Розділ 28

Луїза

Не знаю, як довго я стояла в теплих обіймах Тео. Він не відштовхував мене, що здавалося мені таким дивним. Я сховала своє обличчя в його шиї, відчуваючи, якою гарячою була шкіра хлопця. Мені хотілося залишитися в цих обіймах назавжди. Тут було так добре. Його обійми — найкраще місце в усьому світі. Я не одразу зрозуміла, що рукою хлопець легко водив по моєму волоссі. Від цього мені стало ще приємніше. Я розслабилася та не стримала дивного мугикання.

— Уже заспокоїлася? — тихо спитав він.

Я могла збрехати, щоб Тео ще хоч декілька секунд потримав мене у своїх обіймах, але розуміла, що цієї ночі хочу бути максимально чесною з ним.

— Так, — прошепотіла я.

— Це добре. Ем... Може, вип'ємо?

— Разом? — здивувалася я.

— Так! Ходімо.

Тео відпустив мене, і я трішки відсторонилася від нього. Мені одразу ж стало холодно без його тепла. Тіло зрадницьки затремтіло. Я чомусь соромилася глянути Тео в очі, тому опустила погляд на свої блискучі туфельки. Раптом відчула, як він схопив мою руку, переплітаючи наші пальці. Ледве стримала усмішку. Довелося прикусити губу, щоб не шкіритися так сильно.

Тео повів мене до компанії своїх друзів. Я йшла поруч з ним, насолоджуючись з'єднанням наших рук. Мені подобалося торкатися до нього, обіймати, цілувати. І я так сильно хотіла більшого з ним, але Тео... Він не хотів мене. Ці думки змусили мене на мить знову засмутитися.

— Що ти будеш? — спитав Тео, коли ми зупинилися біля столика. — Пиво тобі не подобається. Треба щось не таке гірке. Може, пунш?

— Це хіба не пиво також? — насупилася я.

— Це... Це компотик. Ось! — Тео передав мені паперову склянку з пуншем. — Здається, вишневий.

— Компотик, — повторила я та засміялася. Я надпила трохи напою, який виявився доволі смачним. — Непогано. Мені подобається.

Я помітила, що кутики губ Тео трохи здригнулися. Це не була усмішка, але хоча б щось. Я відвела погляд, щоб не витріщатися на нього та знову зробила ковток алкоголю. Поки хлопці розмовляли про перегони, я стояла поруч та мовчки потягувала пунш. Як допила склянку, відчула, що у голові ледь запаморочилося. На мить я забулася, але мені хотілося повністю викинути думки зі своєї голови, тому я потягнулася до ще однієї склянки. Тео ніяк не прокоментував це, бо він так само пив пиво зі скляної пляшки.

— Луїзо, — звернувся Вадим. — Радий тебе бачити. Ти чомусь так пізно приєдналася до нас.

— Я була на сімейній вечері, — відповіла я. — Стільки новин цікавих почула. Наприклад, одна з головних новин була про те, що батько шукає Лорені нареченого.

Вадим мало не подавився своїм пивом, але його реакція мене зовсім не цікавила. Я глянула на Тео, який трохи насупив свої брови. Мені було цікаво, чи зачепить його ця нова. Раніше я думала, що Лорена йому подобається. Може, так і є?

— Він хоче видати її заміж? — спитав у мене Тео. Я кивнула головою. — Чому так швидко?

— Бо вона мала вийти заміж першою, — сказала я та закотила очі. — Це ж Лорена! Вона завжди має бути в усьому першою.

Я видихнула та зробила великий ковток пуншу. Вадим витер свій рот від пива та задумано подивився на мене.

— Я можу подати свою кандидатуру на нареченого? — цілком серйозно спитав він.

Того разу вже я закашлялася. У мене аж сльози навернулися від кашлю, а Тео легко постукав мене по спині.

— Добре, — додав Вадим. — Твоя реакція відповіла на моє запитання.

— Я не знаю, кого зараз тато має на приміті, але це точно хтось особливий та благородного походження. Можливо, син якогось магната чи іншого багача, якого знайде мій улюблений татусь.

— Ну, чому у вашій сім'ї все вирішує батько? — хлопець скривився. — Вибач, Луїзо, але він у тебе занадто суворий. Я тремчу, як тільки він заходить в гараж.

Вадим показово здригнувся, і це змусило мене усміхнутися. Мені було дивно, що такий веселий Вадим товаришує з Тео, усмішку якого можна побачити лише в снах.

— Як ви подружилися? — спитала я, переводячи погляд з Вадима на Тео.

— О! Це була така весела історія. Шість років тому ми вперше стикнулися на гонці, — почав розповідати Вадим. — Я до цього не знав Тео, але чув про нього. І про його сім'ю, звісно ж. Хто не чув про батька Тео? Тоді усі лише й гуділи про перегони. Я одразу заклявся виграти у нашому заїзді. У ту ніч ми їхали так, наче були заклятими суперниками, хоча і вперше в житті бачили одне одного. Я так сильно хотів втерти носа зарозумілому синочку відомого гонщика, що на одному повороті підрізав його. Але вийшло так, що мій мотоцикл занесло і я не впорався з керуванням, злетів з траси. Я тоді страшенно розізлився. Ну, ми трохи посварилися після того, як Тео переміг. Це все переросло в бійку, і з того моменту ми ворогували кожного тижня.

— Цікаве у вас було знайомство, — сказала я. — А як так вийшло, що стали найкращими друзями?

— Нам довелося об'єднатися проти інших ворогів, — відповів Тео.

— Я втягнувся в чергову бійку на перегонах, а Тео — єдиний, хто заступився за мене та допоміг мені. Ох, і побили нас тоді.

— Мої ребра досі болять, коли я про це згадую, — пробурмотів Тео.

Його слова змусили мене тихо засміятися. Я помітила, що він те усміхнувся, глянувши в мій бік. Його погляд засоромив мене, і я легко затремтіла. Мабуть, Тео подумав, що я змерзла, бо обійняв мене однією рукою, щоб зігріти. Я була б останньою ідіоткою, якби відштовхнула його від себе в цей момент.

— І ще є одна цікава історія, — голосно сказав Вадим. — Це сталося три роки тому, коли ми з Тео пробралися на місце збору брухту, щоб знайти в старих побитих мотоцикла та автомобілях потрібні нам запчастини.

— Боже, ви рилися в смітнику! — скрикнула я та скривилася.

— Але нас спіймали, — продовжив Вадим. — Бачила б ти обличчя тата Тео, коли він приїхав нас забирати з відділку поліції.

— Уявляю.

Тео закотив очі, а я так сильно засміялася, що мало сльози не потекли по щоках. Я уявила, як тата хлопця, який у своєму гаражі тримає автомобілі за мільйони доларів, викликає поліція через те, що його син крав запчастини на смітнику.

— Що? — Тео намагався звучати обурливо, але йому теж було весело. Він потягнувся до іншої пляшки пива. — Ти знаєш, як важко знайти зараз запчастини до старих автомобілів чи мотоциклів? А ми з Вадимом тоді якраз розпочали свою справу з ремонтом раритету.

— Добре, — сказала я, все ще сміючись. — Вибач, але я не можу уявити тебе на смітнику.

— Це місце збору брухту. Там усе не так, як ти собі уявляєш.

— Бачила б ти, як він рився в тих шматках металу, — сказав Вадим.

Я зареготала ще сильніше. Довелося аж зігнутися, схопившись за живіт. Щоки боліли, і я глибоко вдихнула, щоб заспокоїтися. Наступним напоєм я для себе обрала таки гірке пиво. Вадим не вщухав і продовжував розповідати смішні історії їхній з Тео пригод. Я не пам'ятала, коли взагалі останній раз так сміялася.

Розмови хлопця затягнулися майже до середини ночі. Я вже встигла втомитися, тому просто-таки сперлася на Тео, обіймаючи руками його талію. Ноги боліли, бо туфлі хоч і не на високих підборах, але все ж не дуже зручні.

Коли усі почали розходитися, Тео потягнув мене на стоянку автомобілів. Додому ми їхали з його знайомим, який на відміну від нас, був тверезим. Дорогою мені захотілося спати, але як тільки хлопець висадив нас біля воріт і я вийшла на вулицю, сон наче рукою зняло.

Ми обоє йшли в бік дому похитуючись. Я ніколи не бачила Тео таким повільним, простим і звичайним. Не стрималася та засміялася, дивлячись на нього.

— Що? — спитав він насупившись.

— Ти п'яний.

— Ти теж п'яна, Барбі.

— Знаю, — я захихикала. — Ти такий смішний. Я не можу.

— Тебе цієї ночі, схоже, все веселить.

— Ох, чорт! — голосно скрикнула. — Я ж навіть не потанцювала.

— Ай-ай-ай, Луїзо де Квінсі, — пробурмотів Тео трохи нерозбірливо, — хіба тобі дозволено лаятися.

— А я вже не Де Квінсі, Тео. Ти забув?

— Точно...

Він ще щось бурмотів собі під ніс, але я ввірвалася в дім, як тільки відчинилися двері.

— Хто швидше до спальні! — закричала я та побігла в сторону сходів.

Я чула за своєю спиною швидкі та важкі кроки, Тео. Він почав перестрибувати через дві сходинки, щоб перегнати мене, але на останній раптом впав. Я засміялася, пробігла повз нього та першою потрапила до своєї спальній. Я навмисно залишила двері відчиненими, щоб Тео прийшов за мною. Він зайшов до спальні та сперся боком до стіни, склавши руки на грудях.

— Ура! — радісно закричала. — Я перемогла.

— Ну, молодець, — пробурмотів хлопець.

— Тепер можна танцювати.

Я закружляла, піднявши руки, а після цього витягнула з сумочки свій телефон. Ввімкнула клубну музику, поставила смартфон на тумбочку та вилізла на ліжко. Я почала стрибати, вимахуючи руками. Матрац прогинався піді мною, але мені було так весело, що усмішка не сходила з мого обличчя. Мабуть, алкоголь допоміг мені забути про все на світі. Я хотіла танцювати, веселитися, радіти.

— Скажи чесно, Тео, цей костюм справді відстійний? — спитала я, торкнувшись руками спідниці.

— Він жахливий, — відповів хлопець та скривився. — Зовсім не личить тобі.

— Думаю, — я потягнулася до
рукавів, — його потрібно зняти.

Я стягнула з себе жакет, все ще хитаючись в такт музиці, після чого кинула його на підлогу. Мені було жарко, тож я почала розстібати ґудзики на своїй блузці. Відкинувши голову, заплющила очі. Гучні баси відлунювалися в кожній клітинці мого тіла. Я навіть не помітила, як клубна музика змінилася на якийсь занадто сексуальний трек. Мені стало настільки гаряче, що я видихнула, розстібнула всі ґудзики й скинула з себе блузку, залишаючись у бюстгальтері та спідниці. Руками потягнулася вниз, щоб підтягнути свою спідницю вверх. Я розплющила очі та глянула на Тео, який стояв одразу ж біля мого ліжка. Коли він встиг підійти?

— Так краще? — пошепки спитала я.

Він повільно оглянув мене з ніг до голови голодним поглядом. Тео дивився так на мене тієї ночі, коли я підставила його, і тоді, коли ми поцілувалися у дворі виставки. Темні очі занадто довго блукали моїм тілом. Я напружилася, але продовжувала впевнено слідкувати за реакцією хлопця, намагаючись прочитати його емоції.

— Так набагато краще, Лу, — на видиху відповів він.

Я усміхнулася та простягнулася йому свою руку. Він збентежено подивився спочатку на неї, а потім у мої очі.

— Ходи до мене! — сказала я. — Будемо вдвох стрибати.

Тео все ж схопився за мою руку, і я потягнула його до себе. Матрац ще більше прогнувся під нами. Хлопець зупинився навпроти мене, і тепер ми трималися за обидві руки. Я почала стрибати, усміхаючись так широко, як тільки могла. Тео просто стояв на місці та дивився на мене таким дивним поглядом, якого я ніколи не отримувала від нього раніше.

— Ну ж бо, Тео! Пострибай зі мною.

— Востаннє я робив це в дитинстві, — сказав він скривившись. — І мамі це дуже не подобалося.

— Тут нема твоєї мами, — сказала я. — І мого батька теж нема. Лише ми вдвох. Це наш дім і наше ліжко. Ми можемо робити усе, що нам заманеться.

— Можемо, — погодився він.

Я усміхнулася ще ширше, коли Тео почав стрибати зі мною. Ми декілька разів мало не впали, і це змушувало нас обох сміятися. Він так міцно тримав мої руки, коли ми стрибали дивлячись одне на одного. Дихання стало важким, у грудях запекло, а ноги почали боліти. Я сповільнила свої стрибки, а коли Тео зупинився та відпустив мої долоні, дозволила собі закинути свої руки на його шию та застрибнути на нього, схрестивши ноги на його поясі. Він мало не впав зі мною на руках, від чого голосно засміявся. Цей глибокий сміх віддав тремтінням у моєму тілі. Я скрикнула, коли Тео раптом підстрибнув, і ми разом впали на ліжко. Мій сміх став ще гучнішим. Я глянула на Тео, що навис наді мною, так само широко усміхаючись. Здається, навіть його зазвичай темні очі були якимись світлішими. Я легко пробіглася пальцями по його шиї. Моє дихання було таким важким, що груди сильно здіймалися. Мій сміх стих, змінюючись на легке хвилювання від передчуття. Тео трохи нижче опустився на мене, не відриваючи погляду від моїх очей. Я лежала на спині, а мої ноги все ще обіймали його пояс. Він нахилився так близько до мене, що я заплющила очі та розімкнула губи в очікуванні поцілунку. Серце шалено билося в грудях, мало не вистрибуючи.

Я відчула щось вологе на своїй правій щоці та різко розплющила очі. Тео глянув на мене, хитро посміхнувшись.

— Ти полизав мою щоку? — розгублено спитала я.

— Твою родимку, — відповів він. — Я вже давно хотів це зробити.

— Ох, це...

— Тобі було неприємно?

— Ем, ні. Здається. Не знаю.

Я прикусила губу, соромлячись перед Тео. Він настільки шокував мене, що я навіть не зосередилася на своїх відчуттях.

— Ти можеш зробити це ще раз, — так тихо прошепотіла, ніби вагалася у своїх словах.

Тео декілька секунд уважно дивився на мене, а тоді грайливо підморгнув мені. Це допомогло мені розслабитися під ним. Я знову заплющила очі. Цього разу, коли язик Тео повільно обвів мою родимку, я відчула тепло десь внизу живота.

— Ох, — з вуст вирвався тихий стогін, — це було добре.

Його гарячий подих полоскотав мої губи, і вже наступної секунди вони палали від ніжного дотику. Я затремтіла, наче осінній листочок, що от-от впаде з дерева. Пальцями лагідно водила по його шиї та плечах, насолоджуючись відчуттям ніжної шкіри. Я розімкнула губи, дозволяючи йому поглибити поцілунок. Мені подобалося, коли він цілував мене так вимогливо та наполегливо. Я не втомлювалася відповідати йому. Коли наші губи рухалися в такт, а язики спліталися — це було справжнім блаженством. Я сильніше охопила ногами його пояс та застогнала йому в рот, бажаючи більшого. Його пальці блукали моїм тілом обережно, не зачіпаючи тих місць, які найбільше потребували його дотиків.

— Лу, — прошепотів Тео, відірвавшись від моїх губ. Він важко дихав через наші палкі поцілунки. — Ми обоє п'яні. Це неправильно.

— Знаю, — тихо сказала я. Наші погляди зустрілися. — Але це було приємно.

— Краще я піду до себе в кімнату.

Тео почав підійматися з мене, але я схопила його за руку зупиняючи. Він уважно глянув мені в очі, і я схвильовано видихнула.

— Залишся зі мною цієї ночі, — пошепки попросила. — Мені важко засинати одній, і тут так сильно холодно. Будь ласка, Тео. Лише одна ніч у твоїх обіймах — це все, чого я прошу в тебе.

Він мовчки вивчав моє обличчя. Я відчувала, якими червоними були мої щоки. Можливо, у цей момент я здалася йому слабкою, але я так сильно втомилася від самотніх ночей. Просто хотіла відчувати його поруч.

— Добре, — зрештою погодився він, що змусило мене усміхнутися.