Розділ 29

Тео

Я скинув футболку, почав стягувати джинси та краєм оком спостерігав за тим, як Луїза знімала свою спідницю. Залишитися з нею в одній кімнаті на ніч — було безглуздо та зовсім необдумано. Крізь свій затуманений алкоголем розум, я чудово знав це, але водночас не міг нічого з собою вдіяти. Вона так благально дивилася на мене, що я не дозволив собі відмовити їй. Здається, я втратив той момент, коли Луїза стала моєю слабкістю. Можливо, це відбулося тоді, коли я побачив сьогодні її з розмазаною тушшю та червоними від сліз очима. І хоч вона намагалася приховати свій стан — це було неможливо. Луїза не розповіла мені, що сталося в неї вдома, але вечеря, здається, закінчилася погано. Мені варто було піти з нею, захистити її, а я вкотре повівся як мудак. Я так задумався, що не помітив, як Луїза лягла під ковдру, натягнувши її майже до шиї. Це мене усміхнуло. Попри свою впевненість, вона так мило соромилася. Та мені чомусь теж було ніяково. Я кинув свої джинси на підлогу й обережно ліг на ліжко поруч з Луїзою. Між нами було достатньо відстані, але я все одно надто сильно нервував. Я не спав з дівчатами в одному ліжку, бо ніколи не любив дотики. Я так само ненавидів обійматися, але Луїза... З нею якось це відчувалося по-іншому. Так дивно. Я стільки часу намагався ігнорувати її, але варто було їй поплакати в моїх обіймах, як усе змінилося. І це лякало мене. Занадто сильно лякало.

— Про що ти думаєш? — тихо спитала дівчина.

Ми обоє поводилися так дивно та відсторонено, наче й не цілувалися ще декілька хвилин назад.

— Ні про що, — відповів я. — Хочеться спати.

Це не зовсім було правдою, але що я міг сказати їй? Зізнатися, що так сильно заплутався, що мало не божеволію?

— Мені теж, — прошепотіла Луїза. — Добраніч.

— Добраніч, — так само тихо мовив я.

Вона, трохи вагаючись, але все ж перевернулася на бік. Я сильніше напружився, коли її нога легко торкнулася моєї литки. Я задумався про те, як не зміг зупинити себе тієї ночі? Ми ж так само цілувалися, і я не надто багато випив. Просто все наче в тумані. Я так мало пам'ятаю з тієї ночі.

Я тихо видихнув та заплющив очі. В голові крутилося занадто багато думок, як після веселої нічки з алкоголем. Деякий час намагався заснути. Почув поруч тихе сопіння Луїзи та її глибоке дихання. Вона вже встигла заснути. Раптом дівчина перевернулася на інший бік і тепер вона уже майже всім своїм тілом тулилася до мене. Я напружився від чужого та незнайомого для мене дотику. Коли розплющив очі, побачив Луїзу так близько біля моїх грудей. Переднє пасмо волосся закривало частину її обличчя. Я легенько пальцями зачепив його та відкинув назад, відкриваючи лице дівчини. Мій погляд зупинився на цій невеликій, але такій красивій родимці на її щоці. Мені вона подобалася не лише на вигляд, але і на відчуття. Не тільки, коли торкався пальцями. Луїза обережно поклала свою долоню на мої груди. Я опустив погляд на її довгі нігті, нафарбовані блискучим рожевим лаком. Ніколи не бачив інших відтінків на її нігтях. І хоч я терпіти не міг рожевий, цей колір у мене тепер асоціювався лише з нею.

Я легко обійняв тендітне тіло дівчини однією рукою. Навіть те, що вона була лише в білизні, зовсім не бентежило. Мабуть, ця тиха музика її дихання навіяла на мене сон, бо я заплющив очі та миттю заснув.

Уранці прокинувся від того, що біля мене щось заворушилося. Я різко розплющив очі та насупився, коли помітив світлі пасма волосся по всьому моєму обличчі. Я не одразу зрозумів, що в моїх обіймав все ще лежала Луїза. Вона підняла на мене свій погляд та сором'язливо усміхнулася. Її блакитні очі були такими світлими, як вранішнє море.

— Доброго ранку, — тихо сказала вона. — Ем, як спалося?

— Н-нормально, — дещо ніяково відповів я. — А тобі?

— Теж, — Луїза знервовано усміхнулася. — Теж нормально.

— Добре.

І ми обоє замовкли, дивлячись одне на одного. У мене не було провалів у пам'яті, тож я чудово пам'ятав усе, що сталося цієї ночі. Щоки Луїзи почервоніли. Вона повільно відсунулася від мене, прикриваючись ковдрою.

— Вибач за це, — пробурмотіла дівчина. — Мабуть, я вночі підлізла до тебе.

— Нічого. Ти не потурбувала мене.

— О!

На цьому, здається, наша ранкова розмова закінчилася. Я скинув з себе ковдру та сів на ліжку спиною до Луїзи.

— У мене зараз за графіком тренування у тренажерному залі, — вирішив попередити я. — Потім ще маю заїхати в гараж. І Дотті треба забрати з дому батьків. Мабуть, я сьогодні пізно повернуся.

— Ти йдеш у зал після того, як напився? — поцікавилася Луїза. — Тебе не нудить? Голова не болить?

— Ні. Але я все одно прийму пігулку від похмілля. Тобі теж раджу. До речі, а як ти почуваєшся?

Я озирнувся на Луїзу, яка чомусь дивилася на мене великими очима, притискаючи ковдру до себе.

— Я в нормі, — відповіла дівчина. — У мене сьогодні нема ніяких планів. Може, я заберу Дотті? Заодно навідаюся до твоїх батьків.

— Це було б добре, — чесно сказав я та легко усміхнувся їй. — Напевно, піду вже. Гм, бувай.

Вона подарувала мені чергову знервовану усмішку та прошепотіла "бувай" у відповідь. Я схопив свою футболку й поспішив до виходу з її кімнати. Дідько! Не думав, що мені буде так ніяково вранці поруч з Луїзою. Наче нічого й не відбулося. Ми всього лише заснули разом. Це нічого не означає. Абсолютно нічого...

Спочатку я похапцем прийняв холодний душ, щоб якнайшвидше втекти з дому. Потім все своє збентеження та емоції я намагався вибити у тренажерному залі. Навіть Вадим помітив, що зі мною щось не так. І поки він мало не вмирав на біговій доріжці, я безпощадно до себе набирав швидкість, зціпивши зуби. Тренування допомогло мені трохи забутися, але мої думки все ще не складалися купи. Після тренування я весь день сидів у гаражі, постійно кидаючи погляди на вхідні двері. Мені було важко навіть собі зізнатися в цьому, але я начебто чекав її, хотів, щоб вона прийшла, тримаючи Дотті на руках. Але Луїза сьогодні не навідалася до мене. Мабуть, вона була не менше збентежена, аніж я.

Коли під'їжджав на мотоциклі до нашого будинку, то мою увагу привернув блискучий автомобіль світло-рожевого кольору, що стояв у дворі. Я повільно під'їхав до нього та зістрибнув зі свого байка. Що це за тачка? Я зняв шолом зі своєї голови, повісив його на ручку мотоцикла, а після цього обійшов новенький Lamborghini, оглядаючи його з усіх сторін.

— Крута машинка, еге ж? — почув за своєю спиною голос Вікторії.

Я обернувся до неї обличчям. Вона стояла у короткій вузькій сукні синього кольору, тримаючи в роті льодяник.

— Звідки вона взялася? — спитав я насупившись. — Міг би подумати, що це черговий подарунок татуся для тебе, але цей колір та ще й перламутр... Зовсім не твій стиль, сестричко.

— Але це у стилі твоєї дружини, еге ж? — Вікторія облизала льодяник, після чого витягнула його зі свого рота. — Я всього лише підвезла Луїзу додому та підігнала сюди тачку.

— Я так і не зрозумів, що це за автомобіль?

Я був розгублений, бо взагалі нічого не тямив, хоча здогадки в моїй голові вже закралися.

— Це твої батьки подарували мені, — заговорила Луїза, яка, як виявилося, увесь цей час стояла за спиною Вікторії. — Коли я приїхала на таксі забирати Дотті, твоя мама завела мене в те секретне приміщення у вашому гаражі та показала автомобіль, який вони придбали для мене.

— Ти вмієш водити? — поцікавився я.

Луїза похитала головою в знак заперечення. Вона чомусь сильно стискала пальці перед собою. Точно нервувала. Але чому? Думала, що я розізлюся через те, що мої батьки подарували їй такий дорогий автомобіль? Насправді мені було байдуже на те, як розпоряджається своїми грішми мій батько.

— Я її навчу, — заявила Вікторія. — Ми вже домовилися про щоденні уроки.

Луїза усміхнулася, коли та схопила її за руку підтримуючи.

— Добре, — сказав я, знизуючи плечима. — Чудовий автомобіль та ще й у твоєму улюбленому кольорі.

— Це було так смішно! — сказала сестра. — Тато хотів купити білий, але мама наполягла на цьому рожевому, бо це улюблений колір Луїзи. Ти ж розумієш, що з мамою сперечатися не варто. Татові довелося поступитися. Але як вони сперечалися...

Я глянув на дівчину, що замріяно дивилася на цей рожевий автомобіль, ледве стримуючи усмішку. Міг тільки уявити, як сильно вона зраділа, коли отримала такий подарунок від моїх батьків. На мить уявив її за кермом цього автомобіля у своєму улюбленому рожевому образі. Ну точно Барбі! Це змусило мене усміхнутися. Луїза подивилася в мій бік, і коли наші погляди зустрілися, я помітив на її щоках легкий рум'янець.

— Вже не терпиться сісти за кермо та спробувати водити, — сказала вона, ледь не стрибаючи. — Дотті теж дуже сподобався цей автомобіль. Він так мило виляв хвостом, коли побачив його.

— Можу уявити, — тихо сказав я. — О, привіт, дружок!

Я підхопив Дотті на руки, коли той підбіг до мене. Він, здається, уже не ображався, бо навіть полизав мою щоку.

— Ходімо на терасу! — Луїза махнула рукою в сторону столиків. — Ми з Вікторією дорогою в азійському ресторані набрали трохи їди.

— О, так! Я страшенно голодна, — Вікторія схопила дівчину під руку. — І мені вже теж хочеться розпочати наші уроки. Спробую себе в ролі інструктора з водіння по-справжньому, а не під час наших з Алексом нічних розваг.

Я почув, що Луїза мило захихикала від слів моєї сестри. Здається, їй сподобалася компанія Вікторії, а я навіть не знав, чи радіти мені цьому. Я взагалі нічого не розумів. Щось відбувалося. Не тільки навколо мене, але і в моєму серці. Я присвиснув, глянувши на автомобіль, а тоді трохи підняв Дотті над головою.

— Тільки не кажи мені, що тобі на цій машинці сподобалося кататися більше, аніж на моєму мотоциклі, — заговорив йому я, примруживши очі. Він не видав ані звуку. — Молодець! Я думав, що вже втратив тебе і твоє серце тепер належить Луїзі. Хоча у тебе теж важлива місія. — Я прослідкував поглядом за дівчиною у легкій блакитній сукні. — Будеш слідкувати за Барбі, коли мене нема поруч. Ти тепер її охоронець, зрозумів?

Дотті гавкнув, погоджуючись зі мною. Я не стримав своєї усмішки та схвально погладив його. Обійнявши песика, попрямував на терасу, де вже сиділи Вікторія та Луїза. Вони розмістилися одна навпроти одної. Поруч з ними обома були вільні місця, але я опустився на той стілець, що стояв біля Луїзи. Мені здалося, що дівчина трохи напружилася поруч зі мною. Вона раптом потягнулася до однієї паперової коробки та підсунула її до мене.

— Це для тебе, — Луїза усміхнулася мені. — Вікторія казала, що ти любиш морепродукти. Це рисова локшина з креветками та овочами.

— Обожнюю креветки, — сказав я, схопивши набір паличок. — А ти собі з чим взяла?

Вона, здається, розгубилася. Ми не звикли так нормально спілкуватися, тому цілком очікувано, що Луїза була здивована моїй, мабуть, адекватності.

— З грибами, — відповіла вона.

— Гриби я теж обожнюю.

— Хочеш скуштувати?

Я кивнув головою. Вона набрала своїми паличками трохи локшини та простягнула їжу до мого рота. Востаннє мене годували в дитинстві, але мені чомусь захотілося скуштувати з рук Луїзи. Вона мило усміхнулася, коли я відкрив рота й з'їв усе, що вона набрала.

— Це справді дуже смачно, — здивувався я. — Тобі пощастило, Барбі. У мене сьогодні напрочуд хороший настрій, тому я навіть готовий поділитися з тобою однією креветкою.

— Двома, — виправила мене вона та показала мені два пальці. — Я хочу дві креветки.

— Спершу одну скуштуй.

Я схопив паличками креветку та простягнув до її рота. Вона засміялася, коли я випадково хвостом креветки вдарив її по носі.

— О Боже! — скрикнула Луїза. Її очі стали вдвічі більшими, коли вона жувала в роті креветку. — Я з'їм їх усіх, Тео.

— Е, ні! — засміявся я, ховаючи від неї коробку з локшиною.

— Будь ласка! Ну, ще одну штучку.

Луїза притулилася до мене та поклала свою голову на моє плече. Вона надула губи, дивлячись своїм благальним поглядом. У цей момент вона здалася мені аж занадто милою.

— І що мені з тобою робити? — тихо спитав я.

Вираз її обличчя став серйознішим. Ми деякий час мовчки дивилися одне на одного, доки не почули зітхання Вікторії.

— Добре, що ми з Алексом пройшли вже це все, — сказала вона.

— Що саме? — уточнила Луїза.

— Оце мі-мі-мі, — Вікторія усміхнулася нам. — Але ви тільки одружилися. Мабуть, у вас зараз такий романтичний період у стосунках.

— Дуже романтичний, — пробурмотів я.

Згодом приїхав Алекс, щоб забрати Вікторію. Коли ми з Луїзою залишилися вдвох, я допоміг їй зібрати все зі столу, а після цього вона попрощалася та сховалася у своїй кімнаті.

Я намагався... Справді намагався заснути у своєму ліжку, але мене переслідувало дивне відчуття, що мені чогось не вистачає. Не витримавши, я підвівся, натягнув на себе піжамні штани та вийшов зі своєї кімнати. Уже було так пізно, але я хотів... Відверто кажучи, сам не розумів чого хотів насправді. Побачити Луїзу? Обійняти її? Чи, може, поцілувати?

Я максимально тихо відчинив двері до її спальні. Одразу ж помітив силует дівчини в ліжку. Вона лежала на боці спиною до дверей. Я повільно підійшов до ліжка, намагаючись не розбудити її. Легко відкинув ковдру, а тоді ліг поруч з нею. Я наважився обійняти Луїзу однією рукою, поклавши її їй на живіт. Носом зарився у волосся дівчини, вдихаючи приємний запах солодкої вати. Я точно божеволію.

— Привіт, — почувся її тоненький голос. Луїза поклала свою руку поверх моєї. — Ти прийшов до мене.

— Не міг заснути, — тихо зізнався.

— Я теж, — прошепотіла вона. — Мені тут так холодно без тебе. 

Я дозволив собі уткнутися обличчям в її шию. Легко торкнувся губами ніжної шкіри, насолоджуючись цим особливим відчуттям. Тим часом дівчина лагідно водила своїми пальчиками по моїй долоні.

— Так краще, Лу? — спитав я.

— Значно краще, Тео.