Розділ 27

Алекс

Я усміхнувся, глянувши на Вікторію, що вийшла з будинку, тримаючи два келихи в руках. Верхня частина її довгого волосся була зібрана шпилькою, відкриваючи красивий вигляд на тонку шию дівчини. Я пройшовся поглядом по її стрункому тілу. На ній була легка спідниця світло-салатового кольору, що досягала майже до щиколоток, і такого самого кольору короткий топ на тонких бретелях. Я зауважив легкий неприродний блиск на її вилицях та губах. Схоже, вона ще встигла зробила макіяж для нашого останнього спільного вечора. Дівчина сіла на стілець, а я тим часом відкоркував пляшку вина та розлив його в наші келихи.

— Тобі не холодно? — поцікавився я, коли Вікторія обійняла себе руками.

— Ні, — заперечила вона, легко усміхнувшись. Дівчина підняла голову вверх, дивлячись на яскраві зорі. — Трохи сумно, що ми завтра вже їдемо звідси. Цей тиждень був схожий на казку, але на нас чекає наша не надто приємна реальність. Ем... Краще не будемо про це зараз.

Вікторія усміхнулася, спершись щокою на свою руку. Я простягнув їй келих з вином. Вона прийняла його та зробила невеликий ковток, повільно смакуючи напій. Я зробив те саме. Зауважив, що її погляд з мого обличчя опустився трохи нижче, до моїх татуювань на руках. Вона почала зацікавлено їх роздивлятися. Вікторія простягнула свою руку в мою сторону. Подушечками пальців дівчина ніжно провела по одному з татуювань.

— Що це за числа? — поцікавилася вона.

— Цифра вісім — це день народження моєї мами, чотирнадцять — число, коли народилася моя молодша сестричка, а шістнадцять — це мій номер на перегонах.

— Значить, це найважливіші для тебе числа?

— Так, — прошепотів я, а тоді показав пальцем на невеличкі чорні позначки. — Це руни. Наприклад, ось цей зигзаг — це Сила, що збільшує шанси на перемогу та підсилює інтуїцію.

— А ось ця? — поцікавилася Вікторія, торкнувшись пальцем до знака, подібного на букву "П".

— Це руна Перун. Вона одна з найсильніших енергетично та одна з найнебезпечніших, але натомість допомагає здобути перемогу в усьому та дарує перевагу над ворогами.

— І ти справді віриш в таке? — Вікторія уважно подивилася на мене.

— Тобі, мабуть, це здається дурницями, — сказав я, усміхнувшись.

— Не все. Я запримітила у тебе одне татуювання, яке мені шалено подобається. Тільки його треба трішечки переробити.

Я зацікавлено підняв одну брову, дивлячись на Вікторію. Вона надпила трохи вина та підвелася зі стільця. Дівчина повільно підійшла до мене. Я відкинувся назад до спинки крісла, а вона опустилася на мене, закинувши свої руки на мою шию. Її погляд блукав моїм обличчям. Вікторія провела долонями вниз по моїх грудях, а тоді перейшла до плечей. Пальці дівчини знайшли невелике татуювання трохи вище грудей, над самісіньким серцем. Воно було приховане за футболкою, але вона з точністю потрапила у нього. Я легко усміхнувся, здогадуючись, що саме їй так сильно сподобалося.

— Думаю, що нам потрібно зняти з тебе футболку, — пробурмотіла Вікторія.

Дівчина опустила руки до країв моєї футболки та стягнула її з мене через голову. Вона кинула річ на сусідній стілець, а після цього швидко руками поправила моє волосся.

— "Victory", — прочитала вона надпис, вимальований на моєму тілі. — Це майже моє ім'я. Ось тут лише виправити з "y" на "і" та додати ще "а".

— Ти хочеш, щоб я перебив її?

— Ні, не хочу. — Вікторія знову закинула свої руки на мою шию, підсунувшись ближче до мене. — Коли ти набивав її, то вона точно для тебе мала якесь значення. У тебе всі татуювання пов'язані з перемогою?

— Ні, звісно ж, — я усміхнувся. — Над ліктем у мене знак Бетмена, як у тієї огидної наліпки, що на моєму Мустангу.

Вікторія голосно засміялася. Мабуть, вона теж згадала нашу першу зустріч. Дівчина міцніше притиснулася до мене, а я опустив свої руки на її талію. Мені подобалося торкатися тієї частини тіла, де не було одягу. Відчуття її шкіри під моїми пальцями — найприємніше з усього, що я коли-небудь відчував.

— Ти тоді стояв такий крутий у татуюваннях і заявив, що юрист! Оце ти брехун, Алексе.

— Це правда, — сказав я. На обличчі Вікторії з'явився вираз здивування. — Я справді юрист за освітою.

— Ти жартуєш!

— Ні. Чому ти сумніваєшся?

— Не знаю. Просто... Я думала, що ти завжди займався лише перегонами.

— Я вдало поєднував освіту та своє захоплення. Я вчився за кордоном, а сюди приїжджав лише влітку на дуже короткий період. Відверто кажучи, того року теж мало бути так.

— Але?

— Але мій татусь вирішив інакше. Він хоче, щоб я став чемпіоном, аби втерти носа твоєму батькові.

— А ти теж хочеш цього? — обережно спитала дівчина, міцно стиснувши губи.

— Так, — чесно відповів я.

Я не хотів уточнювати, що від результатів цього чемпіонату залежала моя свобода від батька. Також я прекрасно розумів, що перемога в цьому сезоні допоможе мені знайти спонсора на європейський чемпіонат, в якому я візьму участь наступного року. Мені потрібен реванш за поразку в минулому сезоні.

— Цей чемпіонат стане для нас величезною проблемою, — прошепотіла Вікторія.

І я сам це прекрасно розумів. Попри те, що страшенно хотів перемоги, так само бажав її Вікторії. Для неї цей кубок був не менш важливим. Так боляче розчаровуватися та розбиватися за крок до здійснення мрії. Я не хотів цього для дівчини, яку кохаю понад усе, але вибору в нас не було. Один з нас точно розіб'ється.

— Отже, ти весь цей час жив за кордоном? — спитала Вікторія, перевівши тему.

Я був вдячний їй за це, адже мені так само не хотілося говорити про наше незрозуміле майбутнє.

— Так, я навчався в Берліні, але часто переїздив в різні міста. Особливо, коли почав брати участь в європейських перегонах.

— Ось чому я ніколи не бачила тебе тут раніше.

— Я приїздив лише влітку, але в той самий час мріяв якнайшвидше втекти звідси. Не звик надовго затримуватися тут, бо не було нікого, хто міг би змусити мене залишитися.

— А як щодо твоєї колишньої? — Вікторія трохи опустила голову, легко прикусивши нижню губу зубами.

— Ми познайомилися через наших батьків. Їм були вигідні наші стосунки, а я вирішив не перечити батькові. Анжеліка... Вона подобалася мені тоді. У нас були стосунки на відстані. Інколи вона приїжджала до мене, але я ніколи не відчував до неї чогось більшого, аніж звичайне зацікавлення та хіть.

— А що ти відчуваєш до мене? — тихо прошепотіла дівчина, уважно глянувши мені в очі.

— Я ж казав тобі, що закохався в тебе. Це справді так.

Вікторія задоволено усміхнулася. Вона охопила своїми долонями моє обличчя та ніжно поцілувала мене в губи. Я сильніше обійняв її й почав водити пальцями по спині дівчини. І хоч Вікторія не говорила мені, що кохає мене, десь в глибині душі я відчував, що так воно і є. Вона трохи відхилилася назад, тягнучи мене за собою. Вікторія уже майже лягла на стіл, наосліп відсуваючи рукою келихи якнайдалі.

— Може, зробимо це тут? — запропонувала вона, відірвавшись від моїх губ.

Я оглянувся по сторонах. Ми сиділи на невеликому ґанку. І хоч навколо нікого не було видно, це все одно здавалося мені занадто ризиковано.

— Дуже подобаються твої божевільні ідеї, — тихо сказав я, підіймаючись разом з нею, — але краще в домі.

— Тоді неси мене на кухню! — наказала дівчина, звабливо усміхаючись. — На ліжку трохи нудно.

— Відколи це ти стала такою обізнаною в сексі, що тобі на ліжку вже нудно? — спитав я, підозрілого примруживши очі.

— Ну, Алексе! — Вікторія ображено надула губи. — Це наша остання ніч разом тут, тож ми маємо встигнути насолодитися одне одним сповна.

— Ми ніколи не встигнемо насолодитися сповна, бо я дуже ненаситний, коли це стосується тебе.

— О, мені таке подобається! Будемо розважатися усю ніч.

Вікторія засміялася, коли я заніс її на кухню та посадив на стіл. Вона підтягнула спідницю вверх і слухняно розсунула свої ніжки, запрошуючи мене встати між ними.

— Коли ми повернемося, — почала дівчина, притискаючи мене до себе, — нам буде складно таємно зустрічатися, але ж ми щось придумаємо, правда?

— У гаражі твого батька є дуже комфортна комірчина, — пробурмотів я. — Головне не забути наступного разу замкнути двері.

— А в разі чого, там завжди стоїть тумбочка, в яку ми тебе сховаємо.

— І знову сидіти там декілька годин? — Я голосно застогнав. — Гаразд! Я згоден. Воно того варте, Вікторіє.

Вона усміхнулася мені, а я поцілував її губи. Дівчина повільно опустилася на спину, тягнучи мене за собою. Вона занурила свої пальці в моє волосся. Її повіки були закритими, а я тим часом палко цілував кожен сантиметр ніжної шкіри дівчини. Дідько! Вона була такою солодкою. Моя Вікторія — моя перемога, найбажаніша та найважливіша з усіх...

— Не віриться, що вихідні вже закінчилися, — прошепотіла дівчина.

Я легко провів рукою по її волоссі, обіймаючи. Ми стояли в аеропорту, очікуючи прибуття літака, в якому мала б прилетіти мама Вікторії. Я поправив чорні окуляри на переніссі. Все ж таки ми були доволі популярними у сфері перегонів та спорту. Якби журналісти застукали нас за обіймами — це було б дуже погано. Довелося трохи маскуватися.

— Ми колись ще обов'язково приїдемо туди, — сказав я. — Це був найкращий тиждень у моєму житті.

— І у моєму. Навіть не можу підібрати слів, щоб висловити те, як сильно я вдячна тобі, Алексе. Я дуже рада, що ти з'явився у моєму житті.

Теплі губи Вікторії легко торкнулися моєї шиї. Вона уткнулася обличчям в мої груди, ховаючи його. Я бачив, що їй зовсім не хотілося прощатися зі мною. Мені теж. Це було занадто боляче для нас обох, але вибору нема.

— Ми вже скоро знову побачимося, — сказав я, міцно обіймаючи дівчину. — Ми ж тренуємося на одному автодромі. Ти забула?

— Не забула. Просто...

— Чому ви виглядаєте так, наче щойно пограбували банк і тепер переховуєтеся? — раптом заговорив біля нас жіночий голос.

— І тобі привіт, мамо! — Вікторія закотила очі, відсторонившись від мене.

Дівчина кинулася своїй матері на шию, міцно обіймаючи. Мабуть, вони не звикли розлучатися так надовго. Я помітив, що жінка почала цілувати свою доньку в обидві щоки. Це було так мило та сумно водночас. Я ледь усміхнувся, спостерігаючи за ними. Мабуть, моя усмішка була трохи кривою та болючою, але я таки справді радів, що у Вікторії напрочуд хороші стосунки з сім'єю.

— Вікторіє, твій бойфренд сьогодні схожий на спадкоємця якогось мафіозного клану, — сказала Поліна та підійшла до мене. — Тобі дуже личить, любий.

— Не знав, що спадкоємці мафії носять чорні окуляри та кепки, — пробурмотів я.

— У мене є для тебе подарунок.

Жінка почала ритися у своїй сумочці. Я відверто здивувався. Можливо, неправильно почув?

— Для мене? — перепитав я.

— Вікторія казала, що у тебе був день народження, тому... — Поліна передала мені невеличку коробочку. — Вітаю!

Жінка міцно обійняла мене з таким материнським теплом, що мені сльози виступили на очі. Я швидко покліпав повіками, стримуючи себе.

— Як ви розважалися? — поцікавилася мама Вікторії.

— Добре, — відповіла дівчина та усміхнулася, глянувши на мене. — Дуже добре.

Ми деякий час мовчки дивилися одне на одного, усміхаючись. Це було не просто добре, а неймовірно! Я вже давно не почувався таким щасливим.

— Ну, все! — Поліна різко розвернулася до нас спиною. - Цілуйтеся швидко на прощання, а я поки прикрию вас.

Вікторія кинулася мені на шию, і в той самий момент я палко поцілував її. Вона так сильно тулилася до мене, як ніколи раніше. Мені страшенно не хотілося відпускати Вікторію. Я відчайдушно цілував її, насолоджуючись теплом та ніжністю губ.

— Мені вже час іти, — прошепотів я та знову поцілував дівчину.

— Іди, — мовила вона. Ще один поцілунок. — Бувай, Алексе!

Вікторія важко видихнула та востаннє торкнулася моїх губ. Вона трохи відійшла, дивлячись мені в очі.

— Зателефонуєш, коли приїдеш додому.

Я помахав рукою на прощання Вікторії та її мамі, а тоді швидко поспішив до виходу. Мій погляд опустився на коробочку в руках, а мої вуста розтягнулися в легкій усмішці. Присутність Вікторії в моєму житті подарувала мені яскраві моменти та хороших людей. Чорт! Здається, я справжній щасливчик.