Розділ 48

Тео

Луїза кинулася мені на шию, як тільки я переступив поріг дому. Вона міцно притулилася до мене всім тілом. Я відпустив ручку валізи та обережно поклав долоні дівчині на спину.

— Тео, я така рада, що ти повернувся, — прошепотіла вона. — Так сильно скучила за тобою. Чому ти не дзвонив мені вчора та сьогодні? — Луїза трохи відсторонилася і глянула мені в очі. — Я чекала твого дзвінка.

— Пробач, був зайнятий, — тихо сказав я. — А сьогодні не хотів тебе турбувати, бо ти точно готуєшся до благодійного вечора. Залишилося лише два дні до нього.

— Уже все готово.

Вона понурила голову та опустила погляд. Луїза більше не обіймала мене. Її руки впали вниз. Вона стояла в білому махровому халаті, а на обличчі дівчини зовсім не було макіяжу.

— Лу, щось сталося? — схвильовано спитав я, бо вона мала засмучений вигляд.

— Ні, — заперечила дівчина. — Все... Все добре.

Луїза натягнуто усміхнулася. Коли вона глянула на мене, я помітив, що її очі були червоними, наче вона плакала.

— Як там в Італії? — поцікавилася дівчина.

— З тобою було б цікавіше, — відповів я.

Цього разу усмішка Луїзи була справжньою. Вона обережно підняла свої руки та поклала їх на мої груди. Я обійняв її обома руками, бо насправді теж неабияк сумував за її теплом. Мені навіть собі важко було зізнатися в цьому, але цих три дні я постійно думав про неї. Це гризло мене, а ще всередині з'явилися сумніви. Може, не варто робити цього? Може, краще відмовитися від задуманого? Я підняв голову до стелі та втомлено заплющив очі тоді, коли Луїза тулилася до мене.

— Ти, мабуть, стомився з дороги, — тихо сказала вона. — Уже й пізно. Ходімо в кімнату?

Я кивнув головою, відпустив дівчину та схопив свою валізу. Ми разом піднялася на другий поверх та пліч-о-пліч попрямували до дверей. Я зупинився біля тих, що вели до моєї кімнати. Луїза подивилася на мене, зчепивши руки перед собою.

— Я залишу свої речі та прийду до тебе, — пояснив я.

Було таке враження, наче вона не хотіла навіть відходити від мене. Щось змінилося, і я це знав точно. А ще всередині з'явилося неприємне передчуття.

— Добре, — Лу кивнула головою. — Я тоді залишу двері відчиненими.

Але вона не йшла. Я увійшов до своєї кімнати та помітив, що Луїза досі стояла в коридорі на тому місці, на якому я її залишив. Згодом почулися тихі кроки. Вона все ж пішла до себе, але я все ще думав про те, що її тривожило. У мене були здогадки, і від цього я почувався ще гірше.

Я підійшов до шафи та витягнув звідти чисті спортивні штани й рушник. Мені хотілося прийняти душ після дороги та трохи освіжити свої думки. Але це абсолютно не допомогло. Я все ще не міг розібратися у собі, і це дуже сильно дратувало мене. Відкривши свою валізу, витягнув звідти пакети з подарунками для Луїзи та Дотті. Я поспішив до неї. Вона, як і обіцяла, залишила двері відчиненими.

Коли я зайшов у її кімнату, то помітив, що Луїза сиділа на ліжку та дивилася у вікно. Мабуть, вона відчула мою присутність, бо повернулася обличчям до мене. Її погляд зупинився на пакетах в моїх руках.

— У мене є для тебе дещо, — сказав я і сів на ліжко поруч з нею. — Глянь!

Вона потягнулася руками до пакетів та зацікавлено зазирнула в один з них. Дівчина витягнула звідти велику білу коробку. Вона поклала її собі на коліна.

— Що там? — Луїза глянула на мене, мило усміхнувшись.

— Подивись.

Я підсунувся ближче до неї та вперся підборіддям до її плеча. Вона швидко заправила передні пасма свого волосся собі за вуха, а тоді відкрила коробку. З її вуст вирвалося вражене зітхання. Вона здивовано відкрила рота і витягнула з коробки одну розкішну туфельку яскравого рожевого кольору із застібкою, оздобленою камінчиками.

— Вау! Вони неймовірні, Тео.

Я помітив, як вона обережно провела пальцями по туфельках, відчуваючи їх на дотик.

— Як тільки побачив, то одразу подумав про тебе. Був упевнений, що тобі сподобається.

— Ти не помилився. Не можу повірити, що ти справді шукав для мене рожеві туфлі, — Луїза тихо засміялася.

— Чому? — спитав я.

— Ти ж ненавидиш рожевий, — нагадала Луїза.

— Не зовсім, — тихо пробурмотів. — Я допоможу тобі їх приміряти.

Її очі розширилися від здивування, коли я підвівся з ліжка та присів біля ніг Луїзи. Я взяв туфельку з рук дівчини, підняв її ліву ногу та почав взувати. Вона весь цей час спостерігала за мною, затамувавши подих. Я застібнув ремінець з камінчиками на її щиколотці та на мить замилувалася вузенькою стопою Луїзи, на якій так ідеально виглядала ця туфля. Я витягнув іншу з коробки та взув її на праву ногу дівчини. Провів руками по литках, насолоджуючись відчуттям ніжності та гладкості. Луїза не рухалася. Здається, вона навіть не дихала, а просто мовчки дивилася на мене. Подоли її халата розійшлися, відкриваючи вигляд на красиві стегна дівчини. Я нахилився і ніжно поцілував спочатку одне коліно Луїзи, а тоді інше. Вона легко затремтіла, коли мої губи піднялися вище, і я провів язиком вздовж по внутрішній частині її стегна.

— Тео, — пошепки звернулася дівчина. Вона поклала свою руку на мою голову та занурила пальці в моє волосся.

— М? — спитав я, все ще цілуючи кожен сантиметр її стегон.

— Я... Я не хочу сьогодні, — зізналася вона. Це змусило мене зупинитися, і я підняв погляд вверх. Луїза винувато понурила голову, а її щоки почервоніли. — Знаю, ти чекав, що ми цієї ночі... Ну, кхм... Займемося сексом, але я трохи погано почуваюся і...

— Все добре, Лу. Я не наполягаю. Якщо ти не хочеш, то я не буду тебе торкатися.

— Зовсім? — спитала дівчина. Її очі чомусь наповнилися сльозами. — Я думала, що ти будеш мене обіймати.

Я видихнув, піднявся на рівні ноги та знову сів біля неї. Однією рукою притягнув Луїзу до себе та міцно обійняв.

— Звісно, я буду тебе обіймати, Лу. Я буду робити все-все, що ти захочеш, чуєш? — Я поцілував її в голову. — У тебе щось болить?

Вона заперечливо похитала головою. Луїза подивилася вниз на свої ноги та усміхнулася. Вона помахала ними, щоб краще роздивитися туфлі на своїх стопах.

— Вони справді неймовірні, — сказала вона. — Дякую, Тео.

Дівчина потягнулася до мене і коротко поцілувала мої губи всього лише на кілька секунд. Я не хотів вимагати від неї більшого, тому усміхнувся їй у відповідь і легенько потерся кінчиком носа до її носика. Вона мило зморщила його та ще ширше усміхнулася. Луїза любила, коли я робив так.

— Це ще не всі подарунки. — Я потягнувся до інших пакетів і показав їй. — Вадим був впевнений, що тобі сподобається і він просто-таки змусив мене купити це.

Я показав їй рожеву кепку з вишитою білою лапкою. Луїза здивувалася та одразу ж наділа її собі на голову.

— Мені личить? — спитала вона, поправляючи волосся з-під кепки.

Я замилувався нею, адже Луїза здавалася мені такою красивою в цей момент.

— Дуже, — відповів я.

Не стримався та крадькома поцілував її в губи так сильно, що кепка впала з голови дівчини. Луїза відхилилася назад і схопилася рукою за мою шию, щоб не впасти. Цього разу вона дозволила мені поцілувати її глибше. Я взяв дівчину за тонку талію та перекинув одну ногу Луїзи через себе. Таким чином вона опинилася в мене на колінах. Вона трохи відсторонилася, важко дихаючи. Її погляд зупинився на моїх очах. Луїза дивилася на мене якось по-іншому, не так, як зазвичай. Я вирішив проігнорувати це та витягнув з невеличкого пакета останній подарунок. Дівчина ахнула, коли помітила подовжену оксамитову коробочку.

— Це виконали на замовлення. Вчора мені повідомили, що її нарешті виготовили, тож сьогодні, перед тим як приїхати сюди, я забрав цю прикрасу. Ось!

Я відкрив коробочку та дещо схвильовано глянув на Луїзу в очікуванні її реакції. Її заціловані червоні губи розтягнулися в широкій усмішці.

— Це... — Вона засміялася. — Це Барбі?

Я витягнув ланцюжок з підвіскою з рожевого золота у вигляді надпису "Barbie" з дрібними діамантиками. Я потягнувся руками до дівчини. Вона підняла своє волосся, допомагаючи надіти їй ланцюжок на шию.

— Ти ж моя Барбі, — сказав я та залишив легкий поцілунок на її грудях. — І я хочу, щоб всі про це знали.

Луїза знову міцно обійняла мене за шию. Я мало не задихнувся від її солодкого запаху, але мені це подобалося — задихатися кожного разу поряд з нею.

— Знаєш, ти особливий хлопець у моєму житті, — прошепотіла вона мені на вухо. — Ти забираєш з моєї голови усе погане, хоча і сам не знаєш цього. Коли ти поруч, то усі мої думки забиті лише тобою. Не думала, що можливо відчувати таке до когось, але я відчуваю. Відчуваю до тебе, Тео...

Луїза виступала на сцені зі своєю презентацією, а я не міг погляду відвести від неї, як і всі присутні. Вона була такою красивою сьогодні в цій довгій білій сукні з відкритою спиною та рожевих туфлях, які я подарував їй. Благодійний вечір добігав до кінця, кошти були зібрані, а Лу тим часом вичитувала подяки. Я стояв навпроти неї, біля виходу до дверей, спершись до стіни. Мій погляд знайшов Марка, якийсь кивнув мені головою з дивною посмішкою на вустах. Він все ще надто сильно дратував мене, але я терпів, бо пообіцяв собі більше не зв'язуватися ні з ним, ні з Ендрю. Скоро це все закінчиться. Зовсім скоро я знову буду вільним.

— І насамкінець хочу подякувати своїй свекрусі, — заговорила Луїза в мікрофон, а на її фоні з'явилися фотографії з дитячого будинку, де моя мама бавилася з дітками. — Поліна не лише допомогла мені організувати цей вечір, а ще стала справжньою феєю для дітей, з якими ми нещодавно зустрілися. У нас була така щемка зустріч, що неможливо було стримати сліз...

Дівчина продовжувала говорити, але на проєкторі за її спиною фотографії з дитячого будинку змінилися на зовсім інші. Я випрямився, коли на доволі чітких кадрах з готельного номера побачив Марка та Луїзу, що цілувалися. Вона сиділа на тумбі, а він міцно стискав її стегна, просто-таки навалившись на неї. По залу почали перешіптуватися, а Луїза замовкла з явним нерозумінням. Мій сердитий погляд одразу знайшов Марка, який просто знизав плечима та гордо здійняв голову, всунувши руки в кишені. Я мав би передбачити, що він буде діяти за моєю спиною та піде проти плану. Нічого, я пізніше з ним розберуся. Зараз мене хвилювала лише реакція Луїзи. Вона повільно обернулася назад та налякано підстрибнула на місці, коли побачила на екрані фотографії. Дівчина притиснула долоню до свого рота й затремтіла, наче почала плакати. Я повернув голову до стола, де сидів її батько. Він зблід, повільно підвівся та мало не впав. Чоловік міцно схопився за спинку стільця, приклавши руку до грудей. До нього підбігла Лорена.

Луїза провела поглядом увесь зал та зупинилася на мені. Вона опустила руки й міцно стиснула губи в пряму лінію, наче почувалася винною. Ми деякий час дивилися одне на одного та розуміли, що це — кінець нашої історії. Я швидко поправив на собі піджак, після чого вийшов з зали та попрямував до виходу. Швидко дійшов до стоянки й сів у свій автомобіль. Коли від'їхав, то помітив у бічному дзеркалі Луїзу, що вибігла слідом за мною. Вона зупинилася посеред дороги в цій легкій білій сукні та дивилася мені вслід з виразом жалю і провини на обличчі.

Як тільки приїхав у будинок, то одразу ж почав складати одяг та речі у валізи. Впорався я з цим достатньо швидко. Спустив усі валізи на перший поверх та зупинився в коридорі в очікуванні Луїзи. Мені було душно. Я потягнувся до комірця своєї сорочки та розстібнув верхні ґудзики.

Вхідні двері різко відчинилися і в дім увірвалася Луїза. По її щоках потекла чорна туш, а вона здивовано відкрила рота, коли побачила мої валізи.

— Тео, — прошепотіла вона та підбігла до мене, — ти все не так зрозумів. Куди ти зібрався?

Луїза тремтіла, а на її очах блищали сльози. Вона міцно схопила мене за руку, сподіваючись зупинити.

— Я йду від тебе, — мій голос звучав холодно. — І я хочу розлучення, Луїзо.

— Але це все неправда. Я... Я не зраджувала тобі з Марком! Ті фотографії... Я можу пояснити все.

Вона плакала, притискаючи мою руку до своїх грудей. Луїза з такою надією дивилася мені в очі, що моє серце стиснулося.

— Я знаю, — чесно сказав. — Мені не треба, щоб ти пояснювала.

— Але я можу! — крикнула Луїза. — Мені надіслали букет з запрошенням в готельний номер...

— Рожеві еквадорські троянди, — перервав я. Вона завмерла та здивовано глянула на мене. — Так, я знаю. Тобі надіслали букет з запискою, де була адреса готелю, час зустрічі та ключ-карта від номера. Ти подумала, що це від мене. Причепурилася та прибігла на побачення, але тебе зустрів Марко. Ви поцілувалися, а тоді ти зрозуміла, що щось не так і втекла. Бачиш, я все знаю.

— Це Марко тобі розповів? — спитала вона, тремтячи голосом. Я гірко посміхнувся, а Луїза відпустила мою руку. Сльози покотилися по її білосніжних щоках. — Чи це... Це ти все підлаштував?

Важко сказати, що я відчував у цей момент зізнання. Я видихнув і кивнув головою. Луїза спочатку похитала головою в знак заперечення, наче не хотіла в це вірити, а потім голосно засміялася. Вона відступила на декілька кроків і похапцем витерла свої мокрі від сліз щоки.

— Я попереджав тебе, Луїзо, — продовжив я. — Обіцяв, що знищу тебе. Ти зруйнувала усі мої плани. Ти ув'язнила мене у цьому шлюбі та в цьому клятому палаці, який я ненавиджу! — Дівчина затремтіла від мого тону. Вона підняла руку до своїх грудей і міцно стиснула пальцями підвіску, яку я нещодавно подарував їй. — Я хотів, щоб ти теж відчула як це — коли тебе обманюють і використовують. Ти підставила мене, щоб вийти за мене заміж, а я підставив тебе, щоб розлучитися з тобою. От і все, Барбі! Наша історія закінчилася.