— Якщо це справді зробив ти, то я хочу подякувати тобі. Ти дав мені можливість повернутися у моє минуле життя. Я знову відчула себе молодою, красивою та привабливою.

У її очах заблищали сльози. Тато підняв свої руки та ніжно охопив обличчя мами долонями. Здається, вони забули, що тут є декілька свідків їхнього примирення.

— Ти досі така, Поліно, — прошепотів він. — Для мене ти ще прекрасніша, аніж була раніше.

— А ти вже старий, — сказала вона жартома. — Я хочу перепросити у тебе за те, що накинулася тоді зі звинуваченнями. Ти маєш рацію, Гордію. Нам треба було підтримати одне одного в тій ситуації, що сталася з Вікторією, а не кидатися образами. Знаєш, моментами ти так сильно дратуєш мене, але я чомусь не можу без тебе. Двадцять років минуло, а я кохаю тебе ще сильніше, аніж раніше.

— Ох, моя Полінко! — мовив він, притискаючи її до себе. — То ти пробачила мені? Повернешся додому?

— У тебе є вся ніч, щоб переконати мене повернутися до тебе, — сказала вона.

— Чудово! Бо я багато сюрпризів приготував для тебе. А тепер повернемося до дежавю.

Я не дуже розуміла, що він мав на увазі аж до того моменту, коли тато палко поцілував маму в губи. Мої очі стали вдвічі більшими, бо я ніколи ще не бачила, щоб вони та-а-а-ак цілувалися.

— Думаю, що нам час іти звідси, — почула біля свого вуха голос Алекса.

— Погоджуюся, — пробурмотів Тео.

Він вже встиг обернутися спиною до батьків. Відверто кажучи, мені хотілося зробити те саме, щоб не порушувати їхній такий особливий інтимний момент.

— Може, до тебе? — запропонувала я, глянувши на Алекса. — Проведеш мені екскурсію у своїй квартирі.

— О, це буде дуже цікава та захоплива екскурсія, — сказав він.

Ми обоє засміялися, а тоді, обіймаючись, попрямували до виходу.