Розділ 26

Тео

— Вітаю! — Тато поплескав мене по плечі та легко обійняв однією рукою. Я щиро усміхнувся йому. — Ти чудово показав себе та заслужив перемогу в сьогоднішньому заїзді.

Я кивнув головою, приймаючи привітання. Почути такі слова від батька — справжня рідкість, але я бачив, що він щиро радів моїй перемозі в першому етапі. Оглянувшись назад, я помітив Марка, що роздратовано прямував до своєї команди. Він мав такий вигляд, наче готовий був вбити усіх. Круто я його вламав на останніх п'яти колах. Він уже думав, що перемога в нього в кишені, але вийшло не зовсім так. Доведеться йому сьогодні обмежитися другим місцем. Наші погляди зустрілися, і я подарував йому широку переможну усмішку. Так, поки завчасно радіти, адже попереду ще стільки етапів, але я хотів показати йому, що він ніколи не буде на моєму місці. Ні на чемпіонаті, ні на вуличних перегонах, ні з Луїзою. Не знаю чому, але мене страшенно роздратувало, коли я побачив їх вдвох. Вона так усміхалася поруч з ним. Це навіть, здається, було по-справжньому.

— Вітаю! — Вадим кинувся мені на шию. О Господи! Хоч би він не цілував мене знову. Тут ще й камери навколо. — Останнє коло — це було щось. Такої запеклої боротьби я вже давно не бачив. Ти круто обійшов його на повороті так, що йому довелося зійти з траси. Це було майстерно. Гордію Теодоровичу, ваш син став справжнім професіоналом!

— Рік тренувань дав свої результати, — сказав мій тато. — Задоволені усі. Навіть Ендрю.

Мені закортіло закотити очі від згадки імені мого спонсора. Я б не був переконаний у тому, що йому сподобався мій заїзд. Він постійно був незадоволений.

— Сьогодні відсвяткуємо, — Вадим підморгнув мені. — Обожнюю вечірки після заїздів. О, а з ким це Луїза?

Я прослідкував за його поглядом та насупився, коли побачив Луїзу, що вела за руку якогось хлопчика. Іншою рукою вона тримала Дотті, а поруч з нею йшла незнайомка. Хто ці люди? Невже вона привела когось зі трибуни?Мабуть, я ще ніколи не був таким розгубленим. Луїза зупинилася навпроти мене та широко усміхнулася, виблискуючи своїми білими зубами.

— Це Сашко! — сказала вона, кинувши головою в сторону хлопчика. — Твій фанат.

— Мій хто? — тихо перепитав я.

— Фанат, — повторила Луїза. — Він хоче привітати тебе з перемогою в першому етапі та отримати від тебе автограф.

Я опустив погляд на маленького хлопчика, що дивився на мене великими зеленими очима. Мій фанат. Це мене чомусь розвеселило. Я помітив у нього на голові кепку червоних відтінків, як і мій костюм, а також номер "03".

— О, і ще дозволь йому подивитися на твій мотоцикл, — продовжила Луїза. — Він би хотів сфотографуватися біля нього.

— Луїзо, — тихо звернувся я, адже біля нас все ще стояв той Сашко та якась дівчина. — Ти ж розумієш, що...

— Будь ласка, — вона перервала мене та потягнулася до мого вуха. — Не поводься, як придурок, Тео. Допоможи здійснити мрію Сашка. Я не прошу від тебе багато.

Мені це не дуже сподобалося. Ще бракувало, щоб Луїза після кожного заїзду приводила до мене якихось фанатів.

— Після пресконференції повинна відбутися автограф-сесія, — сказав я.

— Ох, ми не зможемо так довго чекати, — вперше заговорила брюнетка. — Я ледве вмовила лікарів відпустити Сашка на перегони. І на нас ще чекає приймання ліків за розкладом.

Я насупився ще більше. Яких лікарів? Господи, хто ці люди і як взагалі Луїза з ними зв'язалася?

— Добре, — зрештою погодився я. — Часу обмаль, але я встигну показати тобі мотоцикл.

Я кивнув хлопчикові, щоб той йшов за мною до гаража. Він трохи невпевнено прямував, тримаючи в руках якусь листівку.

— Ось! Мій мотоцикл.

— Ух ти! — вражено скрикнув Сашко. — Він такий крутий. Я... Я думав, що мотоцикл не такий великий.

— На відео вони завжди здаються меншими, — сказав я, схрестивши руки на грудях. — Можеш підійти ближче до мотоцикла, якщо хочеш.

— А можна я торкнуся до нього?

Хлопчик з такою надією подивився на мене, що мені нічого не залишалося, як кивнути. Він побіг до мотоцикла, підстрибуючи. Сашко обережно провів рукою по сідлі, бічній стороні та ручках. Його маленькі долоньки вивчали кожен сантиметр мотоцикла.

— Залазь! — сказав я.

Він здивовано глянув на мене та пошепки спитав:

— На мотоцикл?

— Угу. Я допоможу тобі.

Він був ще занадто маленьким, щоб сісти на мотоцикл самостійно. Я схопив його під пахвами та підняв. Коли посадив хлопчика на сідло він передав мені невеликий клаптик паперу. Це була листівка-анонс про початок перегонів, які роздавали на вулицях.

— Хочеш, щоб я залишив тут свій автограф? — спитав я.

Сашко закивав головою. Я легко усміхнуся йому, випрямився та підійшов до стола в пошуках ручки.

— Як гарно! — в гаражі почувся голос Луїзи. — Сашку, тобі дуже личить сидіти за кермом мотоцикла. Я сфотографую тебе, гаразд?

Вона відпустила Дотті та витягнула свій телефон. Луїза почала клацати фотографії одна за одною, кружляючи навколо Сашка. Той широко усміхався, схопившись своїми маленькими долонями за ручки автомобіля.

— А тепер з песиком! — Луїза посадила спереду хлопчика Дотті. — Тео, ходи сюди! Я ще з тобою зроблю фотографії.

— Зараз підійду, — сказав я, бо розумів, що вона не відчепиться від мене.

Та й чомусь не хотілося засмучувати Сашка. Він мав такий щасливий вигляд на цьому мотоциклі. Я швидко нашкрябав свій підпис на листівці та передав його брюнетці, що стояла неподалік. Вона ніяково усміхнулася мені, але це було швидше з ввічливості.

— Ну ж бо, Тео! — нетерпляче буркнула Луїза. — Ходи сюди.

Я видихнув та підійшов до мотоцикла. Вона зробила декілька фотографій Сашка зі мною, а потім поруч ще стояла Ліля — так було звати брюнетку.

— Нам час уже йти, — сказала вона усміхнувшись. — Дякую вам, Луїзо і Тео. Для Сашка це була мрія. Завдяки вам вона здійснилася.

Ліля допомогла хлопчику злізти з мотоцикла, і я помітив з яким сумом той дивився на нього. Йому точно хотілося ще трохи посидіти на мотоциклі. Можливо, навіть покататися.

— А куди вам надіслати фотографії? — Луїза попрямувала до Лілі.

Поки вони обмінювалися номерами телефонів, хлопчик глянув на мене. Він широко усміхнувся мені та помахав рукою на прощання. Я зробив те саме. Мене ніколи не приваблювала популярність, публічне життя та наявність прихильників, але чомусь на мить мені захотілося зробити щось приємне для Сашка. Окрім мене на цьому мотоциклі ніхто не сидів. І ще Луїза, яка минулого року нахабно всілася на нього без дозволу.

— Ти молодець, — сказала вона, коли підійшла до мене. Луїза поклала свої руки на мої плечі. — Я рада, що ти був таким прихильним з Сашком і навіть дозволив йому посидіти на твоєму мотоциклі. Бачиш, інколи ти можеш бути нормальним.

— І де він? — почувся напрочуд радісний голос Ендрю. — А, ось!

Він поспішив до мене. Луїза тієї ж миті відсторонилася. Я помітив, як вона швидко стягнула свою футболку та короткі шорти, ніби це допомогло б їм стати довшими.

— Молодець, — Ендрю раптом обійняв мене. — Це був дуже хороший заїзд. Ти проявив себе як природжений лідер. Усі лише й говорять про тебе й те, як впевнено і легко ти здобув сьогодні перемогу.

Я натягнуто усміхнувся, бо мені не зовсім хотілося розмовляти з цим чоловіком. Він так сильно дратував мене, і я не міг дочекатися, коли наш контракт закінчиться.

— Дякую, — тихо мовив я. — Радий, що не розчарував вас.

— Сподіваюся, що наступні етапи ти пройдеш ще краще.

— Навіть не сумнівайтеся.

— Луїзо, — Ендрю звернувся до своєї доньки, — ми уже так давно не бачилися. Ти зовсім до нас не заходиш. Може, повечеряємо сьогодні разом?

— Сьогодні? — перепитала вона, здивовано піднявши обидві брови.

— Так! Заодно відсвяткуємо перемогу Тео в першому етапі. Ну що, прийдете на вечерю?

— Д-добре, — погодилася Луїза, усміхнувшись мало не до вух. — Звісно, ми з Тео прийдемо. Хіба можемо відмовитися? Ми лише раді відсвяткувати такий здобуток Тео разом зі сім'єю.

Мене ледь не знудило від її солодкого голосу. Поки вона щебетала зі своїм батьком, я сердито дивився на неї, схрестивши руки на грудях.

— Чудово! Я повідомлю Лорені, що ви прийдете.

Ендрю поспішив до виходу з гаража, і усмішка на обличчі Луїзи одразу ж зникла. Вона видихнула й помітно розслабилася.

— Навчися говорити за себе, — невдоволено буркнув я впритул до неї.

— Тео, ну не злися! Я не могла йому відмовити.

— Серйозно? Через тебе мені тепер доведеться замість вечірки перебувати в лицемірній компанії твоєї сім'ї. Просто ідеальне святкування перемоги!

Луїза втомлено зітхнула та потерла долонею своє чоло.

— Думаєш, мені дуже хочеться вечеряти з ними? — спитала вона, глянувши мені в очі.

— Ти мала відмовитися, а не танцювати біля свого татуся, вдаючи хорошу донечку.

Дівчина ледь здригнулася, понуривши голову. Вона стиснула губи в пряму лінію і приречено знизала плечима.

— Я не могла, — прошепотіла Луїза.

Я уважно дивився на неї, і мій погляд змусив її підняти голову. У блакитних очах так і читався смуток і жаль, але тепер я не був певен у правдивості її емоцій. Вона була до біса хорошою в маніпуляціях та брехні.

— І тільки я почав вірити, що ти можеш бути іншою, — мій погляд не відривався від її очей, — як ти знову все зруйнувала. Як можна тобі довіряти, Луїзо? Ти неможлива.

— Годі! — закричала вона та відштовхнула мене від себе. — Ти не розумієш, так? Ти нічого не розумієш, чорт забирай! І ти нічого не знаєш про мене. Ти навіть не дозволяєш мені відкритися тобі по-справжньому. І тільки я повірила, що ти можеш бути зі мною нормальним, як ти вкотре починаєш плюватися своїми образливими словами у мою сторону. Чим я це заслужила, а? Спочатку ти говориш, що ніколи не торкнешся мене, а потім цілуєш та проявляєш ревнощі. І тепер ми знову повернулися до того, що ти ненавидиш мене. Круто, еге ж! Я не змушую тебе йти зі мною на вечерю до мого батька. Краще йди до біса, Тео. Я не хочу тебе більше сьогодні бачити.

— Це взаємно, Луїзо, — проричав їй в обличчя. — Мене вже нудить від тебе і твого довбаного рожевого кольору.

Вона затремтіла від мого тону, але все ще продовжувала гордо і впевнено дивитися мені в очі. Мене справді дратував рожевий. Особливо той, що виблискував на її губах.

— Добре, — спокійно сказала вона з максимальною байдужістю. — Я не буду більше бігати за тобою. Мені набридло. Можеш веселитися, розважатися та святкувати свою перемогу хоч усю ніч, але без мене.

— Це буде тільки за радість. Зроби мені милість, Барбі, потіш своєю відсутністю.

— Звісно. Це буде мій подарунок. — Луїза розчаровано похитала головою. — Ти такий придурок.

— Я ж казав, що ти ще пошкодуєш через те, що змусила мене одружитися з тобою.

Вона декілька секунд уважно дивилася на мене своїм сердитим поглядом. Потім Луїза випрямилася, відкинула своє волосся з плечей та впевнено пройшла повз мене, залишаючи за собою солодкий аромат цукрової вати.

— О, і ще одне! — Луїза зупинилася біля виходу з гаража та оглянулася на мене. — Можеш знайти собі дівчинку на ніч, до якої тобі буде не гидко торкатися. Хоча це, мабуть, лише я огидна тобі. Але не хвилюйся, Тео, мені не потрібні твої дотики. Прибережи їх для іншої ідіотки. А я знайду того, хто нарешті почне мене цінувати.

Вона просто-таки вибігла з гаража та поспішила геть. Мені мало б бути байдуже на її слова, але чомусь вони мене зачепили. Звісно ж вона знайде. Он Марко як бігає за нею! Луїза, певно, тріумфує від його уваги.

— Що таке? — спитав я, коли помітив, що Дотті відвернувся від мене. — Серйозно? Ти на її боці, Дотті? Вона кинула тебе та втекла!

Він глянув на мене з таким презирством, що я аж здригнувся. Я підійшов до нього та присів поруч. Легенько провів рукою по його шерсті.

— Гей, чого ти? — тихо мовив я. — Не відвертайся від мене. Гаразд, визнаю, я погарячкував. Усе! Ти радий?

Така байдужа реакція песика змусила мене втомлено видихнути.

— Ти, як і всі інші, повівся на чари Луїзи, — невдоволено сказав. — Як їй вдалося намовити тебе проти мене? Не розумію.