Розділ 64

Тео

Погляд тата надто детально розглядав мене з ніг до голови. Він ступив на крок ближче та уважно глянув мені в очі.

— Ти не пив? — спитав батько.

— Ні, — чесно відповів я. — Не п'ю відтоді, як ти тоді знайшов мене у ванній.

Я трохи опустив голову вниз та почав тягнути блискавку на своєму комбінезоні для перегонів.

— Сьогодні важливий етап, — почав батько. — Два попередні ти програв. Якщо ще цей буде так само, то чемпіонського титулу тобі не бачити.

— Знаєш, а я не впевнений, що це взагалі те, чого я хочу насправді. Цей чемпіонський титул був потрібен мені тільки для того, щоб довести тобі, що я гідний носити твоє прізвище.

— Ти завжди мріяв про свій мотоклуб, — сказав тато.

Я подивився на нього, а моя рука зависла десь в районі грудей. Це були мої дитячі мрії, про які рідко згадував уже в дорослому віці.

— Здивований, що ти пам'ятаєш.

— Звісно, я пам'ятаю! Ти в дитинстві лише й про це говорив. І я знаю, що ти хотів витратити спадок твого прадіда саме на свою справу.

— Годі про це! — Я байдуже махнув рукою. — Буду багато працювати, а згодом відкрию мотоклуб. Ми з Вадимом вже закупили декілька старих мотоциклів, тож скоро займемося їхнім ремонтом.

— Як щодо твоєї поїздки в Африку? — поцікавився тато.

Я потягнувся до рукавичок і почав їх надівати на руки. Після цього етапу буде місяць перерви, і я сподівався за цей час знайти Луїзу. Попри її величезне бажання позбутися мене, я вирішив, що не буду здаватися. І якщо вона справді вже хоче кинути мене, то нехай зробить це мені в обличчя, а не через якийсь клятий лист.

— За твоєю вимогою я записався на щеплення. Спочатку зроблю їх, а тоді дізнаюся де саме Луїза та поїду до неї.

— Трохи ризиковане, але все ж правильне рішення, — сказав тато. — Отже, спершу ти повертаєш Луїзу, потім перемагаєш у чемпіонаті, а тоді я допомагаю тобі відкрити твій мотоклуб.

— Що? — здивовано перепитав я.

Помітив, що тато легко усміхнувся мені. Сьогодні він дуже сильно дивував мене, і я здивувався ще більше, коли батько раптом обійняв мене однією рукою.

— Мені подобається такий розвиток подій. А тобі, синку?

— Мені теж, — відповів я усміхнувшись. — Ти сьогодні якийсь дивний.

— Знаю, ти не звик до такого. Мені шкода, що я не був для тебе достатньо хорошим батьком і не приділяв тобі уваги в дитинстві. Ти думаєш, що я завжди більше любив Вікторію, але тебе я теж люблю. Ти, мабуть, пам'ятаєш, як колись я образив вашу маму та на емоціях сказав, що Вікторію вона не хотіла, а з тобою так вийшло. — Тато міцно стиснув губи. — Мені досі соромно за ті слова, бо усе було зовсім не так. Ти — бажана дитина, Тео. І про тебе я думав ще до зустрічі з твоєю мамою. Я знав, що у мене буде син, якого я назву ім'ям свого покійного батька.

— Вибач, що розчарував тебе, — пробурмотів я.

— Це я розчаровував тебе і не був для тебе гідним батьком. Ти закритий хлопчик, і з тобою складно, але... — Тато раптом охопив обома руками моє обличчя та уважно подивився мені в очі. — Якщо колись тобі буде погано, то ти можеш поділитися цим зі мною. Більше ніколи не падай так низько і не ризикуй своїм життям, бо тобі боляче. Ділися своїм болем і тим, що тебе тривожить. Ми, твої батьки, завжди вислухаємо та підтримаємо тебе. Ти зрозумів?

— Зрозумів, — відповів я.

— А тепер зберися та покажи усім нарешті чий ти син!

Тато поцілував мене в чоло, після чого вийшов з гаража. Я був здивований проявом такої турботи з боку батька. Мабуть, мій стан налякав його. Я завжди відчував образу на нього, але я так сильно втомився від усіх образ. Здається, зараз я нарешті готовий відпустити все те, що так довго тримало мене та не дозволяло вдихнути на повні груди. До заїзду залишилося двадцять хвилин, і сьогодні я, як ніколи, був націлений на перемогу. Вадим та інші хлопці з нашої команди почали викочувати мій мотоцикл до траси. Я схопив свій шолом і вийшов слідом за ними. Помітив, що одну з рукавиць погано закріпив, тому поставив шолом на сідло мотоцикла та почав заново застібати.

— Тео! — за моєю спиною почувся знайомий голос.

Я насупився, бо подумав, що мені здалося. Це не могло відбуватися насправді. Серце почало калатати в грудях так сильно, а я мало не задихнувся від дивного передчуття та хвилювання. Повільно оглянувся назад та завмер, не в змозі навіть поворухнутися.

— Лу? — голосно спитав я, не приховуючи свого здивування.

Я не міг повірити, що справді бачу її перед собою, але це таки була вона. Те саме біляве волосся, великі блакитні очі й моя улюблена родимка на її правій щоці. Луїза знервовано усміхнулась мені своїми ідеальними пухкими губами. На ній були звичайні блакитні джинси та біла футболка, але навіть у цьому вона була такою красивою.

— Тео, — повторила вона та тихо схлипнула. — Я...

Дівчина не могла підібрати слів. Вона так сильно хвилювалася, що почала тремтіти.

— Ходи сюди, Барбі! — сказав я і розвів руками, запрошуючи її у свої обійми.

Луїза не вагалася ні секунди. Вона підбігла до мене та міцно притулилася до моїх грудей, обіймаючи мене. Я трохи нахилився до неї, вдихаючи її солодкий запах. Повільно заплющив очі та провів рукою спочатку по тендітній спині, а потім підняв вище, притискаючи голову Луїзи до себе.

— Пробач, — прошепотіла вона. Я відчув, що її вологі губи торкнулися моєї шиї. — Будь ласка, пробач мені! Я... Я така ідіотка! — Луїза відхилила голову назад, щоб подивитися на мене. Її очі були повними сліз. — Я не розумію, як? Як я могла написати тобі того листа, після того, що було у нас в Парижі?!

— Не плач, Лу, — тихо сказав я і легко витер великим пальцем сльози на її щоках.

У рукавицях це було незручно, але у мене поки не було змоги зняти їх. Вона міцно стиснула губи. Вираз її обличчя був повний жалю та провини.

— Те, що я писала там, — почала дівчина, — це все неправда. Так, мені було боляче, і я справді боялася повертатися сюди, але я хотіла бути з тобою. І я планувала прилетіти до тебе, але раптом зателефонувала Ліля й нагадала мені про поїздку до Африки. Це було вирішено ще до того, як ти приїхав до мене у Париж. Коли мені надіслали заповіт мами, то там був блокнот, у якому вона записувала свої плани щодо фонду, — Луїза говорила так швидко, наче боялася щось пропустити, а я уважно слухав її. — І там була Африка. Я... Я подумала, що виконати бажання матері — це мій обов'язок. І коли мені довелося обирати, я згадала всі свої образи на тебе. Мабуть, хотіла зробити тобі боляче, тому й написала того листа. І це Африка. Там небезпечно та багато жахливих хвороб. Я боялася, що можу серйозно захворіти чи померти. Я не хотіла, щоб ти страждав за мною та сумував, тому й не сказала. — Сльози знову покотилися по її щоках. — Будь ласка, пробач мені. І я зрозумію, якщо ти більше не захочеш мене, якщо нена...

— Хіба це схоже на те, що я не хочу тебе? — спитав я і притиснувся щокою до її вологої від сліз щоки. Я навіть не зрозумів, як на мої очі теж навернулися сльози. — І я більше не ненавиджу тебе, чуєш? Боже, я так сильно хвилювався за тебе! Так боявся, що з тобою щось станеться в тій Африці.

Я заплющив очі, вдихаючи її запах, насолоджуючись близькістю Луїзи. Вона міцно обіймала мене, а потім раптом ніжні пальчики торкнулися мого обличчя. Я розплющив очі, щоб подивитися на Луїзу. Вона легенько торкалася мого лиця, наче вивчала кожну рису.

— Ти справді не ображаєшся на мене? — пошепки спитала дівчина. — Я не витримаю, якщо це буде чергова твоя гра, і ти знову вдариш мене у відповідь.

— Більше жодних ігор, — пообіцяв я. Обережно підняв Луїзу так, щоб вона була трішки вище. Її пальці все ще торкалися мого обличчя. — Я втомився від того, що ми постійно робимо боляче одне одному.

— Я теж, Тео.

— Я знаю, що тобі, мабуть, досі важко пробачити мені той вчинок...

— Я пробачила! — перервала вона мене, притиснувшись своїм чолом до мого. — Я справді пробачила тобі за все-все.

— Чесно? — спитав я.

Вона кивнула головою та на підтвердження своїх слів поцілувала мене в губи. Це був короткий, але такий особливий справжній поцілунок, сповнений ніжності та любові.

— Я сумував за тобою, крихітко!

Луїза раптом засміялася. Вона більше не плакала, а на її обличчі розцвіла красива широка усмішка. Сонце виблискувало в її прекрасних блакитних очах, і я вкотре переконався у тому, що так сильно кохаю свою маленьку дівчинку.

— Що? — спитав я з відвертим нерозумінням. Усміхнувся та легенько вдарив пальцем по кінчику її носа. — Чому ти смієшся?

— Ти назвав мене «крихіткою», — Луїза легко прикусила нижню губу. — Ти ніколи не говорив так раніше.

— Тепер буду.

— «Барбі» мені подобається більше, — зізналася вона. — І ще я дуже люблю, коли ти називаєш мене «Лу».

— Добре, — погодився я. — Ніяких «крихіток»! Тільки «Барбі», «Лу» і... «Кохана»?

Очі Луїзи збільшилися майже двічі від здивування. Її губи розімкнулися, а пальчики легко опустилися на мою шию. Я уважно дивився на неї, очікуючи реакції Лу. Вона нарешті усміхнулася мені та сором'язливо опустила погляд униз.

— Це мені теж подобається, — прошепотіла вона.

— Я кохаю тебе, — вкотре зізнався і спіймав її губи в солодкому поцілунку.

— Так сильно, що станеш чемпіоном для мене? — спитала Луїза, коли відірвалася від моїх губ.

— Так сильно, що стану чемпіоном для тебе, — повторив я.

Цей чарівний момент зруйнував голос коментатора, який наголосив усім учасникам підготуватися до заїзду, сісти на мотоцикли та під'їхати до лінії старту.

Я неохоче опустив дівчину на ноги, але все ще не хотів відпускати її. Луїза поклала свої долоні на мої груди та піднялася навшпиньки, щоб потягнутися до мене.

— Щасти тобі! — Лу чмокнула мене в губи. — Я кохаю тебе, Тео.

Я подивився на неї та мало не втонув у її глибоких блакитних очах. Вона ніколи не говорила мені цього раніше, але варто було їй зізнатися, як я готовий був перевернути всі гори зарадити неї. І якщо вона хоче, щоб я став чемпіоном, то я стану ним для неї...

Луїза

Я дуже хвилювалася, коли Тео після заїзду привіз мене до будинку своїх батьків, де його мама приготувала святкову вечерю на честь його перемоги. Він міцно тримав мою руку весь час, коли ми йшли доріжкою, що вела до тераси. І хоч батько Тео подякував мені та обійняв мене при нашій зустрічі, я все одно хвилювалася за реакцію Поліни та Вікторії. Вони, мабуть, не знали навіть про мій приїзд.

— Ходімо сюди! — Тео повів мене на задній двір, і це змусило мене напружитися.

Він склав губи в трубочку та раптом голосно посвистів. Я повернула голову вбік у той момент, коли нізвідки вибіг Дотті. Моє серце стиснулося від суму та туги, коли я побачила його. Думала, що він не впізнає мене, але Дотті одразу ж помчав до мене. Я схопила його на руки та притиснула до своїх грудей. Сльози навернулися на очі, але я стримала їх. Не хотілося більше плакати.

— Мій маленький Дотті, — прошепотіла я, уткнувшись обличчям в його шерсть. — Мій улюблений песик. Я так сильно сумувала за тобою.

Він заскавулів і почав лизати мою шию. Це змусило мене тихо засміятися.

— Дивись, хто ще у нас є! — сказав поруч зі мною Тео.

Я глянула на нього та вражено відкрила рота, коли побачила на його руках маленьку пухнасту красуню.

— Сінді? — впізнала я. — Як ти тут опинилася?

— Я забрав її з притулку, — пояснив хлопець. — Вона вже давно чекає на тебе.

Я відпустила Дотті та взяла на руки Сінді. Вона подивилася на мене своїми оченятами так, наче впізнала. Я легко провела рукою по її шерсті. Тео раптом нахилився та почухав її за тим містечком, де мало б бути вушко.

— Вона любить, коли я роблю так, — сказав він. — Сінді завжди мені нагадувала про тебе, Лу. І коли я брав її на руки, то інколи уявляв, що це ти поруч.

— Ох, Тео! Мені так шкода, що у нас усе було так складно.

— Тепер все добре, Барбі. — Рука хлопця опустилася вниз, і він переплів наші пальці. — Якщо ти справді хочеш виконати усе зі списку своєї матері, то ми зробимо це разом.

— Добре, — погодилася я.

— До речі... — Тео почав озиратися навколо. — Хочу тобі дещо показати.

Сінді почала вириватися з моїх рук, і я відпустила її до Дотті. Вони спочатку понюхали одне одного, а тоді чимдуж побігли вперед.

Я насупилася, коли Тео раптом почав розстібати ґудзики на своїй сорочці. Я не очікувала того, тому теж озирнулася довкола. Добре, що на задньому дворі нікого не було. Тео оголив свої груди, і мої очі розширилися від здивування.

— Я сподіваюся, що ти нормально ставишся до хлопців з татуюваннями? — спитав він, подарувавши мені свою улюблену зухвалу посмішку.

Я не могла погляду відвести від чорного чорнила на лівій частині його грудей. Там, де билося його серце.

— Боюся, що мені доведеться знову кинути тебе, — пробурмотіла я. Помітила, що усмішка Тео впала. Це змусило мене засміятися. — Я жартую.

Моя рука потягнулася до нього. Я ступила на крок ближче та обережно пальцями торкнулася надпису. Легенько провела вказівним пальцем по буквах, виводячи їх.

— Коли ти зробив це? — поцікавилася я.

— Через декілька днів після того, як отримав той лист, — відповів він.

— Не можу повірити. Ти справді набив «Барбі» англійською мовою?

Я глянула йому в очі, не приховуючи того, якою враженою була. Тео схопив мою руку та притиснув долоню до своїх грудей там, де було татуювання. Його обличчя нахилилося до мого так близько.

— Я не бажав забувати тебе, Лу, — прошепотів він мені в губи. — І я хотів, щоб ти завжди була поруч з моїм серцем.

Я забрала свою руку, нахилилася та поцілувала його татуювання. Відчула, як його серце під моїми губами почало битися швидше. Потім я випрямилася, обійняла його за шию і прошепотіла йому на вухо:

— Я кохаю тебе, Тео.

— Я теж кохаю тебе, моя Барбі!