Розділ 27

Луїза

— Ти прийшла одна, — сказав тато, зацікавлено схиливши голову вбік. — Думав, що твій чоловік теж вшанує нас своєю появою.

Я міцно стиснула пальцями краї спідниці світло-рожевого кольору. Для сімейної вечері з батьком я обрала скромний твідовий костюм, що складався зі спідниці та короткого жакета, а також шовкову білу блузку. Мій мозок намагався згенерувати якусь правдоподібну брехню, але єдине, що я змогла сказати:

— Тео дуже втомився після заїзду. Він багато готувався, нервував, тож вирішив відпочити вдома.

Я натягнуто усміхнулася, хоча й розуміла, що батько не зовсім повірив мені.

— Він молодець, — заговорила Лорена, дивлячись просто на мене. — Шкода, що я не змогла бути присутньою на сьогоднішньому заїзді. Дідусь доручив мені важливу справу, а ще вивчення китайської. Я зовсім не маю часу байдикувати. До речі, моя учителька казала, що у мене дуже хороші успіхи.

— Я і не сумнівався у тобі, люба, — сказав тато так, наче пишався нею.

— А ти, Луїзо, чим займаєшся? — Лорена елегантно склала руки на столі. — Далі продовжуєш бавитися в круту блогерку? Це настільки непотрібна справа. От серйозно! Коли весь світ намагається боротися зі злом у вигляді соцмереж, ти не просто є прихильницею інтернету, а ще заманюєш туди підлітків. Яка у тебе вікова категорія серед твоїх фоловерів?

— Яке це має значення? — обурилася я.

Лорена зітхнула на невдоволено похитала головою. Вона розчаровано стиснула губи та глянула на мене так, наче я була не гідною навіть її погляду.

— Луїзо, ти справді не розумієш? Підлітки замість того, щоб вчитися, розвиватися та дізнаватися важливу інформацію про наш світ, дивляться відео з твоїми макіяжами. Кому вони взагалі потрібні?

— Лорена має рацію, — підтримав сестру тато. Це було так очікувано, що аж гидко. — Тобі час зайнятися чимось серйозним. З твого блогу нема ніякої користі.

— Я ще навчаюся в університеті, якщо ти раптом забув, — тихо буркнула.

— Але через заміжжя ти перевелася на індивідуальне навчання. Ти навіть іспити складатимеш дистанційно. До речі, я прийняв рішення, що Лорена так само тепер буде на індивідуальному.

— Що? — здивувалася я, глянувши на сестру, яка дивно посміхалася мені. — Ти не повернешся до Лондона?

— Ні, — відповіла сестра. — Я залишаюся тут.

— І я вже почав пошуки нареченого для Лорени, — додав батько.

Від шоку я відкрила рота, а моя рука зависла у повітрі, тримаючи виделку.

— Не зрозуміла. Якого нареченого?

— Сподіваюся кращого, аніж у тебе, — буркнув тато. — Ти дуже підставила нас, Луїзо, похитнула наш статус. Усі були здивовані, що ти так раптово вийшла заміж. Пліткують, що ти завагітніла, тому це одруження відбулося так швидко. Ми порушили правила, адже першою повинна була вийти заміж Лорена.

Я втомлено заплющила очі. Господи, як же мене дістали ці всі правила, цей будинок, ці люди! І цей костюм, що на мені, страшенно дратує.

— І я подумав, що непогано було б, якби до початку зими Лорена також вийшла заміж. У мене вже є декілька непоганих варіантів. Я думаю, що це буде вигідний союз для обох сторін.

Я глянула на Лорену, яка, здається, не поділяла ентузіазму батька. Її погляд у мій бік був чомусь сердитим, хоча вона й намагалася мило усміхатися.

— Але повернемося до розмови про тебе, — продовжив тато, перевіривши погляд на мене. — Мені не подобається, що ти зовсім до нас не навідуєшся. А якщо хтось помітить це?

— Хто може помітити, тату? Цей будинок з усіх сторін загороджений триметровим парканом. І яке це має значення? Я уже заміжня дівчина та й живу окремо від вас.

— Ви з Тео інколи повинні приходити до нас на вечерю. Це не обговорюється. Тепер щодо твоєї діяльності. Дружина одного мого хорошого друга займається організацією свят. Я подумав, що було б непогано співпрацювати з нею. Вийде дуже хороша спільна справа. Ти як думаєш?

— До чого тут я? — спитала насупившись.

— Допомагатимеш їй, — відповів тато. — Будеш виконувати усі її доручення. Можливо, нарешті станеш самостійною.

— Яка ще організація свят? Мені це не подобається. Он! Нехай твоя улюблена донечка цим займається.

— А ти, як завжди, нічого не робитимеш, — огризнулася Лорена. — Це у твоєму стилі, Луїзо. Займаєшся якоюсь дурнею, і думаєш, що ми будемо підтримувати тебе? Ось! — Сестра витягнула свій телефон та почала в ньому щось шукати. — Ось в якому вигляді Луїза знімає свої відео. Ти глянь на це, тату! І ще обов'язково прочитай коментарі. Бачиш, що пишуть про твою хорошу донечку, називають такими словами, що у мене язик не повертається сказати це.

Я почула свій голос, що залунав з телефону Лорени. Це було відео, яке я зняла лише вчора вранці. Окрім макіяжу, я ще знімала те, як вдягалася на шопінг з Дотті.

— Ось тут! — Лорена клацнула по екрану, і мій голос затих. Сестра невдоволено подивилася на мене. — Просто найкраще, що ти могла показати людям. Не розумію, як це відео не заблокували? Треба поскаржитися. Бачиш, що ти робиш, Луїзо?

Тато повернув екран в мій бік, і я завмерла. На одну коротку секунду, коли я вдягала футболку, завиднівся мій червоний бюстгальтер. Я навіть не помітила цього, коли монтувала відео. Це була всього секунда, і мене шокував той факт, що Лорена спіймала цю мить.

— Ти соромиш нас, — продовжила сестра, — ім'я свого батька та своєї матері.

— Стули нарешті свій рот, Лорено! — закричала я та різко піднялася. — Мене це, бляха, вже дістало! Ви обоє дістали. Може, годі? Перестаньте втручатися в моє життя! Я намагалася, — прошепотіла я, глянувши на тата — Справді намагалася бути хорошою донькою для тебе, але ти ніколи не помічав мене. Завжди існувала лише Лорена. Вона розумна, скромна, ніжна, милосердна — просто сама чарівність. І тут я — одне суцільне розчарування. Ви завжди це робите. Постійно дивитеся на мене так, наче я — ніщо, сміття під вашими ногами. Я втомилася від вас, зрозуміло? Від того, що ти, тату, забороняєш мені вдягатися так, як я цього хочу. Від того, що ти завжди порівнюєш мене з Лореною, змушуєш почуватися гіршою. А ти, люба сестричко, змирися нарешті з тим, що Тео одружений зі мною! Думаєш, я не знаю, що він подобається тобі? Та ти, бляха, сохнеш за ним, Лорено. Але він мій. Мій, чуєш? Тому перестань чіплятися до мого чоловіка та наговорювати йому на мене.

— У чому ти звинувачуєш свою сестру? — гаркнув тато, гримнувши кулаком по столу. — Що ти собі дозволяєш, Луїзо-Карлотто? Не смій! Не смій говорити таким тоном зі мною та своєю старшою сестрою, чуєш?

— І знову ти захищаєш її, — я не стримала свого сміху. — І знову Лорена у нас хороша принцеса, а я погана зла відьма. Чому ти не бачиш? Чому не помічаєш, яка вона насправді?

— Перестань! — крізь зуби сказав батько. — Май повагу до своєї сім'ї.

— До сім'ї, яка ніколи не поважала мене? — закричала я, відчуваючи сльози в очах. — До людей, які постійно ображали та принижували мене! Я ні краплинки любові не відчула від вас. То чи сім'я ви мені насправді?

— Ти вже зовсім сказилася, — буркнула Лорена.

Я розчаровано похитала головою. Вперше в житті дозволила собі заперечити батькові, розповісти про свої переживання, показати себе справжню, але він тепер ще з більшою ненавистю дивився на мене.

— Вистачить з мене цього цирку. Іди додому, Луїзо. Поговоримо, коли ти будеш в кращому настрої.

— Якщо я захочу говорити з тобою.

Я пройшла повз нього та зупинилася біля Лорени. Вона намагалася триматися стійко, але я бачила, що сестра була здивованою та розгубленою. Лорена очікувала, що я прогнуся під неї, але точно не думала, що мені вистачить гордості дати відсіч.

— Ти питала, чим я займаюся, — максимально спокійно заговорила. — Уранці я знімаю відео для блогу, а вночі втішаю в ліжку свого чоловіка. Ох, Тео дуже хороший у цьому! Він мене так сильно кохає. Кохає, чуєш? — Я тикнула пальцем їй в груди, не відриваючи погляду від її зелених очей, що розширилися від здивування. — Він обрав мене, а не тебе. Він кохає мене, а не тебе. І йому потрібна я, але зовсім не ти. Зрозуміла?

Вона мовчала, а мені ні на мить не хотілося залишатися в цьому домі, тому я поспішила до виходу. Як тільки опинилася на вулиці, далеко за воротами, дозволила сльозам покотитися по щоках. І що тепер буде? Я чіплялася за свою сім'ю, але і її в мене вже нема. Я була самотньою, нікому не потрібною. Так впевнено говорила про закоханість Тео, що сама мало не повірила у свою брехню. Я хотіла зробити боляче Лорені, але в кінцевому результаті мені було боляче не менше. Мене ніколи ніхто не любив і не любить.

Я глянула на небо, зупинивши погляд на одній зірочці, що яскраво світила. Мама? Вона єдина ставилася до мене добре та хоч трішки любила. Мені бракувало її. Можливо, я була б зараз іншою, якби вона не померла три роки тому. Сльози з новою силою покотилися по щоках. Я сумувала за нею.

— Бачиш, кому ти мене залишила? — прошепотіла я в небо. — Може, забереш до себе? У тебе ж там добре, правда? Я впевнена, що добре. Мабуть, там усі люблять одне одного. Цікаво, як це — коли тебе люблять по-справжньому? Мене любила тільки ти, але тебе нема і я... Мамо, я така самотня...

Мою розмову з мамою перервало сповіщення про вхідне повідомлення. Я витягнула з сумочки мобільний телефон та помітила, що воно було від Яни. Вона надіслала мені відео з вечірки з закликом приєднатися до неї. Я не хотіла бачити ті всі радісні пики. Мені кортіло сховатися у своїй ванній кімнаті та нарешті дати волю сльозам. Я глибоко вдихнула й витерла долонею свої мокрі щоки. Цікаво, що робить Тео? Можливо, послухався мене та знайшов собі дівчинку на ніч. Я міцно стиснула губи, адже одна лише думка про це дратувала мене. Мені хотілося добити себе, завдати собі ще більшого болю. Може, якщо я побачу його з іншою, то зможу розлюбити?

Вагаючись, але все ж замовила собі таксі. У мене не було з собою косметики, тож я похапцем витерла розмазану туш. Автомобіль приїхав швидко, тож вже через тридцять хвилин я була на автодромі. Трохи нервувала, адже не знала, що очікувати від цієї ночі. Не здивуюся, якщо Тео знову поведеться зі мною як придурок та прожене мене. Я поправила на собі спідницю та жакет і попрямувала на звук музики. Мій твідовий костюм та ці вишукані блискучі туфельки на невисоких підборах зовсім не личили для такої вечірки, але мені було байдуже. Я просто хотіла забутися.

Музика стала гучнішою, і я пробралася крізь натовп до місця, що слугувало танцювальним майданчиком.

— Ти прийшла! — раптом скрикнула Яна. Вона підбігла до мене та кинулася мені на шию. — Я дуже рада тебе бачити. Тут так весело, Луїзо! Танці, випивка, гарячі гонщики... М-м-м.

— Ти вже п'яна? — я тихо засміялася, глянувши в її очі.

Вона трішки відсторонилася, похитуючись під музику. Дівчина надпила пива з пляшки, яку тримала у своїй руці. Вона раптом насупилася, розглядаючи мене в повний зріст.

— Що це на тобі, Лу? Схожий костюмчик був у моєї покійної бабусі.

Вона скривилася, і я цілком поділяла її реакцію на мій костюм. Коли навколо усі дівчата напоказ виставляли свої напівголі тіла, я прийшла на вечірку в стилі пенсіонерки.

— А де Тео? — спитала я, озираючись навколо.

— Десь там! — Яна махнула рукою в сторону траси.

— Добре. Я тоді піду пошукаю його.

Я поспішила в той бік, пробираючись через людей, що танцювали. Їх було так багато, що я могла б з легкістю загубитися. Навіть на тих вечірках, що після величних перегонів, натовп був значно меншим.

Якось мені все ж вдалося пролізти крізь танцювальний майданчик. Ближче до траси я побачила компанію хлопців, що голосно обговорювали щось та гучно сміялися. Я одразу ж впізнала світлі кучері Вадима. Тео точно мав бути там, або ж десь сховався з якоюсь дівчиною. Я відчула дурне хвилювання у грудях, що змусило моє серце забитися швидше. Я справді боялася, що побачу його з іншою. Відчуття полегшення з'явилося у ту саму мить, коли я побачила Тео. Він стояв одразу ж за Вадимом, тому я спочатку не помітила його.

У глибині душі я справді раділа, що він не був з іншою дівчиною, але водночас мені було сумно бачити його таким щасливим без мене. Тео мав такий легкий невимушений вигляд у компанії цих хлопців. Він усміхався, розповідав щось, пив пиво. Я деякий час спостерігала за ним, стоячи неподалік. Так міцно стиснула ремінці своєї сумочки, що аж пальці заболіли. Вкотре захотілося плакати. На очі навернулися сльози, тож я опустила голову вниз. Вони усі щасливі тоді, коли мене нема поруч. Мабуть, проблема таки в мені. Я видихнула та знову глянула на Тео. Ще хоч на секунду хотіла побачити його таким, аніж піду звідси. Напевно, це було помилкою, бо він раптом озирнувся на мене. Все! Я знову зруйнувала йому настрій. Тепер Тео не буде таким щасливим, як тоді, коли не помітив мене.

Я хотіла втекти, але мої ноги наче приросли до асфальту. Тео залишив пляшку з пивом на столику та попрямував у мою сторону. Його насуплений вираз обличчя змусив мене гірко посміхнутися.

— Луїзо, що ти тут робиш? — спитав він, коли підійшов упритул до мене.

— Не хвилюйся, — тихо відповіла я. — Якраз збиралася піти геть.

Я не могла витримувати його пильний погляд, тому відвернула голову вбік. Чомусь затремтіла, хоча на вулиці зовсім не було холодно.

— Щось сталося?

— Ні. Все добре. Просто було нудно вдома.

— Годі! — крикнув він. — Перестань обманювати, Луїзо. Я ситий по горло твоєю брехнею. У тебе туш розмазана по усіх щоках. Очевидно, що ти плакала. Якщо вже прийшла сюди, то розповідай, що сталося.

— Нема чого розповідати! — огризнулася я. — Краще б взагалі не приходила.

Губи затремтіли, а з очей покотилися сльози. Я обернулася спиною до Тео та схлипнула. Понурила голову, обійнявши себе руками. Тіло здригалося від ридань, але я просто не могла заспокоїтися.

— Лу, — лагідно звернувся Тео одразу ж за моєю спиною, — що з тобою?

— Я втомилася, — тихо зізналася. — Так сильно втомилася від своєї самотності. Мене ніхто не любить, і я нікому не потрібна. Усі ображають, принижують, ненавидять. Тато, сестра, ти... Я хочу до мами. Лише вона любила мене.

— Вона померла, — голос Тео був таким тихим.

— Я знаю. Але хіба це має значення? Якщо... — Я глибоко вдихнула, намагаючись зменшити тремтіння свого голосу. — Якщо я зникну, то всім буде байдуже. Без мене усім буде краще, правда? І тобі теж. Ти нарешті позбудешся своєї надокучливої Барбі.

— Обернися до мене, — наказав він суворим тоном.

Я похитала головою заперечуючи, але він різко схопив мене за руку та розвернув до себе. Я вдарилася об його груди, але не відступила, коли він дивився на мене зверху-вниз своїм твердим поглядом.

— Щоб я більше цього не чув, зрозуміла? Ти зараз же викидаєш ці дурниці зі своєї голови й ніколи не повертається до них.

— Ніби тобі не байдуже, — фиркнула я.

— Не байдуже! — голосно сказав він, виділяючи кожне слово. — Мені не байдуже на тебе, чуєш?

— Я не вірю тобі, Тео. Ти ненавидиш мене.

— Можливо. Але це не означає, що я...

Він замовк, розглядаючи моє обличчя. Я з очікуванням дивилася йому в очі, а моє серце перестало битися в передчутті відповіді.

— Що? — пошепки спитала.

— Це не означає, що я не думаю про тебе. Ходи сюди! — Тео раптом пригорнув мене у свої міцні обійми.

Я ахнула від несподіванки. Тепло й твердість його тіла зігріли мене та заспокоїли. Гаряче дихання з легким запахом алкоголю залоскотало мені вухо.

— Тео...

— Я думаю про тебе частіше, аніж мені б хотілося цього, — прошепотів він. — І мене це так сильно дратує, що я злюся кожного разу, коли бачу тебе. Ти постійно в моїй голові, Барбі. Це божевілля, правда?

— Мені не подобається твоє ставлення до мене, — сказала я.

— Що ти хочеш, Лу?

— Щоб ти був зі мною нормальним.

— Я постараюся.

Його слова не плекали великих надій, але я повірила йому. Сильніше притулилася до нього, обіймаючи обома руками. Я легко поклала голову на його плече та заплющила очі. Здається, Тео досить багато випив, але я була занадто слабкою перед ним. Настільки, що насолоджувалася моментом з ним розуміючи, що завтра все може бути по-іншому. У нас є тільки ця коротка ніч, щоб бути справжніми.