Розділ 18

Тео

Я ніяк не міг застібнути метелика на своїй шиї. Дивлячись у дзеркало, намагався впоратися з цим надто складним для мене завданням.

— Хвилюєшся? — спитав за моєю спиною батько.

Я навіть не помітив, коли він з'явився у моїй кімнаті. Сьогодні був дуже важливий день для нашої сім'ї. Мама з самого ранку метушилася та слідкувала за останніми приготуваннями до весілля. Тато, здається, теж був збентежений, але не я.

— Ні, — тихо буркнув.

— Нервуєш, — з вуст батька це не було запитанням. Він підійшов до мене та по-дружньому поклав свою руку на моє плече. — Знав би ти, як сильно я нервував на своєму весіллі, коли моя наречена перед самою шлюбною церемонією написала мені повідомлення зі словами, що вона передумала виходити за мене заміж. Вона мене дуже сильно підставила.

— Але мама врятувала тебе, — сказав я.

— Так, — погодився тато. Він трохи насупив свої брови. — Вона завжди це робить. Інколи мені здається, що я її не заслуговую.

— Це правда. Ти не заслуговуєш її.

— А ти заслуговуєш Луїзу?

Я скривився. До чого тут взагалі вона, якщо ми зараз говоримо про нього і про маму? Тато потягнувся руками до моєї шиї. Я опустив руку та підняв голову, дозволяючи йому застібнути того клятого метелика.

— Це не має значення, — буркнув я. — У нас з нею все не по-справжньому. Це вимушений шлюб.

— Для тебе чи для неї?

Я втомлено видихнув, бо зараз мені зовсім не хотілося думати та говорити про мою наречену. Мене дратувала одна думка про це довбане весілля, на якому доведеться прикидатися, що я закоханий у Луїзу. Я пригадав, як декілька тижнів тому прикидався перед її дідусем. Це було жахливо. Але Луїза настільки майстерна в цій справі, що мені аж гидко стало.

— Ти ж не зробиш так, як колись зробила твоя матір? — спитав тато, глянувши на мене своїми сірими очима. — Не втечеш з весілля?

— Я б залюбки зробив це, але ти сам знаєш, що чемпіонат от-от розпочнеться. Я не можу поки розірвати контракт з Ендрю, тож до кінця сезону мені доведеться терпіти Луїзу. А потім я зроблю все, щоб добитися розлучення. Цей шлюб приречений, тату.

Батько насупився ще більше. Його зморшки на чолі стали глибшими, а губи були міцно стиснутими. Він поправив комірець моєї сорочки та глянув мені в очі таким поглядом, від якого мене мало не кинуло в дрож.

— На твоєму місці я б не був таким впевненим у цьому.

— Але ти уже був на моєму місці, тату.

— І я помилився, Тео.

— Але ж я не помиляюся.

Тато втомлено похитав головою. Він знав, що не зможе мене переконати у своєму, бо я був занадто впертим.

— Не натвори дурниць, — сказав батько, після чого поплескав мене по плечу. — Ти ж у мене розумний хлопчик.

Я схопив піджак та швидко вдягнув його. Повернувшись до дзеркала, почав поправляти рукава. Дивно, але чомусь мої руки тремтіли, і це мене злило ще більше.

— Ти вже готовий? — спитала мама, зазирнувши в мою кімнату. — Ох, який же ти у мене красень!

На її обличчі розцвіла широка усмішка. Вона повільно підійшла до мене у вишуканій блискучій сукні сірого кольору. Мама поклала руки на мої щоки та потягнулася до мене.

— Мій маленький улюблений синочок одружується, — пропищала вона. — Я б розцілувала тебе, але у мене помада.

— Перестань, — застогнав я. — Ти поводишся зі мною, як з маленькою дитиною.

— Ти так виріс, — видихнула мама, поклавши свої руки мені на передпліччя. — Досі не віриться, що сьогодні у тебе весілля.

— І мені не віриться, — заговорила у дверях сестра.

Що це за раптові сімейні збори? Вікторія з широкою усмішкою на вустах підбігла до мене та кинулася мені на шию.

— Я б теж тебе розцілувала, але сьогодні це робитиме інша.

Усмішка сестри стала ще ширшою. Вона обійняла мене, вітаючи з весіллям. Ну, принаймні Вікторія думає, що це все по-справжньому. Батьки вирішили, що їй не варто знати про ту ситуацію, а я погодився з цим. Хоча їй, здається, Луїза сподобалася. Я гадав, що Вікторія краще розбирається в людях.

— Добре, що ми обрали все ж цей костюм, — заговорила мама, розглядаючи мене в повний зріст. — Тео, тобі дуже личить темно-сірий.

— Згодна, — Вікторія закивала головою. — А у Луїзи така красива сукня, що у мене аж подих перехопило, коли я побачила її в ній на примірці. Боже, ви така красива пара!

Мені раптово захотілося кудись втекти, щоб не слухати більше цих милих розмов про те, яка з мене і Луїзи вийшла чудова пара. Звісно, вона обрала гарну сукню. Сподіваюся, що вона хоча б не рожева. У мене вже очі боліли від того огидного кольору, який чомусь обожнювала Луїза.

— А де наречена? — почувся за дверима голос Вадима. — Я хочу побачити наречену! А... Ось і вона!

Від його широкої усмішки я закотив очі. Мама тихо захихикала поруч зі мною. Мабуть, лише їй жарти Вадима здавалися дотепними. Хлопець раптом ахнув, поклавши свою руку собі на груди.

— О Боже! — вражено сказав він. — Теодоро, ти прекрасна!

Я скривився та роздратовано відвів погляд. Вадим підійшов ближче, охопив своїми руками моє обличчя та сильно поцілував мене в щоку.

— Фу! — Я відштовхнув його від себе.

Друг голосно засміявся, і його сміх підтримали мама та Вікторія. Навіть тато злегка усміхнувся.

— Чому ви всі такі серйозні? — спитав Вадим. — Сьогодні ж весілля у нашого любого Тео!

Він почав розмахувати руками, наче розкидував уявні пелюстки квітів та конфеті. Мама знову засміялася. Вадим раптом схопив її за руку та змусив покружляти навколо.

— Поліно Сергіївно, ви сьогодні прекрасна. Вікторіє, — Вадим глянув на мою сестру, — ти майже дотягнула до своєї матері.

— Ей! — Вікторія невдоволено вдарила його в плече, хоча й розуміла, що він просто жартував.

— Думаю, що нам уже час їхати, — заговорив Алекс, який теж увійшов до моєї кімнати.

Чудово! У моїй скромній оселі зібралися абсолютно всі. Може, одразу тут і провести весілля? Я був би не проти, щоб це якнайшвидше закінчилося.

Вікторія одразу ж поспішила до Алекса, а за нею до виходу з моєї кімнати попрямували мої батьки.

— Ну що, мені вдалося? — спитав у мене Вадим.

— Що? — перепитав я.

— Трохи розвіяти цю схвильовану атмосферу перед твоїм одруженням?

— Маму ти дуже потішив. Вона у захваті.

— А як щодо тебе? — Вадим підморгнув мені. — Тобі сподобався мій поцілунок?

— Хочу забути це, як страшний сон, — пробурмотів я.

Друг засміявся, обійнявши мене однією рукою. Він тихо вилаявся від своїх бурхливих емоцій. Здається, цьому весіллю більше аніж Луїза, радіє лише він.

— Ти не забув про нашу домовленість? — спитав я, востаннє поправляючи на собі піджак.

— Про яку саме?

— Ти не чіпляєшся до Лорени.

Я глянув на хлопця, який опустив голову та почав знервовано перебирати пальцями.

— А, ти про це... — пробелькотів Вадим. — Я пам'ятаю. Не хвилюйся.

Впевнений погляд, який він кинув у мій бік, мав би переконати мене, але я чомусь все одно дуже сумнівався у щирості його слів. Але байдуже! Зараз мені зовсім не до цього, адже залишилося всього лише сорок хвилин до початку шлюбної церемонії. Відлік пішов...

Як справжній наречений, я мав би відверто хвилюватися, можливо, навіть пустити сльозу від вигляду своєї нареченої. Але я не відчув абсолютно нічого, коли побачив її у цій розкішній білій сукні. Я стояв біля вівтаря та дивився, як Ендрю вів свою доньку. Краєм ока помітив, як усі вражено спостерігали за цим дійством. Я знав, про що вони думали. Вони бачили перед собою вродливу наречену в неймовірній пишній сукні з довгим шлейфом, що тягнувся на декілька метрів. У руках у неї був букет з білих та блідо-рожевих квітів. Я не міг поки бачити її обличчя, бо фата, оздоблена дрібними камінчиками, прикривала його. Коли вони підійшли до мене, Ендрю передав свою доньку мені. Я простягнув їй руку, і вона вклала в неї свою маленьку долоньку в прозорих рукавичках. Я глянув на Ендрю, який мав занадто серйозний вигляд. Він кивнув головою, наче дав мені згоду на це одруження. Луїза міцніше стиснула мою руку. Я відчував її тремтіння. Вона неабияк хвилювалася, хоча це, мабуть, було черговою виставою. Луїза поводилася так, як і належить слухняній щасливій нареченій. Але це все було не по-справжньому. Гості дивилися на нас та бачили красиву молоду пару закоханих, але вони не знали, що з самого початку все це було тільки грою. Жорстокою грою нареченої, якою вони зараз милувалися.

Ми стояли навпроти, дивлячись одне на одного. Попри те, що фата закривала обличчя дівчини, я все одно бачив її глибокі блакитні очі та широку усмішку. Невже вона справді раділа цьому одруженню? Чи це чергова вистава однієї акторки? Мушу визнати, що Луїза була дуже вмілою в цьому.

Я відпустив руку дівчини та схопив низ фати. Повільно підняв її, відкриваючи обличчя Луїзи. На одну мить мені перехопило подих. Вона була красивою з цим ніжним макіяжем, що підкреслював її природну вроду. Волосся дівчини було зібране у високу зачіску, а тонкі передні пасма обрамляли її лице. Губи, нафарбовані бежевою помадою, розтягнулися в ще ширшій усмішці. Луїза передала букет Яні, яка була подружкою нареченої, а після цього ми знову взялися за руки.

— Привіт, — прошепотіла дівчина так тихо, що я не був певен у тому, що почув правильно.

Я змовчав на її привітання, від чого Луїза знову дивно затремтіла. Вона відвела погляд вбік, а усмішка дівчини стала натягнутою, фальшивою. Як і вона сама.

Розпочалася церемонія. Я майже не слухав того, що говорила реєстраторка шлюбу. Тільки сказав коротке "так" тоді, коли від мене це вимагалося. Всього лише одне слово — три букви, які визначили усе моє майбутнє. Луїза так само впевнено сказала своє "так". Ми обмінялися обручками, і настав той момент, коли я мав би поцілувати її. Мені не хотілося цього зовсім, але на нас з очікуванням дивилися сотні гостей. Я відчув, що дівчина сильніше стиснула мої руки та глибоко вдихнула. На її щоках чомусь з'явився сором'язливий рум'янець. Вона підняла на мене погляд своїх великих блакитних очей, в яких так і можна було прочитати надію. Невже Луїза справді сподівалася, що з цього шлюбу щось вийде? Тоді, коли вона відчайдушно чіплялася за мене, я понад усе хотів втекти від неї. Я нахилився ближче до її обличчя. Луїза повільно закрила повіки та ледь розімкнула свої губи в передчутті поцілунку. Поцілунку, що мав би назавжди возз'єднати наші долі, але стане початком нашого кінця. Кінчики наших носів легко торкнулися. Уривчасте дихання Луїзи лоскотало мої губи. Вона трохи потягнулася до мене, і в цей момент я поцілував її. Це був короткий дотик губ без жодних проявів почуттів, але цього вистачило, щоб навколо нас з'явилися гучні радісні сплески. Я на декілька сантиметрів відсторонився від Луїзи. Її задоволена усмішка так сильно дратувала мене. Я повернув голову вбік і так, щоб бачила лише вона, витер долонею свої губи. Дівчина в ту саму мить відпустила мою руку та засмучено понурила свою голову. Луїза відвернулася й взяла букет, який їй передала Яна. Декілька секунд вона не дивилася на мене, а тоді раптом гордо здійняла свою голову, пропалюючи мене своїм поглядом.

— Усе тільки починається, Тео, — сказала вона.

— Це буде початком кінця, Луїзо.

Вона взяла мене під руку та натягнула на обличчя фальшиву усмішку. Ми попрямували до виходу з зали, навіть не дивлячись одне на одного. На мене чекав найгірший вечір у моєму житті. Я втомився від усіх цих привітань, подарунків, обіймів та фотографій. Луїзі, задається, це подобалося, або ж вона, як завжди, дуже добре прикидалася.

Я не міг дочекатися, щоб цей дурнуватий день якнайшвидше закінчився. Ми сиділи за столом для молодят, але я навіть не торкався до їди. Луїза поруч зі мною так само мовчки застигла, стиснувши пальці під столом.

— Я не думала, що ти такий жорстокий, — раптом заговорила вона. — Невже я справді настільки огидна тобі, що ти витер свої губи після поцілунку зі мною?

Я нахилився ближче до неї, і помітив, що тіло дівчини напружилося. Вона схвильовано глянула на мене та одразу ж відвела погляд. Я підняв свою руку і повільно провів пальцем по її шиї. З вуст Луїзи вирвався тихий видих, а шкіра дівчини миттєво покрилася сирітками.

— Ти напоїла мене снодійним, — прошепотів я, продовжуючи торкатися її шиї, — обдурила та спокусила на вечірці. Ти зняла нас на відео і почала шантажувати свого батька. Ти зробила усе, щоб ми сиділи зараз за цим столом та прикидалися закоханими молодятами. Тому так, Луїзо, ти огидна мені.

Вона ще дужче затремтіла. Я опустив погляд вниз і помітив, що її пальці міцно стискали пишну спідницю весільної сукні.

— Я попереджав тебе, Барбі, — продовжив шепотіти їй на вушко. — Казав, що ти дуже сильно пошкодуєш, коли вийдеш за мене заміж. Я тебе знищу, кохана. Обіцяю.

Луїза глянула на мене очима, повними сліз та болю. Дівчина гірко посміхнулася, і ця посмішка не була схожою на жодну з тих, яку вона показувала раніше.

— Як ти зможеш знищити те, що вже давно знищили? — спитала вона, примруживши очі. — Те, що для тебе стало ув'язненням, для мене — свобода. Наш шлюб — мій порятунок. Це єдине, що завжди мало для мене значення. Ніколи не ти.

— Не зрозумів, — пробурмотів я, насупившись.

— Ти запитував, чи я одержима тобою, — Луїза потягнулася до мене та прошепотіла мені в губи: — Ні, Тео. Я ніколи не була одержимою тобою. Я просто використала тебе, щоб вибратися зі своєї сім'ї. Дякую, що допоміг мені, коханий. — Вона стиснула пальцями мої щоки та сильно поцілувала мене в губи. — Думаю, що нам час уже станцювати перший весільний танець. І ось! Можеш витерти свої губи. — Луїза схопила серветку та кинула її мені в обличчя. Вона раптом засміялася, не відриваючи погляду від моїх очей. — Ти думав, що я закохана в тебе? Невже я справді, по-твоєму, така безнадійна, що закохаюся в того, хто весь цей час ображав мене, принижував та відверто ненавидів? Ні-і-і-і, любий. Я не кохаю тебе, а ненавиджу так само, як і ти мене.