Розділ 57

Луїза

Тео зовсім не змінився. Здається, якби я побачила його через багато-багато років, то все одно б впізнала. Те саме чорне волосся, що було охайно зачесане назад, красиве обличчя з виразними рисами, до яких мені колись пощастило торкатися, ті самі темні очі, що просто зараз дивилися на мене так пильно, наче вперше. Я була настільки здивована та вражена його присутністю, що почала сильно тремтіти від хвилювання. Так часто уявляла нашу зустріч після розлуки, але вона була в рази бентежнішою, аніж в моїй уяві. Я завмерла на місці, поки ми дивилися одне на одного, і жоден з нас не робив кроку назустріч. У горлі чомусь стало надто сухо. Груди сильно здіймалися від важкого дихання та дивного страху. Водночас я раділа. Так по-дитячому раділа через те, що побачила його. Я знервовано усміхнулася та, провівши руками по приємній тканині сукні, повільно попрямувала в сторону Тео. Помітила, що він випрямився. Я дивилася на нього, коли йшла, хоча інколи мене зупиняли незнайомі мені люди, аби привітати з відкриттям бренду. Я мило усміхалася їм, але очима все одно шукала Тео. На одну мить мені здалося, що усе було лише в моїй уяві, але ні! Це реальність. Тео був реальністю, і він все ще стояв біля дверей ресторану. Коли мені нарешті вдалося вирватися, я поспішила до нього, ігноруючи шалене биття мого серця. Він підійшов на декілька кроків до мене, і ми зупинилися впритул одне до одного. Тео завжди був значно вищим за мене. Мені довелося відхилити голову назад, щоб подивитися йому в очі. Серце стиснулося від туги та суму, що розривали мене зі середини. Я так сильно скучила за ним... Так сильно, що готова була просто зараз кинутися йому на шию, аби лише відчути його тепло. Важко було прочитати емоції Тео. Його погляд блукав моїм обличчям, наче він заново вивчав мене. Або ж так само не міг повірити, що це я перед ним.

— Привіт, — зрештою сказав він так тихо.

Я склала свої руки на животі та знервовано покрутила каблучку.

— Привіт, — я ненавиділа те, як схвильовано та тремтливо звучав мій голос. — Щ-щ-щ-о ти тут робиш?

Тео декілька секунд уважно дивився в мої очі. Помітила, що його погляд опустився на родимку на моїй щоці, губи, шию...

— Я хотів привітати тебе з відкриттям твого бренду, — відповів він після того, як прочистив горло. — Ти, здається, щаслива.

— Так! — занадто різко скрикнула я. Мабуть, хотіла й себе переконати в цьому. Я озирнулася довкола та усміхнулася. — Досі не віриться, що це все відбувається насправді. Колись це було мрією, а зараз... Важко передати емоції, але я справді щаслива. Так! — Я закивала головою. — Так, я щаслива.

— Радий за тебе.

З вуст Тео це звучало не зовсім щиро, але я вирішила проігнорувати це. Напруга з кожною секундою зростала.

— Сподіваюся, що ти приїхав сюди не для того, аби заявити мені за авторські права через те, що я використала в логотипі лапку твого собаки, — пожартувала я, щоб трохи полегшити цю зніяковілу тишу між нами.

Тео усміхнувся на мої слова. Він трохи опустив голову та всунув руки в кишені своїх штанів.

— Я міг би це зробити? — спитав він, глянувши на мене.

— Думаю, що так, — сказала я, знизуючи одним плечем. — Але Дотті, здається, був не проти.

— Йому це однозначно подобається. Дотті тепер популярніший за мене.

Тепер уже я тихо засміялася. Це було так дивно, але чомусь я не могла стримати своєї усмішки. Погляд Тео змушував мене ніяковіти, тому я підняла руку та засоромлено заправила переднє пасмо свого волосся собі за вухо.

— Луїзо, ми можемо трохи прогулятися? — спитав хлопець. — Тут надто шумно.

Мене чомусь аж перетрусило, коли він назвав мене на повне ім'я. Тео вкрай рідко робив це раніше. Мені не вистачало тієї ніжності, коли він лагідно звертався "Лу", або ж того грайливого та зухвалого тону, коли я була для нього "Барбі". Він дивився на мене таким поглядом, наче благав, щоб я погодилася. Водночас було помітно, що Тео нервував. Він стиснув свої губи в очікуванні моєї відповіді на його пропозицію. Мабуть, якби я сказала йому піти, то він би без вагань зробив це. Мені все ще було боляче бачити його, хоча моє серце вперто тягнулося до нього. Я мовчки кивнула головою та першою вийшла з ресторану. Повільно підійшла до виходу з готелю, відчуваючи кроки Тео позаду. Він йшов швидко, тому вже по сходах ми спускалися пліч-о-пліч. Цей вечір у Парижі був доволі прохолодним, але я чомусь відчувала жар у своєму тілі. Ми повільно прогулювалися доріжкою посеред красивої алеї, і врешті-решт я зупинилася та обернулася обличчям до хлопця. Він встав навпроти мене.

— То навіщо ти приїхав, Тео? — спитала я.

Його губи легко здригнулися, а один кутик піднявся вверх у напівусмішці. Я з відвертим нерозумінням насупилася.

— Я скучив за тим, як ти це вимовляєш, — пояснив хлопець.

— Вимовляю що саме?

— Моє ім'я.

Я важко видихнула і відвела погляд. Ще сильніше стиснула пальці на животі. Хвилювання змушувало мене нервувати настільки, що я мало не впала.

— І ти приїхав сюди, щоб почути, як я вимовляю твоє ім'я? — поцікавилася я, піднявши одну брову.

— Я хотів побачити тебе, — тихо, але водночас твердо сказав Тео.

Я подивилася на нього. Біле світло било йому в обличчя, утворюючи красиві тіні. Я всього на мить замилувалася ним, але цього вистачило, аби моє серце стиснулося від спогадів та болю.

— Ти побачив, — прошепотіла я. — Можеш іти геть.

Він ступив на крок ближче до мене. Мені хотілося втекти, але я навіть не могла поворухнутися. В ніс вдарив такий знайомий аромат чоловічого парфуму, змішаний з унікальним запахом самого Тео. Я б упізнала його з тисячі інших ароматів, бо він був для мене таким рідним і затишним.

— Я хочу зробити так, щоб ти повернулася до мене, — він говорив впевнено, але з такою ніжністю.

— Як ти собі це уявляєш? — спитала я.

Ненавиділа те, що моє тіло тремтіло поруч з ним, а серце так сильно калатало в грудях. Ненавиділа те, що попри весь той біль, який він завдав мені, у мене досі були почуття до нього.

— Минуло шість місяців, Лу...

— Але мені все ще боляче, Тео. І через рік, два, десять — нічого не зміниться.

Я опустила голову вниз і тихо схлипнула. Сльози навернулися на очі. Я так сильно намагалася боротися з цим, але у кінцевому результаті знову стала слабкою, вразливою. Відчула, що Тео міцно схопив мене за обидві руки. Я підняла на нього свій погляд. Його обличчя було так близько до мого. В лічених сантиметрах.

— Дозволь мені пояснити тобі усе, — попросив він. — Я завинив перед тобою. Визнаю, що вчинив, як останній покидьок, коли підставив тебе. Мені шкода, що все сталося саме так. Але я хочу виправити усе, чуєш? Я хочу тебе у своєму житті, Лу. Дай мені шанс.

Я знервовано прикусила нижню губу мало не до крові. Його очі благали у мене всього лише про шанс пояснити мені усе, але я не могла повірити йому знову. Не після того, як він вчинив зі мною. Я різко похитала головою в знак заперечення та вирвала свої руки з його міцної хватки.

— Ти занадто багато просиш у мене, — холодно відповіла я. — Краще повертайся додому, Тео. Якщо ти думаєш, що я досі хочу бути з тобою, то дуже сильно помиляєшся. Я не хочу тебе.

Мені був ненависним той факт, що мій голос надломився, хоча я й намагалася говорити впевнено. Тео точно зрозумів, що я обманюю, але мені хотілося переконати його у своїй брехні. Я кинула на нього останній погляд, розвернулася та з гордо піднятою головою попрямувала вперед. Емоції душили мене, але я вперто намагалася ігнорувати їх. Мені треба бути сильною, щоб відштовхнути його так само, як колись це зробив він.

— Почнімо все спочатку, Лу! — голосно сказав він за моєю спиною. — Забудьмо всі образи!

Я зупинилася, втомлено опустила руки вниз та оглянулася назад.

— Але це неможливо, Тео! — крикнула я. — Неможливо забути те, як ти вчинив зі мною. Ти обдурив мене. Ти змусив повірити, що... що кохаєш мене.

Останні слова завдали мені ще більшого болю. Я відчула, як сльози покотилися по моїх щоках. Ми все ще стояли на достатній відстані одне від одного, і я сподівалася, що Тео не помітив моїх сліз.

— Всього один шанс, — тихо мовив він, дивлячись на мене благаючи. — Дай мені один-єдиний шанс.

Його голос звучав так невпевнено і схвильовано. Здається, він справді нервував. Я вагалася. Мені хотілося побігти до нього, міцно обійняти, розповісти йому, як сильно я сумувала за ним, як мені не вистачало його. Водночас я так боялася довіритися йому знову. Моє серце було надто крихке, щоб ще раз віддати його тому, хто так жорстоко розбив його раніше.

— Ти даремно приїхав, — ледве видавила з себе.

— Подивися на нас, Лу! Глянь, що з нами стало. Ти намагаєшся переконати мене у тому, що щаслива, але це далеко не так.

Я засміялася та обійняла себе руками, бо мені вмить стало надто холодно.

— Я щасливіша, аніж будь-коли раніше у своєму житті, — з гордістю сказала. — Знаєш чому?

— Чому? — спитав він крізь стиснуті зуби.

— Бо я забула про тих, хто зробив мені боляче, хто скривдив і образив мене. Я забула тебе, Тео.

— Я зрозумів.

Він коротко кивнув головою, переможено опустив руки вниз і обернувся до мене спиною, щоб піти геть. Я подивилася перед собою, опустивши голову вниз. Втомленою заплющила очі. Боротьба всередині мене була такою сильною: здоровий глузд і серце, ненависть і кохання, образи й бажання позбутися їх. Я підняла руку до своїх грудей, що так сильно здіймалися від уривчастого дихання. Є речі, з якими я не маю сил боротися. Хоч як би не старалася, не можу викинути його зі свого серця. Не можу! Я оглянулася та голосно звернулася:

— Тео?

— Лу? — сказав він у той самий момент.

Всього одну коротку мить ми дивилися одне одного, перш ніж я помчала до нього. Хлопець теж почав бігти в мою сторону, і ми стикнулися впритул одне до одного. Я вчепилася руками за його плечі, щоб не впасти, а він ніжно охопив долонями моє обличчя.

— Тео, я... — схвильовано почала, давлячись сльозами. — Я так сильно скучила за тобою.

Тео заплющив очі, притискаючись своїм чолом до мого. Він легко водив носом по моїй щоці, глибоко вдихаючи мій запах, мене.

— Я теж, — тихо прошепотів. — Я теж скучив за тобою.

Я дозволила собі підняти руки та покласти їх йому на шию. Мені хотілося торкнутися Тео, щоб відчути ніжність його шкіри, але ці рукавички були бар'єром між нами.

— Я не знаю, що ти зробила зі мною, але я кожну хвилину свого довбаного життя думав про тебе! — Його губи притиснулися до моїх з такою силою, що я мало не задихнулася. — Я так сильно сумував за тобою, Барбі. Так сильно...

Його поцілунки були короткими, але такими бажаними. Я потребувала їх, наче останній ковток повітря. Обійми Тео розслабили мене. Закутана в його тепло і запах, я заплющила очі та потягнулася до нього, щоб відповісти йому на поцілунок. Мені так сильно не вистачало його, що я не стримала свого задоволеного стогону, коли він поглибив поцілунок. Його рука опустилася на мою талію. Тео ще сильніше притиснув мене до себе. Черговий стогін вирвався з моїх вуст, коли наші язики сплилися в повільному ритмі. Він все ще був смачним — таким, як я і пам'ятала його. Усе погане раптом кудись зникло. У цю мить існували лише ми вдвох. Цей момент був для нас. Такий особливий і неповторний. Тео несподівано охопив руками мої стегна та підняв мене вище, відриваючи від землі. Я тихо засміялася, відірвавшись від його губ всього на секунду. Моє волосся впало йому на обличчя. Я обійняла руками його шию та знову припала до губ хлопця. Ми довго цілувалися, не в змозі відірватися одне від одного, аж доки нам обом катастрофічно не забракло кисню. Я розплющила очі, глянувши на Тео. Мій погляд був затуманений, а на обличчі засяяла усмішка. Хлопець усміхнувся мені у відповідь. Він обережно поставив мене на ноги, а тоді так міцно обійняв. Я поклала свої долоні йому на груди, важко дихаючи після нашого поцілунку. Тео притиснувся своїми губами до моєї скроні. Пальці хлопця тим часом занурилися в моє волосся, наче він насолоджувався його гладкістю.

— Я зроблю все, щоб добитися твого пробачення, — твердо сказав він. — Я обіцяю тобі, що більше ніколи не зроблю боляче. Я доведу, що кохаю тебе.

Я вражено ахнула та здивовано подивилася на Тео великими очима. Він ніжно усміхнувся мені. Його долоня лягла на мою щоку.

— Ти кохаєш мене? — шоковано перепитала.

Тео кивнув головою. Великий палець лагідно пройшовся моєю щокою, зупиняючись на родимці. Я не хотіла плакати знову, але сльози самі покотилися вниз.

— Я кохаю тебе, — пошепки повторив Тео. — Я дуже сильно кохаю тебе, Лу.

— Чому ти не приїхав до мене раніше?

— Я боявся, що ти відштовхнеш мене. Ти майже зробила це.

— Мені здається, що я все ще ненавиджу тебе та відчуваю образу, — чесно зізналася, — але мої почуття до тебе не змінилися. Мені потрібно було побути без тебе, щоб зрозуміти, як сильно ти мені потрібен.

— Пробач! — Тео почав осипати короткими поцілунками моє обличчя, забираючи губами усі мої сльози. — Пробач за те, як я вчинив з тобою. Я все виправлю. Ти більше ніколи не будеш плакати. Ти даси мені ще один шанс?

Його благальний погляд зупинився на моїх очах. Він з очікуванням дивився на мене. Тео розумів, що одного поцілунку та його обіцянок буде недостатньо, аби я пробачила йому.

— Я даю тобі шанс, — зрештою здалася я. — Переконай мене повернутися до тебе...