Розділ 53

Луїза

Я не могла зрозуміти такої особливої уваги Тео до мене. Це здавалося мені брехнею, адже він не хотів бути зі мною, і саме тому підставив мене. Чому зараз турбується та вдає, що його хвилює мій стан?

Я заплющила очі, бо не хотіла більше дивитися у вікно та спостерігати за тим, як день змінювався на ніч. У мене не було сил навіть підвестися з ліжка, тому я весь цей час лежала. Здавалося, що усі сльози висохли, але моментами вони знову з'являлися. Як зараз. Я навіть не зрозуміла, як знову почала плакати. Почула, що до моєї кімнати відчинилися двері та похапцем витерла мокрі щоки.

Тихі кроки наближалися, а в приміщенні з'явився яскраво виражений запах тушкованих овочів. Я помітила, що чоловічі руки поставили на тумбу поруч зі мною тацю зі стравами.

— Я приніс тобі вечерю, — сказав Тео. Він присів поруч зі мною та зазирнув у мої очі. — Ти сьогодні нічого не їла.

— Я не хочу, — ледве видавила з себе декілька слів і відвела погляд.

Почула, що хлопець голосно зітхнув. Він підвівся, обережно відсунув мої ноги та сів на ліжко. Відчула, що Тео просунув свої руки під мене. Я напружилася від цієї неочікуваної близькості. Хлопець підняв моє тіло у сидяче положення. Він підставив подушки за моєю спиною, щоб я сперлася на них. Я мовчки спостерігала за тим, як він взяв у руки глибоку тарілку з супом.

— Ти зібрався мене годувати? — спитала я.

Він покрутив ложку у своїй руці. Його щелепи стиснулися, наче він думав про щось зовсім інше. Тео коротко кивнув головою.

— Мені не подобається, що ти нічого не їси. У холодильнику порожньо. Коли ти взагалі останній раз нормально їла, Луїзо?

Я знизала плечима, бо справді не знала. Останній тиждень був настільки жахливим, що я просто не дбала про себе. Та й апетиту зовсім не було. Я стиснула пальці на колінах. Помітила, що рожевий лак на моїх нігтях подекуди відлупився. Мабуть, це вперше в житті я відчула огиду до цього кольору. Тепер він зовсім не пасує мені. Я почала знервовано здирати лак зі своїх нігтів, міцно стиснувши зуби.

Пальці Тео зімкнулися на моєму зап'ясті й він нахилився максимально близько до мого обличчя.

— Лу, що ти робиш? — тихо спитав він.

Я зніяковіла під його пильним поглядом. Сама не розуміла, що відбувається зі мною. Мені здавалося, що я божеволію.

— Цей лак дратує мене, — натомість сказала я. — І завтра похорон Сашка. Я не можу прийти з рожевим.

— Добре, ми знімемо цей твій лак. Але спершу ти з'їси суп, гаразд? Тобі треба поїсти, щоб мати сили впоратися з цим.

Він так переконливо говорив, що я здалася та кивнула головою. Тінь усмішки з'явилася на обличчі Тео. Один кутик його губ злегка здригнувся, але це не було схоже на повноцінну усмішку. Хлопець зачерпнув ложкою трохи супу та підніс її до мого рота. Я декілька секунд дивилася на неї, а потім усе ж скуштувала. Суп виявився доволі смачним, але моїх сил та апетиту вистачило лише на декілька ложок. Тео не змушував їсти, але він ще трохи погодував мене тушкованими овочами. Потім він приніс мені горнятко мого улюбленого фруктового чаю. Коли я випила його, то повільно опустила ноги на підлогу та потягнулася до шухляди, де зазвичай тримала свою косметику та парфуми. Мої руки чомусь так сильно тремтіли. Серед усіх тюбиків і пляшечок нарешті знайшла засіб для зняття лаку. Я здивувалася, коли Тео сів поруч зі мною та обережно взяв мою руку у свої долоні. Я дивилася, як він зосереджено стирає лак з моїх нігтів, і навіть не могла нічого сказати. Я була в ступорі, а ще шокована його діями.

— Навіщо ти робиш це? — врешті спитала я.

— Що саме?

— Турбуєшся про мене. Тобі не обов'язково це робити, Тео. Ми вже розлучені й тепер нас нічого не пов'язує.

— Нас пов'язує Сашко, Лу. — Тео уважно подивився на мене. — Я бажав допомогти йому не менше, аніж ти. Я хотів, щоб у тебе все вийшло з фондом, і щоб Сашко одужав, але цього не сталося. На жаль, інколи доводиться втрачати.

— Хіба ти щось тямиш у цьому? Ти ніколи нікого не втрачав.

Я відвела погляд і чомусь згадала про маму. Вона була особливою людиною в моєму житті, а її смерть неабияк зачепила мене. Коли вона померла, то забрала з собою частинку мого серця. Краще б вона забрала усе, щоб зараз мені не було так боляче. Я висмикнула свою руку та знову лягла у ліжко, накриваючись ковдрою по шию. Груди стискало від усвідомлення того, що мені завтра доведеться відчути. Я пам'ятала, як плакала, коли померла мама, а пережити це знову буде дуже важко.

На вулиці вже встигло стемніти, а я більше так і не підвелася з ліжка. Тео прибрав тарілки з недоїдками та залишив мене в кімнаті наодинці. Але це було недовго, адже згодом я почула його кроки біля свого ліжка. Матрац прогнувся, коли він ліг поруч зі мною. Його рука опустилася на мій живіт, обіймаючи мене. І я знову дозволила йому робити це. Можливо, сама хотіла. Це був черговий момент слабкості, коли я хотіла ще хоч трішки побути з ним, повірити в цю ілюзію нашого кохання. Я обернулася до нього обличчям і ніжно поклала свою руку на його щоку. Він дивився на мене, не зводячи погляду з моїх очей.

— Виявилося, що це ти викупив корону моєї мами, — прошепотіла я та лагідно провела пальцями по щоці хлопця. — Я не буду запитувати в тебе для чого ти зробив це, бо просто не хочу цього знати. Жоден з твоїх хороших вчинків не виправдає тебе в моїх очах. Тепер я знаю, який жорстокий ти насправді. Колись ти обіцяв мені, що знищиш мене. Що ж, Тео... — Я сумно посміхнулася. — Тобі це вдалося.

Він хотів щось сказати мені, але я просто не бажала слухати. Забрала свою руку з його обличчя та перевернулася на бік спиною до нього. Повільно заплющила очі, сподіваючись хоч трішки поспати. Наодинці я не могла спати, але з Тео це магічним чином виходило. Навіть у цей момент, коли думала, що не зможу заснути, я так міцно заснула, що прокинулася аж вранці...

Востаннє я була на похоронах, коли померла моя матір. Спогади нахлинули на мене, коли я стояла і дивилася на те, як труну з Сашком опустили в сиру землю. Відчула, що Тео торкнувся моєї руки та міцно стиснув її, переплітаючи наші пальці. Я дозволила йому підтримати мене знову, хоча знала, що сьогодні усе закінчиться. Його більше не буде в моєму житті. Разом з Сашком я поховала Тео глибоко у своєму розбитому серці. Йому більше ніколи не вибратися звідси, а наша історія — мертва. Залишилося лише поставити крапку.

Боляче було дивитися на сльози Лілі та матері Сашка. Я відчувала провину та сором, адже обіцяла їм, що допоможу. Як мало у нашому житті означають слова. Як можна довіряти комусь? Вірити? Тепер я знала точно, що цього робити не варто. Я витерла спітнілу ліву долоню до своєї чорної сукні, коли помітила на собі погляд мами Тео. Вона так само прийшла на похорон Сашка, адже ми вдвох займалися фондом. Вона не показувала цього, але було помітно, що присутність Тео поруч зі мною збентежила її. Мабуть, усі здивувалися, коли побачили нас сьогодні разом. Ми ж начебто колишні, а я — зрадниця.

Мені не хотілося ні з ким розмовляти, тому я максимально уникала усіх. Лише поспівчувала Лілі, після чого поспішила до виходу з кладовища, обійнявши себе обома руками. Я не могла більше знаходитися тут. Це місце душило мене, змушувало задихатися. Я потерла рукою свою шию, щоб зменшити спазм. На середині дороги зупинилася та глибоко вдихнула прохолодне повітря. Міцно заплющила очі, а коли розплющила їх, то помітила, що наді мною пролетів маленький білий метелик. Серце забилося швидше. Я опустила руку на свої груди, що сильно здіймалися від важкого дихання. Мої губи розтягнулися в сумній посмішці, а погляд провів метелика, аж доки він не зник з мого поля зору. Так буває, що люди зникають з нашого життя, але інколи це безповоротно й назавжди.

Тео наздогнав мене, коли я майже дійшла до стоянки. Я не питала, про що він говорив зі своєю матір'ю. Хлопець відчинив для мене дверцята мого автомобіля, на якому ми приїхали сьогодні. Я мовчки сіла всередину автівки. Мої руки потягнулися вверх, і я поправила чорну пов'язку на своїй голові, передчуваючи остаточний і неминучий кінець нашої з Тео історії. Я прослідкувала поглядом, як він обійшов автомобіль у цьому чорному костюмі. Ще вранці помітила, що в нього щось з правою рукою, адже він часто підтримував її. На вигляд вона, здається, добряче опухла. Я не запитувала лише через те, що не хотіла, аби він думав, що я хвилююся за нього. Мені було глибоко начхати на те, що йому, можливо, боляче. Принаймні я намагалася переконати себе в цьому.

Тео вів автомобіль повільніше, аніж будь-коли раніше. Здавалося, ніби він розтягує час. Але навіщо йому це? Я банально не розуміла його поведінки.

Коли автомобіль зупинився у дворі нашого колись спільного дому, я міцно стиснула руками сумочку на своїх колінах. Тео заглушив двигун, і ми обоє мовчки сиділи в салоні. Жоден з нас не міг почати розмову.

— Мені шкода, що так сталося, — зрештою заговорив він. — Я не хотів, щоб ти постраждала.

— Твоє "шкода" нічого не змінить, — прошепотіла я, відчуваючи дурні сльози на очах. — Але я все розумію, Тео. Ти хотів помститися мені — ти зробив це. Напевно, я заслужила це все.

— Чорт, ні! — Тео роздратовано вдарив рукою по керму. — Ти точно не заслужила цього.

— Але я винна...

— Це я винен! Я винен, Лу. Тільки я.

— Ми обоє винні, — зробила висновок я та глибоко вдихнула. — З самого початку все було помилкою та неправдою. Я думала, що закохана у тебе, але зараз не впевнена, що це дійсно було так. Ти мав рацію, коли казав, що я просто використала тебе і гралася тобою.

— Навіщо ти обманюєш? — спитав Тео, глянувши на мене. — Чи це ти так намагаєшся переконати себе, що нічого не відчуваєш до мене?

— Самопереконання працює, чи не так? У тебе чудово виходило брехати, що я тобі небайдужа.

— Я не брехав.

— Ні, ти робив це. Ти хотів знищити мене, зробити мені боляче. Але ж це не болить, правда? — Я повернула голову до нього та уважно подивилася йому в очі. — Якщо ми не кохаємо одне одного, то нам не повинно бути боляче. Жоден з нас не буде страждати.

— Лу...

— Дякую, що був зі мною цих два дні, — я перервала його, — але ти більше не потрібен мені. Деякі люди даються в житті для досвіду. Ти — яскравий приклад того, що нікому не варто довіряти. Хоча... Можливо, колись ти знайдеш ту дівчину, в яку закохаєшся по-справжньому, яку захочеш зробити щасливою, яку не будеш ненавидіти.

— Я не ненавиджу тебе, — тихо сказав він.

— Мені так не здалося. У будь-якому випадку між нами вже все скінчилося. Попри все, я бажаю тобі всього хорошого.

— Чому це звучить так, ніби ти прощаєшся зі мною? — Тео примружив очі.

— Я вирішила поїхати звідси, — зізналася я. — Мені це потрібно.

Важко було прочитати реакцію Тео. Він на секунду стиснув губи та глянув перед собою. Помітила, що м'язи на його обличчі сіпнулися.

— Куди плануєш їхати? — спитав хлопець.

— Думаю, що тебе це тепер не повинно цікавити. Прощавай, Тео!

Я вибралася з автомобіля раніше, аніж він би міг побачити мої сльози. Серце стискалося від болю, а я майже бігла до будинку стежкою, встеленою бруківкою.

— Лу, почекай! — почула за своєю спиною голос Тео. Мені хотілося чимдуж утекти та зачинитися у своїй кімнаті, тому я пришвидшила свою ходьбу. — Та стій же ти!

Він наздогнав мене майже біля входу в дім. Тео схопив мене за руку та різко розвернув до себе з такою силою, що моє тіло вдарилося об його груди. Сльози вкотре зібралися на очах, але я з останніх сил стримувала їх.

— Ти обіцяв, що підеш, коли я попрошу тебе піти! — закричала я та почала штовхати його в груди. — Я хочу, щоб ти пішов геть! Хочу, щоб ти зник з мого життя. Я хочу забути тебе, Тео.

— Я піду, — сказав він, ігноруючи мої спроби відштовхнути його від себе. Я розчаровано зітхнула та втомлено здалася. Моя голова опустилася на плече Тео, а з очей покотилися сльози. — Я більше ніколи не потривожу тебе і дозволю тобі забути мене. У мене є лише одне останнє прохання до тебе.

Він охопив своїми руками моє обличчя, змушуючи мене подивитися на нього. Його лице було розмитим через пелену сліз, що застелила мої очі. Я схлипнула, коли його пальці почали ніжно витирати сльози на моїх щоках. Легко вперлася долоньками до його грудей, що так сильно здіймалися, наче він хвилювався.

— Дай мені слово, — твердо сказав він. Його погляд був дещо суворим і вимогливим. — Пообіцяй, що нічого не зробиш з собою. Що б не сталося! Пообіцяй, Лу.

— Хіба тобі не все одно? — тихо спитала я.

— Мені не все одно, чорт забирай! — Тео притулився своїм чолом до мого. — Я дуже сильно завинив перед тобою. І я знаю, що ти ніколи не пробачиш мені.

— Ніколи, — погодилася я так тихо.

— Думав, що мені стане легше, коли я позбудуся тебе, але це далеко не так. Тоді, коли я знайшов тебе в ванній... — Хлопець глибоко вдихнув. — Я дуже сильно злякався за тебе. Боявся, що ти зробила щось з собою. Я помилявся щодо тебе, Лу... Якщо ти справді хочеш поїхати й бажаєш, щоб я відпустив тебе, то я зроблю це.

— Ти ніколи не хотів мене, — мій голос злегка затремтів, — а тепер я не хочу більше тебе у своєму житті. Ти боїшся, що я захочу зробити щось з собою, але ти мав би вже зрозуміти, що я сильніша за це. Так, ви постійно ламали мене протягом усього мого життя, але вам не вдалося зламати мене. Я буду щасливою без тих людей, хто завдав мені болю. — Я уважно подивилася йому в очі, а тоді впевнено заявила: — Я буду щасливою без тебе, Тео.

Він декілька секунд дивився на мене у відповідь, а тоді коротко кивнув головою. Хлопець раптом ще ближче нахилився до мене. Його долоні все ще обіймали моє обличчя. Я затремтіла від того, як близько він був. Серце защемило так сильно, а ноги підкосилися. Я точно впала б, якби він не тримав мене. Тео ніжно провів своїм носом по моїй щоці, від чого я заплющила очі. Мої губи розімкнулися, а з вуст вирвався тихий видих.

— Я буду сумувати за тобою, Барбі, — прошепотів хлопець навпроти моїх губ, після чого поцілував мене.

Я завмерла від несподіванки. Міцно пальцями вчепилася за його сорочку, щоб не впасти. Його губи легко торкалися моїх, не вимагаючи поглибити поцілунок. Він цілував мене до болю ніжно та солодко. Мої сльози змішалися з нашим прощальним поцілунком, додаючи йому солоного смаку. Я таки знайшла у собі сили, щоб відштовхнути від себе Тео. Він похитнувся і відступив на крок від мене. Я була сердита через те, що дозволила йому поцілувати себе, навіть якщо це було востаннє. І під його пильним поглядом я піднесла руку до своїх губ та тильною стороною долоні витерла їх на його очах. Це була моя відповідь на те, що він зробив колись у день нашого весілля. Високо здійнявши голову, я розвернулася та впевнено попрямувала в дім, залишаючи Тео за своєю спиною — у минулому...