Розділ 7

Вікторія

Я стояла, склавши руки на грудях, а мій погляд був спрямований на дві спортивні автівки, що в цей час ганяли на трасі. В моїй голові постійно прокручувався той момент з Алексом у тренажерному залі. Мене б мало налякати те, що він підглядав за мною, але мені чомусь це сподобалося. Дивно, але я хотіла, щоб він дивився на мене так захопливо.

— Якщо ви обоє тут, то хто в автомобілях? — раптом поруч з'явилася Лія. — Невже наші татусі?

Вона мило усміхнулася, спостерігаючи за автівками через свої сонцезахисні окуляри з блакитним склом. Я швидко пройшлася по ній поглядом та зауважила, що Лія, як завжди, була одягнена у своєму інтелігентному стилі.

— Тобі не жарко в шкарпетках? — поцікавилася я, опустивши погляд на її стопи.

— Вони сітчасті та прозорі, — відповіла вона. — Мама погодилася зі мною, що вони чудово підходять до цих туфель. Ти як гадаєш?

Дівчина стала рівніше, розправляючи руками складки своєї гофрованої спідниці до колін.

— Це дуже стильно, — чесно сказала я. — Моя мама теж так подумала б.

— Справді? — Лія здивовано вилупила очі. — Стиль тітки Поліни — це приклад для мене. Вона така...

— Ідеальна, — пошепки додала.

Це було правдою. У моєї мами була ідеальна зовнішність та бездоганний стиль. Нею захоплювалися, і навіть зараз, у свої сорок чотири, вона не втомлювалася ловити на собі захопливі погляди чоловіків. Інколи мені здавалося, що я не дістаю до її ідеальності. Нас дуже часто порівнювали, але всі говорили про те, що я максимально схожа зі своїм батьком.

— Ох, мама Вікторії — це просто пожежа! — заговорив Ден, що стояв поруч зі мною, спершись на капот свого автомобіля. — Якби вона була незаміжньою, то я б спробував закадрити її.

— Ей! — обурилася я та сильно вдарила його в плече.

— Це жарт! Я просто жартую, Вікторіє.

Хлопець підняв обидві руки, ніби здаючись.

— Мій тато за такі твої жарти може викинути тебе з команди. Це в кращому випадку!

— Годі про це, — втрутилася Лія. — До тебе телефонував таємний шанувальник вашої сім'ї?

Я насупилася та здивовано подивився на сестру. Що вона таке каже?

— Вибач? — перепитала я, піднявши одну брову.

— Ну, мені написав один хлопець, що захоплюється твоїм батьком і перегонами загалом. Він побачив тебе тоді на стрітрейсингу, і вирішив, що хоче поспілкуватися з тобою ближче. Він, до речі, журналіст. Написав мені, що хотів би взяти у тебе інтерв'ю. Я подумала, що це дуже класно й дала йому твій номер.

Лія так світилася від щастя, наче справді вірила тому, що їй написав той хлопець. Мені не хотілося думати, що вона справді така наївна.

— Тебе обдурили, — буркнула я. — Це був Алекс! І якого біса ти роздаєш мій номер незнайомим хлопцям?

— Тобто Алекс? — Лія насупилася та витягнула свій телефон. — Він писав мені зі справжньої сторінки. Його Захар звати, і він здався мені таким милим. У нас виявилося багато спільних інтересів...

— Ти, мабуть, про он того Захара! — Ден показав рукою в сторону хлопців, що якраз вийшли з автомобілів та знімали свої шоломи.

— Він схожий на того, що на фотографії, але ж той був журналістом, а цей...

— Тебе обдурили, Ліє! — голосно сказала я. — Алекс наступного дня після перегонів телефонував мені, щоб попросити пробачення за свої слова.

— О! Це, мабуть, добре, — тихо прошепотіла дівчина. Поглядом вона знову знайшла того хлопця. — Заблокую цього негідника.

Вона міцно стиснула губи та трохи завагалася, зупинивши палець над екраном. Потім вона таки заблокувала його.

— Вибач за те, що дала йому твій номер. Я не думала, що він від Алекса. Якби знала, то навіть не відповіла б йому на повідомлення. Просто...

— Тобі сподобалося з ним спілкуватися? — обережно спитала я.

— Він був милим, — відповіла вона, знизуючи плечима. — Та хіба це має значення? Він — брехун та лицемір. Використав мене, щоб дістати твій номер. Як я не зрозуміла цього?

Я бачила, що Лія почала картати себе. Мені не хотілося, щоб вона робила це, тому я схопила її за руку та потягнула в будинок.

— Ходімо в дім, поки ті придурки не прийшли туди й не зайняли найкращі місця. Мені, звісно, не сподобалося, що ти дала йому мій номер, але ж усі можуть помилятися.

Ми увійшли в будиночок. Лія зняла свої окуляри та застрибнула на стіл. Вона зазвичай завжди сиділа на ньому.

— Ти ще не сказала батькам про свою участь в чемпіонаті? — поцікавилася сестра.

— Ні! — Я похитала головою та знову склала руки на грудях — найбільш комфортна для мене поза. — Не хочу поки зізнаватися.

— Я впевнена, що вони б зрозуміли. Твої батьки люблять тебе.

— Але саме батьківська любов не дозволить їм підтримати мене в такому ризикованому захопленні.

— Твій тато ж гонщик. Він точно зрозуміє. Впевнена, що дядько Гордій навіть хотів би, щоб ти пішла по його стопах.

— Він ніколи в цьому не зізнається через маму, — пробурмотіла я та важко видихнула.

— Рано чи пізно вони дізнаються про це. Тоді може бути ще гірше, Вікторіє. І хіба не рано брати участь в перегонах? Ти ще занадто юна, як для чемпіонки.

— Добре, що твій тато мене підтримує, бо ви всі наче змовилися. Вік не має ніякого значення. Головне — ціль та бажання. Я мріяла стати чемпіонкою з п'яти років. Ніщо і ніхто мене не зупинить, Ліє.

Я впевнено подивилася на неї, щоб вона не сумнівалася у моїх словах. Лія декілька секунд уважно дивилася на мене у відповідь, а тоді легко усміхнулася та кивнула головою. Мені хотілося, щоб хоча б вона підтримала мене. Лія була моєю єдиною близькою подругою. Раптом усмішка на її обличчі впала. Вона подивилася кудись мені в спину.

— Бу! — почула біля свого вуха чоловічий голос.

Я полохливо підскочила з переляку та похитнулася назад. Моя нога послизнулася на плитці. Я знову мало не впала, але міцні руки спіймали мене за талію. Коли я підняла погляд, то побачила перед собою того, з ким не хотілося більше зустрічатися ніколи.

— Це вже вдруге ти падаєш у мої обійми за сьогоднішній день, — сказав Алекс, даруючи мені нахабну усмішку. — Це натяк?

— Натяк? — перепитала я, піднявши обидві брови. — Про що ти?

— Можливо, тобі подобаються мої дотики? Ти ж начебто така все недоступна. Тобі хочеться підтримувати цей образ, тому ти вирішила падати переді мною, щоб я ловив тебе.

Я скривилася від його слів та випрямилася. Він якогось біса все ще тримав мене за талію. Не хотілося визнавати цього, але його дотики справді були приємними. Я глибоко вдихнула, відчуваючи в ніздрях запах поту, палива та горілих шин.

— Фу! Відпусти мене! — сказала я та щосили вдарила хлопця в плечі. — Ти неприємно пахнеш. Тобі терміново потрібно в душ.

— О, я саме туди збирався. — Алекс підморгнув мені, все ще усміхаючись. — Можеш приєднатися, якщо забажаєш. Я не буду проти.

— Іди до біса!

Я знову штовхнула його, і він нарешті відпустив мене. Злість кипіла в крові. Хотілося вибити з нього все це нахабство. Алекс розвернувся та повільно попрямував у сторону ванної кімнати.

— Я чекатиму тебе, маленька Торі! — крикнув він уже біля дверей.

— Перестань мене так називати! — обурилася я. — Ти... Ти...

Я міцно стиснула руки в кулаки, намагаючись підібрати для нього правильне образливе слово.

— Мудак! — випалила Лія.

Це мене здивувало, бо вона зазвичай була занадто правильною для таких слів. Дівчина зістрибнула зі столу та підійшла до мене. Вона так само склала руки на грудях, кидаючи вбивчий погляд на того друга Алекса. Чи він, здається, казав, що це його брат? Байдуже!

— Тебе це теж стосується, — сказала вона йому, гордо здійнявши голову. — Брехун! Я, до речі, заблокувала тебе.

— Це не проблема, — спокійним тоном мовив хлопець. — У мене є твій номер.

— Як ти... — Лія спочатку здивувалася, а потім фальшиво посміхнулася йому. — Спробуй зателефонувати — і його я теж заблокую.

— Ти що телефонна книжка? — пробурмотіла я, глянувши на блакитноокого хлопця.

Він подарував мені щось схоже на усмішку. Його погляд знову зупинився на Лії.

— Чорт! З вами буде дуже весело.

— У твоїх з тим недоумком мріях, — буркнула я, кивнувши головою в сторону ванної кімнати. — Передай йому, щоб більше не торкався мене. Інакше мені доведеться діяти радикальніше.

Хлопець зацікавлено схилив голову вбік, дивлячись на мене. Мені чомусь не дуже сподобався його погляд. Він підійшов трохи ближче та нахилився до мого вуха. Я не розуміла, що відбувається, адже зовсім недавно мені здавалося, що цей Захар був зацікавлений у Лії. Якраз у цей момент за моєю спиною гучно грюкнули двері.

— Сама скажеш йому про це, — тихо мовив хлопець та відскочив від мене так швидко, наче й не стояв майже впритул.

Я оглянулася назад та помітила Алекса, що стояв в одному рушнику, обмотаному на поясі. Мої очі стали вдвічі більшими і я мало рота не відкрила від здивування. Я повільно просканувала його підкачане тіло, як раптом хтось схопив мене за руку.

— Це вже занадто! — закричала Лія, прикриваючи очі своєю рукою.

Вона потягнула мене на вулицю, і коли ми опинилися вдвох, то голосно розреготалися. Попри свій сміх, у моїй голові все ще залишився той образ торса Алекса. Він виявився красивим навіть під футболкою, чорт забирай!

— Це якийсь кошмар! — сказала я та втомлено видихнула. — І з цими придурками нам доведеться чотири місяці тренуватися в цьому місці!

— Можливо, наступного разу рушник впаде і ти побачиш щось більше, — пробурмотіла Лія з почервонілими щоками.

Від її слів я засміялася ще голосніше. О так! Схоже, нам справді тут буде дуже весело...

— Вікторіє, — звернулася до мене мама, коли ми наступного ранку разом снідали. — Я хочу поговорити з тобою про твоє майбутнє.

Я трохи напружилася від її слів, адже вже чудово розуміла, що саме вона казатиме.

— Я слухаю.

— Знаю, ти тільки нещодавно закінчила університет, — почала вона. — Я не кажу, що тобі потрібно шукати роботу за спеціальністю, але ти можеш займатися чимось цікавим.

— Наприклад? — спитала я, піднявши одну брову.

— Моделінг, блогінг або ж фітнес! Пам'ятаєш, як минулого року ми з тобою разом були на фотосесії нашого улюбленого спортивного бренду? Тобі ж сподобалося тоді. Я починала будувати свою кар'єру ще у вісімнадцять. У жодному разі не кажу, що ти повинна наслідувати мене, але мені б хотілося, щоб ти знайшла щось цікаве для себе.

— Угу, — пробурмотіла я.

І як сказати мамі, що моделінг та блогінг мене не надто приваблюють? Як сказати, що у мене пристрасть до автомобілів та перегонів, а не до камери? Вона і так це знала, хоча і намагалася не сприймати моє захоплення серйозно.

— Якщо ти раптом захочеш, то я можу домовитися з декількома брендами щодо співпраць з тобою.

Мама тепло усміхнулася та потягнулася до мене. Вона міцно стиснула мою руку, даруючи мені свою підтримку. Підтримку, але далеко не ту, якої я зараз потребувала.

— Я подумаю над цим, — тихо сказала, усміхнувшись їй. — Дякую, мамо.

— Бачила в інтернеті, що потрібна модель для одного бренду вечірніх суконь. Знаєш, я переглянула їхній останній каталог, і мені здається, що це ідеальний для тебе варіант. Я зараз зателефоную їм.

Вона хотіла підвестися зі стільця, але я міцніше стиснула її руку. Мені треба сказати їй правду. Не хочу більше брехати.

— Мамо, я...

— От і вся сім'я зібралася! — раптом голосно сказав тато.

— Ти повернувся? Ти ж начебто їхав на автодром, — здивувалася мама.

Він зупинився за її спиною та сперся руками до спинки стільця, на якому вона сиділа. Його пильний погляд був спрямований на мене. Я завжди нервувала, коли він дивився саме так.

— Щось сталося? — стурбовано спитала вона, глянувши на нього.

Вона відпустила мою руку та ніжно поклала свою долоню поверх його. Навіть якщо тато в цей момент злився, то вміло не показував цього. Але мама надто добре знала його та відчувала кожні емоції. Такий зв'язок можливий лише між закоханими. Я помітила, що тато стиснув її руку, наче хотів заспокоїти до того, аніж скаже щось не надто приємне.

— Мені надіслали списки учасників чемпіонату, — заговорив він, не відриваючи від мене свого погляду. — Вгадай, чиє прізвище я побачив серед них?

Я відчула, як всі барви мого обличчя покинули мене. Хотілося провалитися крізь землю у цей момент, бо вони мали дізнатися про це не так! Я засоромлено опустила голову вниз та заплющила очі.

— Чиє? — спитала мама, явно не розуміючи, на що тато натякає.

— Своє! — відповів він.

Я розплющила очі та міцно стиснула губи. Почала знервовано перебирати пальцями під столом, щоб вони не помітили цього.

— Гордію, що це означає? Ти ж... Ти ж уже пішов з цього спорту. Хіба ти можеш бути учасником?

— Учасник — не я!

Мама розгублено подивилася на батька.

— Хто ж тоді? — спантеличено спитала вона.

— Вікторія, — відповів тато, не відриваючи від мене свого погляду.

— Вікторія? — майже закричала мама. Вона шоковано подивилася на мене та похитала головою, наче не хотіла в це вірити. — Наша Вікторія?

— Наша, Поліно, — прошепотів батько та важко видихнув. — Наша Вікторія.