Розділ 39

Луїза

Я не очікувала, що побачення з Тео відбудеться так швидко, адже вже наступного дня він повідомив, що щось підготував для мене. Я була здивована, бо сумнівалася, що він взагалі сприйняв мої слова про побачення серйозно. Та все ж, Тео намагався змінюватися поруч зі мною. Коли він зізнався, що хоче мене, я зрозуміла на сто відсотків, що хочу його не менше. Колись це станеться, але як мені приховати те, що я раніше не була з чоловіком? Мабуть, він зрозуміє, і тоді мені доведеться зізнатися йому в тому, що між нами насправді нічого не було. Я боялася, що Тео не зрозуміє мене. Він одружився зі мною лише через відповідальність за те, що позбавив мене цноти, але я все ще була незайманою. Можливо, мені вдасться переконати його, що це вдруге? Але я так багато різних історій читала про перший раз, що навіть не могла здогадатися, як буде в мене.

Ці думки зникли з моєї голови, як тільки я побачила Тео у гаражі нашого дому. Він стояв, спершись на капот свого автомобіля та клацав щось у своєму телефоні. Я провела спітнілими долонями по своїх блакитних джинсах і поспішила до нього.

— Ми сьогодні не на мотоциклі? — здивувалася я.

Тео відірвався від телефона, швидко глянув на мене та випрямився. Я помітила, як його погляд пройшовся моїм тілом, зупиняючись на чорній футболці. Він тихо хмикнув і насупився.

— Що таке? Ти так дивишся на мене, наче тобі щось не подобається.

— Дивно бачити тебе не в рожевому, — відповів він та легко усміхнувся. — Чорний тобі не личить, Лу.

— Та невже? — Я склала руки на грудях та схилила голову вбік. — Хіба тобі не сподобалася та чорна сукня, в якій я була на виставці автомобілів?

Він задумано примружив очі та пальцями потер підборіддя, наче пригадував, хоча я була певна, що він усе добре пам'ятав.

— Та красива сукня з глибоким вирізом, що підкреслювала усі вигини твоєї прекрасної фігури? — спитав Тео. Я кивнула головою, злегка прикусивши нижню губу. — Мабуть, це був виняток, бо вона до біса пасувала тобі.

Я не змогла стриматися, тому широко усміхнулася від його слів. Міцно зчепила руки за спиною та почала гойдатися на стопах вперед-назад. Тео підійшов ближче до мене й легенько обійняв за талію. Я не могла погляду відвести від його красивих очей, і мені хотілося, щоб він поцілував мене.

— Не терпиться дізнатися, що ти підготував, — прошепотіла я.

— Це не зовсім романтичне місце, — тихо пробурмотів він.

Я засміялася та ледь прикрила свій рот рукою.

— Іншого я й не очікувала від тебе, Тео.

— Я не зовсім умію дивувати, але ми з тобою проведемо час з користю не лише для нас.

— Що ти маєш на увазі?

Я розгублено насупилася, але він не відповів. Хлопець повів мене до свого автомобіля, відчинив дверцята й навіть допоміг мені сісти. Я тихо прошепотіла йому слова подяки та мило усміхнулася. Очима прослідкувала, як він повільною, але впевненою ходою обійшов автомобіль і сів за кермо. Я чомусь не зводила погляду з нього. Просто не могла. Почувалася слабкою, але поруч з ним мені й хотілося бути такою. Я бажала назавжди залишитися в його обіймах та насолоджуватися ним. Тео не відштовхував мене тоді, коли я потребувала цього та наважувалася обійняти його.

Він завів автомобіль і виїхав з гаража. Коли ми опинилися на головній дорозі, я відчула, як його рука лягла на мою ногу. Іскра напруження разом з дивним відчуттям збудженням пройшлася моїм тілом. Це тривало всього одну коротку мить, бо цей дотик був таким приємним, що я розслабилася та дозволила йому сильніше охопити мою ногу. Мені подобалося, як це виглядало. Його міцна долоня з дорогим годинником на зап'ясті та моя тонка ніжка в обтягнутих джинсах — занадто красиво. Я не могла стримати свого раптового бажання зафіксувати цей момент, тому ввімкнула на телефоні камеру та зробила декілька фото. Я вирішила не запитувати в Тео (була впевнена, що він не заперечить), тому обрала найбільш вдалу фотографію та виклала її в Інстаграм з позначкою свого улюбленого чоловіка. Я рідко викладала фото з ним, адже у нас їх було не так багато, але як тільки з'являлася нагода — робила це. Мені хотілося на весь світ кричати, якою щасливою я почувалася тоді, коли він був таким хорошим та нормальним зі мною.

У салоні лунала тиха музика, і я навіть не помітила, як почала підспівувати, паралельно переглядаючи уривки відео, яких потрібно змонтувати. Я дуже сильно зосередилася на цьому, але сміх Тео відірвав мене від роботи. Я косо глянула на нього та помітила на обличчі хлопця широку усмішку.

— Що таке? — розгублено спитала. — Чого ти регочеш?

— Вибач, але ти жахливо співаєш, — відповів він, придушуючи сміх.

— Нормально я співаю, — я невдоволено зморщила ніс. — Дотті подобається. Він завжди так уважно слухає мене.

— О так! — Тео ще гучніше засміявся. — Особливо вчора ввечері, коли він вилетів з твоєї кімнати наче ошпарений, як тільки ти раптово почала співати.

— Я не співала вчора.

— Ти сиділа у своєму кріслі біля вікна, малювала нігті та слухала музику в навушниках. Я проходив повз, коли ти раптом почала співати. Відверто кажучи, я злякався, а Дотті так швидко вибіг з твоєї кімнати, що я ледве спіймав його.

— Можливо, — прошепотіла я та задумано почухала голову. — Ці пориви з'являються раптово. Я не можу це контролювати. Інколи мені хочеться співати чи танцювати, і я просто роблю це.

— Все добре, Лу, — Тео сильніше стиснув мою ногу. — Це веселить мене.

— Не зовсім те, що мені б хотілося почути, — буркнула я та скривилася.

Мої слова змусили його сміятися ще сильніше. Я хотіла образитися за те, що він сміявся з мене, але просто не могла. Натомість я засміялася разом з ним. Моя рука потягнулася до цифрової панелі і я збільшила гучність на повну. Тео мило усміхнувся й провів рукою по своєму темному волоссі. Я почала кивати головою в такт музиці та нахилилася до нього.

— Ніколи не чула, як ти співаєш! — голосно сказала. — Давай зі мною!

— Я не вмію співати, Лу, — скривився він.

— Я теж, — не стримала свого сміху. — Ну ж бо, Тео!

Він похитав головою заперечуючи. Я почала підспівувати пісні, розмахуючи руками в різні сторони. Тео пробурмотів декілька фраз з пісні, а я так широко усміхнулася йому, що у мене аж щоки почали боліти.

З кожною хвилиною швидкість на спідометрі збільшувалася, а мені хотілося б опинитися у кабріолеті. Я вже уявила, як би хаотично розвівалося моє волосся, вітер бив у лице, музика відбивалася з усіх сторін, а шалена швидкість дарувала відчуття адреналіну та вседозволеності. Але навіть зараз, коли Тео так усміхався, я почувалася найщасливішою. Мені були приємно лише від усвідомлення того, що це я була причиною його усмішки. І це було щиро та по-справжньому. Жодних ігор і жодної брехні...

Автомобіль зупинився біля воріт до якоїсь будівлі. Я насупилася, бо це місце справді здалося мені не надто романтичним. Тео першим вибрався з автомобіля, а я зробила те саме слідом за ним. Деякий час розгублено дивилася на цю дивну будівлю, доки не почула звук відкриття багажниках. Я поправила сумочку на своєму плечі та попрямувала до Тео. Коли зупинилася за ним, то зацікавлено глянула в багажник. Помітила декілька величезних пачок корму для собак та ще якісь пакети і ящик.

— Що це? — здивувалася я.

— Візьмеш, мабуть, ось це. — Тео проігнорував моє запитання та передав мені паперовий пакет.

Я взяла його в руки й заглянула всередину. Побачила різні смаколики для собак та вітаміни. Я розгублено витягнула деякі з них, розглядаючи детально.

— А що в ящику? — поцікавилася, глянувши на хлопця.

— Подивись! — Тео відкрив ящик.

Я зазирнула туди та усміхнулася, коли побачила різноманітні іграшки для собачок. Витягнула кісточку рожевого кольору й натиснула на неї. Гучний писклявий звук змусив хлопця скривитися, а я тихо засміялася.

— То що це за місце? — зрештою спитала я, коли ми прямували до будівлі. Я несла в руках пакет, а Тео тягнув корм. — Ти привіз мене в собачий притулок?

— Подумав, що ти б це оцінила, — тихо сказав він.

— Ти мав рацію, — я закивала головою, — це зовсім не романтично, як для першого побачення, але це... Це особливе побачення. І я справді ціную те, що ти розумієш, що для мене має значення.

— Ти дуже добра, Лу, — прошепотів він так тихо, що я не була впевнена у тому, що почула правильно. — Хочеш усім допомогти.

— Це не для блогу, — мій голос звучав занадто різко, — і це не чергова маніпуляція з мого боку, як ти міг подумати.

— Але я не думаю так. Знаю, що це щиро. Можливо, раніше я помилявся щодо тебе. Може, все навпаки?

— Що ти маєш на увазі?

Але Тео не відповів, адже з будівлі нам назустріч вийшла працівниця притулку. Моє серце розривалося, коли я бачила цих собачок у клітках, які здавалися мені в'язнями. Вони дивилися на мене з такою надією, що у мене сльози наверталися на очі.

Я присіла біля однієї з кліток, де була маленька пухнаста собачка білого кольору.

— Привіт, — прошепотіла я, просунувши палець у клітку. Собачка притулилася до мого пальця, шукаючи ласки. — Як ти?

Вона заскавуліла та піднялася на лапки. Темні очі з благанням дивилися на мене, а я почувалася жахливо через те, що не могла взяти її до себе.

— Ви їй сподобалися, — сказала працівниця притулку. — Сінді особлива дівчинка.

— Чому? — спитала я, глянувши на жінку.

— У неї нема одного вушка, — відповіла вона.

Я зойкнула та перевела погляд на собачку. І справді — праве вушко було відрізане майже до голови.

— Я й не помітила, — тихо пробурмотіла.

— Хтось познущався з неї, — почала розповідати жінка. — Її знайшли на дорозі. Вона була налякана та дуже сильно тремтіла. Вушко понівечене, багато крові... На щастя, тваринку вдалося врятувати, і вона потрапила до нас уже з ветеринарної клініки, з якою ми співпрацюємо.

— Ти дуже красива, Сінді, — сказала я, дивлячись на собачку. — Ти — ідеальна собачка для Барбі.

— У нас багато собак з особливостями, — жінка пройшла далі, і я зрозуміла, що повинна піти за нею.

Я попрощалася з Сінді, а вона неохоче відпустила мене. Мені хотілося забрати її до себе, але у нас вже є Дотті, а з двома собаками буде складно. Ми й так часто залишали його в батьків Тео, адже не завжди мали час бути з ним. Екскурсію в притулку важко назвати милою. І хоч мені боліло за усіх собак, моє серце розбилося вщент, коли я побачила тих, що колись потерпіли від жорстокості людей. Деякі з них були на спеціальних інвалідних візках. Я розуміла, що не можу допомогти їм усім, але від цього не могла не відчувати уколи совісті.

Коли Тео заніс увесь корм та іграшки, він приєднався до мене. Тепер ми вдвох прогулювалися притулком. Потім нам дозволили погратися з собачками, і я потримала на руках Сінді, пригортаючи її до своїх грудей.

— Тебе обов'язково хтось забере, — тихо сказала їй на прощання. — Так, ти не така, як інші собачки, але ти дуже красива. Тебе обов'язково полюблять, чуєш? Обов'язково...

Усю дорогу я не могла викинути з голови те, що побачила. Я весь час мовчки дивилася у вікно, стискаючи пальці на своїх колінах.

— Мабуть, притулок — це був не найкращий варіант побачення, — почула голос Тео.

Я глянула на нього та помітила, що він справді був стурбований цим. Його пальці надто сильно стискали кермо, а сам він знервовано кусав нижню губу.

— Це було найкраще, що ти тільки міг придумати, — чесно сказала я.

— Але ти засмучена.

— Бо мені шкода усіх цих собак. Розумію, що не можу забрати їх собі, але я рада, що ми хоч трішки допомогли їм, забезпечили смаколиками та іграшками. І Сінді мені сподобалася, — я трохи опустила голову. — Вона нагадує мені мене. Дуже красива з вигляду, але її не обирають, бо вона "не така". Усі бачать цю картинку з недоліком і не хочуть подивитися глибше. Але я впевнена, що знайдеться хтось, хто полюбить її з першого погляду. Вона заслуговує на це, після всього, що з нею трапилося. Як вони це роблять?

— Що? — Тео уважно подивився на мене.

— Як собаки довіряють людям після всіх знущань та болю, які вони завдали їм? — спитала я.

— Не знаю, — тихо сказав Тео. — Мабуть, у них чистіші серця.

— Мабуть.

— Ти зголодніла?

— Трішки, — зізналася я і на підтвердження моїх слів мій шлунок забурчав. — Можливо, навіть не зовсім трішки.

— Ось там, здається, цілодобове кафе. — Тео втомлено видихнув. — Але я не впевнений, що це місце романтичніше за попереднє.

Я тихо засміялася та притулилася своїм чолом до віконця в автомобілі. На вулиці вже добряче стемніло. Цей день був складним для мене морально, але водночас він став таким особливим. Тео відкрився з іншої сторони, і я так само намагаюся відкриватися йому. Так багато страхів, але мені хочеться бути чесною з ним, відвертою. Стільки всього треба розповісти йому, поділитися тим, що болить.

— Прекрасно! — Тео зупинився на стоянці біля входу в кафе. — Це якась богом забута забігайлівка, а я все ще відчайдушно намагаюся зробити цей вечір романтичним. Не зовсім успішно, бляха.

Останнє речення він тихо пробурмотів перед тим, як вийти з автомобіля. Тео відчинив дверцята поруч зі мною та допоміг мені вийти. Ми стояли біля ліхтаря. Я вперлася руками до його грудей та глянула йому в очі, в яких виблискувало яскраве світло.

— Дякую, — щиро сказала. — Це справді був чудовий день. Ми зробили дуже хорошу справу.

— Зазвичай я цього не роблю, Лу, — мовив хлопець, не відкриваючи погляду від моїх очей. — Я довбаний егоїст, який ніколи ні про кого не піклувався, але з тобою я хочу бути іншим. Ти змінюєш мене.

— Це добре?

— Я не знаю, — Тео знизав плечима. — Ти мені скажи.

— Я теж не знаю. — Я піднялася навшпиньки та прошепотіла йому просто в губи: — Але такий як зараз, ти подобаєшся мені значно більше.

Щоб закарбувати свої слова у його пам'яті та на його губах, я потягнулася та поцілувала Тео. І вкотре він не відштовхнув мене, а притиснув до себе ще сильніше.