Розділ 34

Тео

— Ти, бляха, вже зовсім сказився? — Вадим штовхав мене з танцювального майданчика, де ще декілька хвилин тому ми з Марком билися, доки нас не роз'єднали. — Навіщо ти його вдарив?

— Бо він чіплявся до Луїзи! — гаркнув я. — Та ще й посмів торкатися її.

— Ти ніколи не бився через дівчат, — пробурмотів за моєю спиною друг.

Я фиркнув та витер тильною стороною долоні кров з розбитої губи. Мене самого дивувало те, що я так розлютився, але як тільки побачив його лапи на тілі Луїзи — у мене дах поїхав. І вона ще так заступалася за нього.

Я зупинився, глибоко вдихнув та підняв голову до неба, заплющивши очі. Декілька разів стиснув долоні в кулаки та розтиснув їх, щоб нарешті заспокоїтися.

— Що це було? — на мене накинулася Вікторія. — Ти зовсім уже з глузду з'їхав? Накинувся на хлопця та ще й Луїзу образив.

— Де вона? — спитав я, глянувши на сестру.

— Звідки мені знати? — Вікторія розвела руками. — Ти накричав на неї, сказав піти геть. Луїза втекла, а я навіть не встигла помітити, в яку сторону вона побігла.

— Чорт! — вилаявся я та виплюнув з рота кров на землю.

Хоч і важко це визнавати, але від Марка мені дісталося не менше, аніж йому від мене. На обличчі точно залишаться синяки та ще й сорочка була розірвана.

— Ти ідіот, Тео! — закричала сестра, штовхаючи мене в груди. Я скривився від болю. — Як можна бути таким придурком?

— Годі! — гаркнув я, сердито глянувши на Вікторію. — Не зли мене ще ти. Я знаю, що вчинив неправильно, і сам виправлю свої помилки. Треба лише Луїзу знайти.

— Тобі доведеться добряче просити в неї пробачення після того, як ти образив її перед усіма та прогнав з такою зневагою, наче вона й не дружина тобі!

Я похитав головою, не бажаючи більше слухати звинувачень Вікторії. Вона ще щось кричала мені в спину, але я впевнено попрямував до виходу з автодрому, на ходу стягуючи з себе піджак. Мабуть, Луїза десь тут. Вона не могла далеко піти, бо минуло дуже мало часу.

Я обійшов усю стоянку та територію навколо, але її ніде не було. Мій телефон не змовкав, коли я телефонував до неї. Ці нестерпні гудки нервували мене, та я чекав, що Луїза прийме мій дзвінок. Вона не відповідала, але телефон не був вимкненим. Дідько! Я почав сильно хвилюватися. А якщо з нею щось сталося? На вулиці темно, а тут так багато п'яних хлопців. Хтось міг збити її, або ще гірше — скривдити. Я похитав головою, щоб викинути ці погані думки. Мабуть, Луїза поїхала додому. Замовила собі таксі й зараз уже десь в дорозі.

Я застрибнув у свій автомобіль, завів двигун та рвонув з місця, набираючи швидкістю. Давно вже не гнав так на автомобілі. Мені завжди було комфортніше на мотоциклі, і я ще більше злився від того, що зараз мій байк стояв удома.

— Та підійми ти! — буркнув я після чергових гудків.

Роздратовано вдарив рукою по керму та міцно стиснув зуби, зосереджуючись на дорозі. Молодець Луїза! Втекла, а мене змусила хвилюватися. Сам, бляха, винен! Ідіот... Навіщо я сказав їй це? Чому дозволив собі так жорстоко прогнати її? Я був злим. Ревнощі затьмарили мені весь здоровий глузд, але хіба це виправдання? Я не мав ображати її. У нас тільки все почало змінюватися. Луїза була такою щасливою сьогодні. Як вона почувається зараз? А може, їй сподобалися дотики Марка? Ні! Я заричав та стиснув кермо з такою силою, що аж пальці побіліли. Клятий Марко! Якби він не підійшов до неї, то зараз усе було б по-іншому...

Я розчаровано видихнув та заплющив очі, коли зупинився у дворі дому, але в усьому будинку було темно. А якщо вона не повернулася додому? Тоді куди пішла?

Злий, знервований, втомлений та роздратований я швидко попрямував до будинку. Вхідні двері виявилися зачиненими! Я голосно вилаявся та зі всієї сили вдарив по них ногою. Може, Луїза замкнулася зі середини? Я відімкнув двері та забіг в дім. Оглянув усі кімнати, але Луїзи не було ніде. Ні на першому поверсі, ні в її кімнаті, ні в інших гостьових спальнях. Я навіть ванни усі перевірив, але нічого. Будинок був порожнім. Де вона, чорт забирай?! Знову набрав її номер, але тепер уже навіть гудків не було. Телефон вимкнений! Хвилювання змусило мене завмерти на місці. Щось дивне стиснуло мої груди так сильно, що мені кисню забракло. Господи, хоч би вона не постраждала! Я повинен знайти її...

Я залишив автомобіль у дворі дому та сів на свій мотоцикл. У мене не було багато варіантів, куди могла б піти Луїза. Спершу я приїхав до дому її батька, але мені не хотілося заходити, тому я просто зателефонував до Лорени, щоб дізнатися, чи у них раптом нема Луїзи. Дівчина відповіла, що вона в них не з'являлася відколи ми пішли після вечері. Вона ще щось почала розпитувати, але я проігнорував її та вимкнув дзвінок. Була ймовірність, що Луїза пішла до Яни, тому я зателефонував до неї. Таких образливих слів у свій бік я вже давно не чув. Після словесного пориву про те, який я мудак, Яна сказала, що востаннє бачила Луїзу на танцювальному майданчику. Залишалася лише одна-єдина людина, до якої Луїза могла піти, але її там теж не було. Мама взагалі не зрозуміла, чому я телефоную до неї о другій ночі та розпитую про те, чи не бачила вона раптом Луїзи. Я не мав сил та бажання пояснювати їй щось, тому сховав телефон у кишеню та вирішив поїхати в те місце, яке нещодавно показував Лу. Воно їй сподобалося, і вона казала, що там ідеально залишатися наодинці. Можливо, не в такий пізній час, але все ж...

Це була моя остання надія, яка не виправдалася. Луїза так зникла, наче її ніколи й не було в моєму житті, але всередині чомусь стало порожньо без неї. Складно навіть собі зізнатися, але Луїза таки знайшла особливе місце в моєму серці.

Після двох годин блукань містом, мені нічого не залишалося, як повернутися додому. Я заїхав у двір й одразу ж підняв погляд до вікон на другому поверсі. Полегшення змусило мене на мить розслабитися, коли я помітив світло в її кімнаті. Луїза вдома... Але коли вона повернулася? Де була весь цей час?
Я проігнорував ці запитання у моїй голові та швидко побіг у дім, щоб переконатися, що Луїза в порядку.

— Лу! — скрикнув я, коли ввірвався в її кімнату.

Вона була порожньою, і я напружився. Повільно зайшов всередину, прислухаючись до звуків. Здається, був чутний шум у ванній кімнаті. Я підійшов до дверей та притулився до них головою.

— Лу, ти там? — тихо спитав. Дивні звуки вмить зникли. — Ми можемо поговорити?

Вона не відповідала. У домі було так сильно тихо, що я напружився. Я засумнівався, що Луїза дійсно у ванній кімнаті.

— Будь ласка, — прошепотів я, тримаючись за ручку. — Я увійду, гаразд?

Вона вкотре нічого не відповіла. Я смикнув за ручку дверей, але вони виявилися замкненими на ключ. Я почав ще більше хвилюватися, пригадуючи слова Луїзи про те, що вона хоче до мами, і в голові чомусь згадалася історія матері Алекса, яка вчинила самогубство у ванні. Я злякався. По-справжньому злякався за Луїзу.

— Відчини двері, Лу! — голосніше сказав я та почав сильніше смикати за ручку. — Ти чуєш мене?

І знову мовчанка. Я міцно стиснув ручку дверей, сильно зажмурив очі та декілька разів вдарив головою до дерева.

— Відчини ці кляті двері, або я їх виб'ю нахрін! — закричав крізь стиснуті зуби.

Я важко видихнув і втомлено сперся долонями та чолом до дверей. Чорт! Мені треба заспокоїтися, але чомусь так складно контролювати себе. У мене ніколи не було з цим проблеми, але відколи в моєму житті з'явилися Луїза — все полетіло до бісової матері!

Замок на дверях клацнув. Я різко розплющив очі та зробив пів кроку назад. Двері переді мною відчинилися, і мій погляд зустрівся з блакитними очима Луїзи. Білки були трохи червоними. Вона точно плакала. Дівчина стояла в короткому білому халатику з тонкого атласу. Вона сильніше закуталася в нього та затягнула пояс.

— Ти в порядку? — спитав я.

— Угу, — мугикнула вона.

— Я так довго шукав тебе. Де ти була?

— Чому тебе це цікавить? — Луїза примружила очі. — Ти хотів, щоб я пішла геть, тож я це зробила.

— Що ти робила у ванній? — поцікавився я, зазирнувши їй за спину.

На поличці біля раковини стояли якісь косметичні засоби. Біла сукня, яка була сьогодні на ній, валялася на підлозі.

— А що роблять у ванній кімнаті? — байдуже буркнула Луїза. — Милася, змивала макіяж, готувалася до сну.

Вона гордо пройшла повз мене, наче її зовсім не турбувала та не цікавила моя присутність. Дівчина зупинилася біля свого ліжка й почала розв'язувати пояс халата. Я мовчки спостерігав за нею, намагаючись зібратися з думками. Мабуть, мені варто щось сказати. Та я втратив дар мови, коли вона скинула з себе халатик, залишаючись в тонесенькій атласній нічній сорочці на бретелях, яка ледве прикривала її сідниці.

— Що ти тут досі робиш? — невдоволено сказала Луїза, зиркнувши на мене. — Вийди з моєї кімнати!

— Лу, я хотів перепросити, — тихо пробурмотів. — Я не мав права говорити так з тобою. Трохи погарячкував.

— Ти постійно це робиш, Тео! — закричала вона. — Ти завжди гарячкуєш, кричиш на мене, ображаєш своїми словами.

— Пробач, — чесно сказав я. Вона розчаровано похитала головою. — Коли я побачив тебе з Марком, то просто вибухнув. Мозок повністю вимкнувся, і я втратив контроль. Емоції взяли верх наді мною. Знаю, Луїзо! Я знаю, що не повинен був говорити так з тобою. Але він торкався до тебе, а ти...

— Що я? — крикнула дівчина та підійшла ближче до мене. — Я відштовхнула його від себе, сказала, що у нас з Марком нема шансу, бо я заміжня з тобою. Ти не розумієш, так? Не розумієш, що мені ніхто крім тебе не потрібен, але твої слова змушують мене думати, що я не потрібна тобі! У нас тільки все почало налагоджуватися, але ти знову все зруйнував.

— Лу, послухай...

— Я не хочу! — Луїза зі всієї штовхнула мене в груди. — Не хочу більше слухати тебе. Мене дістало, що ти так зневажливо ставишся до мене, постійно ображаєш. Знаєш що, Тео?

Її погляд був сердитим, хоча я й помітив у блакитних очах дівчини сльози. Вона глибоко вдихнула, тремтячи всім тілом.

— Що? — тихо спитав я, не відриваючи погляду від її очей.

— Вали з моєї кімнати! — голосно закричала вона, показавши пальцем на двері. — Зараз же! І більше ніколи не заходь сюди.

— Лу... — вкотре лагідно звернувся я.

Луїза заричала та почала мене штовхати до дверей. Спробував перехопити її руки, але мені не вдалося. Обличчя дівчини почервоніло. Вона схлипувала, по її щоках текли сльози, але Луїза продовжувала бити мене в груди. У цей момент вона по-справжньому ненавиділа мене. Я розумів її, але мені так сильно хотілося виправити усе. Я охопив руками плечі дівчини та міцно притиснув її до себе. Вона почала вириватися з моїх обіймів, але я ще сильніше обійняв Луїзу. Маленькі кулачки били мене в груди, аж доки вона не розслабилася у моїх руках.

— Т-ш-ш-ш, — я намагався заспокоїти її, тому поцілував у голову. — Пробач мені, Лу. Пробач за те, що сказав тобі.

— Ти обіцяв, що будеш нормальним, — схлипнула вона.

— Знаю. І я справді стараюсь. Ти не помічаєш цього?

Луїза похитала головою в знак заперечення. Вона міцно пальцями стиснула мою сорочку.

— Твоя ненависть до мене сильніша за будь-які інші почуття, — прошепотіла Луїза. Її губи ледь торкалися моєї шиї, а гаряче дихання обпікало те місце. Серце, здається, пропустило декілька ударів. — Марко сказав, що я подобаюся по-справжньому. Він навіть міг би полюбити мене. Я сподівалася, що подобаюся тобі. Мені здалося, що ти відчуваєш до мене щось хороше, але я дуже сильно помилилася. З самого початку це все було помилкою. Я знаю, що ти ніколи не зможеш цього зробити.

— Зробити чого? — тихо перепитав я.

Вона декілька секунд мовчала. Луїза більше не била мене, не штовхала, а просто завмерла на місці.

— Полюбити, — відповіла вона пошепки, — закохатися у мене. Я втомилася від тебе, Тео. Іди геть!

— Я хотів би спробувати...

— Ні! — Луїза перервала мене та, скориставшись моєю розгубленістю, вибралася з моїх обіймів. — Будь ласка, облишмо ці розмови. Я хочу спати. Іди до себе.

Вона обернулася до мене спиною та обійняла себе руками, понуривши голову. Її тіло тремтіло, наче вона мовчки плакала.

— Пробач, — прошепотів я, схопившись рукою за ручку дверей. — Мені шкода, що все вийшло саме так.

На цих словах я вийшов з її кімнати та зачинив за собою двері. Декілька секунд стояв на порозі, прислухаючись до звуків. Здається, скрипнув матрац. Мабуть, Луїза вже лягла в ліжко. Я тихо попрямував до своєї кімнати. Мені зовсім не хотілося спати, тому повільно опустився на підлогу, спершись спиною до дверей. Сьогодні вперше за останні тижні я спатиму без неї. Може, так і краще? З самого початку мені не варто було прив'язуватися до Луїзи. Я не здатен на стосунки, не створений для них. Вона завжди буде страждати зі мною. До біса це все! Я розлучуся з нею та врятую її від себе...