Розділ 44

Луїза

— Як і обіцяла, — сказала я і покрутилася перед Тео у футболці з його іменем, прізвищем та номером. — Думаю, що саме моя підтримка допомогла тобі сьогодні знову здобути перемогу.

— Безперечно, — мовив Тео, широко усміхаючись мені. — Це все ти, Лу. Ходи до мене!

Я підбігла до нього, підстрибуючи на місці, а тоді кинулася йому на шию. Він спіймав мене у свої міцні обійми та легенько підняв. Я запищала й ще сильніше притиснулася до нього. Губами торкнулася його щоки та почала цілувати, не відчуваючи сорому. Мені було байдуже, що поруч з нами ходили інші учасники, члени команд та журналісти. Мені хотілося привітати Тео з черговою перемогою в новому етапі з перегонів, тож саме цим я і займалася.

— Ти молодець, — прошепотіла йому на вухо. — Я дуже сильно пишаюся тобою, і мені вже не терпиться побачити тебе з кубком.

— Ти така впевнена у тому, що я здобуду перемогу? — спитав хлопець, піднявши одну брову.

Я трохи відсторонилася, щоб охопити своїми долонями обличчя Тео. Він дивився на мене, примруживши очі від яскравого сонця.

— Бо я вірю в тебе. Ти заслуговуєш на цю перемогу, як ніхто інший. Я знаю, що ти переможеш.

Легко усміхнулася йому та нахилилася нижче, щоб поцілувати його. Він все ще тримав мене на своїх руках. Його губи були такими ніжними та солодкими, що я не могла і не хотіла відриватися від нього. Та все ж я відсторонилася, коли зрозуміла, що тут надто багато людей. Тео опустив мене на ноги та охайно поправив на мені мою спідницю. Я зраділа, коли він знову пригорнув мене до своїх грудей. Мені так подобалося обійматися з ним, що я не хотіла, аби це коли-небудь закінчувалося.

— Молодець! — почувся поруч з нами голос мого батька.

Він похвально постукав по плечу Тео, а я миттю вибралася з обіймів хлопця. Тато був проти проявів почуттів на людях, але поруч з Тео я не могла стримуватися. Погляд батька в мою сторону був невдоволений, і це змусило мене напружитися. Я знервовано зчепила руки за своєю спиною, щоб не виказати свого хвилювання.

— Як справи у твоєму фонді? — спитав тато, оглядаючи мене з ніг до голови.

Мені в ту саму мить захотілося, щоб моя спідниця стала на декілька сантиметрів довшою.

— Добре, — відповіла я. — На аукціоні ми зібрали достатньо коштів для операції Сашка. Наразі готуємо ще один благодійний вечір, але для дітей-сиріт.

— Я думав, що ваш фонд допомагає лише хворим дітям, — сказав тато насупившись. — Принаймні у твоєї матері було так.

— Хіба це погано? Дитячі будинки та інтернати теж потребують допомоги. Директорка одного з дитячих будинків звернулася до Поліни Сергіївни за допомогою, а ми разом вирішили не відмовляти їй. — Я натягнуто усміхнулася, дивлячись на батька. — Дуже ціную те, що робила моя мама, але вважаю, що фонду варто розвиватися у різних сферах.

— Ти або не робиш абсолютно нічого, або надто багато на себе береш, — буркнув тато. Ці слова неприємно вкололи мене в самісіньке серце, і я понурила голову. — На аукціоні ти зібрала таку велику суму лише через те, що віддала корону своєї матері. Як? Як ти могла вчинити так, Луїзо? Звідки у тебе взагалі та корона? Ти вкрала її, так?

— Щ-щ-що? — здивовано спитала я.

— Не хотів про це говорити зараз, — прошипів тато й нахилився ближче до мене. — Звідки у тебе корона? Я ніяк не міг знайти її після смерті Мелоді.

— Вона віддала мені! — голосно сказала я. — Мама віддала мені корону перед своєю смертю.

— Ця корона по праву належить Лорені! — гаркнув тато. — Саме вона є спадкоємицею роду, а не ти.

— Мама так не думала, якщо вирішила залишити корону мені!

— Вона не могла цього зробити. — Батько скривився, розглядаючи моє обличчя. — Мелоді прекрасно знала правила, і вона нізащо б не порушила їх, аби лише потішити тебе враховуючи, що...

Він замовк, наче не хотів сказати зайвого. Я відчула страшенну злість, адже мене так сильно дістали його постійні звинувачення.

— Що? — закричала я. — Не можеш повірити, що мама любила більше мене, а не твою улюблену старшу донечку? У голові не вкладається, що ти думаєш, ніби я вкрала цю корону. Мама віддала мені її! Може, вона розуміла, що для мене це буде особлива річ, а не спосіб похизуватися своїм статусом, як це було б для Лорени?! Мама знала, що я цінуватиму цю корону не за її призначення.

— І ти так сильно цінувала її, що віддала на якийсь убогий аукціон?!

— Це не якийсь убогий аукціон, — заперечила я. — Це була можливість допомогти хлопчикові, який потребує допомоги. Мама б це оцінила.

— Твоя мама б ніколи, — гаркнув тато, тикнувши в мене пальцем. — Ніколи, чуєш? Ніколи б не віддала на аукціон річ свого роду. Але ти це зробила, а тепер корона твоєї матері опинилася в невідомо чиїх руках! Я не розумію, як ти могла вчинити так необдумано?

— Я... Я...

Я затремтіла та замовкла, намагаючись підібрати слова. На очі навернулися сльози. Тато дивився на мене так, наче я стала для нього черговим розчаруванням. Але хіба я хоч колись була кимось більшим?

— Годі вже! — втрутився Тео.

Хлопець встав переді мною, закриваючи мене від батька. Його долоня знайшла мою руку та міцно стиснула її, переплітаючи наші пальці.

— Перестаньте говорити ці дурниці та ображати Луїзу, — продовжив він. — Її мама пишалася б нею. І хіба ця корона дійсно аж така важлива? Хіба якась річ може бути ціннішою за життя маленької дитини?!

— Ти знущаєшся? — закричав тато. Я помітила, що на нас озирнулися люди. — Ця корона ще здавна переходила з рук у руки, як найцінніша річ роду. Лорена мала отримати її! — Батько подивився на мене через плече Тео. — Сподіваюся, що дідусь не дізнається, що ти зробила з короною, бо він тебе знищить, Луїзо. Ти навіть не уявляєш, як багато ця річ значила для роду Де Квінсі. І те, що ти продала її задля хлопчика, який для тебе ніхто, — це дуже необдумане рішення.

— Якщо ви раптом забули, то Луїза вже не носить ваше прізвище і не належить до вашого роду. Усе, що вона робить — від мого імені! І якщо матір віддала їй цю корону, то Луїза має повне право чинити з нею усе, що їй захочеться, — твердо мовив Тео та ступив на крок ближче до мого батька. — Подивіться нарешті глибше свого довбаного статусу та помітьте, якою доброю й особливою є ваша донька, про яку ви постійно забуваєте.

— Ти нічого не розумієш, — фиркнув мій тато. — Ви обоє не розумієте. Але нехай! Скоро Лорена вийде заміж та подбає про майбутнє нашого роду. Ми виростимо тих, хто цінуватиме своє походження.

На цих словах батько розвернувся та попрямував якнайдалі від нас. Я важко видихнула, міцніше стискаючи руку Тео. Він обернувся до мене і вкотре пригорнув моє тіло до своїх грудей. Я притулилася до нього та заплющила очі.

— Вибач, Лу, але мене страшенно бісить твій батько, — сказав хлопець. Його груди сильно здіймалися, наче він злився. — Не розумію, чому він так зневажливо ставиться до тебе.

— Ти нарешті помітив це, — тихо прошепотіла я. — Раніше тобі здавалося, що тато любить мене.

— Я був переконаний, що ти розпещена принцеса свого багатого татуся, — пробурмотів Тео. — Схоже, я сильно помилявся щодо тебе.

— Я рада, що ти це визнав. Та знаєш, є і хороша новина.

Я відірвала голову від грудей Тео й глянула на нього знизу-вверх. Він уважно дивився на мене з відвертим зацікавленням.

— Яка? — спитав хлопець.

— Якщо врахувати, що мій тато злиться на мене, то нам не доведеться йти сьогодні до нього на вечерю, — відповіла я. — І ми зможемо разом повеселитися на вечірці та відсвяткувати твою перемогу.

— Мене це неабияк тішить.

Тео широко усміхнувся та нахилився до мене. Він легенько поклав свою руку на моє обличчя та ніжно провів пальцями по моїй щоці. Я нетерпляче потягнулася до нього. Задоволений стогін вирвався з мого горла, коли він нарешті поцілував мене. І в цей момент нам було байдуже абсолютно на всіх...

— Ого! — Яна здивовано розтулила рота, дивлячись кудись мені за спину. — А що вона тут робить?

Я оглянулася назад. Мої очі розширилися від здивування, коли побачила Лорену, що йшла разом з Марком. Мій погляд опустився на їхні переплетені руки, і я насупилася. Поглядом провела дівчину, що була не зовсім у скромному вигляді. Ця червона сукня була коротшою, аніж будь-яка інша в її гардеробі. Та ще й відкритий верх з глибоким декольте. Як батько випустив Лорену з дому в такому вигляді?

— Вау-у-у... — протягнув Вадим. — Вона неймовірна.

Він таким замріяним поглядом дивився на Лорену, що я аж скривилася. Яна раптом сильно вдарила його в плече.

— Ти придурок? — гаркнула вона. — Перестань заглядатися на заручену дівчину! І взагалі Лорена... Вона мені не подобається.

Я помітила, що Вадим закотив очі. Поглядом знайшла Тео, який слідкував за Марком. Ми сиділи на його мотоциклі обіймаючись, і я відчула, як він напружився поруч зі мною. Марко та Лорена наче навмисно підійшли до нас.

— Усім привіт, — привіталася сестра, широко усміхаючись своєю улюбленою усмішкою, яка зачаровувала усіх навколо.

— Привіт, — відповів їй Вадим. Він прочистив горло. — Маєш прекрасний вигляд.

Вона тихо засміялася та прошепотіла йому коротке "дякую". Вадим усміхнувся їй у відповідь, а на його щоках з'явився легкий сором'язливий рум'янець. Помітила, що Яна знову сердито вдарила його в плече. Він пошепки огризнувся їй, коли мало не розлив пиво з пляшки.

— Ти вкотре переміг, — сестра звернулася до Тео. — Марко злиться через це, але мій батько дуже задоволений тобою. Пригадую, коли мій тато лише розпочинав захоплюватися перегонами, я завжди говорила, що у майбутньому вийду заміж за чемпіона. — Лорена засміялася, наче сказала щось веселе. Вона перевела погляд на свого нареченого. — Чи це буде так, Марку?

— До фіналу ще є час, — Марко не зводив погляду з Тео. — Може бути багато неочікуваних змін.

— Тобі треба виграти в усіх наступних етапах, щоб перемогти мене, — впевнено сказав Тео. — Звучить неможливо, правда?

Марко міцно стиснув зуби, а в його очах заблищала злість.

— Ти занадто самовпевнений, — крізь зуби буркнув хлопець.

— Можливо, — Тео байдуже знизав плечима. — Але чемпіон все одно буде один. І ним стану я.

— Навіщо мірятися силами на словах? — втрутилася Лорена. Я примружила очі, спостерігаючи за нею. — Проведімо ще один додатковий заїзд зараз! Хто переможе — той і є істинним чемпіоном.

Я зістрибнула з мотоцикла та підійшла до Лорени. Мене страшенно злила її присутність, але я намагалася ігнорувати свої емоції.

— Як це стосується чемпіонату? — спитала я, схрестивши руки на грудях.

— Ніяк, — Лорена знизала плечима. — Але це раз і назавжди покінчить з суперечкою між хлопцями.

— Ти надто наївна, якщо думаєш, що це спрацює, — фиркнула я.

— Може, парі? — запропонувала сестра. — Думаю, що хлопцям потрібна хороша мотивація. Як щодо переможного поцілунку?

— Не зрозуміла...

— Марко та Тео будуть боротися на треку, а у нас тут з тобою буде своя боротьба. Коли обидві гри закінчаться — переможці цілуються. Все так просто, хіба ні? Як на мене, це дуже весело та цікаво.

— Згоден, люба, — погодився Марко. — До того ж ми ще жодного разу не цілувалися на людях.

Я глянула на Тео, який не відривав очей від Марка. Я лише могла сподіватися, що він не погодиться на цю авантюру, але погляд, яким Тео дивився на хлопця, руйнував усі сподівання.

— Я не збираюся погоджуватися на це! — голосно заявила.

— Я іншого від тебе й не чекала, — їдко сказала сестра. — Ти боїшся програти, бо завжди це робиш. Завжди програєш мені, Луїзо. І це так жалюгідно.

Я міцно стиснула долоні в маленькі кулачки та глянула на свою сестру.

— Мені байдуже, Лорено, — сердито заговорила. — Не думай, що я поведуся на твої провокації. Тео не повинен нікому нічого доводити, бо він і є істинним чемпіоном. Він показує це на кожному заїзді, а цей чемпіонат закінчиться тим, що кубок буде саме в його руках. А разом з ним перемагаю і я. Ти цього ніколи не зміниш, сестричко. Як бачиш, твоїм огидним планам не судилося здійснитися, тому можеш іти геть!

— Здається, заїзд буде, — пробурмотів Марко, — але без переможного поцілунку.

Я прослідкувала за його поглядом та помітила, що Тео потягнувся за своїм шоломом. Здивування в перемішку з хвилюванням з'явилося всередині. Я поспішила до нього та міцно схопила хлопця за руку.

— Що ти робиш? — налякано спитала я.

— Не хвилюйся, — сказав Тео. Його погляд був прикутий до Марка. — Це суто між нами. Тебе не стосується.

— Нехай, але... Не ведися на його провокації, Тео!

— Перестань, Лу.

— У мене погане передчуття, — стурбовано прошепотіла я. — Будь ласка, не роби цього.

— Все буде добре, — Тео поцілував мене в губи. — Я переможу.