Розділ 59

Тео

Луїза лежала на животі поруч зі мною. Я легенько пальцями пробігся по її спині, а вона сонно потягнулася руками вверх і розплющила очі. Губи дівчини розтягнулися в лінивій усмішці, коли наші погляди зустрілися.

— Привіт, — хрипло сказала вона. — Давно прокинувся?

— Я не спав, — тихо відповів.

Луїза зігнула руки в ліктях і поклала на них свою голову. Її блакитні очі уважно вивчали мене, наче вперше.

— І що ти робив? — грайливо спитала дівчина.

Мені подобалося бачити її такою простою, легкою та задоволеною. Я нахилився до обличчя Луїзи й ніжно поклав свою руку їй на лопатку.

— Дивився на тебе, — чесно відповів я.

— Так довго?

Очі дівчини розширилися від здивування, і в цей момент вона здалася мені такою милою. Мені закортіло поцілувати Луїзу, тому я нахилився ще нижче та легко торкнувся губами кінчика її носа. Вона тихо засміялася та зморщила свій маленький носик.

— Я хочу кожного дня дивитися на тебе, — сказав я. — Хочу бачити тебе такою красивою вранці та засинати, обіймаючись з тобою.

Вона забрала одну руку з-під своєї голови та поклала її на моє обличчя. Луїза ніжно водила пальчиками по моїй щоці, а я не міг погляду від неї відвести. Я не розумів, як раніше не помітив того, якою прекрасною вона була насправді?

— Я хочу, щоб ми повернулися разом додому, Лу.

Її пальці на моїй щоці зупинилася, а Луїза трохи насуплено звела брови, наче зосереджено думала про щось. Вона дивилася на мої груди. Дівчина опустила свою руку до моєї шиї, де висіла підвіска, яку колись вона подарувала мені на день народження. Луїза провела пальцями вниз по ланцюжку й взялася переглядати підвіски. Помітив, що вона усміхнулася, коли побачила серед них ту, що нагадувала мені про неї.

— Ти навмисно її надів, так? — спитала вона, піднявши погляд на мене.

Луїза підозріло примружила очі та легко прикусила свою нижню губу. Це чомусь привабило мою увагу. Її губи досі були пухкими та почервонілими після наших нічних поцілунків. Я торкнувся до них великим пальцем, зауважуючи легкі укуси.

— Я не знімав її, — чесно сказав. — І в мене була не лише твоя підвіска, але й твій браслет.

— Мій браслет? — здивувалася Луїза.

— Ти одного разу загубила його, коли тікала від мене, — відповів я. Мій погляд все ще був прикутий до її губ. — Ми тоді ще не були одружені.

— І ти весь цей час тримав його в себе?

— Так. І... Навіть якщо ти захочеш отримати його назад, то я не віддам тобі.

Її губи під моїм пальцем розтягнулися в широкій усмішці. Я здивувався, коли вона зімкнула їх та раптом поцілувала подушечку мого великого пальця. Всередині наче все завмерло він цього лагідного жесту. Цей ранок був таким ніжним, що мені не хотілося, аби це змінювалося. Луїза лежала поруч, але мені цього було мало. Я хотів торкатися її всюди, тому просунув одну руку під неї та перевернув дівчину так, що вона опинилася зверху на мені. Луїза тихо запищала від несподіванки та міцно вчепилася за мою шию. Вона все ще широко усміхалася. Дівчина склала свої руки на моїх грудях і вперлася на них підборіддям. Переднє пасмо її волосся трохи закривало їй обличчя, тому я спіймав його й відкинув назад. Моя рука опустилася їй на шию, і я почав ніжно водити пальцями по шовковистій шкірі Луїзи.

— То що скажеш, Лу? — спитав я. Вона не відповіла на це запитання минулого разу, тому я вирішив знову спробувати. — Повернешся зі мною додому?

Кутики її губ трохи опустилися. Вона втомлено видихнула та глянула мені в очі.

— Не знаю, Тео, — відповіла дівчина. — Мені добре тут. Я щаслива зараз.

— Ти впевнена?

— Думаю, що так.

— Я зрозумів.

Я міцно стиснув губи, щоб не виказати свого розчарування. Звісно, вона б не погодилася так швидко повертатися у місце, де їй колись завдали болю.

— Але я все ще сподіваюся, що мені вдасться переконати тебе, — додав я.

— У тебе буде достатньо для цього часу, — сказала Луїза.

— Не зовсім. Я повинен повернутися.

Наші погляди зустрілися. Я відчув, що тіло Луїзи напружилося. Вона почала знервовано жувати нижню губу та задумано відвела погляд. Хотілося б мені прочитати її думки в цей момент. Вона ж не сподівалася, що я залишуся тут з нею назавжди?

— Коли? — почувся її тихий голос. Луїза нарешті знову подивилася на мене. — Коли ти повинен повернутися?

— Чемпіонат розпочинається наступного місяця, — пояснив я.

— Так швидко?

— Цього сезону збільшили кількість етапів і перенесли початок на півтора місяця раніше.

— Це... Це, мабуть, добре, — розгублено сказала дівчина. Вона натягнуто усміхнулася. — То ти плануєш повернутися на днях?

Луїза уважно дивилася на мене своїми великими блакитними очима. Вони були такими красивими та бурхливими, наче море.

— Я не повернуся без тебе, Лу.

— Але ж ти кажеш, що чемпіонат, а я... Я не хочу повертатися туди.

Вона тихо схлипнула та опустила голову вниз. Я обійняв її міцніше й підтягнув трохи вище. Тепер обличчя Луїзи було в лічених сантиметрах від мого.

— Чому? — спитав я, зазираючи їй в очі. — Чому ти не хочеш повертатися? Я знаю, що тобі подобалося вдома.

— Я боюся, що знову зустріну їх, — прошепотіла дівчина. Вона часто покліпала очима, відганяючи непрохані сльози. — Батька, Лорену і... Марка. Я не хочу їх бачили, спілкуватися з ними.

— Ти не зустрінешся з ними. Чуєш мене? — Я поклав долоню на щоку Луїзи та ніжно погладив її. — Твій батько з сестрою повернулися до Лондона незадовго після того, як ти поїхала. Вони не поверталися. Заручини Лорени та Марка розірвали, а сам хлопець зараз в Німеччині на лікуванні.

— На лікуванні? З ним щось сталося?

— Нещасний випадок, — збрехав я. — Вчиться заново ходити.

— Ох, це... Це жахливо.

— Жахливо — це те, що він хотів зробити з тобою. Марко заслужив це.

— Мабуть, — прошепотіла Луїза. — Я не тримаю зла на батька, сестру чи Марка. Я просто не хочу більше ніколи бачити їх у своєму житті.

На мить задумався про те, чи є в цьому списку я? Найбільше страждань Лу зазнала саме через мене та мою підставу. Вона, мабуть, ненавидить мене не менше, аніж їх, але ж Луїза зараз тут зі мною. Вона не проганяє мене, не відштовхує. Знаю, що вона не пробачила мені поки, але Лу дала мені шанс усе виправити. Мабуть, я найбільший щасливчик серед усіх.

— Якщо мій батько поїхав, то хто тепер спонсорує тебе на чемпіонаті? — поцікавилася дівчина.

— Контракт з твоїм батьком закінчився тоді, коли й чемпіонат. Він, ясна річ, був незадоволений моїм результатом, але мене це мало хвилювало, якщо чесно. На цей сезон тато зголосився бути моїм спонсором разом з дядьком Єгором.

Я трохи опустив голову вниз насупившись. Мій погляд зупинився на ключицях Луїзи та її молочній шкірі. Мені так сильно кортіло торкнутися її, що я нахилився та губами поцілував впадину між її грудьми. Вона легко затремтіла в моїх обіймах.

— Це добре, — видихнула дівчина. — Твій батько нарешті повірив у тебе.

— Навіть не знаю, чим заслужив це, — пробурмотів я. — Але тепер на мені ще більша відповідальність, бо я не хочу розчарувати його.

— Як довго ти зможеш бути тут зі мною? — спитала Луїза злегка засмученим тоном.

Я потягнувся до її волосся та занурив свої пальці в гладкі світлі пасма. Вона тихо ахнула, коли я притиснув її сильніше до себе та спіймав м'які губи в ніжному поцілунку. Луїза заплющила очі та почала повільно відповідати мені на поцілунок. Я легко прикусив нижню губу дівчини, насолоджуючись відчуттям її тіла. Вона зручніше лягла на мені та розставила ноги по обидва боки від мене. Одна моя рука все ще плуталася в її волоссі, а іншу я опустив їй на сідницю, намацуючи великим пальцем невеличку родимку.

— Я не знаю, Лу, — прошепотів я, коли відірвався від її губ, щоб зробити ковток повітря. — Не знаю скільки зможу бути з тобою, але я хочу цього. І я зроблю все, щоб переконати тебе повернутися зі мною. Я не поїду без тебе, Барбі.

— Навіть якщо тобі доведеться відмовитися від чемпіонату? — спитала вона. Луїза ніжно провела носом по моїй щоці. — Минуло дуже мало часу, щоб я пробачила тобі.

— Прошу, не змушуй мене обирати, — попросив я, цілуючи її губи. — Не став мене перед таким вибором.

— Я можу зробити це, — зізналася Луїза. — І я можу розбити тобі серце.

— Ти не зробиш цього.

Вона розплющила очі, щоб подивитися на мене. Я глянув на неї у відповідь. Її погляд був темнішим, аніж вранці, коли вона тільки прокинулася.

— Чому ти такий впевнений у цьому, Тео?

— Бо ти кохаєш мене, — твердо заявив я.

Дівчина завмерла, її дихання чомусь стало важчим, а груди сильно здіймалися.

— Я не говорила тобі цього, — прошепотіла Луїза.

— Але я це знаю.

Вона різко похитала головою в знак заперечення.

— Ти не знаєш, Тео.

— Нехай! — сказав я трохи розчаровано. — Зате я кохаю тебе.

— Тоді доведи мені це, — попросила вона. — Залишся зі мною.

— Я залишуся, Лу. Я буду з тобою стільки, скільки ти захочеш. А тепер ходи сюди, Барбі!

Я міцно обійняв її та перевернув спиною на матрац. Вона засміялася, але сміх дівчини стих, коли я сильно впився в її губи...

Луїза вражено скрикнула, коли побачила вдалині замок Сплячої Красуні. Я був впевнений на сто відсотків, що Лу сподобається Паризький Діснейленд. Її очі захопливо дивилися на будівлю замку, на якому було аж чотирнадцять відтінків рожевого. Привезти Луїзу сюди — це безперечно було правильним рішенням.

— Тут так гарно! Я в захваті, — сказала Луїза. Вона раптом відпустила мою руку та підбігла до найближчої будки з сувенірами. — Мені терміново потрібно ось це!

Я усміхнувся, коли вона наділа на голову обруч з великим рожевим бантом. Я мовчки спостерігав за нею та милувався тим, як вона радіє кожній дрібниці. Поки ми дійшли до замку, Луїза вже була обвішана різними дрібними прикрасами. Це було так по-дитячому, але їй неабияк личило. Сьогодні на ній була вузька рожева сукня на довгий рукав і білі балетки. Я вкотре зауважив, якою вона насправді була милою та чарівною. Мені хотілося закарбувати цей момент, коли Луїза мала такий щасливий вигляд, тому я витягнув свій телефон і почав фотографувати її. Як тільки вона помітила це, то почала позувати для мене. Ми зробили декілька фотографій разом, і я навіть попросив перехожих, аби нас сфотографували. Луїза здивовано запищала, коли я схопив її за стегна і підняв на руки. Вона закинула свої руки на мою шию, нахилилася та поцілувала мене в губи. Я був впевнений, що кадр нашого поцілунку на фоні цього рожевого замку, безсумнівно, буде неймовірним. Я не помилився, бо Луїза з таким захопленням переглядала фотографії. Їй точно сподобалося, а для мене це було найголовнішим. Після екскурсії в замку ми пішли на атракціони. Дівчина весь час усміхалася, а я не міг погляду від неї відвести та усміхався їй у відповідь.


— Ти колись сказав, що я на смак схожа на цукрову вату, — заговорила Луїза, коли ми повільно прогулювалися стежками Діснейленду. В її руках була рожева солодка вата, яку вона надкусила та голосно застогнала від задоволення, закочуючи очі. — Якщо це правда, то я б сама хотіла б себе скуштувати.

Я засміявся, а Луїза зробила те саме. Її рука вільно лежала в моїй долоні, що відчувалося неабияк приємно та по-справжньому. Вона раптом забрала свою долоню і пальцями відірвала шматочок солодкої вати, після чого кинула його собі в рот. На її пальцях залишилися рештки, тому я схопив їх і приклав до своїх губ. Луїза зупинилася та здивовано глянула на мене, коли я почав злизувати з її пальців цукрову вату. Щоки дівчини сором'язливо почервоніли, і вона схвильовано озирнулася довкола, перевіряючи чи за нами раптом ніхто не спостерігає. Усім було байдуже, але не мені. Я відпустив її пальці, після чого притиснув Луїзу до себе усім тілом. Вона зашарілася та вражено ахнула.

— А тепер скуштуємо тебе, Барбі.

Блакитні очі розширилися від усвідомлення, і вона здивовано розтулила рота. Скориставшись моментом її розгубленості, я поцілував пухкі губи Луїзи. Вона вже була відкритою, тому мій язик з легкістю проник у солодкий рот. Я цілував дівчину так глибоко, як тільки міг, насолоджувався її неповторним смаком і теплом. Вона була як цукровий сироп — солодка, смачна... Моя.

— Точно цукрова вата, — сказав я, коли відірвався від її рота.

Луїза, здається, була шокована. Вона розплющила очі та глянула на мене своїм розгубленим затуманеним поглядом.

— Ох, вау! — прошепотіла дівчина. Її губи розтягнулися в задоволеній усмішці. — Це... Це було приємно, Тео.

Я обійняв її однією рукою, а вона притулилася до мене.

— Мені теж сподобалося, Лу. Особливо твої пальці.

— Б-о-о-о-же, — протягнула вона і сором'язливо уткнулася обличчям мені в груди. — Досі не можу повірити, що ти їх облизував.

— І я зроблю це ще раз сьогодні, коли ми повернемося до тебе.

— Можливо, я захочу, щоб це були не лише мої пальці?

Це змусило мене голосно засміятися, через що Луїза легко вдарила мене в живіт. Я обійняв її сильніше. Вона підняла на мене свій погляд. На обличчі дівчини красувалася широка усмішка.

— У такому разі, Барбі, я робитиму все , що ти тільки захочеш, — пообіцяв я.