Розділ 52

Тео

— Що ти тут робиш? — пошепки повторила Луїза.

— Я дізнався про те, що сталося з Сашком, — тихо відповів я. — Одразу ж примчав до тебе, бо хвилювався.

— Хвилювався за мене? — її голос був хрипким.

— Так. Дуже сильно хвилювався.

Я помітив, що вона сильніше стиснула руками свої коліна. Дівчина схлипнула, а по її щоках покотилися сльози.

— Я мала врятувати його, — заговорила вона. — Я обіцяла, що він одужає. Мені так сильно хотілося цього, але нічого не вийшло. Сашко помер.

— Лу...

— Знаєш, а він любив мене. Сашко казав, що я подобаюся йому, а ще він так сильно вірив мені, коли я переконувала його, що він одужає. Виходить, що я збрехала. — Луїза сумно посміхнулася. — Мабуть, краще, щоб мене ніхто не любив. Я притягую до себе лише нещастя. Мама любила мене, але вона померла. Сашко теж любив, та і його не стало. Усі, хто любить мене, — помирають.

— Це не так, — прошепотів я, зазираючи в її блакитні очі. — Я ж живий.

— Ти не любиш мене, — сказала вона. — І це на краще, Тео.

Луїза знову схлипнула та сховала своє обличчя в колінах. Я підняв руку й легко провів нею по її волоссі. Тіло дівчини здригалося, а я не міг дібрати слів, щоб заспокоїти її. Повільно підсунувся ще ближче до неї та обійняв Луїзу обома руками. Вона не відсторонилася, але й не обійняла мене у відповідь. Я опустив погляд на шию дівчини, де були помітні темні сліди. Я легенько торкнувся пальцями її підборіддя та підняв голову Луїзи, щоб вона подивилася на мене.

— Що з тобою сталося, Лу? — спитав я. — Звідки ці синяки?

Вона стиснула губи так сильно, що невеличка цівка крові потекла з рани на нижній губі дівчини. Я обережно витер її великим пальцем.

— Тато, — відповіла вона, і цього вистачило, аби я зрозумів.

Моє серце стиснулося від невимовного болю та відчуття провини. Я ніколи не відчував цього раніше, але зараз, коли вона сиділа переді мною такою, я почувався останнім виродком. Вона не мала постраждати через мене, але це сталося. І в цю мить я зненавидів себе. Та все ж це ніяк не зможе зрівнятися з тим, як сильно ненавидить тепер мене вона.

— Тато розлютився на те, що я була з Марком, — продовжила вона.

— Але ж ти не була з ним.

— Я... — Луїза глибоко вдихнула. — Я сказала це, щоб тато не розірвав контракт з тобою. Для тебе ж дуже важливо було виграти в чемпіонаті. Я і так зруйнувала тобі життя. Не хотілося руйнувати його ще більше.

— Лу, — пошепки звернуся я та міцніше обійняв її, — не варто було...

— Але це не єдине, що розлютило тата. Я підставила тебе, збрехала йому та почала його шантажувати. Я зізналася абсолютно у всьому, а тоді він побив мене. Батько намагався задушити мене. Він би зробив це, якби Лорена не прибігла.

Луїза говорила монотонним голосом, не відриваючи погляду від мене. Її очі блищали від сліз, а вуста розтягнулися в гіркій посмішці.

— Він хотів зґвалтувати мене, — сказала вона.

Усередині наче все завмерло. Страх стиснув груди так сильно, що я не міг вдихнути.

— Хто? — мій голос звучав налякало.

— Марко.

— Щ-щ-що?

Луїза закивала головою. Вона опустила погляд вниз і прикусила нижню губу.

— Тієї ночі в готелі, коли ти підставив мене, — почала розповідати Луїза, впиваючись нігтями у шкіру своїх ніг. — Я думала, що це ти запросив мене, влаштував сюрприз. Я так зраділа. У нас же не було нормального побачення, і я подумала, що ти захотів вразити мене. — Луїза потисла одним плечем. — У номері було так темно, і коли він накинувся на мене з поцілунком, то я подумала, що це ти. Відповіла йому, а тоді він завів мене до кімнати, посадив на тумбу, почав сильніше цілувати. Я зрозуміла, що це не ти: не твій запах, не те відчуття шкіри, не твої губи... Я спробувала відштовхнути його від себе, але він був таким настирливим і сильним. Потім Марко схопив мене на руки та кинув на ліжко. Він просто-таки навалився на мене. Я так сильно злякалася, що він щось зробить мені. Він міг зробити. Він хотів цього. — Луїза замовкла, а я не міг і слова вимовити. — Марко навіть мою сукню подер. Потім я вдарила його коліном. Він скотився з мене, а я втекла. Мені було так страшно. Я замкнулася вдома, але боялася заснути, бо думала, що він прийде за мною.

Я не знав, як мені реагувати на таку правду. Я відчував люту злість та дике бажання прикінчити Марка разом з батьком Луїзи. Я не знав... Я навіть не згадувався, що вона пережила тоді, коли я думав лише про те, як провчити її та помститися.

— Я вб'ю їх, — впевнено сказав я, притиснувшись губами до чола дівчини. — Я обіцяю, Луїзо, що вб'ю Марка й твого батька.

— Не треба, — мовила дівчина. Луїза заперечливо похитала головою та вибралася з моїх обіймів. Вона подивилася на мене очима, повними образи та розчарування. — Це ти винен, Тео. Це все сталося через тебе і твою підставу. Ти хотів цього!

— Я не... — я замовк і важко заплющив очі.

Луїза відсунулася від мене та забилася в куточку душової кабіни. Вона була абсолютно не схожа на ту Луїзу, яку я знав. Я сперся до плитки та зігнув ноги в колінах, закинувши на них руки. Мій погляд був прикутий до маленької дівчинки, що скрутилася клубочком у кутку та тремтіла. Схоже, я вбив ту прекрасну частинку Лу, яка завжди була в ній.

— Знаю, що ці слова нічого не варті, — промовив я, — але пробач мені. Я не буду виправдовувати себе, бо це неможливо. Я помилився, коли обрав помсту, а не тебе.

— Тоді, коли мені усе здавалося правдою, — почала Луїза, — для тебе це все було лише грою. Я кохала тебе, Тео. Дуже сильно кохала і по-справжньому, але те, як ти вчинив зі мною... Це занадто боляче.

Я знову підсунувся ближче до неї. Вона підняла на мене погляд своїх красивих блакитних очей. Я обійняв руками її ноги та опустив голову на коліна дівчини.

— Лу, ти маєш повне право ненавидіти мене, але дозволь мені цей період побути з тобою, — попросив я. — Смерть Сашка зачепила тебе, знаю. Я не хочу, щоб ти переживала це сама. Я буду з тобою стільки, скільки ти захочеш. Не відштовхуй мене зараз, а потім, коли ти скажеш мені піти, — я піду. Обіцяю, що піду.

Я легко поцілував її коліна в ті місця, де були синяки. Мені було боляче лише від однієї думки, що вона так сильно постраждала через мене. Я відчув її долоню на своїй голові. Тендітні пальчики занурилися у моє волосся, легко тягнучи його. Луїза завжди любила так робити. Всього на секунду я перенісся у той період, коли між нами все було добре. Щось неприємно вкололо прямісінько в серце. Це було усвідомлення того, що саме я зруйнував абсолютно все хороше, що могло бути у нас.

— Чому? — почувся тихий голос Луїзи. — Чому ти хочеш бути зі мною цей період? Хіба не ти так сильно бажав позбутися мене? Чому вдаєш, що хвилюєшся?

Я підняв свою голову та глянув їй в очі. Вона з очікуванням дивилася на мене у відповідь.

— Бо я не вдаю, — чесно сказав. — Я боюся. Боюся, що з тобою може щось статися.

— Уже сталося, Тео.

Вона більше не плакала, але це вперше я бачив її такою розбитою, байдужою, неживою. Вона була схожа на ляльку — красива, але зламана. І тоді, коли всі навколо ламали її, я — добив ще сильніше.

— Ходи сюди, Лу! — Я просунув свої руки під її коліна та підняв Луїзу на руки. — Я вкладу тебе в ліжко.

Вона знову ж таки не відштовхнула мене, але і не проявила бажання бути ближче до мого тіла. Раніше вона любила обіймати мене за шию, тертися своєю щокою до моїх грудей, або ж просто тулитися. Зараз вона майже мертво лежала на моїх руках. Я посадив її на стільницю поруч з умивальником та схопив чистий білий рушник. Почав на сухо витирати тіло дівчини. Мої очі, наче рентген, сканували усі синяки на її тілі, а совість так боляче та нещадно різала моє серце тупим ножем.

Після того, як витер Луїзу, я надягнув на неї теплий халат. Вона мовчки спостерігала за мною, не видаючи жодного звуку. Макіяж на її обличчі розмазався. Я мало що тямив у цьому, але відкрив шухляду біля голови Луїзи та витягнув звідти ватні диски. Там само я знайшов міцелярну воду, яку начебто використовують для того, щоб змити макіяж. Луїза дивилася на мене тоді, коли я зосереджено стирав розмазаний макіяж з її обличчя. Мої пальці з ватним диском зависли на щоці дівчини, де був помітний синяк. Я знову розізлився. Мені хотілося знищити Ендрю, і за першої можливості я зроблю це. А Марко... Він отримає від мене сповна за те, що мало не скривдив її.

— Тебе можна привітати, — раптом заговорила Луїза. — Ти став чемпіоном.

Вона сумно посміхнулася. Я видихнув і викинув у смітник брудні ватні диски. Ігноруючи нестерпний біль в руці, я знову схопив Луїзу на руки. Вона не пручалася, тож почав нести її до кімнати.

— Я не зміг, Лу. Я програв.

— Ми обоє програли, — прошепотіла вона так тихо.

Я обережно поклав її на ліжко. Вона скрутилася клубочком на правий бік, однією рукою обіймаючи свою подушку. Я обійшов ліжко та ліг в іншій від неї стороні. Важко було передбачити реакцію Луїзи, але я сподівався, що вона не відштовхне мене, тому підсунувся до неї та обійняв її лівою рукою.

— Тобі, мабуть, добре спиться без мене, — сказала вона в темній кімнаті.

— Це важче, аніж мені здавалося, — тихо пробурмотів я.

— Як Дотті? Ми навіть не встигли попрощатися.

— Сумує за тобою. Якщо хочеш, то я привезу його до тебе.

— Не хочу! — Луїза різко похитала головою. — Це вже в минулому. Колись у нас була маленька сім'я, але тепер її уже нема.

Я поклав свою долоню на її плече та уткнувся обличчям у шию дівчини. Мені вистачило один раз вдихнути запах Луїзи, щоб зрозуміти, що мені її бракувало, чорт забирай! Усього лише тиждень минув відтоді, як я пішов, а мені до біса не вистачало її. Який же я ідіот...

Дихання дівчини стало спокійним, а тіло розслабилося. Луїза заснула в моїх обіймах, а я, попри біль у плечі та руці, не збирався відпускати її. Я знав, що вона не пробачить мені. Не після того, як через мене її ледь не зґвалтував Марко та жорстоко побив батько. Я змушу їх обох відповісти за це. Я стану їхнім покаранням, а Луїза... Вона буде моїм найбільшим покаранням. Я подивився на цю маленьку дівчину, що лежала поруч зі мною. Така тендітна та крихка, але найсильніша з усіх, кого я тільки знав у своєму житті. Легенько поправив переднє пасмо її волосся та пригадав, якою красивою вона прийшла на наше розлучення, ховаючи свої синці за макіяжем і широкою усмішкою. І вона завжди такою була. Просто я бачив лише її зарозумілу лицемірну маску й не хотів помічати ту дівчинку, що ховалася за нею. І тепер вона лежить поруч зі мною та дозволяє мені обіймати її. Як довго це триватиме? Коли вона скаже мені піти? Мабуть, це станеться після похорону Сашка. Луїза не захоче більше мене у своєму житті. І їй, безперечно, буде краще без мене.