Розділ 20

Тео

Після того, як Луїза замкнулася у ванній кімнаті, я зайшов у вільну гостьову спальню навпроти. З самого початку було очевидно, що ми не спатимемо в одній кімнаті. Я не знав, чого очікувала Луїза. Чесно кажучи, вона мене навіть здивувала, коли піддалася на мою провокацію. Думав, що вона одразу зрозуміє мій обман.

Я знервовано почав розстібати ґудзики на сорочці. Дідько! Перед очима досі була Луїза, що розслаблено лежала на ліжку в тій спокусливій мереживній білизні білого кольору. Вона була красивою, і за всім одягом ховалося не менш красиве тіло. Я шумно видихнув, намагаючись відігнати думки про неї. Швидко стягнув з себе сорочку та сів на підлогу, поруч з панорамним вікном. Спершись до стіни, я вперся руками в коліна та підняв погляд до стелі. Луїза плакала... По-справжньому. Це вперше я бачив її такою відкритою. Вона таким поглядом глянула на мене, коли усвідомила усе, що мені стало огидно від самого себе. Я принизив її, образив своїм вчинком і словами. Можливо, це було занадто жорстоко, але я хотів цього. Хотів, щоб вона нарешті зрозуміла, що у нас нічого не вийде. Їй не варто плекати марних надій на наш шлюб, і я втомився. Так сильно втомився від її нав'язливості, лицемірства та підступності.

Але я вже знав точно, що зламав її. Вона почне уникати мене, не говоритиме зі мною, ображатиметься. Це — саме те, чого я прагнув з самого початку. Здається, моя перемога була надто швидкою. Залишилося лише почекати до кінця чемпіонату, а тоді добитися розлучення. Може, Луїза справді знайде собі коханця та почне зраджувати мені? Я стиснув долоні в кулаки, бо ця думка чомусь була неприємною, хоча я і розумів, що факт зради може стати вагомою причиною для нашого розлучення. Але тоді мені будуть потрібні докази. Луїза не зробить цього. Вона занадто одержима мною, хоч і заперечувала це. Її слова про те, що вона використала мене звучали впевнено, і я навіть задумався про це. Та хіба таке може бути правдою? Від чого їй рятуватися? Від свого прекрасного життя у сімействі королівської родини? Багато дівчаток мріють про це. Їй неабияк пощастило, але Ендрю, схоже, занадто розпестив свою донечку.

Я сидів на підлозі аж доки не почало світати. Цікаво, чи вийде сьогодні зі своєї кімнати Луїза? Я був певен, що вона закриється в нашій спальні та найближчим часом не показуватиметься мені на очі. Їй соромно від того, якою я бачив її.

Я підвівся та попрямував до виходу з кімнати. Довгим коридором пройшовся майже в кінець, де була гостьова ванна кімната. У будинку було так тихо, що мені стало некомфортно. Я звик до Дотті, що постійно бігав за мною, за ранковим сміхом мами на кухні та тихим бурчанням тата. Звісно, я не збирався усе своє життя жити з батьками, але в цьому домі, з Луїзою... Можливо, саме її присутність робить моє проживання якимсь незрозуміло бентежним. Мені не хотілося думати про неї, хоча мозок сам повертав мене до того, що сталося вночі. Я міцно стиснув зуби з відкритим роздратуванням. Попри те, що мені зовсім не було жарко, я прийняв холодний, майже крижаний душ, щоб трохи освіжити думки. Я знав, що сьогодні не перетнуся зі своєю дружиною, тому дозволив собі розгулювати коридором в одному рушнику, замотаному на поясі. Поруч з дверима до її кімнати я зупинився, прислухаючись. Було так тихо, що у мене аж мороз пройшовся по спині. Я здригнувся, похитав головою та сховався у своїй кімнаті.

Я деякий час сидів у телефоні, переглядаючи дратівливі повідомлення з весільними фотографіями. Уся стрічка Інстаграму була в них. Навіть стаття вийшла про нас. Я кинув телефон на ліжко і підійшов до шафи, в якій декілька днів тому залишив свою валізу з речами. Господи, як же мені не хочеться жити в цьому домі! Він був схожий на довбаний величезний палац. Я краще б сховався в якійсь однокімнатній квартирі, де мене б ніхто не знайшов. Витягнувши з валізи джинси та футболку, я швидко вдягнувся.

Уже був пізній ранок, тож мені хотілося поснідати. Я вийшов з кімнати, тихо зачинивши за собою двері. Вистачило пройти декілька кроків до сходів, як я почув з першого поверху якийсь шум і сміх. Я насупився та завис на деякий час. Цей дзвінкий сміх я впізнав би з тисячі — Луїза.

Повільно спустився на кілька сходинок і зупинився. Повернувши голову на звук, побачив у вітальні Луїзу. Вона стояла навпроти вікна, тримаючи в руках якусь косметику. Я не одразу помітив біля вікна штатив з камерою. Мої брови злетіли вверх від розуміння. Луїза з самого ранку знімала відео у свій блог. Схоже, я помилився. Думав, що вона не висовуватиметься зі своєї кімнати через сором, а вона, бляха, усміхається на камеру. Мене це і здивувало, і водночас розізлило. Гадав, що переміг, але це поразка у чистому вигляді. Я примружив очі, розглядаючи її з ніг до голови. І хоч на ній не було рожевого, мені чомусь хотілося блювати. Увесь апетит зник, і з'явилося дике бажання забратися звідси геть. Я б зробив це, але Луїза оглянулася назад. Вона всього секунду дивилася на мене, а тоді знову глянула в камеру. Чорт! Це ж, мабуть, і мене видно на відео. Тепер я злився, що вітальня, коридор та кухня були схожими на студію та не перегороджувалися стінами.

Я роздратовано видихнув та швидко спустився сходами. Поспішно попрямував в сторону кухні, ігноруючи сміх Луїзи. Що ж такого веселого може бути в зніманні макіяжу, чорт забирай? Я ввімкнув чайник і витягнув з холодильника свіже молоко. Поставивши пакет на стіл, знову глянув на Луїзу. Вона підводила губи якимсь олівцем чи помадою. Мені хотілося, щоб перед моїми очима була величезна бетонна стіна, аби я навіть не бачив її. Така усміхнена та щаслива, наче нічого й не сталося цієї ночі. На мить я задумався, тримаючи в руках чисту чашку: може, вона сховалася у ванній кімнаті, щоб довести справу до кінця та задовольнити себе? Але ж вона начебто плакала. Невже знову прикидалася? Я мало не перекинув чашку з гарячою кавою від свого роздратування.

Я приготував для себе вівсяну кашу з сухофруктами, залив її молоком та сів за стіл, щоб поснідати. І знову Луїза була просто перед моїми очима. Вона стояла така красива в цій вузькій футболці блакитного кольору та коротких джинсових шортах. Дівчина помахала рукою й надіслала повітряний поцілунок на камеру. Після цього Луїза вимкнула камеру. Я опустив погляд у той момент, коли вона повернулася в мій бік. Дивлячись на неї з-під чола, помітив, що вона попрямувала на кухню. Луїза поставила ноутбук на стіл навпроти мене та відкрила його. Вона, повністю ігноруючи мене, підійшла до холодильника і витягнула звідти вишневий йогурт. Схопивши ложечку, дівчина сіла на стілець просто перед моїми очима. Вона почала щось клацати на своєму ноутбуці. Луїза елегантно зачерпнула ложечкою йогурт і всунула її у свій рот. Я не знав, що мене злило більше: її поведінка чи те, що я таки помилився щодо неї. Вона мала такий щасливий вигляд, наче її абсолютно не зачепило те, що я зробив вночі.

— Може, перестанеш вже витріщатися на мене? — сказала Луїза, глянувши з-під кришки ноутбука.

Її блакитні очі здавалися ще більшими та виразнішими від цих довгих стрілок і, здається, накладних вій. Вона знову всунула ложку до рота та наче навмисно почала облизувати її, не відриваючи від мене погляду.

— Тобі не личить цей макіяж, — пробурмотів я, колупаючись ложкою в тарілці з кашею. — Занадто яскравий.

— Добре, що мені начхати на твою думку, — Луїза нещиро усміхнулася. — Як спалося?

Я глянув на неї, піднявши одну брову. Мені було дивно, що вона поводилася так байдуже та незворушно. Навіть я відчував укол совісті за свій вчинок, а зараз мені здавалося, що цього було недостатньо. Вона була задоволена собою, як і завжди.

— Без тебе це було прекрасно, — відповів я. — Не думав, що побачу тебе тут з самого ранку.

— Розчарований? Мабуть, сподівався, що я замкнуся у своїй кімнаті та буду уникати тебе. Я могла б, але мені настільки байдуже, що я навіть не думаю про тебе.

— Навіщо тоді був потрібен цей шлюб?

— Я вже казала тобі, — Луїза знизала плечима та голосно зітхнула. — Я просто використала тебе.

— Для чого? — спитав я, нахилившись ближче до неї. — Я не розумію.

Луїза трохи опустила кришку ноутбука і так само нахилилася ближче до мене. Ми деякий час мовчки дивилися одне одного. Гаразд, я збрехав. Цей макіяж їй таки дуже личив, як і всі інші. Таку вроду було б важко зіпсувати.

— І не зрозумієш, — тихо мовила вона. — Я не буду тобі нічого пояснювати, Тео. Ти не заслужив цього. Але я буду насолоджуватися своїм життям сповна. Тобі не вдасться зламати мене, чуєш?

Я посміхнувся, стиснувши руки перед собою. Здається, ігри тільки розпочинаються.

— До тебе досі не дійшло, що зі мною не варто грати у свої тупі ігри? Перестань кидати мені виклики, Луїзо, бо ти навіть не здогадуєшся, на що я здатен.

— Що б ти не зробив, нічого не змусить мене ненавидіти тебе ще більше, аніж я ненавиджу тебе зараз.

— Дивно, бо я з кожним днем ненавиджу тебе сильніше, — крізь стиснуті зуби сказав я.

Луїза сердито дивилася на мене, а потім глибоко вдихнула та відсторонилася. Вона проігнорувала мої слова. Натомість знову зосередилася на екрані свого ноутбука. Мені не хотілося більше їсти, тож я підвівся зі столу та прибрав за собою. Луїза раптом почала голосно сміятися. Я глянув на неї, але вона все ще була зосереджена на тому, чим займалася в ноутбуці. Що ж її так веселить весь ранок? Вона, мабуть, відчула, що я спостерігаю за нею. Дівчина підняла на мене свій погляд, і її усмішка зникла. Вона міцно стиснула губи, а на щоках Луїзи раптом з'явився легкий рум'янець. Навіть косметика не змогла приховати цього. Цікаво, про що вона думала? Але я непомітно похитав головою. Мені має бути байдуже на неї.

— У мене сьогодні справи, — пробурмотів я. — Повернуся пізно, кохана!

— Я тільки рада, коханий, — сказала вона. — До речі, нагадую, що наступного тижня щорічна виставка автомобілів. Ми запрошені.

— Я знаю.

— Чудово! Сподіваюся, що для тебе не буде проблемою на один вечір прикинутися, що у нас все добре.

Я сперся до столу обома руками, уважно дивлячись в блакитні очі Луїзи. Вона трохи відхилилася назад, намагаючись приховати своє легке тремтіння.

— Прикидатися — це у твоїх правилах, Барбі, але не в моїх.

— Коли ти погоджувався на це одруження, то знав, що так буде. — Луїза раптом підвелася зі стільця та випрямилася, не боячись моєї близькості. — У тебе був всього лише один шанс, Тео. Одна ніч, щоб зробити наш шлюб справжнім, але ти не захотів. Не хвилюйся, прикидатися — це не так важко. Ти звикнеш, і потім робитимеш це так легко та майстерно, що ніхто й не дізнається. З нас вийде ідеальна пара брехунів.

— Я не обманюю, на відміну від тебе, — впевнено сказав.

Луїза так само сперлася руками до столу. Наші обличчя були в лічених сантиметрах одне від одного.

— Справді? — спитала вона, схиливши голову вбік. На її обличчі з'явилася незрозуміла нахабна посмішка. — Скажеш мені це тоді, коли захочеш доторкнутися до мене. А я натомість нагадаю тобі те, що ти сказав уночі.

— Ніколи раніше не помічав, що ти така самовпевнена.

— Ніколи раніше не думала, що ти такий боягуз. Я знаю. Чудово розумію, що ти боїшся своїх почуттів, Тео. — Луїза підняла праву руку та легко поступала вказівним пальцем по моїх грудях. — Але колись я проб'юся крізь твою стіну, і ти пошкодуєш про все те погане, що зробив та говорив мені.

— Як щодо тебе? Ти пошкодуєш про те, як вчинила зі мною?

Вона декілька секунд уважно дивилася на мене, а тоді відсторонилася. Луїза знову сіла на стілець та зосередила свій погляд на екрані ноутбука.

— Мені треба монтувати відео, а ти мене відриваєш.

— Не хвилюйся, люба. Я більше не буду тебе затримувати. Ти мене дістала.

Я гримнув рукою по столу, кинувши останній погляд на Луїзу. Вона навіть не здригнулася. Роздратований, злий та заплутаний я поспішив до виходу. Цей шлюб точно стане моїм кінцем.