Розділ 61

Тео

Я усміхнувся, притискаючи Дотті до своїх грудей. Взяти його з собою до аеропорту було найкращим рішенням. Він мало не вистрибнув з моїх рук. Його енергійність зашкалювала відтоді, як я сказав йому, що сьогодні він нарешті зустрінеться з Лу.

— Як думаєш, Дотті, Луїзі сподобається наш сюрприз? — спитав я, провівши рукою по його голівці. Він кинув головою та вперся своїми лапками в мою руку. — Я теж думаю, що вона буде в захваті.

Я стояв у залі очікування та виглядав натовп, намагаючись впізнати Лу. Мій погляд зупинився на годиннику, і я зауважив, що її літак уже мав би прибути. Принаймні саме цей час вона мені сказала. Ми небагато спілкувалися останніми днями через її зайнятість і мої приготування до чемпіонату. Вже завтра мав відбутися перший етап, але я прийняв рішення, що сьогодні не буду тренуватися. Я хочу провести цей день зі своєю Барбі, а також хочу показати їй, що це місто все ще може бути для неї домом. Я бачив, що вона вагалася. Намагався не наполягати й не тиснути на дівчину. І я неабияк зрадів, коли Луїза погодилася повернутися до мене. Я так боявся, що не виправдаю її очікувань.

— Ну, де ж вона? — тихо спитав, дивлячись перед собою.

Я трохи напружився, але з мого горла вирвався сміх, коли Дотті лизнув мою щоку.

— Перестань! — сказав я, коли його язик почав лизати моє підборіддя. — Годі, Дотті! Як Луїза буде цілувати мене після тебе?

Він притулився до мене, і я обережно поклав свою руку на його живіт, обіймаючи. За цей місяць Дотті помітно скучив за мною та постійно тулився до мене. Навіть не уявляю, що буде, коли він побачить Луїзу. Я був впевнений, що він не забув її.

Полегшено видихнув, як тільки вдалині вигледів Яну, що крокувала з Шарлем. Я не помітив поруч з нею Лу, і це змусило мене насупитися. Мабуть, вона десь позаду. Я поспішив їм назустріч. Яна доволі швидко йшла в мою сторону. Коли ми зустрілися, то дівчина зупинилася навпроти.

— Привіт, — я вирішив привітатися першим. Перевів погляд їй за спину. — Де Лу?

— Не знаю, — просто відповіла Яна.

— У якому сенсі? — розгублено спитав.

— У прямому, Тео. Я не знаю, де вона.

Яна втомлено видихнула. Я ще більше насупився та уважно подивився на неї.

— Хіба вона не мала приїхати з вами? — почав дратуватися.

— Вона так сказала, але в останній момент повідомила мені, що не хоче повертатися.

— Я нічого не розумію... Яно, поясни все нормально. Де, бляха, Луїза?

Я здивувався тому, яким твердим був мій голос. Яна сердито подивилася на мене та тикнула своїм пальцем мені в груди.

— Ти знову зробив їй боляче, так? — розлючено спитала вона. — Знову розбив їй серце? Ти такий мудак, Тео! Вона стільки часу страждала через тебе. Луїза дала тобі шанс, а ти вкотре розчарував її.

— Послухай мене! У нас все було добре, зрозуміла? Луїзі було добре зі мною, і вона пообіцяла мені, що повернеться до мене.

— Отже, їй було недостатньо добре, Тео! — гаркнула Яна. Вона розвела руками. — Я не знаю, що між вами сталося, але фактом залишається те, що Луїза відмовилася повертатися.

— Вона не могла, — заперечив я. — Вона пообіцяла...

— Ти не чуєш мене? — Яна більше не злилася. Її погляд став жалісливим, коли дівчина дивилася мені в очі. — Я теж думала, що у вас все налагодилося, але виходить, що ні. Мабуть, Луїза не змогла пробачити тобі та довіритися знову.

— Тут точно щось не так. Може, з нею щось сталося, а ти не розповідаєш мені?

— Вона в порядку, Тео. І Луїза була цілком щасливою, коли сказала мені передати тобі ось це.

Яна почала ритися у своїй сумці. Вона витягнула звідти якийсь лист і передала мені його. Моя рука була наче ватною, а пальці ледве втримали лист.

— Я зараз куплю квиток на найближчий рейс, — почав миттєво вигадувати план. Навіть не розумів, як схвильовано говорив і задихався. — Я полечу до неї у Париж, щоб вона усе пояснила мені.

— Ти не зробиш цього, — буркнула Яна. — У тебе чемпіонат.

— До біса чемпіонат! — сердито гаркнув. — Я повинен поговорити з нею.

— А якщо вона не хоче? — спитала дівчина. — Якщо вона не хоче більше говорити з тобою і бачити тебе? Вона поїхала з Франції не для того, щоб ти знайшов її.

— Поїхала? — перепитав я. — Що це, чорт забирай, означає?

— Вона більше не живе в Парижі. Сказала, що у неї є справи в іншій країні. — Яна втомлено видихнула. — Мені час іти. Після дороги не дуже добре почуваюся.

Я поклав їй на плече свою руку, в якій досі був лист. Яна зупинилася і підняла на мене свій погляд.

— Куди вона поїхала? — твердо спитав я.

— Не знаю.

— Де Луїза? Скажи мені!

— Я. Не. Знаю. — відповіла вона, виділяючи кожне слово. — Лу мені нічого не сказала і не пояснила. Вона лише просила передати тобі лист. Я сама нічого не розумію, Тео. — Яна кивнула головою на мою руку. — Може, там усі відповіді?

Я забрав долоню з її плеча та опустив руку вниз. Всередині все стиснулося від дивного відчуття болю, образи та приниження.

— Не варто їхати за нею, — продовжила Яна. — Якщо Луїза втекла та обірвала усі зв'язки з тобою, то може, ти не потрібен їй? Вона не хоче тебе, Тео. Змирися з цим.

На цих словах дівчина пішла геть, а я продовжував стояти посеред аеропорту, тримаючи в руці той дурнуватий лист. Чорт! Усе не мало закінчитися так. Луїза ж обіцяла, що повернеться... Вона дала мені шанс! Я все ще тримав Дотті на своїх руках. Швидко почав відкривати конверт, у якому був лист. Це вийшло не зовсім акуратно. Я витягнув складений аркуш паперу та розкрив його. Поспіхом очима пробігся до самого низу, де було написано її почерком "Прощавай!". Цього вистачило, аби я зрозумів, що Луїза обманула мене...

Коли повернувся до своєї квартири та увійшов всередину, то до мене одразу ж підбігла маленька пухнаста собачка. Я підхопив біляву красуню на руки та поніс її разом з Дотті на кухню. Вони обоє слухняно сіли на стільці. Сінді заскавуліла, дивлячись на мене.

— Знаю, — прошепотів я та почухав її за вушком, якого у неї, на жаль, не було. — Знаю, що ти чекала на неї. Я теж чекав, але... Луїза кинула нас.

Я видихнув, підійшов до найближчої шухляди й витягнув звідти склянку. В нижній частині знайшов закриту пляшку коньяку. Кинувши свій телефон на стіл, я вкотре натиснув на дзвінок. Я безупинно телефонував Луїзі відтоді, як вийшов з аеропорту, але вона не відповідала мені. Її телефон був вимкнений. Та все ж я вирішив не здаватися, тому знову і знову набирав її. Я сів на стілець і налив собі майже повну склянку коньяку. Скривився, коли алкоголь неприємно обпік моє горло. Я поклав перед собою лист від Луїзи та почав його читати детальніше:

«Я обіцяла, що повернуся до тебе, але ці декілька днів допомогли мені збагнути, що я не готова до цього. І я так само не готова пробачити тобі, Тео. Ти надто багато просиш і вимагаєш від мене. Я думала, що зможу побороти свою образу та ненависть до тебе, але це неможливо. Мені було боляче тоді, коли ти підставив мене, щоб провчити та добитися розлучення. Мені було боляче тоді, коли Марко намагався скривдити мене. І було боляче не менше, коли тато обізвав мене та побив. Для усіх я — зрадниця та шантажистка. І це правда. Я визнаю, що погано вчинила з тобою. І, мабуть, я знову прошу в тебе пробачення за те, що зробила... Знаю, що заслужила абсолютно усе, що зі мною сталося. Так, це звучить максимально егоїстично і це зовсім не виправдання, але я справді просто хотіла, щоб мене хтось полюбив. Я закохалася в тебе, Тео, але так вийшло, що найбільше болю мені завдав саме ти. Я не бажаю більше ризикувати своїм розбитим серцем. І я не хочу обирати того, хто не цінує мене. Якщо ти думав, що твоїх слів про кохання буде достатньо, аби я пробачила тобі, то це не так. Після твого вчинку я не можу і не хочу більше вірити тобі. Мабуть, тобі цікаво, чи був цей місяць у Парижі справжнім? Ти запитуєш, чому я дала тобі ще один шанс? Можливо, я просто хотіла, щоб тобі було так само боляче? Колись я сказала, що нам не болить, бо ми не закохані по-справжньому. Це дійсно так. Я більше не закохана у тебе, Тео, і мені зовсім не боляче писати тобі цього листа. Тобі довелося обирати, і ти обрав помсту, а не мене. Тепер я обираю себе, а не тебе.
Та все ж я не хочу більше тримати на тебе зла та образи. Я бажаю тобі успіху на чемпіонаті. Твої перегони завжди тебе цікавили та хвилювали більше, аніж я. Думаю, що зараз ти готовий стати чемпіоном. У мене теж великі плани та цілі. Прошу, не пиши, не телефонуй і не шукай мене. Нам варто стерти одне одного зі своїх пам'ятей і думок. Ми занадто складні, щоб бути разом...
Прощавай!