Розділ 33

Луїза

— Не можу повірити! — радісно запищала я, стрибаючи на місці.

Помітила, що Тео легенько усміхнувся. Ми тільки вийшли з будинку мого батька, і я була настільки вражена, що не могла навіть передати своїх емоцій.

— Ти чув, що сказав мій тато? — продовжила я. Моя усмішка стала ще ширшою. — Він похвалив мене, сказав, що пишається мною та моїм рішення. Тато віддає мені фонд!

Я вчепилася за руки Тео та почала легенько підстрибувати, не в змозі стримувати своїх відчуттів. Я думала, що тато не повірить у мене, але він так легко погодився, що я аж здивувалася.

— А ти хвилювалася, — тихо мовив Тео. — Бачиш, як усе добре пройшло.

— Дякую, — прошепотіла я.

— За що ти мені дякуєш, Лу?

Хлопець звів свої густі чорні брови, дивлячись мені в очі. Я відпустила його руки, піднялася навшпиньки та обійняла Тео. Останнім часом ми часто обіймалися, і він не відштовхував мене. Я легко поклала свою голову на його плече та зазирнула в ці красиві темні очі.

— За те, що ти був зі мною, — відповіла я. — За те, що підтримав мене. Я справді дуже хвилювалася за цю вечерю. Якби тато відмовив мені, то... Не знаю. Я б, мабуть, дуже сильно розчарувалася у собі. Але тато погодився передати фонд мені. І те, що він сказав про мене, вразило просто в самісіньке серце. Він ніколи не говорив мені таких речей, а сьогодні він пишався мною.

— Звісно, він буде пишатися, — Тео підняв свою руку та обережно пальцями заправив переднє пасмо мого волосся мені за вушко. Я сором'язливо усміхнулася йому. — Хіба могло бути по-іншому, Барбі?

Він легенько вдарив вказівним пальцем по кінчику мого носа. Я скривилася та мило захихикала. Просто-таки повисла на його шиї, забувши про все на світі. Не могла погляду відвести від його очей, а усмішка не зникала з мого обличчя. Я була схожа на божевільну закохану, але, мабуть, я і була нею. Дозволила собі потягнутися до нього та легко поцілувати в губи. Мені було байдуже, що ми стояли у дворі дому батька. Татові б це не сподобалося, але я просто не могла стриматися. Тео так сильно підтримав мене сьогодні. Я дуже хвилювалася перед вечерею з батьком, але він постійно заспокоював мене. І потім на вечері поводився так спокійно та навіть дослухався до правил нашої сім'ї. Це я вже мовчу, що для цієї вечері він вдягнув чорний костюм.

— Не встигла привітати тебе з перемогою в другому етапі чемпіонату, — сказала я, відірвавшись від його губ. — Ти був найкращий.

— Чому був? — Тео удав, що образився.

Я засміялася, охопила його обличчя своїми долонями та знову поцілувала в губи.

— Ти завжди найкращий.

Я почала осипати короткими поцілунками не лише губи Тео, але і щоки та підборіддя. Мені подобалося цілуватися з ним, а коли поцілунки були такими короткими, то це відчувалося по-особливому приємно. Метелики в животі прокинулися і тепло піднялося до моїх грудей. Мені було так добре, що не хотілося втрачати цю мить, коли Тео не ненавидить мене. Можливо, він уже закохався? Я б так сильно хотіла цього.

— Ми ще встигаємо на вечірку, — сказав Тео, коли я перестала цілувати його.

— Чудово! Але нам, мабуть, треба перевдягнутися.

— Навіщо? Ми так підемо.

— О! — здивувала я, оглядаючи його костюм. — Вадим довго сміятиметься над тобою.

— Тоді мені доведеться його вбити.

Я в черговий раз за сьогодні засміялася, і Тео зробив те саме. Мені подобалося, коли він усміхався, бо зі мною він вкрай рідко був таким легким.

— Як щодо мого образу? — спитала я, опустивши погляд на білу сукню, що доходила мені аж до колін. Вона була максимально закритою зверху та навіть без яскравих акцентів. — Не дуже як для вечірки.

— Гарна сукня, — сказав Тео та оцінюючи пройшовся моїм тілом. — Принаймні я не буду хвилюватися, що хтось захоче до тебе позалицятися.

— Ей! — обурилася я. — Ти так кажеш, наче усі будуть бачити в мені недоступну дівчинку.

— Так і є.

Хлопець обійняв мене однією рукою та підняв мою праву руку, розглядаючи обручку. Я дозволила собі притулитися до його гарячого твердого тіла.

— Знаєш, що це означає? — спитав він, покрутивши на моєму пальці обручку. Я похитала головою на знак заперечення. — Доки на твоєму пальці буде ця обручка, ти належатимеш лише мені.

Не знаю чому, але ці слова здалися такими по-власницьки серйозними. Але я б все одно ніколи не зрадила Тео. Я занадто сильно закохана у нього, а тепер кохаю ще сильніше. І він, здається, починає мені відкриватися. Зовсім скоро все зміниться, і ми нарешті будемо по-справжньому щасливими.

— Ходімо, Барбі! — Тео легко торкнувся губами до моєї скроні та повів у бік воріт.

Я озирнулася назад всього на мить. Моя усмішка впала, коли я побачила на балконі Лорену. Вона дивилася на нас та навіть не приховувала цього. Як довго сестра спостерігала за нами? Я переможно усміхнулася їй та помахала рукою на прощання. Чого лише вартував вираз обличчя Лорени, коли вона почула, що батько погодився віддати мені фонд матері. Це я буду продовжувати справу роду Де Квінсі, а не вона. Сестричка точно незадоволена таким рішенням батька, але хіба вона зможе заперечити йому? Ніколи...

На вечірку нам довелося їхати в автомобілі Тео, адже на вечерю ми добиралися з дому. Цікаво, яка буде реакція у Вадима та інших гонщиків, коли вони побачать Тео в такому серйозному образі. Я прикусила губу, стримуючи свій сміх. Уже якнайшвидше хотілося потрапити на вечірку, повеселитися, розважитися.

Авто заїхало на автодром і згодом зупинилося на стоянці. Я вийшла на вулицю та затремтіла в передчутті. Музика віддавала гудінням у моїх ногах. Хотілося якнайшвидше опинитися на танцювальному майданчику.

Я відчула, як рука Тео міцно схопила мою долоню, переплітаючи наші пальці. Моя усмішка стала ще ширшою. Я швидко зиркнула на Тео, але одразу ж опустила погляд. Через декілька секунд я зробила те саме, бо просто не могла не дивитися на нього.

— Що таке? — спитав він, повернувши голову в мій бік.

— Нічого, — розгублено відповіла я, але відчула, що мої щоки почервоніли.

— Ти витріщаєшся на мене, Луїзо.

— Я не витріщаюся, — тихо пробурмотіла та ще більше зашарілася. — Просто...

— Я дуже красивий, — Тео нахилився до мене ближче, нахабно усміхаючись.

— Ще чого! — фиркнула я. — До мене залицялися набагато красивіші хлопці.

— Але вийшла ти за мене.

Я закотила очі та дозволила собі притулитися до Тео. Мені подобалося максимально близько відчувати його. Коли ми пройшли попри компанію якихось хлопців, я помітила, яким насупленим поглядом вони оглянули нас.

— О! Це... Це Алекс і Вікторія? — спитала я, коли ми підійшли до танцювального майданчика.

— Виходить, що так, — сказав Тео, прослідкувавши за моїм погляд. — Чому вони взагалі прийшли на цю вечірку?

— Мабуть, їм було нудно вдома, — припустила я.

— Мабуть, — погодився він. — Ти хочеш щось випити? Я за кермом, тож сьогодні не буду.

— Не знаю. Можна трішки. Для настрою.

— Для настрою? — Тео засміявся. — У тебе він і так чудовий.

— Хочу, щоб був ще кращий. Знаєш, це дивно, але мені здається, що зараз — найкращий період у моєму житті. Я ніколи не почувалася такою... Повноцінною.

Такою закоханою, щасливою, радісною, потрібною... Так багато слів крутилося в моїй голові. Я хотіла розповісти Тео їх усіх, але поки не наважилася. Не могла зізнатися, що відчуваю до нього, знаючи, що він не відповість мені взаємністю. Можливо, пізніше, але точно не зараз.

Ми попрямували до столика з випивкою, і я обрала для себе пляшку якогось пива. Здається, після цих вечірок я лише його й буду пити. Тео відкрив мені пляшку, і я зробила невеликий ковток гіркого напою. Після декількох ковтків я звикла до смаку. Він уже здавався не таким огидним. Усе ще тримаючи мою руку, Тео попрямував до Вадима. Я помітила, як його друг витріщився на хлопця. Він оглянув з ніг до голови Тео, а тоді раптом розреготався. Я не стрималася та теж тихо засміялася. Саме такої реакції очікувала від Вадима.

— Мовчи! — пригрозив йому Тео, тикнувши на нього пальцем.

— Що це? — Вадим сміявся, переводячи погляд з мене на Тео. — Ви знову побралися?

— Що? — спитали ми одночасно.

— Ну, ти в костюмі, — почав хлопець, піднявши обидві брови, — Луїза в білій сукні. Бракує лише букетика!

— Це не весільна сукня, — обурено пробурмотіла я. — І навіщо нам вдруге одружуватися? Ми не плануємо розлучатися.

Я відчула, що Тео поруч зі мною трохи напружився. Він міцніше стиснув мою руку. Я легко провела великим пальцем по його долоні, змушуючи хлопця розслабитися. Його хватка ослабла й тепер уже долоня Тео відчувалася не так сильно.

— Нарешті! — Яна раптом обійняла мене та повисла на моїй шиї. — Я вже скучила за тобою, Лу.

— Привіт, — привіталася я, глянувши на Яну. — Теж скучила.

— І саме тому ти навіть не телефонуєш до мене.

— Вибач, Ян. У мене так багато справ зараз.

— Нічого! — Дівчина схопила мене за іншу руку вище ліктя. — Я все розумію та не ображаюся. Ходімо танцювати!

Я глянула на Тео. Він легко усміхнувся мені та у ту саму мить відпустив мою руку. Я зробила ще декілька ковтків алкоголю, після чого побігла з Яною на танцювальний майданчик. Вона тримала мене за руку, і коли ми зупинилися в центрі натовпу, то почали стрибати підспівуючи. Я давно так не веселилися. Лише ця сукня дратувала мене. Мені хотілося бути в чомусь вільнішому. Але навіть ця маленька неприємність не зруйнувала мій хороший настрій. Танцювати з Яною було дуже комфортно, а потім до нас ще приєдналися якісь незнайомі мені дівчата. Я раптом відчула, як чиясь рука лягла на моє плече. Озирнувшись, помітила Вікторію, яка обійняла мене.

— Завтра у нас урок, не забула? — спитала вона, підтанцьовуючи на місці.

— Я пам'ятаю! — голосно сказала, щоб вона почула крізь гучну музику.

— Добре, — Вікторія кивнула головою. — Завтра будемо вчитися, як кермувати на поворотах. Це дуже серйозний урок, тому треба буде підготувати ще теорію.

— Може, поговоримо про це не зараз? — запропонувала я.

— Так, вибач! — засміялася дівчина. — Мене інколи заносить, коли починаю говорити про автомобілі. Власне, рада бачити тебе такою щасливою.

Щасливою? Я справді виглядаю щасливою? Слова Вікторії змусили мене усміхнутися ще ширше. Наше танцювальне коло помітно збільшилося. Я трохи підтягнула низ сукні, щоб зробити її коротшою. Це дозволило мені танцювати більш розкуто. Я хитала стегнами в різні боки, паралельно проводячи руками по своєму тілу. Відкинувши голову назад, я заплющила очі, вслухаючись у музику. Гучні баси відлунювалися у кожній клітинці. Я не хотіла, щоб ця ніч завершувалася. Тут було так весело та добре. Я почувалася собою.

Раптом відчула, як чиїсь руки лягли на мою талію. Я затремтіла, але мої губи розтягнулися в легкій усмішці. Чоловічі долоні опустилися нижче до моїх стегон. Не одразу до мене дійшло, що ці руки не були схожими на долоні Тео. Його дотики я впізнала б з тисячі. Я здригнулася та різко розплющила очі.

— Відпусти мене! — буркнула я, намагаючись відштовхнути чужі руки від свого тіла.

— Вибач, — почула знайомий голос. Я здивовано глянула на Марка, який миттю забрав свої долоні. — Думав, ти не проти.

Він підняв свою руку та знервовано потер шию. Я насупилася, спостерігаючи за ним. Навіщо він так торкався до мене?

— Хіба я можу бути не проти? — обурено спитала. — Я заміжня.

— Знаю, — він видихнув. — Ще раз пробач, Луїзо. Я просто піддався своїй слабкості.

— Про що ти?

Я уважно глянула йому в очі. Хлопець міцно стиснув губи в пряму лінію та нахилився надто близько до мене. Його обличчя було в лічених сантиметрах від мого, але я не відступала, а навпаки, впевнено дивилася на нього у відповідь.

— Я вже казав, — Марко сумно посміхнувся, — ти подобаєшся мені. І коли я помітив тебе тут, як ти танцюєш... — Він гучно втягнув повітря. — Я не зміг не підійти.

— Марку, мені шкода, але у нас нема шансу.

— Може, колись?

Він з такою надією дивився на мене, але я не могла нічого йому відповісти. Марко дозволив собі легко торкнутися моєї руки. Його дотик не був неприємний, але все ж чужий. Я трохи напружилася, винувато опустивши голову. Чомусь почувалася жахливо через те, що доводиться відмовляти йому.

І тільки я хотіла сказати, що ніколи не зможу бути з ним, як помітила Тео за спиною хлопця. Його погляд був таким сердитим, що я відчула неабияке хвилювання.

— Руки від неї забери! — заричав він і відштовхнув Марка від мене. Я здригнулася, великими очима дивлячись на те, як Тео підійшов упритул до хлопця. — Більше ніколи не смій торкатися її.

— А то що? — закричав йому в обличчя Марко. — Що ти мені зробиш?

О Боже! Тільки не це. Ну чому Марко просто не змовчав?

— Ти, бляха, знущаєшся з мене? — Тео відверто злився. Він аж почервонів від гніву та злості. — Луїза — моя дружина! Моя, чуєш? Не смій навіть підходити до неї, не те щоб торкатися. Інакше я переламаю усі твої кісточки так, що ти більше ніколи не сядеш на мотоцикл.

Марко раптом засміявся та зі всієї сили штовхнув Тео в груди. Я ахнула від несподіванки.

— Думаєш, якщо виграв у перших двох етапах, то вже чемпіон?

Це починало набирати нових обертів, а ще, здається, сутичка уже не стосувалася мене.

— Заздриш? — спитав Тео, примруживши очі. — Тобі доведеться відчувати це до кінця чемпіонату, бо я не збираюся здаватися.

Вони дивилися одне на одного, наче закляті вороги. Я не хотіла, щоб це перейшло в бійку, тож поспішила в сторону Тео та схопила його за руку.

— Ходімо звідси, — попросила я. — Будь ласка, Тео. Не варто...

— Луїзо, не втручайся, — різко сказав він. Я затремтіла від його холодного тону. — Відійди!

— Але ж... Будь ласка.

Я зупинилася навпроти Тео, заступаючи собою Марка. Мені не хотілося, щоб цей хороший вечір повністю зруйнувався.

— Ну годі, Тео! Не треба чіпати його.

— Це я чіпаю його? — закричав хлопець. Я навіть не зрозуміла, в який момент Тео скипів, і це перейшло на мене. Його сердитий погляд втупився в мої очі. — Він торкався тебе, а ти навіть не відштовхнула його.

— Я просто...

— Може, ти й хотіла, щоб він торкався тебе?

— Тео, що ти таке кажеш?

Я помітила, що натовп біля нас перестав танцювати й усі спостерігали за цією сценою.

— Відійди, Луїзо! — гаркнув Тео. Я похитала головою заперечуючи. — Перестань заступатися за нього!

— Я не заступаюся. Будь ласка, припини це божевілля, — суворо сказала я, не відриваючи погляду від його очей. — Ти соромиш нас перед усіма.

— О так! — Тео засміявся та вирвав свою руку з моєї хватки. — Давно цього не було, правда? Давно Луїза де Квінсі не хвилювалася про те, що про неї скажуть інші! І знову ми повертаємося до того, що було колись. І знаєш що, Барбі? Треба було думати про сором тоді, коли ти дозволяла йому лапати себе.

— Тео, послухай...

— Вали вже нарешті! — закричав він.

Я затремтіла від його тону, а на очі навернулися сльози. Мені хотілося плакати, бо цей прекрасний вечір зруйнувався всього лише за одну коротку мить. Водночас я відчувала образу через те, як Тео поводився зі мною.

— Як ти говориш до мене? — спитала я тремтливим голосом.

Горло стиснулося від бажання плакати. Я глянула на Тео та глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися.

— Іди звідси, — його голос звучав трохи спокійніше. — Мені треба поговорити з ним.

Я розчаровано похитала головою та відійшла вбік, ковтаючи образу.

— Ти зовсім не гідний її, — впевнено заявив Марко.

І цього вистачило, щоб Тео скипів остаточно. Він без роздумів стиснув долоню в кулак та вдарив Марка в обличчя. Я відчувала таке сильне розчарування, адже замість того, щоб насолодитися вечором, Тео перетворив його на вияснення стосунків. Коли вони накинулися одне на одного з кулаками, я розвернулася та попрямувала крізь натовп до виходу з автодрому. Сльози потекли по щоках від образи та неприємного осаду в грудях. Це його "Вали вже нарешті!" ще довго крутилося в моїй голові. Я обійняла себе руками та побігла геть, витираючи пальцями сльози.