Розділ 37

Луїза

Коли я вийшла з ванної кімнати, то побачила Тео, який уже встиг сісти на моє ліжко без футболки. Я знервовано усміхнулася йому та провела руками по коротких піжамних шортиках. Після майже трьох тижнів сну наодинці, присутність Тео в такий пізній час бентежила мене так само, як в першу ніч, коли ми спали разом.

— Ти вже прийшов, — зауважила я. — Так рано.

Тео глянув на годинник та насупився. Ще навіть десятої вечора не було.

— Я не міг чекати у своїй кімнаті, — на видиху сказав він.

— Сьогодні ти щедрий на зізнання, Тео.

Я не стримала своєї усмішки. Повільно підійшла до нього та опустилася на ліжко поруч з ним.

— Як справи з благодійним аукціоном? — поцікавився Тео.

— Все добре, — відповіла я, поклавши руки собі на коліна. — Ми вже орендували приміщення, створили дизайн запрошень, підібрали музичний супровід і потурбувалися про алкоголь та закуски. Якщо чесно, майже все зробила твоя мама, і я навіть не знаю, як віддячити їй.

— Їй не треба віддячувати, Лу. Вона робить це від щирого серця.

— Знаю, — я закивала головою. — У тебе неймовірна мама. Без її допомоги та підтримки у мене нічого б не вийшло.

— Отже, ви вже обрали дату?

— Так. Двадцятого серпня. Я подумала, що буде зручно зробити цей захід у п'ятницю ввечері перед вихідними, бо в неділю у тебе новий етап чемпіонату, і субота теж не підходить, бо тобі потрібно відпочити перед заїздом.

— І те, що у мене в суботу день народження, — почав Тео, — також, мабуть, важливо.

Я здивовано глянула на нього, бо зовсім забула про це. Не була певна, що взагалі знала, коли в Тео день народження.

— Ох, я... — розгублено бурмотіла.

— Все добре, Лу! — Тео усміхнувся мені. — Це ж звичайнісінький день, і він нічим не відрізняється від усіх інших.

— Це не зовсім звичайний день. Думаю, що мені треба подбати про подарунок для свого чоловіка. — Я дозволила собі злегка притулитися своїм плечем до Тео. — Я нещодавно пригледіла дуже миле рожеве худі для тебе, а ще кепку з твоїм улюбленим надписом "Barbie".

Він скривився, а я мило захихикала, прикриваючи рот рукою. Мені було смішно від однієї лише думки про вигляд Тео в рожевому одязі.

— Сподіваюся, що ти жартуєш, — пробурмотів він.

— Ні, я цілком серйозно. Тепер Барбі буду не я, а ти-и-и-и...

Я знову засміялася, а Тео раптом обійняв мене за талію та повалив на ліжко. Я скрикнула, коли моя спина зустрілася з холодними простирадлами, а Тео навис наді мною. Він був так небезпечно близько, що міг з легкістю поцілувати мене. Я гучно втягнула повітря, намагаючись заспокоїти своє нестримне серцебиття у грудях.

— І що мені віддати на аукціон? — спитав хлопець.

Він опустився на лікті, зазираючи мені в очі. Я зніяковіла від такого пильного погляду Тео, а ще чомусь згадала нашу першу шлюбну ніч. Тоді ми теж були в такій позі, і те, що він сказав мені робити, а потім ті образливі слова... Я повернула голову до вікна, щоб не дивитися на нього.

— Все нормально, Лу? — дещо розгублено спитав він.

— Так, — різко відповіла я. — А щодо твого запитання... Гадаю, ти не зобов'язаний давати щось своє на аукціон. Ми з твоєю мамою викупили деякі старовинні речі, які можна продати за пристойну суму. До того ж вона підготувала дещо зі своїх речей, а також твій батько приєднається. Вони не сказали мені, що саме дадуть від себе на аукціон.

— Ну, от! — буркнув Тео. — Батьки дають щось своє, і я теж хочу. Можливо, ми з Вадимом встигнемо відремонтувати один крутий мотоцикл старої, але дуже унікальної моделі.

— Ні-ні! — заперечила я. — Це, мабуть, дуже дорога річ. Ви можете багато грошей заробити, якщо продасте його.

— А ми віддамо цей мотоцикл на аукціон для Сашка, — вперто сказав хлопець. — Це не обговорюється.

— Добре, — я вирішила не сперечатися. Натомість знову глянула на Тео та усміхнулася йому. — Дякую. Для мене це дуже важливо.

— Знаю.

З його вуст це звучало так просто, але мало надто багато значення. Він ніжно поклав свою руку на мою щоку та лагідно провів великим пальцем по моїй шкірі, особливу увагу приділяючи родимці. Я дивилася в його красиві, наче ранкова кава, темні очі та не могла погляду відвести. В цей момент мені здавалося, що ми ідеально пасували одне одному. Навіть його дотики так приємно відчувалися, наче були створені для мене.

— А я не маю, що віддати на аукціон, — тихо зізналася. — У мене нема нічого дорогоцінного. Лише одна річ, але вона дуже сильно важлива для мене.

— Ти про що? — поцікавився Тео.

Я вислизнула з-під нього та скотилася на підлогу. Помітила, що він випрямився на ліжку, спостерігаючи за мною. Я підсунулася до тумбочки з моєї сторони ліжка та відкрила дверцята.

— У тебе там сейф? — здивувався Тео, заглядаючи в тумбочку над моєю головою.

— Не підглядай, — тихо буркнула. — Я зараз буду вводити код.

— Чекай! У тебе серйозно є сейф, Луїзо? Чому в мене нема?

— Бо тобі нема чого ховати, Тео.

— А тобі є?

Я закотила очі та потягнулася до цифр на невеличкому сейфі.

— Відвернися, — наказала хлопцеві.

Він видихнув, але послухався. Я швидко ввела код, після чого відчинилися дверцята сейфа. Тут не було нічого, окрім дорогого кольє, яке колись мені подарував дідусь, флешки з записом з тієї ночі, коли я підставила Тео та корони моєї матері, яку вона віддала мені напередодні своєї смерті. Я взяла її в руки та обережно поклала собі на коліна. Великими пальцями обвела червоні діаманти на ній.

— Це корона моєї матері, — сказала я, коли помітила, що Тео сів поруч зі мною. — Єдина важлива річ, яка залишилася мені від мами. Я могла б віддати її на аукціон, але... Можливо, це звучатиме егоїстично, але мені шкода віддавати комусь такий особливий подарунок від моєї покійної матері.

— Тоді не віддавай, Лу. — Тео легко обійняв мене. — Тобі не обов'язково робити це.

— Я повинна, — тихо прошепотіла, відчуваючи сльози на очах. — Буде неправильно, якщо я нічого не дам від себе. До того ж усі гроші перейдуть на лікування Сашка. Це серйозно, і моя мама... Знаєш, вона не була б проти, якби я віддала її корону на благодійність. Я просто боюся, що ця важлива для мене річ втратить свою цінність. Для когось іншого вона не означатиме так багато, як для мене. Це не лише корона з дорогоцінними каменями. Це все, що дісталося мені від мами.

— Залиш її собі, — промовив Тео. Його губи ледь торкнулися моєї скроні. — Вона повинна бути у тебе.

— Чи справді так, Тео? Вона може врятувати життя Сашкові. Знаєш, я таки віддам її на аукціон. Мама б схвалила таке моє рішення.

— Твоя мама пишалася б тобою, Лу.

Ці слова Тео розчулили мене надто сильно. Я схлипнула, притуливши корону до своїх грудей. Було таке відчуття, наче я вдруге прощаюся з мамою. Тео міцніше обійняв мене, а я й забула про його присутність. Обійми хлопця уже були такими рідними для мене. Я ще дужче сперлася до його грудей, дозволяючи йому обійняти мене двома руками. Відчула, як губи хлопця торкнулися моєї голови. Тео шепотів мені заспокійливі слова, за що я була йому неабияк вдячна. Не одразу зрозуміла, що він підняв мене. Хлопець обережно поклав моє тіло на ліжко, а сам сів поруч. Я все ще притискала корону на своїх грудях. Мій погляд був прикутий до карих очей Тео. Його великий палець легко торкнувся моєї щоки, витираючи сльози, що безупинно текли.

— Не плач, Лу, — прошепотів він.

— Я почуваюся такою самотньою, — пошепки зізналася. — Мені здається, що усі навколо ненавидять мене.

— Це не так, — заперечив Тео. — Мої батьки люблять тебе, а Дотті взагалі обожнює.

— А ти? — спитала так тихо, що не була певна, що він почув. Після кількох хвилин мовчазного зорового контакту, я прочистила горло та простягнула корону Тео. — Сховай її, будь ласка, у сейфі.

Хлопець кивнув головою, взяв корону в руки та сів біля тумбочки. Я підняла погляд до вікна, обійнявши обома руками подушку. Сліз уже не було. Я просто дивилася перед собою, намагаючись відігнати усі неприємні думки зі своєї голови. Відчула, як матрац поруч зі мною прогнувся та міцна чоловіча рука обійняла мене. Тео притулився до мого тіла, і я повільно заплющила очі. Закутавшись в його тепло та приємний запах, я відчула такий спокій та затишок, що мені захотілося спати. Його рука мирно лежала на моєму животі, а дихання зігрівало мою шию. Я поклала одну руку поверх його долоні та відчула, що хлопець переплів наші пальці. Усмішка з'явилася на моєму обличчі. Я міцніше заплющила очі та крізь сон, здається, почула його голос:

— І я теж, Лу.

Була це відповідь на моє запитання чи просто марення перед сном? Я не знала, але хотіла вірити, що Тео справді любить мене. Вранці я прокинулася від того, що мені було надто тісно. Невдоволено фиркнула та повільно розплющила очі. Усе роздратування вмить зникло, коли я побачила обличчя Тео просто біля себе. Наші носи майже торкалися і його чоло впиралося до мого. Ми так близько лежали, а наші руки та ноги перепліталися, наче ліани. Я усміхнулася й легко торкнулася пальцями до його голих грудей. Мені подобалося торкатися Тео, досліджувати тіло хлопця. Я хотіла більшого з ним. Здається, навіть була готова до цього, але боялася. Мене лякала реакція Тео на правду. Мені доведеться зізнатися йому, що у ту ніч між нами нічого не було. Як він відреагує? Йому не сподобається, що я так нахабно обдурила усіх, враховуючи його.

— Ти вже прокинулася? — голос Тео відірвав мене від моїх думок.

— Угу, — тихо промугикала.

— Я не хочу вставати, Лу. — На його обличчі з'явилася чарівна усмішка, а очі все ще були заплющеними. — З тобою так добре спати.

— Мені з тобою теж.

Я відчула, як Тео легенько провів пальцями по моїй спині. Цей невинний дотик змусив моє тіло затремтіти від емоцій та відчуттів, що переповнювали мене.

— У мене сьогодні вихідний, — продовжив він. — А у тебе є плани?

Хлопець нарешті розплющив очі й тепер він дивився просто на мене. Я на декілька секунд зависла, бо мало не втонула в його красивих очах.

— Хотіла зняти відео для блогу, — відповіла я, — але думаю, що зроблю це пізніше.

— Чудово! — Тео усміхнувся, і я зробила те саме. — Ми можемо ще трохи полежати разом.

— Можемо.

Я заплющила очі, глибоко вдихнувши приємний запах хлопця. Мені так сильно подобалися такі ранки з ним, що я хотіла, щоб між нами завжди було так. Я насупилася, коли почула якийсь шурхіт за дверима. Хтось просто-таки дряпав двері в мою кімнату.

— Що це? — здивувалася я та різко розплющила очі.

Тео видихнув і вибрався з моїх обіймів. Мені одразу ж стало холодно без нього. Хлопець встав з ліжка, підійшов до дверей та відчинив їх. Я не встигла зреагувати, як до кімнати влетів Дотті. Він застрибнув на ліжко та почав кружляти на тому місці, де нещодавно лежав Тео. Я засміялася, коли песик почав пробиратися до мене крізь ковдру. Коли йому це вдалося, він опинився поруч зі мною та притулився до моїх грудей.

— Доброго ранку, Дотті! — привіталася я. — Ти так сильно скучив за мною? — Дотті повернув свою мордочку до мене та лизнув мою шию. Я зморщила ніс, усміхаючись на всі тридцять два. — Я теж дуже скучила за своїм маленьким улюбленим чоловіком.

Помітила, що Тео скривився. Він знову ліг на ліжко, але тепер уже скраю, бо Дотті тулився до мене. Хлопець невдоволено склав руки на грудях.

— Що таке? — не витримала я. — Тео, ти серйозно ревнуєш мене до Дотті?

— Не ревную, — буркнув він.

— Ревнуєш.

— Ні.

— Так!

Він закотив очі, а я знову засміялася.

— Ходи до нас! — Я простягнула йому свою руку. — Нам бракує тебе.

Тео неохоче схопив мою руку, але я відчувала, що він прикидається ображеним. Хлопець підсунувся ближче до нас, і таким чином ми лежали втрьох: я, Тео і Дотті між нами. Песик раптом відсунувся від мене до Тео та почав вимагати уваги від нього. Це було так мило, що я не могла перестати усміхатися. Я потягнулася до Дотті та провела рукою по його чорній шерсті. У цей момент зустрілася поглядом з очима Тео. Він теж, здається, був щасливий. Така маленька, але особлива сім'я — наша.