Розділ 11

Луїза

Я не могла повірити своїм очам. Лорена і... Тео? Мій погляд пройшовся його тілом, зупиняючись на оголених грудях і торсі. Здається, вони занадто далеко дійшли. Мабуть, саме тому Тео постійно відштовхував мене. Через Лорену. Вона завжди подобалася йому, а я просто вперто заперечувала це. У грудях стало важко дихати, а всередині з'явилося відчуття паніки. На очі навернулися сльози. Я хотіла плакати, бо образа та злість вбивали мене. Я так міцно стиснула ручку дверей, що у мене аж пальці побіліли. Сестра знервовано відійшла від хлопця ще на декілька кроків. Мабуть, боялася, що я розповім батькові про те, що застукала її з Тео у такому вигляді.

— Вибачте, — холодно сказала я. — Не знала, що ви тут удвох. Я піду.

Я фальшиво усміхнулася та зробила поспішний крок назад. Ноги чомусь затремтіли, і я не встигла зреагувати, як перечепилася через поріг та впала на сходи. Тихо вилаялася, коли відчула різкий біль в коліні та долонях. Сльози покотилися по щоках. Я схлипнула та гучно втягнула повітря. Ще й впала перед ними, а тепер не можу стримати сліз. От же ж соромно!

— Луїзо, — звернувся Тео.

Я глянула на нього та помітила, що він чомусь поспішив у мій бік. Та ще й у цьому напівголому вигляді. Вираз його обличчя був таким, наче йому стало шкода мене. Він точно помітив мої сльози. Я різко зірвалася на ноги та швидко побігла геть, не озираючись.

Я бігла дорогою вниз та навіть не зрозуміла, як опинилася на трасі автодрому. Ймовірно, мене тут ніхто не знайде, адже тренування уже завершилися. Я піднялася на трибуну та сіла на лавку, опустивши голову на свої коліна. І тільки в цей момент я дала волю своїм сльозам. У мене боліло коліно, я відчувала подряпини на долонях, а моє серце наче хтось нещадно стискав. Я не розуміла, чому мені так сильно боляче душевно. Тео нічого не обіцяв мені, але мої почуття до нього навіть через довгий період розлуки все ще були надто сильними. Вчора, коли ми вперше за десять місяців зустрілися, мені здалося, що він дивився на мене якось по-особливому, не так, як раніше. Мабуть, я просто обманюю себе, і Тео, як і всім іншим, подобається Лорена. Від цього мені було неприємно найбільше.

Через деякий час я змогла заспокоїтися, але все ще сиділа на трибуні, опустивши голову вниз. Я дивилася на те, як цівка крові стікала вниз по нозі з невеликої рани на коліні. Ще й впала перед ними. Вони, мабуть, добряче посміялися з мене.

— Показуй свою ногу, — почула поруч голос Тео.

Я сердито глянула на нього з-під чола. Він опустився на лавку поруч зі мною, тримаючи в руках невеличку аптечку. Я одразу ж напружилася від його присутності. Навіщо він приперся сюди? Чи бачив, як я сиділа тут і плакала? Звісно, бачив. Варто було сховатися в іншому місці. Тео уже був одягнений у футболку та сині потерті джинси.

— Уже вдягнувся, — зауважила я. — Швидко ти впорався з Лореною. Мабуть, вона розчарована.

— Не говори дурниць, Луїзо.

— Дурниць? Я все бачила. То що у тебе з нею?

Я намагалася звучати максимально байдуже, хоча всередині все ще злилася. Мені було цікаво, яку брехню вигадає Тео. А може, він не буде брехати? Він і так постійно робить мені боляче.

— Те саме, що і з тобою, — пробурмотів хлопець. — Нічого.

— Це не було схоже на «нічого», — буркнула я.

Я відвела погляд, відчуваючи дике бажання втекти звідси геть. Раптом рука Тео лягла на внутрішню сторону мого стегна. Я здригнулася від цього несподіваного дотику. Важко ковтнула, а моє серце почало шалено битися в грудях. Хлопець підняв мою ліву ногу та обережно поклав її собі на коліно. Я здивовано глянула на Тео. Він відкрив аптечку й витягнув з неї якусь пляшечку та ватний диск.

— Навіщо ти це робиш? — спитала я, насупившись.

Тео знизав плечима, наче і сам цього не розумів. Я сіпнулася, коли він приклав змочений ватний диск на ранку на моєму коліні. Сильно прикусила губу від раптового болю. Кров зашипіла, а також з'явилося неприємне відчуття пощипування. 

— Боляче? — Тео глянув на мене.

— Не вдавай, що тебе це турбує!

— Якби не турбувало, я б не сидів тут з тобою.

— Краще потурбуйся про Лорену, — огризнулася я. — Хоча ти, мабуть, уже це зробив.

— Послухай, між мною та твоєю сестрою абсолютно нічого нема, — серйозним тоном сказав Тео, не відриваючи від мене свого погляду. — Те, що ти побачила, — це випадковість.

— Випадковість?

— Я був у душі, і не взяв з собою чистих речей. Коли повернувся до вітальні, то побачив твою сестру. Я не знав, що вона в цей час була в домі, зрозуміло?

— Навіщо ти виправдовуєшся?

Частинка мене хотіла почути, що він скаже щось на кшталт того, що не хоче, аби я ображалася та обманювала себе. В глибині душі сподівалася, що Тео хоче, аби я була впевнена, що у нього дійсно нічого нема з Лореною. Можливо, я б і повірила, якби він сказав, що йому важлива моя думка про нього.

— Я хочу пояснити тобі все, бо якщо ти розкажеш своєму батькові про те, що бачила, то...

— Он воно що! — вражено сказала я, відкривши рота. — Ти хвилюєшся, що я розповім усе татові?

— Звісно, я хвилююся через це. Якщо ти знову донесеш йому, то в Лорени та в мене безпідставно будуть проблеми.

Стало ще образливіше, аніж до цього. Варто було раніше здогадатися, що він прийшов сюди лише через неї.

— Краще б ти одразу сказав мені це, а не прикидався, що хвилюєшся за мене тоді, коли насправді тебе хвилює лише Лорена!

Я сердито забрала свою ногу та різко підвелася. Навіть бачити його більше не хотіла. На очі знову виступили сльози, але я глибоко вдихнула, щоб стримати їх. Тео все ще сидів на лавці й дивився на мене. Його темне волосся виблискувало від сонця, а очі були схожими на дві красиві бусини з бурштину.

— Луїзо, ти розумієш, що ця твоя дитяча поведінка може нашкодити іншим? Тобі, мабуть, відомо про мій контракт з твоїм батьком. Мені заборонені будь-які стосунки з тобою чи твоєю сестрою. Я дуже добре дотримуюся цього правила, а якщо ти розкажеш ту брехню татові, то він може не так усе подумати. Я не хочу втратити шанс взяти участь у цьому сезоні чемпіонату. Якщо ти думаєш, що для мене це неважливо, то дуже сильно помиляєшся. Не підставляй мене та Лорену, гаразд?

— З чого ти взяв, що батько повірить у те, що я розповім йому? — Я сумно посміхнулася. — Це мені постійно потрібно було доводити свою правоту, а Лорені варто було лише сказати, що вона невинна, і він їй вірив. Навіть якщо це було неправдою. Тому можеш не хвилюватися за свою кохану, бо татусь все одно завжди буде на її боці. І, якщо ви вже збираєтеся приховувати свої стосунки, то робіть це обережніше. Тобі, Тео, пощастило, що вас спіймала саме я. І більше ніколи не прикидайся хорошим зі мною, якщо насправді ти ненавидиш мене.

— Луїзо, — Тео втомлено видихнув. — Я не...

Але я більше не хотіла слухати його. Я швидко спустилася з трибуни та попрямувала до виходу з автодрому. Деякий час гуляла навколо, щоб трохи розвіяти дурні думки. Образа щосекунди глибше поглинала мене у свою чорноту. Я не могла вибратися з неї. Я згадала усе, що було між мною та Тео: наше перше знайомство, випадок на вечірці, поцілунок, перша зустріч через десять місяців, те, що сталося сьогодні... І кожного разу він відштовхував мене та робив боляче. Я втомилася від цього. Чому просто не можна любити мене? Я копалася всередині себе, намагаючись знайти проблему у собі. Мене це мучило навіть тоді, коли я повернулася у дім. Батька ще не було. Наш дворецький окинув поглядом мене, мої брудні джинсові шорти та рану на коліні, але нічого не сказав. Я сховалася у ванній кімнаті, де знову дала волю сльозам. Коли глянула на себе в дзеркало, то захотілося плакати ще дужче. Вигляд у мене був просто жахливий з цим розмазаним макіяжем. Я швидко, як змогла, привела себе в порядок та перевдягнулася в чисті речі. На вулиці вже встигло стемніти, але ні батька, ні Лорени не було. Я вийшла на балкон, що виходив на задній двір, та сховалася у темному куточку, накинувши на голову каптур чорної спортивної кофти. Тримаючи в руках телефон, я почала читати коментарі від незнайомих людей, які відкрито обливали мене невиправданим брудом. Хтось назвав мене страшною, і що тільки з макіяжем я виглядаю «більш-менш». Я звикла до негативу, адже відчувала його з самого дитинства. Мене ніде не любили: ні в сім'ї, ні в інтернеті. Я відклала телефон та обійняла свої ноги руками, спершись підборіддям до колін, ігноруючи ранку. Інколи мені подобався біль, бо він завжди нагадував про те, що я хоча б жива.

Від думок мене відірвав знайомий рев мотоцикла. Я здивовано підняла голову вище, виглядаючи з балкона на вулицю. Помітила чорний мотоцикл з пурпуровою підсвіткою. Це точно був Тео. Що він тут робить так пізно? Мотоцикл зупинилася якраз навпроти мене, тому я все чудово бачила. Спершу помітила два силуети. Дурне передчуття змусило мене хвилюватися. Я сильніше стиснула руками ноги та почала знервовано жувати нижню губу. Дівчина зістрибнула з мотоцикла першою, але хлопець допоміг їй, тримаючи за руку. Вона зняла шолом, і мені здалося, що в цю мить моє серце розбилося остаточно. Я сиділа на балконі зі сльозами на очах та дивилася на усміхнену Лорену. Тео теж зняв свій шолом. Він сперся ліктем до керма, спостерігаючи за моєю сестрою. Заздрість вибухнула всередині мене. Ще тільки вчора я ділилася з ним тим, що мрію, аби він покатав мене на своєму мотоциклі. Тео відмовив мені. Але сьогодні він робить це з Лореною. У голові крутилися його слова про те, що він ніколи нікого не катає на своєму мотоциклі. Тео переконував мене у цьому. Та Лорена, схоже, особлива для нього дівчина. Від цього мені стало гірко так сильно, що я скривилася. Легко стиснула свою шию, щоб трохи полегшити той неприємний клубок, який нетерпляче вимагав моїх ридань. Скільки я плакала за сьогодні? Важко полічити. Мій погляд знову зосередився на цих двох закоханих. Лорена тепер уже стояла ближче до Тео. Вона раптом поклала свою руку на його плече, встала навшпиньки та поцілувала хлопця в щоку. Я чекала, що він відштовхне її, але Тео не зробив цього. Я не могла побачити його реакцію в темноті, але вона все ж була іншою, аніж тоді, коли його поцілувала я. Суміш змішаних емоцій переповнювала мене. Важко було зрозуміти їх усіх, але одну з них я відчувала так сильно, що аж тремтіла. Я ненавиджу його! Ненавиджу! Ненавиджу...

Лорена попрямувала до головних воріт. Тео спочатку дивився їй услід, а потім раптом повернув свою голову в мій бік. Він не міг мене бачити, бо я навмисно сховалася у місці, де ніхто не міг би знайти мене. Та чомусь з'явилося таке дивне відчуття, наче він знав, що я тут. Знав і дивився, хоча і не бачив. Я опустила голову вниз, спершись чолом до колін, а коли підняла її, то хлопця вже тут не було. Я хотіла помститися йому за весь той біль, який він завдав мені. І якраз у цей момент я побачила на телефоні повідомлення від Яни. Це було довге та нудне скиглення про те, що вона не може придумати тематику вечірки на день народження її брата. Якщо Яна зовсім не мала ідей, то у мене їх було сповна. І тепер Тео побачить, що таке насправді мої ігри.