Розділ 14

Тео

Наш час

Мене дратувало абсолютно усе в Луїзі: її задоволений вираз обличчя, фальшива усмішка й те, як вона скромно поводилася. Мені ще й довелося сидіти поруч з нею на цих довбаних заручинах. Я намагався пригадати все з тієї ночі, яку ми нібито провели разом. Пам'ятаю, як познайомився з Карлоттою, ми поцілувалися, а тоді вона затягнула мене у вільну кімнату. Спочатку ми цілувалися біля дверей, після чого опинилися на ліжку, а тоді — суцільна темнота. Пригадую, як здивувався, коли побачив уранці біля себе Луїзу. Я був шокований і дуже сильно розізлився через те, що вона так майстерно обдурила мене. Можливо, причина мого гніву була в тому, що за довгий час мені вперше хтось по-справжньому сподобався. І це виявилася Карлотта — образ, який створила Луїза для того, щоб знищити мене. Я не розумів логіки її вчинку. Навіщо вона все це зробила? Я оглянув людей, що сиділи за великим столом у тиші. Ось для цього Луїза зіграла в цю нечесну гру? Зради цих заручин та цього клятого весілля? Це здається повним безглуздям.

— Може, варто вже розпочати заручини? — спитала мама, глянувши на Ендрю. — Ми заради цього прийшли сюди.

— Тоді нехай Тео нарешті візьме ініціативу у свої руки, — пробурмотів той.

Його погляд зелених очей просканував мене, наче рентген. Він відклав виделку з ножем та витер серветкою свій рот, що блищав від жиру після стейку. Кожна секунда, проведена в цьому домі, була для мене нестерпною. Тут не було ніякого відчуття комфорту, а одна-єдина фальш. Таке враження, наче я опинився на виставі аристократів у дешевому театрі. Луїза повернула голову в мою сторону з легкою усмішкою на вустах. Взагалі цій ситуації, здається, раділа лише вона. І це страшенно мене злило. Її блакитні очі зупинилися на моєму обличчі. На одну мілісекунду я задивився на неї, намагаючись знайти хоч якусь схожість з Карлоттою, але її не було зовсім. Я не бачив у ній тієї дівчини, що була тієї ночі. Раптом відчув, як хтось вдарив мою ногу каблуком під столом. Я сіпнувся, перевівши погляд на маму. Вона показала пальцем на свою обручку, натякаючи, що час уже провести заручини. Не в змозі стриматися я закотив очі та підвівся зі стільця. Швидко поправив манжети рукавів сорочки. Я нервував і не хотів навіть приховувати цього. Хтось міг би подумати, що моє хвилювання цілком очевидне, адже мені за лічені секунди доведеться надіти обручку на палець своєї майбутньої дружини. Але Луїза, її думка та вибір абсолютно не хвилювали мене. Я просто злився, що усе моє життя через одну довбану брехню полетіло шкереберть. Я витягнув коробочку з кишені та відкрив її. Глянув на Луїзу, яка міцно стискала пальці під столом. Вона виглядала наляканою, але все ж зібралася й так само підвелася поруч зі мною. Мовчки, без жодних слів, я витягнув з коробочки кільце, схопив праву руку дівчини та надів його на безіменний палець.

— Усе! Ми одружуємося, — буркнув я.

Глянувши на батьків, помітив, що вони були не зовсім задоволені, як і Луїза та Ендрю. Не те освідчення, на яке вони сподівалися. Але що я мав робити? Зізнаватися в палкому коханні дівчині, яку насправді ненавиджу? Мій погляд зупинився на Луїзі, яка понурила голову, розглядаючи обручку. Вона трохи насупилася, а її вираз обличчя був засмучений. Чого вона очікувала? Невже думала, що я буду прикидатися, що кохаю її? Стояти тут і просити її руки — це не був мій вибір. Я ніколи не хотів Луїзу, і вона сама це чудово знає. Дівчина підняла на мене свій погляд.

— Дуже красива обручка, — сказала вона, даруючи мені широку усмішку. — Мені подобається.

Луїза швидко провела руками по спідниці своєї сукні та повільно опустилася на стілець. Я зробив те саме.

— Ми з Тео обирали разом обручку, — заговорила мама. — Він був певен, що тобі сподобається саме ця. Тео просто-таки вимагав, щоб на обручці обов'язково був рожевий діамант. Це ж твій улюблений колір? Тео так сказав.

Я знову закотив очі. Мама явно перебільшує, але вона робить це для того, щоб ця напружена атмосфера за столом хоч трохи ослабла.

— Так, — відповіла Луїза, задумано дивлячись на свою руку. — Я люблю рожевий. Обручка справді дуже красива. Знаєте, якби у мене були заручини з хлопцем, який би по-справжньому мене кохав, то я хотіла б, щоб він подарував мені саме таку обручку.

Ендрю прочистив горло, від чого вона раптом затремтіла та одразу ж замовкла. Мабуть, йому не зовсім сподобалося те, що Луїза відповіла.

— Варто обговорити день весілля, — почав батько дівчини. — Пропоную влаштувати святкування ще до початку чемпіонату, щоб привабити більше уваги до Тео.

— Це правильне рішення, — погодився батько.

— Тоді можна організувати весілля на кінець липня, — сказала мама. — Я вже приглянула декілька цікавих ресторанів, де можна зробити святкування на велику кількість гостей.

Ця розмова була між батьками. Ні Луїза, ні я не обмовилися й словом. Я подивився на Лорену, що сиділа навпроти своєї сестри. Вона взагалі мовчала протягом усієї вечері.

Мені більше не хотілося слухати цих організаційних обговорень, тому я просто підвівся та вийшов у коридор. Вирішив трохи прогулятися, щоб освіжити свої думки. Усі стіни були обвішані якимись дорогими картинами та портретами. Я не був певен, що усі ці люди реальні, але вони могли бути. В цьому домі все було дуже дивним, наче в якомусь палаці. Я б, мабуть, не зміг жити в такому місці. Я пройшов трохи далі та зупинився біля портрета якоїсь старшої пари. Це був чоловік у красивому фраку та жінка з милим капелюшком на голові. Я схилив голову вбік, розглядаючи цих людей. Намагався знайти хоч якусь схожість з де Квінсі. Чомусь був певен, що вони пов'язані саме з цим родом.

— Це мої прабабуся та прадід, — заговорила поруч Лорена.

Я навіть не помітив, як вона підійшла до мене. Дівчина зупинилася поруч, дивлячись на картину.

— Я так і зрозумів, що на цих всіх портретах зображені ваші родичі, — сказав я.

— Ти ще не був у палаці мого дідуся. Він помішаний на цьому. Дідусь дуже пишається своїм походженням, і завжди казав мені, що я теж повинна пишатися.

— Таким родом неможливо не пишатися.

— Так, ти маєш рацію. Ось там ще є портрет нашої сім'ї.

Лорена махнула рукою трохи далі коридором. Ми пройшли туди та опинилися в просторому залі з великою кількістю різних картин. По центру висів портрет, на якому були зображені чотири особи: Ендрю з доньками та красива жінка з великими блакитними очима і світлим волоссям. Я помітив, що на правій щоці у неї була невеличка родимка, як і в Луїзи.

— Це моя мама, — сказала Лорена.

І тільки тепер я зауважив, що з самого початку вона говорила лише про себе, не згадуючи про свою сестру. Поглядом я знову знайшов красиву жінку з чарівною усмішкою. Однією рукою вона обіймала таку саму світловолосу дівчинку. Важко було не помітити таку сильну схожість між Луїзою та її мамою.

— Мені тут п'ятнадцять, — продовжила Лорена. — Тато захотів наш сімейний портрет, а мама тоді так зраділа цьому. Вона хотіла, щоб ми кожного року малювали новий портрет, але вже згодом вона захворіла, і нам було зовсім не до цього.

— Співчуваю вашій втраті, — прошепотів я, бо навіть не знав, що сказати в цій ситуації.

— Вона була дуже хорошою мамою. Шкода, що так рано пішла від нас. Але ми навчилися жити без неї, — Лорена легко усміхнулася. — Тато віддає всього себе, аби мені не бракувало батьківської уваги.

— А Луїзі? — спитав я, примруживши очі.

Лорена наче здивувалася моєму запитанню, хоча воно й не було складним. Дівчина трохи розгубилася, але натягнула на обличчя усмішку.

— І їй теж, — сказала вона. — Тато про нас обох добре дбає.

Вона знову перевела погляд на портер. Я глянув на усміхненого Ендрю, що обома руками обіймав Лорену. Схоже, з самого дитинства їхні діти були поділені між батьками.

— Ви з сестрою, здається, не дуже ладнаєте.

— Ми дуже різні. Луїза... — Лорена опустила погляд на свої руки. — Вона така яскрава, запальна, трохи неправильна. Нам не личить так поводитися, і вона часто перечить батькові. Одним словом — бунтарка. Дивно це все вийшло.

— Що саме? — перепитав я.

— Ваше одруження. Я так здивувалася, коли дізналася. Навіть не знала, що між вами щось є.

— Я й сам не знав. Але це вже сталося, тому доводиться відповідати за свої помилки.

Лорена видихнула і глянула на мене з якимсь жалісливим виразом обличчя. Вона потягнулася до моєї руки та чомусь міцно стиснула її. Погляд зелених очей зупинився на моєму обличчі.

— Я знаю, на що Луїза здатна заради своїх цілей. Заради того, щоб довести, що вона краща за мене, — сказала Лорена. Її слова змусили мене насупитися. — Ти ж не хотів цього одруження, правда? Не хотів її?

Я напружився від цієї дивної поведінки Лорени та її запитань. Так, я не хотів одружуватися з Луїзою, але і Лорені, мабуть, не варто цього знати. І тільки я хотів відповісти їй, як щось змусило мене повернути голову вбік. Я помітив Луїзу, що стояла в коридорі та спостерігала за нами, міцно стискаючи в пальцях свій телефон. Її блакитні очі блукали між мною та Лореною. Вона зрозуміла, що я спіймав її, тому впевнено попрямувала в нашу сторону, голосно цокаючи своїми підборами. Лорена одразу ж забрала від мене свою руку.

— Добре, що ви тут, — сказала Луїза, коли зупинилася поруч з нами. — Тато сказав, що мені треба повідомити у своєму блозі про заручини. Сфотографуй нас!

Луїза простягнула свій телефон Лорені. Та невдоволено стиснула губи, але все ж не заперечила. Здається, їй це не зовсім подобалося. Луїза обійшла мене та зупинилася зліва. Вона поклала свою ліву руку на моє плече, а праву опустила на мої груди таким чином, щоб було помітно обручку.

— Можеш обійняти мене, — тихо пробурмотіла вона, усміхаючись. — Це всього лише фотографія. Зробімо це, щоб не дратувати мого батька.

Я міцно стиснув щелепи, бо почувався не собою. Таке враження, наче мене ув'язнили в особняку де Квінсі. Я роздратовано видихнув і опустив свою руку на її талію, притискаючи до себе. Ми зробили декілька фотографій у такій позі. Луїза раптом підняла свою праву руку та поклала її на мою щоку, змушуючи мене повернути голову до неї.

— Молодець, любий, — прощебетала вона, піднявшись навшпиньки.

Дівчина поцілувала мене в щоку, не поспішаючи відходити. Наші погляди зустрілися, коли вона трохи відсторонилася. Мені чомусь здалося, що в цей момент переді мною була та дівчина, що і тієї ночі. Її пальці приємно відчувалися на моїй шкірі, як і тоді. Я не знав, про що вона думала, коли дивилася на мене так.

— Гадаю, що вже достатньо фото, — пробурмотіла Лорена.

Я уже і забув про її присутність. Луїза неохоче відсторонилася від мене та підійшла до своєї сестри. Вона різко вирвала телефон з рук дівчини те почала переглядати фотографії з невдоволеним виразом обличчя.

— Дякую, — все ж сказала Луїза, хоча це не звучало щиро. — А тепер залиш мене наодинці з моїм нареченим.

Вона переможно посміхнулася, дивлячись на Лорену звисока, гордо піднявши голову. Здається, я помилявся щодо них обох, і мені не хотілося ставати центром їхнього суперництва, але щось мені підказувало, що я вже ним став. Коли Лорена пішла геть, Луїза обернулася до мене обличчям. Її погляд був сердитим. Вона підійшла впритул до мене, схрестивши руки на грудях.

— Ти не знаєш правил нашої сім'ї, тож я поясню тобі, — почала дівчина. — По-перше, ти не повинен вставати з-за столу без попередження і дозволу мого батька. По-друге...

Я підняв руку вверх, даючи знак, щоб вона замовкла. Очі Луїзи стали вдвічі більшими від здивування.

— На цьому правилі й завершимо. Мені абсолютно байдуже, чого хоче твій батько. Я не з тих людей, які підкоряються комусь.

— Але ти погодився на це весілля. Це теж підкорення, Тео.

— Мене змусив контракт, — суворим тоном сказав я, не відриваючи погляду від Луїзи. — У мене не було інших причин погоджуватися на це одруження. І як тільки закінчиться термін договору, закінчиться і цей шлюб. Залишилося шість місяців. — Я підняв свою праву руку та клацнув пальцями. — Відлік пішов, Луїзо.

— Хочеш сказати, що розлучишся зі мною після того, як закінчиться чемпіонат?

— А ти думала, що це назавжди? — Я засміявся. — Ти підлаштувала все тієї ночі: обдурила мене, прикинулася іншою, спокусила, підсипала мені щось, зняла на камеру та ще й почала шантажувати свого батька! І ти справді думаєш, що після всього цього я захочу бути з тобою? Ти знала, що контракт змусить мене погодитися на цей шлюб, але ти недооцінила мене. Можливо, все закінчиться ще швидше, аніж спливе термін договору. Можеш не сумніватися, що крапкою в цій історії стане наше розлучення. Навіть не сподівайся на справжній щасливий шлюб, бо ти сама прирекла себе на те, щоб жити зі мною, але ти, схоже, забула, що я... — Я витримав паузу, спостерігаючи за тим, як очі Луїзи наповнилися сльозами. — Я ненавиджу тебе.

Вона трохи опустила голову, ховаючи сльози, що потекли по її щоках. Дівчина схлипнула, і це змусило мене насупитися. Щось всередині неприємно зашкребло. Можливо, я був занадто грубий з нею? Але ж вона це заслужила. Луїза раптом голосно засміялася. Вона глянула на мене та підняла праву руку. Безіменним пальцем вона почала витирати свої сльози, виблискуючи обручкою.

— Ох, ти так довго ненавидиш мене, що я вже звикла до цього, Тео! — сказала дівчина таким тоном, наче глузувала з мене. — Твої погрози абсолютно не лякають мене, коханий. А щодо цієї ситуації, то ти сам винен. Не треба було спати зі мною. Точніше — з Карлоттою. Вона ж тобі сподобалася, правда? — Луїза поклала свою руку на моє плече. — Може, мені надіти фіолетові лінзи та чорну перуку в нашу першу шлюбну ніч, щоб ти знову захотів мене?

— Я ніколи не хотів і не хотітиму тебе. Те, що сталося тієї ночі, — помилка і твоя брехня. Навіть якщо між нами щось було, то я не пам'ятаю цього, Луїзо. Ти огидна мені, і наше одруження не змінить цього.

Вона міцніше стиснула своєю рукою моє плече. Її дихання стало важким, а щелепи були міцно стиснутими від злості. Дівчина намагалася приховати свою роздратованість, але їй це дуже погано вдавалося. Я скинув її руку зі свого плеча так різко, що Луїза трохи похитнулася.

— Добре, — вона намагалася звучати байдуже. — Наступного разу, коли захочеш таємно зустрітися з моєю сестрою, зроби це в місці, де вас буде важко знайти.

Луїза на одну секунду зупинила погляд на портреті своєї сім'ї, а тоді розвернулася на підборах та попрямувала геть. Я тихо вилаявся, всунувши руки в кишені штанів. Деякий час дивився їй услід, аж доки вона не зникла в коридорі. Без Луїзи де Квінсі моє життя точно було б краще.