Розділ 38

Тео

— Сподобалося тобі? — спитав я, глянувши через візор шолома на хлопчика, що сидів переді мною.

Його маленькі долоньки все ще трималися за ручки мотоцикла, хоча ми проїхали уже декілька великих кіл. Сашко здавався таким враженим та щасливим, що я не стримав своєї усмішки.

— Мені дуже сподобалося, — пошепки сказав хлопчик. — Я хочу стати таким, як ти. Хочу бути гонщиком.

— У тебе ще буде час подумати про це.

— Але я вже вирішив! Цей мотоцикл такий крутий. Колись у мене такий з'явиться, правда? Я коли виросту, почну заробляти гроші та назбираю на мотоцикл. — Сашко бавився ручками, уявляючи, що він мчить на високій швидкості. — Але мені потрібно буде знайти хорошу роботу, щоб допомагати мамі та сестрі. Знаєш, а моя сестра зібралася в Африку.

Він, здається, засміявся. Цей звук був ледь чутним, бо ми обоє перебували в шоломах.

— Справді? — здивувався я. — Навіщо їй в Африку?

— Вона познайомилася з одним лікарем у лікарні, а він записався у волонтерську програму та планує поїхати в Африку допомагати хворим дітям. Кличе Лілю з собою, бо вона у мене медсестра. Мені здається, що вона подобається йому. — Я не бачив цього, але був певен, що Сашко скривився. — Він просто-таки клеїться до неї!

— А вона що? — поцікавився я.

— Не знаю. Хоча... Інколи вона так тішиться, коли він поруч, що мене ледь не нудить від цієї милоти.

Я засміявся. Сашко чимось нагадував мені мене. Можливо, саме тому я з такою легкістю прийняв його, хоча з чужими людьми мені завжди важко вдавалося знайти спільну мову.

— Ну що, гонщику, прокатаємо ще одне коло? — спитав я.

Сашко радісно закивав головою та сильніше схопився за ручки мотоцикла. Я помічав, що йому не подобалося, що мої долоні все ще контролювали процес їзди, але я не міг дозволити восьмирічному хлопчику їздити на моєму гоночному мотоциклі. Якби Ендрю побачив це, то тієї ж миті розірвав би зі мною контракт. На щастя, він терміново поїхав у відрядження до Лондона, тому я вирішив скористатися цим моментом, щоб потішити Сашка і Луїзу. Я легко усміхнувся при згадці про неї. Вона так сильно зраділа, коли я повідомив їй, що згоден покатати Сашка на своєму мотоциклі. Мені самому складно було прийняти це, але я розумів, що погодився зробити це лише через неї. Останнім часом між нами все було досить добре. Уже цієї п'ятниці має відбутися благодійний аукціон. Луїза сильно переймалася цим, хвилювалася, а ми з Дотті намагалися її заспокоїти. Здається, у нас це непогано виходило, бо поруч з нами Лу завжди усміхалася.

Ми проїхали ще одне коло, і я зупинився на лінії фініш-старт. Зістрибнув з мотоцикла та потягнувся до свого шолома, щоб зняти його. Сашко не поспішав злазити з мого мотоцикла, а я й не вимагав цього.

— Сашку, тобі варто зняти шолом! — заговорила сестра хлопчика. — Він утруднює дихання, а для тебе це небезпечно.

— Все добре, Лілю. Я не хочу!

— Я розумію, але це необхідно.

Ліля зупинилася поруч з ним та почала розстібати застібку на шоломі.

— О, і як тут все пройшло? Сподобалося нашому майбутньому мотогонщику їздити на мотоциклі? — спитала Луїза зі своєю чарівною усмішкою на вустах. Вона підійшла до Сашка та нахилилася до нього. — Не ображав тебе Тео?

Я закотив очі та схрестив руки на грудях. Луїза глянула на мене, примруживши очі.

— Що? — спитав я.

— Нічого.

— Ти дивно дивишся на мене.

— Я просто хвилююся, — тихо прошипіла вона. — Ти інколи буваєш грубий.

— Все було дуже круто, — сказав Сашко, глянувши на мене. — Дякую за урок, Тео.

Я кивнув головою, приймаючи подяку. Ліля допомогла Сашкові злізти з мотоцикла. Я зауважив, що він був надто худим для свого віку. У нього такі тонкі руки, і навіть ця маленька футболка висіла на ньому. А ще Сашко був дуже блідим.

— Ми так вдячні вам, — почала Ліля. — Я навіть не могла подумати, що колись з'явиться можливість познайомитися з вами. Сашко щасливий. Він мріяв про зустріч з тобою, Тео. І те, що ти зробив сьогодні... Ми ніколи цього не забудемо.

— Не варто подяки, Ліль. — Луїза легко поклала руку на плече дівчини. — Ми лише раді допомогти вам. І цієї п'ятниці відбудеться аукціон. Ми зберемо гроші для Сашка, вилікуємо його та виховаємо нового чемпіона.

— Я хочу бути чемпіоном, — прошепотів хлопчик.

— Будеш, — впевнено сказав я. — Обов'язково будеш.

— Нам уже час іти. Ще потрібно зробити деякі процедури, і нас лише на дві години відпустили з лікарні.

— А ви прийдете в неділю на новий етап чемпіонату? — поцікавилася Луїза.

— Ми б залюбки, але... — Ліля запнулася. — У нас нема квитків. До того ж невідомо, як Сашко почуватиметься.

— Квитки — це не проблема. Я думаю, що ми можемо дістати їх для вас. Правда, Тео?

Луїза з такою надією глянула на мене, що мені нічого не залишалося, окрім того, щоб кивнути головою на знак згоди.

— Сподіваюся, що моє самопочуття буде хорошим, — заговорив Сашко. — Я б хотів прийти.

— Тоді домовилися! — Луїза сплеснула в долоні. — Я буду рада вас бачити.

— Ще раз дякуємо вам. Бувайте!

Ліля потягнулася до Луїзи, щоб обійняти її. А потім те саме зробив Сашко. Це виглядало так щиро та по-справжньому.

— Па-па! — Лу помахала їм на прощання. — До зустрічі в неділю.

Вона деякий час дивилася їм услід, а я підійшов до неї та зупинився поруч. Дівчина видихнула, а її усмішка впала, коли Ліля та Сашко зникли з нашого поля зору.

— Мені так шкода його, — тихо мовила Луїза. — Я була в лікарні сьогодні вранці, коли ми їхали сюди. Він так мучиться. У мене серце розривається, коли я думаю про це. Але Сашкові, здається, сподобалося з тобою.

— Зі мною чи з мотоциклом? — спитав я. Луїза ледь усміхнулася. — Він сильний хлопчик, Лу. Впевнений, що впорається.

— Думаєш?

Я закинув одну руку на шию Луїзи та притиснув її до себе обіймаючи. Ми постійно робили це — обіймалися. Луїза любила тулитися до мене, а я банально не хотів відштовхувати її. Здається, я уже сам став залежним від обіймів з нею.

— Ми допоможемо йому, Лу. Сашко обов'язково одужає.

— Так, ти маєш рацію, — погодилася вона. — Ми зберемо кошти на його лікування, і я сподіваюся, що їх вистачить йому на лікування.

— Навіть не сумнівайся.

Луїза глибоко вдихнула та потерлася своєю щокою до моїх грудей. Я легко повів рукою по її волоссі, насолоджуючись відчуттям гладкості під своїми пальцями.

— Ти скоро станеш інструктором з водіння на мотоциклі, — сказала вона, тихо сміючись. — У тебе вже є два учні: Сашко і я.

Дівчина підняла на мене свій погляд. Її очі так пильно роздивлялися моє обличчя, наче вона хотіла запам'ятати кожну рису.

— Гм... — Я задумано звів брови. — Мені здається, що у нас уже давно не було уроків.

— Він був лише один, — Луїза закотила очі. — Ти не надто зацікавлений у цьому.

— Он як? Ходи сюди!

Вона голосно запищала, коли я раптом підняв її. Руки дівчини міцно охопили мою шию, а сама вона притулилася до мене. Я поніс Луїзу до мотоцикла, ігноруючи те, як приємно відчувалася її шкіра під моїми руками. Вона була такою гладкою та гарячою, що мало не обпікала мене. Але мені це подобалося. Всього на мить я просунув свою руку трохи вище їй під спідницю, і вона раптом напружилася. Обережно посадив Луїзу на мотоцикл та поклав свої руки на її тонку талію. Вона глянула на мене, сором'язливо прикусивши нижню губу. Цікаво, що вона відчувала, коли я торкався її?
Її блакитні очі стали майже синіми, щоки почервоніли, а тіло напружилося, наче струна.

— Про що ти думаєш? — тихо спитала вона.

— Що хочу поцілувати тебе, — чесно зізнався я. Мій погляд опустився до пухких губ, що так і манили мене. — І не тільки.

Очі Луїзи стали вдвічі більшими від здивування. Вона прочистила горло, після чого пошепки перепитала:

— Не тільки?

Я сильніше стиснув її талію та, не відриваючи погляду від блакитних очей, підійшов на крок ближче. Вона несвідомо розсунула свої ноги, дозволяючи мені стати між нами.

— Не буду лукавити, Барбі, ти вабиш мене, — зізнався я та нахилився до вушка Луїзи, щоб прошепотіти: — Мені подобається обійматися та цілуватися з тобою, але цього так мало. Я хочу торкатися кожного сантиметру твоєї шкіри. Хочу відчути тебе, твоє тепло. Хочу насолодитися тобою та відчуттям твого тіла піді мною. — Луїза тихо ахнула й розімкнула губи, затамувавши подих. — Хочу почути, як ти стогнеш та кричиш від задоволення. Я хочу тебе, Лу.

— Хочеш мене? — здивувалася вона.

Я трішки відсторонився і схопив пальцями її підборіддя, змушуючи Луїзу підняти голову та глянути мені в очі. Її щоки так сильно почервоніли, а груди невпинно здіймалися від важкого дихання, наче вона щойно бігала крос.

— Хочу, — впевнено сказав я, не відриваючи погляду від її красивих очей. — Дуже сильно хочу.

Я провів великим пальцем по її нижній губі, від чого вона здригнулася. Луїза гучно втягнула повітря. Руками вона міцно вперлася до сідла мотоцикла, а її спина звабливо вигнулася, відкриваючи смужку голого живота.

— Коли... Коли ти востаннє був з дівчиною?

Я трохи насупився, бо не думав, що вона спитає саме це. Луїза з очікуванням дивилася на мене. Вона була надто сильно напружена.

— Ти знаєш, — відповів я.

— Не знаю, — розгублено заперечила дівчина. — Звідки мені знати?

— Бо востаннє у мене був секс з тобою, Луїзо. Тоді, коли ти обдурила мене, назвавшись Карлоттою.

— О! Ти про це...

— Так. Чому ти така здивована?

Вона знизала плечима та зніяковіло відвела погляд.

— У тебе точно не було дівчини після тієї ночі?

— Чому ти сумніваєшся в мені? — спитав я, намагаючись спіймати поглядом її очі.

— Просто... Ми вже два місяці одружені, Тео. — Луїза нарешті глянула на мене. — І ти не був зі мною. Ти не хотів торкатися мене, тому я думала, що ти робив це з кимось іншим.

— Я б не зрадив тобі, Лу, — чесно сказав. — Навіть якщо у нас несправжній шлюб.

— Що це означає? — розгублено спитала вона.

— Що я зможу бути з іншою дівчиною лише після нашого розлучення.

— І ти хочеш цього? — Луїза насупилася. — Ти хочеш розлучитися зі мною, щоб розважатися з іншими дівчатами?

Я закотив очі та втомлено видихнув. Охопивши обличчя дівчини обома руками, пильно зазирнув у її очі.

— Я ж уже сказав, що хочу тебе. Це правда, Лу.

— А ще ти казав, що ніколи не доторкнешся до мене, — прошепотіла Луїза. Її повіки затріпотіли, наче вона стримувала сльози. Погляд дівчини став ображеним. — І ти говорив, що у нашому шлюбі мені нічого не світить. Я пам'ятаю, Тео. — Вона потягнулася до мене та вперлася своїм чолом до мого. — Я пам'ятаю усе, що ти сказав мені в нашу першу шлюбну ніч. Ніколи не забуду того, що ти змусив мене робити, і яке приниження я відчувала в той момент.

Вона з такою образою дивилася на мене, що я почувався останнім мудаком. Знаю, що вчинив неправильно тієї ночі, але мені здавалося, що Луїзу це зовсім не зачепило. Схоже, я дуже сильно помилявся.

— Так, я образив тебе тоді, — визнав я. — Хотів зламати й перетворити наш шлюб для тебе на пекло. Та бачиш, що ти зробила зі мною? Я ненавиджу обійми, але постійно хочу обійматися з тобою. Я ніколи не турбувався про когось, не робив щось хороше заради когось, але ти змінила це. І якщо ти хочеш, щоб я попросив у тебе пробачення за те, що зробив у нашу першу шлюбну ніч, то ось — я роблю це, Лу. Я щиро прошу в тебе пробачення.

— Це було непогано, — мовила Луїза, легко усміхнувшись мені. — Ти не зовсім романтик, але я думаю, що ти винен мені побачення.

Я здивовано підняв обидві брови, бо точно не очікував такого. Побачення? Я ніколи не був на побаченнях та не організовував їх.

— Інакше ти не пробачиш, так? — спитав я, підозріло примруживши очі.

— Не пробачу.

— Гаразд, — погодився я, бо розумів, що у мене нема вибору. — Хочеш побачення — буде тобі побачення. А тепер продовжимо наші уроки!

Луїза радісно скрикнула та перекинула одну ногу через мотоцикл, щоб сісти за кермо. Вона озирнулася на мене, широко усміхаючись. Я натягнуто усміхнувся їй у відповідь та сів позаду неї. Бляха, яке ще побачення? Моя фантазія в таких речах була настільки обмежена, що Луїза неабияк розчарується в мені.