Розділ 15

Луїза

Я страшенно хвилювалася, адже на мене чекала примірка весільних суконь. Два тижні пролетіли так швидко, що я навіть не встигла повірити в те, що все відбувається насправді. Я опустила погляд на свою праву руку та покрутила обручку на безіменному пальці. Я не збрехала, коли сказала, що мені вона подобається. Кожного дня я з таким захопленням дивилася на неї, наче вперше. Невже це Тео справді обрав її для мене? Якщо так, то я здивована, що він настільки чудово знає мої смаки. Цей рожевий діамантик у вигляді сердечка просто підкорив мене.

Я знервовано усміхнулася, коли автомобіль зупинився поруч з брендовим бутиком весільних суконь.

— Повідомте, коли захочете, щоб я вас забрав, — заговорив до мене водій. — Я ще маю відвезти вашого батька в одне місце.

— Звісно, — сказала я, глянувши на вітрини з красивими сукнями. — Думаю, що вибір сукні буде довгим.

Я вибралася з автомобіля та поправила на собі коротку бежеву спідницю в складки. Добре, що тато не бачив, коли я виходила з дому. Я зачаровано витріщалася на вітрини, не стримуючи усмішки. Так довго мріяла про своє ідеальне весілля, і ось зовсім скоро воно відбудеться. Та ще й з Тео. Він не був радий, але десь в глибині душі я відчувала, що скоро між нами все зміниться.

Я глибоко вдихнула та попрямувала до входу. Відчинивши великі двері, увійшла всередину. Одразу ж побачила маму Тео, що сиділа на диванчику поруч з якоюсь красивою дівчиною. Я так зраділа, коли вона запропонувала мені допомогу у виборі весільної сукні. І ще більше мене тішило те, що у Лорени були якісь невідкладні справи. Я б не хотіла бачити її в такий особливий момент.

— Луїзо, ти вже тут! — Поліна Сергіївна підвелася та швидко підійшла до мене.

На ній був вишуканий бежевий костюм, що складався з модних штанів та піджака. Жінка легко обійняла мене, вітаючись. Я обережно поклала свої руки на її спину, бо не знала, як правильно поводитися зі своєю майбутньою свекрухою.

— Рада вас бачити, Поліно Сергіївно, — прошепотіла я.

— Ох, прошу тебе, — застогнала вона, — називай мене лише на ім'я. Навіщо ці формальності? Ми ж тепер майже рідні люди.

Я тихо засміялася від її слів. І справді! Майже рідні. Вона тепло усміхнулася мені, а карі очі жінки зупинилися на моєму обличчі.

— Ти така вродлива, Луїзо. Не дивно, що Тео зацікавився тобою.

— Дякую. Але мені до вас ще дуже далеко. Чесно, Поліно Серг... Просто Поліно, — виправилася я. — Ви завжди маєте такий бездоганний вигляд, що я захоплююся вами кожної нашої зустрічі. Ви є прикладом для мене.

— Перестань, люба. — Жінка обійняла мене однією рукою. — Ходімо! Я познайомлю тебе зі своєю донькою.

Мої очі стали майже вдвічі більшими. Я знала, що у Тео є сестра, але не думала, що так швидко познайомлюся з нею. Здається, Яна говорила, що вона зараз за кордоном. Мабуть, приїхала на весілля, яке відбудеться вже через місяць. Поліна повела мене в сторону диванчика. Дівчина з довгим темно-русим волоссям зручно сиділа на ньому та переглядала щось у своєму телефоні.

— Вікторіє, познайомся з Луїзою!

Голос матері змусив дівчину відірватися від свого телефона. Вона повернула голову в мою сторону та пройшлася по мені оцінювальним поглядом. Я не могла не відмітити, що дівчина була надзвичайно красивою з яскравими сірими очима. Я глянула на Поліну та знову на Вікторію. Між ними було мало схожостей. Мабуть, вона більше подібна на батька. Вікторія оглядала мене своїм прискіпливим поглядом, і від цього я помітно напружилася.

— Привіт, — тихо привіталася я.

Дівчина раптом підвелася та усміхнулася мені. Це змусило мене розслабитися. Вона підійшла ближче й простягнула свою руку в мій бік. Вікторія виявилася значно вищою за мене, хоча і була в кросівках. Я на своїх невисоких підборах почувалася Дюймовочкою в порівнянні з Поліною та Вікторією. Я потисла її руку, і вона перевернула мою долоню, розглядаючи обручку.

— Досі не можу повірити, — сказала вона, похитавши головою. — Мій молодший брат одружується... Тео, який казав, що ніколи не пов'яже себе з кимось стосунками, одружується! Що ти з ним зробила?

Я трохи розгубилася від її слів. Мабуть, вона не знає про всю ситуацію, що склалася.

— Луїза вкрала його серце, — сказала Поліна. — Закохані чоловіки частенько відмовляються від своїх переконань заради тих, кого люблять.

— Але одруження... — Вікторія трохи скривилася.

— Не всі ж тягнуть з цим, як ви з Алексом. П'ять років бути разом і навіть не заїкнутися про весілля — це дуже дивно.

— Ми просто хочемо поки пожити для себе.

— Після весілля ви теж будете жити для себе.

Вікторія закотила очі. Я трохи ніяковіло посміхнулася, адже ця розмова абсолютно не стосувалася мене.

— Але ми прийшли не для цього, тому... — Поліна очима знайшла когось та махнула рукою в нашу сторону. — Наречена уже з'явилася. Нам потрібне все найкраще, найдорожче та з нової колекції.

Дівчина-консультантка кивнула головою та почала активно показувати нам сукні. Ми разом обирали ті, які я буду міряти сьогодні. У мене голова обертом йшла від цих різних фасонів та відтінків білого. То з відкритими плечима, то з шифоновими рукавами, то з вирізом у вигляді сердечка, то пишна, то "рибка"... Я була втомленою після того, як переміряла усі варіанти суконь. Так, було багато красивих, але жодна з них не викликала у мене емоцій. Я думала, що з першого погляду знайду "свою" сукню, але цього не сталося. Мама Тео теж була не надто вдоволена. Вікторія вже добряче знудилася. Я вийшла в останній сукні з красивим мереживним корсетом і довгим шлейфом.

Я обернулася до дзеркала, розглядаючи себе в повний зріст.

— Ця поки найкраща, — сказала Поліна, підійшовши до мене. Вона провела руками по мереживі. — Тобі щось сподобалося?

— Не знаю, — прошепотіла я. — Вони гарні, але...

— Не твоє, — договорила замість мене жінка, стиснувши губи. — Розумію, Луїзо. Я теж колись дуже довго обирала весільну сукню. Це ж не єдиний салон у нашому місті. Завтра підемо в інший.

— Я б не хотіла вас обтяжувати.

— Не говори дурниць. Весільна сукня — це дуже важливий та відповідальний вибір. Я лише рада допомогти тобі та дати пораду. Впевнена, ми ще знайдемо твою ідеальну сукню.

Вона тепло усміхнулася та ніжно погладила мене по щоці. Я з вдячністю схилила голову вбік. Мені було приємно, що мама Тео підтримує мене навіть у такому, здавалося б, банальному рішенні.

Я перевдягнулася у свої речі та вийшла з примірочної. Схопила свою сумочку й витягнула з неї телефон. Треба зателефонувати водію, щоб приїхав за мною.

— Луїзо, може, поїдеш з нами? — спитала у мене Поліна.

— Куди? — здивувалася я.

— До нас, — відповіла вона. — Повечеряємо разом, а ще познайомишся з Алексом. Ти ж не була в нас раніше, і Тео зрадіє.

Я б не була така впевнена у цьому. Тео точно не зрадіє моїй появі в домі його батьків.

— Я б залюбки, але тато не дозволить мені.

— Ох, я поговорю з ним!

Не встигла я навіть заперечити, як Поліна вже набрала номер мого батька. Вона трохи відійшла, говорячи щось моєму татові. Вже через декілька хвилин жінка повернулася з хорошими новинами.

— Твій тато такий суворий, — сказала Поліна. — Невже тобі справді не можна навіть піти кудись без його відома?

— Ми звикли до такого, — тихо відповіла я. — Для нас це норма.

Жінка з розумінням кивнула головою. Ми попрямували до виходу з бутика. Вікторія йшла першою, перебираючи в пальцях ключі від автомобіля. Як тільки ми вийшли на вулицю, Поліна наділа модні сонцезахисні окуляри з коричневими скельцями. Я завжди дивувалася, як вдало вона поєднує речі між собою. На мені ж була звичайна спідничка та біла майка на бретелях. Я навіть макіяжу не зробила, щоб часом не забруднити сукні під час примірки. Усього лише підвела вії тушшю, щоб погляд був виразнішим.

Вікторія підійшла до блискучої білої іномарки та сіла за кермо. Поліна сіла на пасажирське сидіння поруч з нею, а я ж розмістилася ззаду. Мені було трохи незручно, адже я поки не дуже добре знала цих людей. Попри все, з мамою Тео мені було комфортно, а Вікторія здалася непоганою дівчиною. Можливо, трохи розпещеною, але якби мене любили так само, як і її, то я б теж була такою. Колись Яна проговорилася мені, що батьки Тео дуже люблять свою старшу доньку. Й коли ми опинилися в їхньому домі і я побачила теплі обійми між Вікторією та її батьком, то точно переконалася в цьому.

Я звикла до інших будинків, але в цій сучасній будівлі з красивим інтер'єром було дуже комфортно. Я оглядала сірі стіни коридора з мінімальною кількістю меблів. Трохи нервувала, адже це вперше мені доводиться бути в будинку Ємчуків.

— Я думав, що ви приїдете раніше, — заговорив Гордій Теодорович до своєї дружини. — Вечеря вже давно готова.

— Ох, Луїза так багато суконь переміряла, але ми поки не знайшли потрібної, тому завтра йдемо в інший салон. Я вже навіть знаю в який, — Поліна усміхнулася мені. — У них та-а-а-акі красиві сукні. Я колись була обличчям їхнього бренду.

— Їм дуже пощастило, — сказала я.

Усмішка жінки стала ще ширшою. Я відчула, що хтось просунув свою руку під мій лікоть. Піднявши погляд, помітила Вікторію.

— Ти глянь на неї, — дівчина кивнула головою в сторону своєї матері. — Вона аж засяяла від твоїх слів. Мама дуже любить компліменти, а ти, я бачу, не скупишся на них.

— Мені справді подобається твоя мама, — чесно сказала я. — У неї дуже хороше відчуття стилю, і вона надзвичайно красива, розумна, поважна, а ще мені інколи здається, що вона розуміє мене.

— Так, — погодилася Вікторія, — мама справді така.

— Я був рабом аж цілих дві години, — раптом поруч з нами заговорив якийсь хлопець.

Він так мило скривився, зігнувши свої густі брови, що я не стримала своєї усмішки. Вікторія забрала свої руки від мене та охопила ними обличчя хлопця.

— Ох, бідолашний! — прошепотіла вона.

— Твій батько змусив мене чистити усі овочі, — простогнав хлопець, — а потім ще й рибу. Мені здається, що мої руки досі тхнуть нею.

Вікторія голосно засміялася та легко вдарила хлопця в плече.

— Навіть не думай торкатися мене сьогодні, — сказала вона жартома. Дівчина перевела погляд на мене. — До речі, це Луїза.

— О! Наречена Тео? — Хлопець зацікавлено оглянув мене з ніг до голови. Я швидко кивнула. — Приємно познайомитися. Я — Алекс.

Він простягнув мені свою руку, а я на декілька секунд зависла, пригадуючи, що він говорив про рибу.

— Ох, точно! — Алекс хмикнув і швидко забрав свою долоню.

— Нам треба терміново вимити твої руки! — Вікторія почала штовхати хлопця в плечі. Вона звернулася до мене: — Ти можеш іти на терасу. Влітку ми зазвичай там вечеряємо.

— Добре, — прошепотіла я, слідкуючи за тим, як дівчина штовхала хлопця до ванної кімнати.

Це виглядало смішно. Я навіть не зрозуміла, що весь цей час усміхалася. Батьки Тео теж кудись зникли, але я чула їхні голоси на кухні. Спочатку я увійшла у велику простору вітальню, з якої був вихід на терасу. Повільно попрямувала туди, як і казала мені Вікторія. На вулиці було напрочуд тепло, хоча вже й вечоріло. Я побачила довгий стіл, на якому стояли якісь страви. Глибоко вдихнула повітря з легким ароматом диму та смаженого м'яса. Я вирішила прогулятися, тож обійшла басейн, біля якого стояв мангал. Ось звідки йшов той запах. У животі забурчало від відчуття голоду. Сьогодні я їла ще вранці за сніданком.

Я пройшла трохи далі коротко стриженим газоном та опинилася на задньому дворі. Дивно, але мені так сильно сподобалося в цьому місці, наче я все життя жила тут. Я підняла голову вверх, спостерігаючи за пташками, що літали навколо будинку. Раптом відчула щось пухнасте біля своєї ноги. Я скрикнула та високо підстрибнула від несподіванки. Дихання стало важким. Я поклала свою руку собі на груди та полегшено видихнула, коли побачила невеликого песика. Його чорна шерсть виблискувала на сонці, а маленька мордочка була піднята вверх. Він захекано висунув свого язика. Я присіла біля нього та обережно взяла його на руки.

— Ти налякав мене, — сказала, дивлячись в його темні очі. — Але ти такий гарненький, що я готова пробачити тобі. Звідки ж ти взявся?

Я притиснула песика до своїх грудей. Він виявився таким тепленьким. Не стрималася та провела рукою по гладкій шерсті. Собака потягнувся мордочкою до мене та ледь полизав мою шию. Я засміялася від цього і зажмурила свої очі. Він почав видиратися мені на плечі, легенько штовхаючи мене своїми маленькими лапками. Мій сміх став ще гучнішим.

— Дотті, до мене!

Песик зістрибнув та побіг на звук. Я побачила неподалік Тео, що прямував у мій бік. Собака тим часом біг до нього. Я підвелася на ноги та швидко поправила руками свою спідницю.

Тео підійшов впритул до мене, тримаючи песика на своїх руках. Він трохи схилив голову, примруживши очі.

— Що ти тут робиш? — спитав хлопець.

Його голос, здається, звучав не так роздратовано, як зазвичай.

— Твоя мама запросила мене, — тихо відповіла. — Я не наполягала, чесно. Це твій песик?

Я усміхнулася та легенько вдарила вказівним пальцем по носі собачки.

— Ага. Дотті, — сказав Тео. — Йому вже сім років. Маленький старий пес.

— Справді? Такий милий.

— Він колись був дуже активний, а зараз більше полюбляє сидіти та ніжитися на сонечку.

Тео усміхнувся, глянувши на свого песика. Я зчепила руки за своєю спиною, бо чомусь поруч з ним мені стало ніяково.

— Я вирішила трохи прогулятися, а Дотті налякав мене. У тебе є ще домашні тварини?

— Ні. — Тео похитав головою. — Спочатку я хотів кота, але у батька алергія на їхню шерсть. Тож у мене тільки Дотті.

— А я завжди хотіла песика, але батько не дозволяв, — тихо зізналася я.

— Чому? — поцікавився хлопець, насупившись.

— Лорена... Вона боїться їх.

Я натягнуто усміхнулася та озирнулася назад. Почувся шум на вулиці, тож усі уже, мабуть, зібралися. Як на підтвердження моїх слів Тео сказав:

— Ходімо до них. Мама не любить, коли запізнюються на вечерю.

Я кивнула головою і повільно попрямувала назад. Хлопець йшов поруч зі мною, все ще тримаючи Дотті на своїх руках. Я помічала, що інколи він кидав на мене якісь дивні погляди.

— Хочеш... — Тео трохи прочистив горло. — Хочеш потримати Дотті? Ти, здається, сподобалася йому.

Я здивувалася, адже він зазвичай не хотів ділитися зі мною своїм. Кивнула головою та потягнулася до песика, і той розмістився на моїх руках. Не змогла стримати усмішки навіть тоді, коли ми підійшли до столу. Тео сів на вільне місце навпроти своєї сестри, а я опустилася на стілець поруч з ним. Зручно поклала песика собі на коліна, проводячи рукою по його шерсті.

— Скуштуй цей салат, — заговорила до мене Поліна. — Там є один дуже цікавий секретний інгредієнт. Ти будеш здивована.

Попри те, що я вперше вечеряла в цьому домі, Поліна та і взагалі усі інші не дали мені відчути себе чужою. Що мені неабияк сподобалося — вони говорили про все на світі, але не зачіпали весілля. За останні два тижні мій батько говорив лише про це, тож мені набридло чути всі ці організаційні питання. Спочатку Поліна розповідала про якийсь модний тиждень та нові світські плітки. Потім Вікторія почала про перегони, і велася довга дискусія щодо цього. Тео інколи втягувався в розмову зі своїми мотоциклами. Я ж просто мовчки сиділа з песиком на колінах та спостерігалася за цією дружньою атмосферою за столом. Мені здалося милим, коли Алекс почав залицятися до Вікторії, накидуючи в її тарілку улюблені страви дівчини. І хоч я не вдавалася у їхні розмови та сиділа осторонь, все ж не почувалася тут лишньою. Уже встигло стемніти, і навіть стало прохолодно.

— Мені вже час додому, — сказала я, відриваючи усіх від захопливої дискусії щодо нового сезону чемпіонату з автоперегонів. — Я зателефоную водієві.

— У цьому нема потреби. Я сказала твоєму татові, що Тео відвезе тебе додому.

Я помітила, як хлопець поруч зі мною невдоволено видихнув. Навіть усмішка його мами не полегшила ту раптову напругу, що з'явилася за столом. І тільки я хотіла відмовитися, як Тео підвівся, спершись до спинки мого стільця.

— Ходімо! — буркнув він. — У мене ще справи є.

І що це за справи так пізно? Але я не спитала цього. Натомість відпустила Дотті та швидко попрощалася з усіма. Тео зайшов у будинок, і я попрямувала за ним. Він сказав мені зачекати, а сам швидко піднявся на другий поверх. Через декілька хвилин він повернувся з шоломом в руці. В іншій звисала вниз шкіряна куртка. Хлопець мовчки спустився сходами та пішов у бік великих дверей, що були в кінці коридору. Я поспішила за ним. Ще одними сходами ми спустилися, як я зрозуміла, в гараж. Я помітила якісь величезні металеві двері. Стало цікаво, що за ними ховається. Гараж був дуже великим, а ще більше мене здивувала кількість автомобілів у ньому. Тео ж попрямував у сторону свого мотоцикла. Я міцніше стиснула пальцями ремінець своєї сумочки. Мені зовсім не хотілося їхати на його мотоциклі після того, як він катав на ньому Лорену.

— Ходи сюди! — Тео махнув мені рукою. — Чого ти там стоїш?

— Я не сяду на твій мотоцикл.

Я схрестила руки на грудях, гордо здійнявши голову. Хлопець уважно глянув на мене та насупився.

— Ти знущаєшся з мене? — обурився він.

— Я не сяду на твій мотоцикл, — вперто повторила я.

— Ти зробиш це, Луїзо.

— Чому я повинна це робити? Ти сам казав, що не катаєш дівчат на своєму мотоциклі.

— А ти казала, що це твоя мрія!

— Уже ні, — пробурмотіла я, опустивши голову вниз.

— Послухай, — Тео втомлено видихнув, — я не маю сил сперечатися з тобою. У мене сьогодні важлива гонка, тому краще не затримуй мене.

Я продовжила мовчки стояти, зосередившись на своїх білих босоніжках. Мені справді не хотілося їхати на тому мотоциклі, на якому нещодавно сиділа Лорена.

— Я зателефоную до водія та скажу, щоб він приїхав за мною.

Я потягнулася руками до своєї сумочки, але не встигла навіть зреагувати, як Тео швидко підійшов впритул до мене. Я здивовано подивилася на нього, а він раптом підняв мене на руки, перекинувши через своє плече. Я скрикнула від несподіванки.

— Що ти робиш? — заверещала я, махаючи ногами в різні сторони. — Негайно відпусти мене!

— Заспокойся, Барбі! — Тео легенько вдарив мене по нозі. — Тобі сподобається.

Я напружилася, коли відчула його руку на задній частині свого стегна. Чорт! Моя спідниця була занадто короткою, і мені захотілося стягнути її вниз. Хлопець не надто обережно посадив мене на свій мотоцикл. Я здригнулася від того, яким холодним виявилося сідло. Опустивши голову вниз, помітила, що моя шкіра покрилася сирітками. Очі Тео прослідкували за моїм поглядом. Він потягнувся до своєї куртки та накинув мені її на плечі. Я розгублено глянула на нього, шокована усім, що відбулося за останні декілька хвилин.

— На вулиці холодно, — пояснив хлопець, — а ти легко одягнена.

— Дякую, — пропищала я, не впізнаючи свій голос.

Я запхала руки в рукава куртки, і вона виявилася значно великою для мене, але такою теплою. Тео потягнувся до шолома та надів його мені на голову. Він так близько стояв, що моя нога торкалася стегна хлопця. Я скривилася, адже шолом виявився не дуже зручним. Спробувала руками трохи послабити застібку.

— Мені не подобається цей шолом, — пробурмотіла я.

— Бо він не рожевий? — жартома спитав Тео.

Я закотила очі, але не змогла стримати легкої усмішки. Помітила, що він теж усміхнувся. Хлопець зняв з ручки мотоцикла свій шолом та швидко надів його собі на голову. Я перекинула одну ногу, намагаючись зручніше всістися. Тео заліз на мотоцикл одразу ж переді мною.

— Міцно тримайся за мене, — сказав він мені.

Я відчула, що моє серце почало битися швидше від хвилювання. Обережно поклала свої руки на його плечі, дивуючись відчуттям тепла чоловічого тіла. Я прочистила горло, даючи знак, що готова.

— Серйозно? — Тео оглянувся, дивлячись в мої очі. — Нормально обійми мене, Луїзо.

Я важко ковтнула та повільно опустила руки нижче. Чомусь була така збентежена, що не могла торкнутися його міцніше. Хлопець роздратовано видихнув, схопив мої руки та одним різким рухом підсунув мене до себе. Я ахнула, коли мої груди вдарилися об його спину, а ноги сильно притиснулися до стегон хлопця. Він поклав мої руки на свій живіт. Я наче дихати перестала від відчуттів, що переповнювали мене всередині. Таки наважилася сильніше протиснутися до нього, зігріваючись його тілом.

— Готова? — спитав у мене Тео.

— Готова, — пошепки відповіла я.