Розділ 30

Луїза

Так дивно було прокинутися у міцних обіймах Тео. Я розплющила очі та глянула на нього знизу вверх. Він все ще спав, а його дихання лоскотало мою голову. Я усміхнулася, пригадуючи, як хлопець вночі прийшов до мене, щоб заснути зі мною. Це було так несподівано, але я справді чекала його. Не могла заснути, пригадуючи попередню ніч, і коли він прийшов, я так сильно здивувалася, але і зраділа не менше. Його обійми були такими теплими та солодкими, наче цукрова вата, що танула у роті. Я хотіла, щоб він обіймав мене так завжди й ніколи не відпускав. Але наскільки його вистачить? До того ж мене лякало таке раптове хороше ставлення Тео. Мабуть, він досі відчуває ненависть, але у цій броні, що ховала його серце, вже пішла тріщина. Я наважилася ніжно торкнутися подушечками пальців гладкої шкіри його грудей. Деякий час вимальовувала маленькі круги, насолоджуючись відчуттями. Мені хотілося завжди прокидатися з Тео, але я не була певна, що він ще коли-небудь захоче прийти до мене. А може, це новий етап у наших стосунках? Я так сильно хотіла, щоб він покохав мене. Розчарування змусило засмучено понурити голову. Я обережно вибралася з обіймів Тео та підвелася з ліжка. Мені не хотілося будити його, тому я на пальчиках попрямувала до ванної кімнати. Я швидко почистила зуби, нанесла на обличчя доглядову косметику та заплела волосся у високий хвіст.

Коли вийшла з ванної кімнати, то помітила, що Тео все ще міцно спав. Але тепер уже він лежав на животі, обіймаючи однією рукою мою подушку. Я на мить замилувалася ним та усміхнулася. Мій погляд пройшовся по його міцній спині. Він багато часу проводить у тренажерному залі, що було помітно за його зовнішнім виглядом. Я частенько задивлялася на його красиве тіло, і воно справді було таким.

Я тихо попрямувала до виходу та вийшла зі своєї кімнати. Усмішка не сходила з мого обличчя. Сьогодні точно буде один з найщасливіших днів у моєму житті.

— Доброго ранку, маленький! — привіталася до Дотті, який вже бігав по дому. Він підбіг до мене, і я підхопила його на руки. — Зараз погодую тебе, а потім ми знімемо новеньке відео та підемо на прогулянку. Згоден, Дотті?

Він притулився до мене обома лапками. Я засміялася, коли він висунув свого рожевого язика. Я так сильно любила Дотті, що не уявляла більше свого життя без нього. Цей песик замінив мені абсолютно всіх. І він єдиний любив мене по-справжньому. Я опустила песика на підлогу, насипала у миску його улюблений корм, а в іншу налила водичку. Поки Дотті їв свій сніданок, виляючи хвостом, я ввімкнула чайник.

Задумалася про те, що приготувати для нас з Тео. Я не знала, що він любив їсти та що йому подобалося, окрім морепродуктів. Вікторія вчора так здивувалася, коли я сказала, що не дуже добре знаю вподобання Тео.

Я відкрила холодильник та витягнула з нього авокадо, вершковий сир і слабосолоний лосось. Мабуть, зроблю сендвічі.

— Як думаєш, Дотті, Тео любить сендвічі? — спитала я, насуплено роздивляючись авокадо. Але песик проігнорував мене, бо захопливо хлептав воду. — Зрозуміло. Ну, якщо раптом йому не сподобається, то у мене буде два.

Я усміхнулася та взялася готувати сендвічі. Паралельно зробила для нас каву. Здається, він часто пив її. Я не знала, чи п'є він каву з цукром, тому залишила без. Собі ж насипала добрячих дві ложечки.

— Доброго ранку, — раптом почувся голос Тео. Я трохи обпеклася, коли у моїй руці перехилилася чашечка з кавою. — Привіт, Дотті! Тебе вже погодували?

Я поставила чашку на стільницю й подула на свою долоню, де з'явився червоний слід від гарячої кави. Тео присів біля песика та почухав його за вушком. Дотті радісно почав виляти хвостом.

Я скривилася від пекучого болю на долоні. Відкрила кран з холодною водою та підставила руку під крижаний струмінь.

— Щось сталося? — спитав поруч зі мною Тео.

Я навіть не помітила, коли він підійшов. Зніяковіло глянула на нього та ледь усміхнулася.

— Все добре, — відповіла я. — Трішки обпеклася.

— Покажи мені руку.

— Кажу ж, що все добре.

— Луїзо, не сперечайся зі мною!

Я закотила очі та простягнула йому свою мокру руку, щоб не дратувати його. Він обережно взяв її й подивився на невеличку ранку.

— Болить? — спитав він, глянувши мені в очі.

— Трохи пече, — зізналася я та сором'язливо прикусила нижню губу.

— У мене в аптечці є мазь від опіків. Я часто обпікаюся, якщо потрібно терміново виправити якийсь злам, а двигун не встиг охолонути. — Тео відпустив мою руку. — Я зараз повернуся.

Я не встигла нічого сказати, бо він так швидко вийшов з кухні. Глянула на Дотті, який мав аж занадто радісний вигляд. Він наче усміхався мені. А собаки взагалі вміють усміхатися?

Тео повернувся швидко. Він сказав мені сісти на стілець, а сам помив свої руки. Потім він продезінфікував їх та витягнув з аптечки тюбик з маззю. Я непорушно сиділа на кріслі та здивовано дивилася на хлопця.

— Дай мені свою руку, — сказав він.

— Ем, я сама можу...

Тео глянув на мене так, що я одразу ж здалася. Не дуже хотілося його дратувати. Він був таким милим останнім часом. Я слухняно простягнула йому свою долоню, а коли він легко взяв її, то моє тіло ледь затремтіло. Серце защемило, коли Тео нахилився до ранки та подув на неї, полегшуючи мій біль. Він відкрив мазь й обережно наніс її на червоне місце, що страшенно пекло. Холодне відчуття трохи полегшило біль.

— Дякую, — прошепотіла я, коли хлопець відпустив мою руку.

— Будь обережнішою, — мовив Тео, глянувши мені в очі.

— Чому це звучить так, наче ти хвилюєшся за мене, — я не стримала усмішки.

Тео насупився, закриваючи аптечку. Він намагався бути серйозним та дратівливим, як завжди, але сьогодні йому це погано вдавалося.

— Я не хвилююся за тебе, — буркнув він.

Я замріяно сперлася щокою на свою руку та усміхнулася ще ширше.

— Ти намастив маззю ранку на моїй долоні, а перед тим ще й дмухав на неї, щоб мені було не так боляче.

— Не вигадуй, Барбі. Це абсолютно нічого не означає.

— А те, що ти вночі прийшов до мене, — я потягнулася ближче до нього, примруживши очі, — теж нічого не означає?

— Мені просто твоє ліжко подобається більше, — Тео байдуже знизав плечима.

— Он як? — Я здивовано підняла обидві брови. — Гаразд, тоді сьогодні ввечері замкну двері до своєї кімнати, щоб ти більше не зазіхав на моє ліжко.

— Я дуже дратівливий, коли не можу заснути. Якщо замкнеш двері, то я просто їх виб'ю, Луїзо.

— Ти завжди дратівливий, Тео. Мабуть, треба підшукати для тебе якісь заспокійливі.

Кутики губ хлопця трохи піднялися в легкій усмішці. Він відсунув аптечку та сів на стілець, що стояв поруч зі мною.

— Це мені? — спитав Тео, кивнувши головою в сторону сендвічів.

— Ще чого? — обурилася я та притягнула тарілку для себе. — Це мені! Сам собі готуй сніданок.

— А чому тоді дві чашечки кави стоять на стільниці?

— Просто я відчувала, що переверну одну з них. Шкода тільки, що собі на руку, а не тобі на голову.

— Яка ж ти добра.

Я покліпала очима та мило усміхнулася. Тео раптом легенько своїм пальцем вдарив по кінчику мого носа, і це змусило мене скривитися.

— Я можу поділитися з тобою одним сендвічем, але якщо ти гарно попросиш у мене.

— Гарно — це як? — спитав він, піднявши одну брову.

Я трохи розгубилася, коли хлопець нахилився ближче до мене. Тео так пильно розглядав моє обличчя, що я помітно нервувала та ніяковіла поруч з ним.

— Не знаю, — знизала плечима. — Придумай щось.

— Отже, так? — Тео потягнувся до мене та коротко поцілував у губи. — Це рахується за "гарно попросив"?

Я прикусила губу, щоб не усміхатися на всі тридцять два. За останні дні він так часто дивує мене.

— Не зовсім те, що я мала на увазі. Ем... Що відбувається?

— Про що ти?

— Ти вже другий день поводишся зі мною нормально. Це здається мені підозрілим.

— Чому?

— Бо ти ненавидиш мене, Тео! — я видихнула та розвела руками. — Я боюся, що ти просто граєш зі мною та моїми почуттями до тебе. Ти... Ти готуєш мені якусь помсту? Але, будь ласка, скажи правду.

Хлопець відсторонився від мене та задумано подивився на якусь уявну точку на стіні.

— Я не знаю, що відбувається, — тихо прошепотів він. — Не розумію, що відчуваю до тебе. Але щось є, Лу. Це складно пояснити.

— Гаразд. Ти, мабуть, заплутався і не можеш розібратися в собі. Я дам тобі час.

— Ти ж сама хотіла, щоб я був нормальним з тобою, — Тео перевів погляд на мене. — Я намагаюся.

— У тебе непогано виходить, — сказала я, не приховуючи своєї задоволеної усмішки. — До речі, один з сендвічів таки був для тебе.

— Та невже? Я думав, що для Дотті.

— Я дуже рада, що він живе з нами. Мені здається, що я закохалася в нього.

— Я тепер не розумію, кого саме мені потрібно ревнувати? — пробурмотів Тео.

Я тихо засміялася та взяла у руки один з сендвічів, після чого підсунула тарілку Тео. Мені було приємно, коли він не відмовився та почав їсти те, що я приготувала для нас.

— Знаєш, я постійно думаю про Сашка, — вирішила розповісти те, що тривожило мене останнім часом. — Ліля зізналася мені, що в нього вроджена вада серця.

— А Ліля — це...

— Його сестра, — швидко сказала. — Та брюнетка, що була тоді з ним. — Тео кивнув головою. Певно, згадав. — Так от, вона розповіла мені дещо про нього. Він зараз постійно під наглядом лікарів. Йому обов'язково потрібна операція, але у них нема коштів. Усюди, куди вони звертаються за допомогою, їм відмовляють. Я б так хотіла допомогти йому, але у мене нема стільки грошей. Я просто не знаю, що мені робити. Так шкода його. Він дуже милий хлопчик, правда?

— Так, милий, — погодився Тео. Він, здається, задумався. — Моя мама постійно говорить про якийсь благодійний фонд, ходить на їхні зібрання, допомагає. Це якась спільнота тих світських жінок. Я думаю, що ми можемо розповісти їй про Сашка, і вони вже влаштують благодійний вечір, щоб зібрати гроші на його лікування.

— Справді? — скрикнула я. — Це було б чудово! А якщо вони відмовлять?

— Придумаємо щось інше. Не хвилюйся, Лу, ми обов'язково допоможемо Сашкові.

— Дякую, Тео. Це справді дуже важливо для мене.

Він легко усміхнувся мені та коротко кивнув головою. Після сніданку хлопець зібрався на своє тренування. Спочатку я зняла відео для свого блогу, а після цього повела Дотті на прогулянку. Ми майже весь день провели на вулиці, тож коли я прийняла душ та підготувалася до сну, вже було дуже пізно.

Я сиділа на підлозі біля вікна, а мій погляд був спрямований до воріт будинку. Годинник показував одинадцяту годину вечора, але Тео досі не повернувся з тренування. Може, він поїхав на якусь з тих вечірок, а не повідомив мені? Я дивилася на свій телефон вагаючись. Можливо, зателефонувати до нього? Але ні! Не буду його тривожити. Йому не сподобається, якщо я почну діставати його. Я підвелася та попрямувала в сторону ліжка. Вже було занадто пізно, щоб телефонувати до Поліни щодо того благодійного фонду. Мабуть, зателефоную завтра, але я навіть не знала, як правильно пояснити їй усе.

Через декілька хвилин почулося гудіння мотоцикла. Схоже, Тео нарешті повернувся додому. Я заблокувала свій телефон, поклала його на тумбочку та лягла на бік, укрившись ковдрою. Прислухалася до кожного звуку в домі. Почула, як навпроти моєї кімнати тихо грюкнули двері. Я чекала, що сьогодні Тео знову прийде до мене. Серце шалено билося в грудях від очікування та передчуття. Мені стало занадто жарко, тому я трохи відкинула ковдру.

Двері до моєї кімнати відчинилися, і я задоволено усміхнулася в темноті. Почула, як Тео тихенько пробрався до мене у ліжко. Він ліг поруч зі мною та обійняв моє тіло однією рукою, як і вчора.

— Ти знову прийшов до мене! — навмисно сказала таким тоном, щоб це звучало обурено.

— А ти не замкнула двері, — Тео уткнувся носом у мою шию. — Чекала на мене?

— Не чекала, — фиркнула я.

— Та невже? Хто ж тоді так міцно спав тут зі мною вже дві ночі?

— Мені просто подобається це ліжко. А ти не подобаєшся.

— Скажи щось більш правдоподібне.

Я закотила очі та зітхнула. Моя долоня накрила його руку, що мирно лежала на моєму животі. Сьогодні я навмисно вдягла замість піжами короткий білий топ та шортики, бо хотіла, щоб Тео торкався моєї шкіри.

— Я говорив з мамою, — тихо мовив він мені на вушко. — Про Сашка.

— Справді? І... І що вона сказала?

Я повернула голову до нього. Наші погляди зустрілися в цій темній кімнаті.

— Хоче, аби ти пішла з нею цієї суботи на зібрання представниць благодійного фонду та розповіла їм про Сашка. Але тобі потрібно взяти документи про його хворобу.

— Добре. Я зранку зв'яжуся з Лілею. Думаю, що вона зрадіє.

— Ти теж рада? — спитав у мене Тео.

— Дуже! — чесно відповіла я. — Дуже рада! Дякую тобі за те, що поговорив з мамою.

— Це пусте!

— Ні! Це дуже важливо, Тео. Мене ніколи ніхто не підтримував, але ти підтримав сьогодні. Я ціную це.

Я перевернулася на інший бік, щоб лежати обличчям до Тео. Мені подобалося дивитися в його темні очі. Я не стрималася, потягнулася до нього та поцілувала в губи. Це була невеличка подяка за те, що він зробив для мене. Все одно я поки боялася так відверто говорити з його батьками та просити у них щось.

Поцілунок був коротким. Коли відірвалася від його губ, то міцно заплющила очі та сперлася своїм чолом до підборіддя хлопця. Відчула, як він легко поцілував мене в голову.

— Добраніч, Тео, — прошепотіла я.

— І тобі, Лу.