Розділ 25

Алекс

Вікторія мовчала. Я перекотився на спину, дивлячись у стелю. В горлі чомусь стало надто сухо, тож я важко ковтнув. Відчув, як тендітна долоня дівчини торкнулася моєї руки. Вона міцно стиснула її, і Вікторія притулилася до мене, поклавши свою голову на мої груди.

— Твоя мама... Вона вбила себе у твій день народження? — пошепки спитала дівчина.

— Так, — тихо відповів я та гірко посміхнувся. — Не найкращий подарунок, якщо чесно.

— Розкажи мені, що сталося в той день.

Вікторія опустила іншу руку на мій живіт. Вона легко водилася своїми пальчиками по моїй шкірі, наче хотіла заспокоїти мене. Я і так був спокійним. Обійнявши її, я торкнувся шовковистого волосся Вікторії. Мені подобалося торкатися його.

— Я сидів у вітальні на дивані, — почав розповідати, — а вона прийшла та сіла поруч. Сказала, що любить мене і їй соромно, що вона весь цей час була жахливою матір'ю. Мама плакала, а мені тоді хотілося веселитися. Це ж мій день народження! Я чекав, коли вона мені подарує подарунок. На мій дев'ятий день народження вона забула про моє свято, тож я сподівався, що в той день буде по-іншому. Вийшло ще гірше. — Я на декілька хвилин замовк, занурюючись у спогади. Вікторія не питала нічого, а просто уважно слухала. — Мама сказала, що їй треба відійти, але вона скоро повернеться. Я подумав, що вона пішла за тортом. Мені так сильно хотілося того клятого торта зі свічками, уявляєш? — Я голосно засміявся, ігноруючи сльози, що зібралися в очах. — Але мама не повернулася. Минуло декілька годин — і я все ще сидів на тому дивані та чекав її. Вона ж обіцяла повернутися. Потім я вирішив пошукати її. Спочатку перевірив кухню та спальню мами. Потім почув той неприємний шум крапель води, що стікала зі зламаного крана. Я пішов у ванну кімнату. Двері не були замкнені, тож коли я відчинив їх, то...

Моє дихання стало важчим, а серце почало битися сильніше. Не хотів повертатися до тих спогадів, але вони так часто з'являлися у моїй голові, що я страшенно втомився від них. Вікторія продовжувала ніжно водити своєю рукою по моїх плечах грудях, животу. Її запах закутав мене у свої міцні обійми. Я ще сильніше притиснув дівчину до себе. Присутність Вікторії дарувала мені спокій.

— Вона лежала у ванні, — продовжив я. — Одна рука звисала на підлогу, а з кінчиків пальців крапала кров. На плитці утворилася величезна червона калюжа. У ванні вода була світло-червоного кольору. Я закричав дуже голосно. Підбіг до мами, почав її смикати за руку, плакав. Я хотів, щоб вона прокинулася, але на той момент мама вже була мертвою. Я цього не розумів, але та кількість крові налякала мене. Побіг до спальні мами, схопив її телефон та зателефонував до батька. Він не відповів. Я повернувся до ванної кімнати, присів біля мами, однією рукою тримав її закривавлену долоню, а іншою постійно набирав номер тата. Нестерпні гудки та дратівливе крапання води з крана — це єдині звуки, які я пам'ятаю з того дня. Я довго сидів так з мамою, розглядаючи її руки. Вона зробила вертикальні порізи, щоб точно померти. У той момент мій мозок повністю вимкнувся. Я не знав, що мені робити. Просто смикав маму за руку, кричав, плакав...

— Тебе ніхто не чув? — тихо спитала Вікторія вперше за час мого довгого монологу.

— Сусідів не було. Тато орендував для нас з мамою квартиру в новобудові, куди на той час мало хто заселився. Мене ніхто не міг почути.

— І що сталося потім?

— Батько передзвонив, — прошепотів я, сумно посміхнувшись. — Через чотири години після того, як я зателефонував йому перший раз.

— Ти так довго сидів зі своєю мамою, — тихо мовила Вікторія.

— З трупом, — виправив я. — Коли знайшов її, вона вже була мертвою. Потім приїхав тато, забіг у ванну кімнату, побачив мене в калюжі крові та маму, що вже встигла посиніти у воді. Я пам'ятаю той шок на його обличчі й те, з яким жалем він глянув на мене. Мабуть, шкодував.

— Про те, що залишив тебе з нею?

Вікторія піднялася на ліктях та уважно подивилася на мене. Я знизав плечима.

— Він би все одно зробив це. Тато думав лише про перегони та жінок, а на нас з мамою йому завжди було байдуже.

— І тоді тато забрав тебе до себе? — поцікавилася Вікторія.

— У нього не було іншого вибору. Спочатку я дав показання у поліції. Вони затвердили, що це було самогубство. Тато привіз мене у свій новий будинок. Він виділив мені велику кімнату і в ту саму ніч залишив мене самого. Пам'ятаю, як довго намагався заснути. І тоді мені вперше приснився кошмар. Наступної ночі це повторилося, а далі — усе по колу. Я боявся спати, бо ці кошмари так сильно мучили мене. Тато вирішив, що мене варто показати спеціалісту. З того часу я відвідував психотерапію. Протягом десяти років.

— Так довго, — прошепотіла Вікторія.

— Кошмари не зникали, як і мої страхи. Ми всіляко намагалися витіснити їх з моєї голови, але все було марно. Але потім терапія почала діяти. З часом мені дедалі рідше снився кошмар, але періодично він з'являвся, щоб нагадати про себе.

— Що саме тобі сниться, Алексе?

Мої пальці знову знайшли приємні пасма дівчини. Я легко водив ними по волоссю Вікторії, насолоджуючись цим відчуттям.

— Мама, — тихо відповів я. — Завжди сон однаковий: я почуваюся щасливим десятирічним хлопчиком, в якого день народження, йду шукати маму, заходжу до ванної кімнати — і бачу її бездиханне тіло у ванні. Так багато усюди крові, а її металічний запах в'їдається мені в шкіру. У вухах постійно з'являється той шум крапель. Мені здається, що я божеволію, а тоді починаю кричати. Власне, ти все сама бачила. Вибач за це.

Вікторія підсунулася трохи вище та уткнулася обличчям до моєї шиї. Вона легко поцілувала мене. Я опустив руку на її голе плече, обіймаючи.

— Тобі нема за що просити вибачення, — сказала вона. — У тебе є проблеми, з якими ми будемо боротися разом.

— Думав, що ти відвернешся від мене.

— Чому? — Вікторія насупилася.

— Бо насправді я не такий хлопець, якого ти знаєш.

— Я добре знаю тебе, Алексе, і ти... Ти подобаєшся мені будь-яким. Я дуже люблю твою усмішку та не завжди доречні жарти. І зараз, коли ти відкриваєшся мені та говориш зі мною так відверто, подобаєшся ще більше.

— А мені здається, що я закохуюся в тебе, Вікторіє.

Вона трохи підняла голову, а мої губи знайшли її солодкі вуста. Вікторія відповіла мені на поцілунок, поклавши свою долоню на мою щоку.

І в моїх темних кошмарах, вона була тим маленьким промінчиком надії, який нагадував мені про те, що я досі живий.

Вікторія заснула в моїх обіймах, а я не міг змусити себе зробити це. Просто лежав на ліжку, дивлячись на дівчину, що тихо сопіла поруч. Легка усмішка з'явилася на моїх вустах, коли я спостерігав за нею. Мій кошмар налякав її, але вона так міцно обійняла мене, не дозволяючи мені піти. Вікторія справді дуже рішуча. Те, як вона зняла свою майку та впевнено заявила, що хоче мене, відверто здивувало. Та хіба я міг протистояти їй? На одну коротку мить я дозволив собі сприйняти цей день не як річницю смерті матері, а як мій день народження. І подарунок Вікторії був неймовірним. Я й не здогадувався, що вона була незайманою. Приємно усвідомлювати, що я — перший чоловік у її житті...

— Мені треба, щоб ти пішов кудись погуляти, — сказала Вікторія, коли ми обідали на кухні.

— Що? — перепитав я, насупившись.

— Ну, Алеееексеее! — протягнула вона. — У тебе сьогодні день народження, а я не підготувала тобі подарунок. Я з самого ранку думала про це, і у моїй голові з'явилася класна ідея. Треба, щоб ти кудись зник на декілька годин.

— Може, не варто? Я не люблю свій день народження. Ненавиджу його.

— Розумію, — Вікторія підвелася та підійшла впритул до мене, — але я зроблю все, щоб ти полюбив його.

Вона легко пальцями схопила моє підборіддя та швидко поцілувала мене в губи. Мої руки інстинктивно опустилися на її стегна. Я почав ніжно масажувати їх. Мені хотілося зняти з неї ці короткі шортики. Вікторія раптом вдарила долонями по моїх руках.

— Іди вже! — сказала вона.

Я неохоче відсторонився від неї та попрямував до виходу. Що мені робити цих декілька годин? Я вийшов на вулицю та глибоко вдихнув чисте свіже повітря. Треба чимось зайнятися, щоб не збожеволіти від цікавості. Що Вікторія могла придумати в цьому домі? Я вийшов на головну дорогу та повернув у сторону поля, а не лісу, як робив це зазвичай...

Не знаю, скільки часу минуло, але я сподівався, що Вікторія вже все встигла. Я трохи відчинив двері та просунув голову всередину.

— Вікторіє? — голосно гукнув я. — Мені вже можна заходити.

— Так! — крикнула вона зі сторони спальні. — Але залишся в коридорі.

Я сперся спиною до стіни та з очікуванням подивився у стелю. Начебто нічого не звичайного не помітив, але в будинку відчувався якийсь солодкий запах.

— Ходи сюди! — закричала Вікторія, визирнувши з напіввідчинених дверей.

Я трохи напружився, коли зрозумів, що вона була не в спальні, а у ванній кімнаті. Вікторія зустріла мене, стоячи у дверях в короткому атласному халатику червоного кольору. Я оглянув її з ніг до голови, затамувавши подих. Темно-русі пасма були зібрані у високий пучок, а на обличчі Вікторії зовсім не було макіяжу. Я прочистив горло та простягнув праву руку в її сторону.

— Це тобі! — сказав я, тримаючи в руках букет польових квітів.

— Мені? Ого! Алексе, це так мило.

Вікторія подарувала мені свою чарівну усмішку, приймаючи квіти. Вона понюхала їх, притискаючи букет до своїх грудей.

— Ти їх сам назбирав? — здивувалася дівчина.

— Я ж мав чимось зайнятися цих декілька годин, — тихо пробурмотів. — Тобі сподобалося?

— Дуже! — Вікторія обійняла мене за шию та швидко поцілувала у губи. — Дякую. Для мене ніколи ніхто не збирав квіти. А тепер щодо мого подарунка...

Вікторія залишила букет на раковині. Вона раптом схопила мене за руку та затягнула у центр ванної кімнати. Дівчина трохи відступила, зачинила за нами двері та вимкнула світло. У приміщенні стало тьмяно, а звідусіль горіли свічки. Я навіть не розумів, де вона знайшла їх. Вони солодко пахли вишнею та шоколадом. Вікторія підійшла ближче до мене. Її пальці зачепилися за пояс халатика. Вона розкрила його, відкриваючи прекрасний вигляд на своє оголене тіло. Я опустив погляд з її обличчя до тонкої шиї, пружних грудей, плаского живота, красивих стегон... Я мовчки дивився на неї, не в змозі відвести свого погляду. Вона дозволила халатику впасти біля її ніг. Мій погляд зачепився за тендітні плечі дівчини.

Вікторія підійшла впритул та почала знімати з мене мою футболку. Я дозволив їй зробити це, як найпокірніший слуга. Так і було. В цей момент Вікторія здалася мені королевою, і я готовий був зробити все, що вона тільки захоче. Її губи розімкнулися. Вона повільно провела по них язиком та відійшла від мене. Вікторія обійшла ванну, проводячи по ній своїми пальцями.

— Роздягайся, Алексе! — майже наказала вона.

Я легко прикусив нижню губу, стримуючи свою усмішку. Вона сіла на край ванни, спостерігаючи за тим, як я стягував з себе джинси та боксери.

Вікторія простягнула мені свою руку, усміхаючись. Я прийняв її й вона потягнула мене до себе. Мій погляд знайшов красиві сірі очі. Вона так само зачаровано дивилася на мене у відповідь.

— Підготувала для нас ванну, — прошепотіла Вікторія.

Від її слів я напружився. Мій погляд опустився до ванни, наповненої води з піною. Я міцно стиснув губи в пряму лінію, а серце почало сильніше калатати в грудях. Вікторія знала про мої кошмари, але вона навіть не здогадувалася, що я не можу приймати ванну вже багато років. Страх наче паралізував мене. Я мовчки дивився у чисту прозору воду, доки вона не почала червоніти перед очима. Різко відвів погляд. Вікторія не помітила моєї реакції. Вона перекинула одну ногу та повністю залізла у ванну, занурюючись майже по шию. Дівчина з очікуванням дивилася на мене.

— Все добре? — спитала вона. — Тобі не подобається?

Її голос звучав засмучено, а я зовсім не хотів, щоб Вікторія сумувала. Вона готувала це все для мене, старалася. Я не бажав лякати її своїми страхами ще більше, аніж зробив це вночі.

— Подобається, — прошепотів я, хоча не був певен, що сказав правду. — Просто здивований.

— Залазь до мене!

Вікторія так мило усміхнулася мені, що я не міг заперечити їх. Руки затремтіли, але я глибоко вдихнув та повільно заліз у ванну. Підсунувшись в інший кінець, випрямив ноги. Пощастило, що ванна була достатньо великою. Вікторія сиділа навпроти мене, усміхаючись. Вона спіймала у свою долоню трішки піни та дмухнула її на мене. Дівчина засміялася, коли частинки піни потрапили мені на обличчя. Я не стримався та теж усміхнувся їй.

— Де ти це все знайшла? — поцікавився я, оглядаючись.

— Піну я вирішила взяти, коли збиралася. Мама помітила це і всунула в мою валізу ще свічки та сушені пелюстки троянд. — Вікторія витягнула декілька пелюсток з води, показуючи мені. — Я навіть не думала, що вони знадобляться, але мені хотілося зробити для тебе щось приємне. До речі, я знайшла тут в домі вино, тож...

Дівчина схопила один келих вина з тумби, що стояла збоку. Вона передала мені його, а тоді взяла інший для себе.

— З днем народження, Алексе! — сказала Вікторія, цокнувшись келихами.

— Дякую, — промовив я та зробив ковток вина.

Це була та пляшка, яку я купив для нас, але не поспішав відкорковувати. Все-таки мені не хотілося у перші ж дні напоїти Вікторію. Я знову подивився їй в обличчя. Вона зробила декілька ковтків вина, облизуючи губи.

— Ходи до мене, Вікторіє!

Дівчина підсунулася ближче та голосно засміялася, коли послизнулася у ванні. Я схопив її за талію, а вона міцно вчепилася за мою шию. У ніс вдарив солодкий запах Вікторії, змішаний з ароматом свічок. Ключиця дівчини була просто навпроти моїх губ, тож я нахилився та ніжно поцілував її. Дихання Вікторії стало важчим, і вона затремтіла. Дівчина знову надпила вино, дивлячись на мене. Вона розслабилася. Я, на диво, теж. Зовсім забув, що ми зараз лежимо разом у ванні, повній води. Вікторія повністю забрала мій страх, навіть не здогадуючись про це.

— Як ти почуваєшся після того, що було вночі? — поцікавився я.

Почувався останнім ідіотом, через те, що не спитав цього раніше. Це ж був її перший раз. Вікторія задумано відвела погляд та звабливо прикусила нижню губу.

— Після чого? — спитала вона.

— Ти знаєш, — тихо мовив я.

Дівчина знизала плечима, невинно покліпавши очима. Вона закинула свої руки на мою шию, все ще тримаючи в одній келих з вином.

— Не розумію, про що ти говориш, Алексе. — Вікторія широко усміхнулася. — Ну-у-у-у, скажи це!

Я не розумів, чому вона хоче почути саме це, але таки здався:

— Як ти почуваєшся після нашого сексу?

— Оооо... — протягнула вона. — Я почуваюся прекрасно. А ти?

— Тобто?

Вікторія винувато усміхнулася, дивлячись мені в очі.

— Якби я знала, що сьогодні річниця смерті твоєї матері, то не наполягала б, — прошепотіла вона. — Ти не вважаєш аморальним те, що ми займалися цим у такий день?

— Не вважаю, — впевнено відповів я. — Уже тринадцять років минуло. Мені треба це відпустити, а ти дуже добре допомагаєш мені з цим впоратися.

— Тоді добре. — Вікторія полегшено видихнула.

— Що було б, якби я таки вночі пішов в іншу кімнату? — поцікавився я, уважно дивлячись дівчині в очі. — Ти б тоді втекла?

— Так. Я б образилася на тебе, зібрала свої речі та поїхала геть, не вислухавши. Інколи люблю погарячкувати.

— Значить, я зробив правильний вибір.

Я ніжно торкнувся долонею до шиї Вікторії. Вона усміхнулася, нахилившись до мене. Її губи ледь торкнулися моїх, і дівчина пошепки сказала:

— Дуже правильний.