Розділ 23

Тео

Я зробив це... Поцілував Луїзу по-справжньому, глибоко. Вона тремтіла в моїх обіймах, але так відчайдушно відповідала мені. Це було трохи невміло та не зовсім обережно. Луїза своїми пальцями легко водила по моїй шиї, а її губи рухалися в такт з моїми. Вона дозволила мені поглибити поцілунок. На її язику все ще залишилися нотки коньяку, який вона, ймовірно, пила. Я підняв одну руку та занурив її у волосся дівчини. Воно виявилося таке приємне та гладке на дотик, що я насолоджувався цим не менше, ніж її губами. Луїза не тільки пахла солодко, вона і на смак була такою. Наче вата — повітряна, легка, до нудоти солодка, але до біса смачна. Її хотілося куштувати, не зупиняючись. Вона опустила свої руки та міцно вчепилася ними за мою сорочку. Луїза злегка похитнулася на своїх підборах. Їй пощастило, що моя рука обіймала її за талію.

— Тео, — прошепотіла дівчина. Вона ледь прикусила мою нижню губу. — Мені так подобається цілуватися з тобою. Ти занадто хороший у цьому.

— У тебе теж непогано виходить, — сказав я, не стримуючи своєї усмішки. — Ти на смак як солодка вата.

— І я впевнена, що ти ненавидиш її.

— Ненавиджу. Дуже сильно ненавиджу.

Охопивши обличчя Луїзи руками, я знову поцілував її пухкі губи. Боже, я не міг відірватися. Як і тієї ночі. Це точно була вона. Варто було знову скуштувати її, як я згадав усе, що відчув тоді. Великий палець моєї лівої руки торкнувся її родимки на щоці. Невеличкий горбочок, який так приємно відчувався на дотик. Мені хотілося поцілувати родимку Луїзи, обвести її язиком. Але як наважитися? Я й так уже начхав на всі свої принципи, коли поцілував її так.

З вуст дівчини вирвався стогін, і вона ще більше відкрила рота для мене. Поцілунок вийшов максимально глибоким. Я ніколи не був прихильником такого, але з нею це відчувалося занадто добре. Декілька крапель впало мені на голову, і з кожною хвилиною їх більшало. Я не одразу зрозумів, що почався дощ. Дідько! Мені так не хотілося, щоб цей поцілунок закінчувався. Я не встиг насолодитися солодкою ватою. Можливо, мені хотілося наїстися її так, щоб аж знудило. Може, тоді я б не зміг більше навіть дивитися на губи Луїзи?

— Ох! — скрикнула вона, відсторонившись від мене. — Дощ падає!

Луїза забрала свої руки та обійняла себе ними. Вона важко дихала, а її груди сильно здіймалися. Дощ не вщухав, і з кожною секундою ставав сильнішим. Дівчина затремтіла та примружила очі через те, що краплі стікали з її волосся на обличчя. Я швидко почав знімати свій піджак та підняв його над головою Луїзи.

— Побігли до автомобіля! — сказав я.

Вона кивнула, і ми поспішили до виходу. Луїза притиснулася до мене, ховаючись від дощу. Дівчина спотикалася на своїх підборах. Мабуть, вона дійсно багато випила. Може, і не пам'ятатиме на ранок нічого. Я навіть не знав, як буде краще для мене. Хотілося б, щоб вона забула про цю крихку мить моєї слабкості, але водночас я хотів більшого з нею. Чорт! Чорт! Чорт! У який момент я втратив контроль? Коли побачив її з іншим? Я втомлено видихнув і міцно стиснув зуби. Треба нарешті розібратися в собі.

Я відчинив дверцята автомобіля для Луїзи та допоміг їй сісти, накинувши свій піджак на її плечі. Швидко обійшов авто та сів за кермо. Дівчина тремтіла від холоду. Її нога виднілася з-під розрізу сукні, і я помітив, що шкіра Луїзи вкрилася сирітками. Вона обійняла себе руками, закутавшись сильніше в мій піджак. Хоча це було не найкраще рішення, адже він добряче промок. Я ввімкнув кондиціонер і направив гаряче повітря на Луїзу. Вона трохи понурила голову, соромлячись дивитися на мене.

Я мовчки завів двигун і виїхав зі стоянки. Згодом у салоні стало тепліше. Луїза зігнулася й зняла свої босоніжки. Вона підняла ноги та зручніше сіла на сидінні, спершись головою до вікна.

Я зосередився на дорозі, намагаючись не згадувати те, що сталося у дворі палацу. В мене навіть у думках не було того, щоб поцілувати її сьогодні. Взагалі коли-небудь! Але я зробив це. Сам. Перший.
Це поразка у чистому вигляді, Тео...

Вже на півдорозі додому Луїза заснула. В салоні було чутне лише її тихе сопіння, але цей звук не дратував мене. Я був напрочуд спокійним. Довгий час перебував у своїх думках, і коли заїхав у гараж біля нашого дому, то глянув на Луїзу. Вона навіть не поворухнулася. Руками дівчина обіймала свої ноги, які були дивно зігнуті під нею. Як вона взагалі заснула в такій позі? Спочатку я хотів розбудити її, але вирішив, що краще не варто. Вона втомилася та ще й трохи випила.

Я вийшов з автомобіля й підійшов до дверцят з її сторони. Відчинивши їх, потягнувся руками до паска безпеки. Я відщепив його та, просунувши руки під дівчину, підняв її. Вона була такою легенькою й зручною.

Луїза заворушилася у моїх обіймах. Вона ледь розплющила очі, дивлячись на мене своїм затуманеним поглядом. Її брови зійшлися від явного нерозуміння.

— Все добре, Лу, — прошепотів я. — Я віднесу тебе до твоєї кімнати.

Вона розслабилася в моїх руках. Її голова лягла на мої груди. Луїза здалася мені такою слабкою в цей момент. Вона тулилася до мене, заплющивши очі, наче не хотіла, аби я коли-небудь відпускав її.

Я увійшов у дім та піднявся на другий поверх. Заніс Луїзу до її спальні й обережно поклав дівчину на ліжко. Вона розкинула руки над головою, як робила це в нашу шлюбну ніч. Я задивився на неї, милуючись її струнким тілом у цій вузькій чорній сукні. Як же їй красиво в ній. Вона зовсім не була сьогодні схожою на себе. Така інша, справжня.

— Лу, — тихо сказав, нахилившись до неї. — У тебе сукня мокра від дощу. Чуєш мене?

Вона щось замугикала. Я присів поруч з нею та ніжно торкнувся її шиї. Луїза раптом знітилися та тихо засміялася.

— Лоскотно, — пропищала дівчина. Вона розплющила очі, глянувши на мене. — Що таке, Тео?

— У тебе сукня мокра, — повторив я. — Перевдягнися в піжаму, бо ще застудишся.

Луїза важко видихнула і піднялася в сидяче положення. Здається, вона уже повністю прокинулася. Дівчина закинула руки за спину, намагаючись пальцями спіймати бігунок застібки на сукні. Їй це погано вдавалося, і вона щось бурмотіла собі під ніс.