Розділ 35

Тео

У понеділок Луїза весь день по дому розгулювала у відвертому купальнику. Приблизно тридцять хвилин вона плавала у басейні, потім годину засмагала на сонці, а після цього бігала з Дотті навколо будинку. Вона вперто ігнорувала мене та мою присутність, але наче навмисно дражнила своїм виглядом.

У вівторок дівчина з самого ранку вирішила зайнятися спортом у дворі в коротких шортиках та топі, хоча жодного разу не робила цього раніше. У середу вона знімала відео для свого блогу в яскравій червоній сукні з глибоким декольте. У четвер вона провела релакс-день з моєю мамою та сестрою, і про це я дізнався безпосередньо від мами. У п'ятницю Луїза ходила на шопінг з Яною та Дотті. У суботу вона знову знімала свої відео, а у неділю вкотре плавала у басейні та засмагала на шезлонгу.

Я думав, що її образа мине швидко, але от уже другий тиждень по колу Луїза вперто ігнорувала мене. Ми навіть не розмовляли. Тільки за умови, що це стосувалося Дотті чи чогось побутового. І так само я кожної ночі засинав у холодному ліжку у своїй кімнаті. Я справді намагався поговорити з нею, але як тільки починав згадувати за ту ніч, Луїза у ту саму мить тікала.

— Знову будеш купатися у басейні? — спитав я, краєм ока розглядаючи її в цьому роздільному купальнику рожевого кольору.

— Дотті, я прийшла за тобою! — Луїза проігнорувала мене.

Вона потягнулася руками до собаки, але я швидко схопив його та посадив собі на коліна. Дівчина мало не спопелила мене своїм сердитим поглядом.

— Навіщо тобі Дотті? Сьогодні він зі мною.

— У нас має відбутися урок з плавання! — обурилася Луїза. — Я вчу його плавати.

— Він вміє плавати, — сказав я насупившись. — Він пес, Луїзо.

— Пес — то ти, — буркнула дівчина та вирвала з моїх рук собаку. Вона притулила його до своїх грудей. — А це Дотті — найчарівніше створіння у всьому світі.

— Це суті не змінює. Він вміє плавати.

— А я навчу його плавати по-іншому.

— Якщо він не проти, — пробурмотів я.

— Звісно, не проти! — Луїза закотила очі. — Йому дуже подобається плавати зі мною.

— Думаю, що мені теж варто спробувати. — Я почав підійматися зі стільця. — Сьогодні ще й така спека...

— Куди ти зібрався? — скрикнула дівчина.

— У басейн. Буду плавати з вами.

— Ще чого! Я не хочу, щоб ти плавав з нами.

— А я й не питаю в тебе дозволу, — зауважив я, схиливши голову вбік.

— А варто було б, — Луїза невдоволено похитала головою. — Я не хочу і не буду плавати з тобою.

Вона розвернулася та впевнено попрямувала до виходу на терасу. Я деякий час дивився їй услід, обдумуючи свої подальші дії. Вона не зрадіє, якщо я приєднаюся до них у басейні, але з часом Луїза звикне і все буде добре.

Я поспішив за нею в бік тераси. Помітив, що Лу вже встигла залізти з басейн. Вона тримала Дотті за лапки та тягнула його до себе, сюсюкаючи щось. Я скривився, бо це було аж занадто мило. Вона відпустила його лапки та відплила в інший кінець басейну.

— Дотті пливи до мене! — крикнула Луїза, протягуючи руки до песика.

Той висунув язика та почав швидко перебирати лапками, щоб доплисти до Луїзи. Вона засміялася, коли він підплив до неї. Я зняв свою футболку та кинув її на спинку стільця, що стояв біля столика на терасі. Помітив, що Луїза підняла на мене свій погляд. Вона швидко пробіглася очима моїм тілом, а її щоки миттю почервоніли. Дівчина знову звернула свою увагу на Дотті, наче й не розглядала мене так відверто ще декілька секунд тому.

Я сів на край басейну та сперся руками на плитку позаду себе, не відриваючи погляду від Луїзи, що перебувала у двох метрах від мене.

— Чому ти поводишся з Дотті так, наче він дитина? — спитав я.

— Бо я його люблю, — просто відповіла вона. — Мені хочеться турбуватися про нього і він допомагає мені почуватися потрібною.

— Дотті теж тебе любить.

Луїза легенько усміхнулася від моїх слів, хоча і намагалася приховати це.

— Знаєш, а він не сприймає чужих людей, — продовжив я. — Дотті ненавидить, коли його беруть на руки незнайомці, але з тобою це було по-іншому з вашої першої зустрічі. Я дуже здивувався, коли він так радо заліз тобі на коліна, хоча на той час навіть не знав ще тебе.

— Мені інколи здається, що він розуміє мене, як ніхто інший, — тихо сказала дівчина. — Пам'ятаєш, я казала тобі, що мрію про свій бренд косметики? — Луїза раптом замовкла та насупилася. Тоді вона тихо пробурмотіла: — Ох, байдуже! Ти не був зацікавлений у цьому.

— Я пам'ятаю, — твердо промовив. — То що ти хотіла сказати, Лу?

Вона завагалася, але таки підплила ближче до мене разом з Дотті. Вона схопила його лапки та підняла їх вверх, показуючи мені.

— Дивись, які вони в нього гарні. Такі маленькі та красиві. Я подумала, що хотіла б зробити логотип для свого бренду з відбитком лапки Дотті.

— Це... — я намагався підібрати правильне слово. — Мило. Це справді дуже мило. У твоєму стилі. Тільки треба ще цей відбиток зробити рожевого кольору, правда?

— Так! — погодилася вона. — І він, звісно ж, був би у зменшеному розмірі.

Вона так захопливо говорила про це та з такою широкою усмішкою, що я погляду не міг відвести від неї. Її блакитні очі яскраво виблискували на сонці, а на обличчі зовсім не було макіяжу. Луїза справді дуже красива, коли така справжня.

— Як щодо назви? — поцікавився я. — Ти вже придумала, як назвеш свій бренд?

— Я не знаю, — Луїза знизала плечима. — Це поки лише мрія. Не впевнена, що вона коли-небудь здійсниться, тому й не думала про назву.

— Гадаю, що це має бути щось пов'язане з Дотті, враховуючи, що ти використовуватимеш його лапку, — я задумано підняв голову вверх. — «Лутті».

— Що? — перепитала Луїза.

— Лу і Дотті, — відповів я, глянувши на неї. — «Лутті».

Усмішка Луїзи стала ще ширшою. Вона підняла песика вверх та уважно подивилася в його мордочку.

— «Лутті-б'юті», — сказала вона. — Мені подобається, як це звучить. Так мило.

— Справді мило, — тихо пробурмотів я.

Узагалі Луїзу повністю можна було описати одним-єдиним словом — мило. Інколи аж занадто, але вона справді була такою. Спочатку мені здавалося, що це маска. Я був переконаний, що Луїза лицемірка, та виявилося, що вона зовсім інша з тими людьми, яких любить. Я так задивився на неї, що не зрозумів, коли її погляд зупинився на моїх очах.

— Дякую, Тео, — прошепотіла дівчина. — Твоя ідея нам з Дотті сподобалася.

— Гм, — я задумано примружив очі. — Може, тоді ти дозволиш мені покупатися у басейні з вами?

Луїза трохи опустила голову та засоромлено прикусила нижню губу. Вона завагалася всього секунду, перш ніж кивнула головою. Я вже хотів зрадіти, як вона сказала:

— Але ти будеш в іншому кінці басейну. І я забороняю тобі наближатися до мене. Будь-які дотики теж під забороною.

Я закотив очі та втомлено видихнув. Не було сил сперечатися, тому таки погодився. Я підвівся й попрямував у дім. Серед іграшок Дотті знайшов невеличкий м'яч та фрисбі. Сьогодні, здається, буде нормально. Принаймні Луїза вже трохи потепліла до мене.

— Дотті, лови! — наказав я, кидаючи в його сторону фрисбі. Той підплив у воді в потрібний напрямок, підняв голову вверх та спіймав зубами тарілку. — Молодець!

— Дотті, до мене! — крикнула Луїза, і він почав плисти в її сторону з тарілкою в зубах.

— Я ще м'яч взяв, — сказав, коли застрибнув у басейн. — Він любить гратися з ним.

Дівчина усміхнулася мені так широко та по-справжньому, що у мене щось дивне тьохнуло в серці. Я проігнорував це та зосередився на іграх з Дотті. У басейні ми провели багато часу. Мені подобалося спостерігати за Луїзою, її усмішкою та радісним виразом обличчя. Вона мала такий щасливий вигляд поряд з Дотті та, мабуть, мною...

Але я помилився, адже як тільки ми вибралися з басейну, Луїза повернулася до свого байдужого ставлення. Вона сховалася у своїй кімнаті та навіть не виходила з неї. Вночі, коли я не міг заснути, вирішив випробувати удачу та підійшов до дверей її спальні. Але вони були замкненими на ключ. Останні два тижні вона завжди замикалася від мене, але я сподівався, що сьогодні буде по-іншому.

З кожним днем Луїза віддалялася, і це чомусь навіювало дивний страх. Я не хотів, щоб між нами усе було так холодно та незрозуміло. Так, я переконав себе, що хочу розлучитися з нею, але моє серце просто не хотіло слухатися.

— Луїза в автомобілі? — спитав я, коли пройшов повз Вікторію.

— Що ти... Я не розумію, — пробурмотіла сестра та відклала телефон від свого вуха. — Куди ти йдеш?

— Я заберу її.

— Куди її забереш? — закричала Вікторія. — У нас зараз урок водіння!

— Доведеться тобі його перенести.

Я оглянувся на сестру, що проводжала мене своїм невдоволеним поглядом. Рожевий Lamborghini виблискував на сонці. Я помітив Луїзу, що сиділа на пасажирському сидінні та переглядала щось у своєму телефоні.

Я відчинив дверцята з боку водія та сів за кермо. Одним натиском заблокував двері, коли Луїза шоковано подивилася на мене.

— Що ти тут робиш? — здивувалася вона. Дівчина почала смикати ручку дверцят. — Що відбувається, Тео? Навіщо ти замкнув мене тут?

— Бо мене дістав твій ігнор, — голосно сказав я. — Може, годі ображатися? Я ж уже перепросив, Лу.

Луїза видихнула та втомлено сперлася до спинки сидіння. Вона глянула на мене своїми красивими блакитними очима, які сьогодні підвела чорними стрілками.

— Я не ображаюся, — тихо мовила дівчина.

— Це не схоже на те, що ти не ображаєшся.

— Але це дійсно так. Я... Я просто роблю те, про що ти просив у мене.

— Не зрозумів, — буркнув я насупившись.

Луїза міцно стиснула пальці на своїх колінах. Вона опустила голову, ховаючи своє обличчя за пасмами волосся.

— Ти ж хотів, щоб я відчепилася від тебе. Я втомилася бігати за тобою, Тео. Мені потрібен був час, щоб змиритися з тим, що ти не зможеш полюбити мене.

— Лу, — лагідно звернувся до неї та ніжно торкнувся її руки, — я дуже часто поводжуся, як придурок. Так, визнаю це. Я не найкращий варіант хлопця чи чоловіка. Чорт! Я не досі не можу прийняти те, що одружений.

— Але це факт, — прошепотіла Луїза.

— Факт, — погодився я. — І мені хочеться стати для тебе хорошим чоловіком на той період, коли ми будемо одружені. В мене не було стосунків до тебе. Я в цьому абсолютно нічого не тямлю, бо ніколи не хотів зв'язувати себе обов'язками. Ти змусила мене. Це нормально, що я роблю помилки.

— Але ти так часто ображаєш мене і навіть не помічаєш цього.

— Я обіцяю виправитися.

Луїза підняла голову та уважно глянула мені в очі. Тонкі дівочі пальці легко охопили мою долоню, що весь цей час тримала її руку.

— Чому ти хочеш цього, Тео?

Я знизав плечима, бо справді не знав, що сказати.

— Просто знаю, що хочу стати кращим для тебе, — тихо зізнався. — Я не вмію говорити відвертості, але я страшенно ревную тебе, Барбі. Наче божевільний. Коли побачив тоді поруч з тобою Марка і як він торкався до тебе, то просто зірвався. Я ніколи не бився через дівчину. Ніколи не хотів когось захищати чи турбуватися, але з тобою я хочу цього. Знаєш, я інколи тебе ревную навіть до Дотті.

— Що? — Луїза тихо засміялася. — Ти жартуєш?

— Ні, — серйозно сказав я, але не стримав усмішки. — Це справді так.

— У такому випадку в тебе нема шансу, Тео. Моє серце вже належить Дотті.

— Я зроблю все, щоб у твоєму серці знайшлося місце також для мене.

Луїза сором'язливо усміхнулася. Я відпустив її руку для того, щоб завести двигун цього рожевого автомобіля. Господи, хоч би ніхто не побачив мене за кермом.

— Ти кудись везеш мене? — зацікавлено спитала Луїза.

— Це сюрприз, — відповів я.

— Сюрприз? Чомусь з твоїх вуст це звучить трохи лячно.

— Не хвилюйся, Лу. Я впевнений, що тобі дуже сподобається.