Розділ 10

Тео

Десять місяців по тому

Дежавю... Я ніколи не розумів цього слова, але відчув саме це, коли знову перед очима з'явився знайомий силует дівчини. Я одразу ж впізнав її, з першого погляду. Рожевий твідовий жакет, блакитні джинси, маленька срібляста сумочка, що звисала на плечі та ті славнозвісні рожеві конверси, що і десять місяців тому.

— Сумував за мною, Тео? — спитала Луїза.

Вона все ще стояла спиною до мене та дивилася на мій мотоцикл. Мабуть, дівчина відчула мою присутність. Вона раптом оглянулася з широкою усмішкою на вустах. На ній були сонцезахисні окуляри з рожевим склом у формі сердечок. Мені чомусь захотілося усміхнутися, що я і зробив.

— Давно не бачилися, Барбі, — сказав я, коли підійшов до неї.

— Так. Ем... — Луїза уважно подивилася на мене. — Як у тебе справи?

На одну мілісекунду я задивився на її обличчя. Вона зовсім не змінилася зовні за цей період. Усе ще той світлий блонд та невеличка родимка на щоці, на якій зосередився просто зараз. Я прочистив горло, коли зрозумів, що дивився надто довго.

— Готуюся до чемпіонату, — відповів я. — Цього року твій батько не зможе зупинити мене.

— Він і не зробить цього, — сказала Луїза. — Батько задоволений тобою. Говорив, що тепер ти справді готовий до змагань.

— Ти як? Бачив, що у тебе в блозі вже пів мільйона фоловерів.

— То ти таємно слідкуєш за мною, але не підписуєшся?

— Я не слідкую. Випадково побачив.

Дівчина примружила очі та усміхнулася так, наче спіймала мене на брехні. Вона таки мала рацію, адже інколи я заглядав до її блогу. Не знаю, яка у мене була мотивація, але мені подобалося дивитися на неї. Зі своїми підписниками вона була зовсім іншою. В одному відео з її вуст навіть вирвалася лайка, коли тюбик з червоною помадою впав на її білу футболку.

— Мені здається, що твій мотоцикл якийсь не такий, як раніше, — зауважила Луїза, насупившись.

Вона повільно провела рукою по сідлі, наче хотіла запам'ятати ці відчуття. Коли ми зустрілися вперше, вона нахабно всілася на мій мотоцикл. Зараз же дівчина поводилася зовсім по-іншому. Наче ми були старими друзями, що випадково зустрілися після довгої розлуки.

— Ми з Вадимом його трохи вдосконалили, — сказав я, схрестивши руки на грудях. — Без відома твого батька.

Луїза раптом тихо засміялася. Вона не зводила погляду з мотоцикла.

— Мені це подобається, — прошепотіла дівчина. — Я теж люблю діяти без відома мого батька.

— Ну, мене він на домашній арешт не посадить, а от тобі варто хвилюватися.

Дівчина закотила очі та глянула на мене. Вона так само склала руки на грудях, схиливши голову вбік.

— Я вже достатньо доросла, тому більше не погоджуся на ніякі домашні арешти. До того ж мені вдалося повернути довіру батька.

— Дійсно, — пробурмотів я. — Уже й забув, як чудово ти вмієш прикидатися.

Я відвів погляд до виходу. Ми були тут вдвох, але в будь-який момент міг хтось увійти. Наприклад, її татусь, який би точно розізлився. Не хотілося так ризикувати перед чемпіонатом. Всього лише два місяці залишилося до початку.

— Ти... — Луїза замовкла наче вагалася. — Я б хотіла, щоб ти покатав мене на своєму мотоциклі. Це моя мрія.

— Ти вже казала це раніше.

— І ти відмовив.

— І зроблю це знову. Я нікого не катаю на своєму мотоциклі, Луїзо.

— Не обов'язково на цьому, — не здавалася вона. — Ти можеш прокатати мене на тому мотоциклі, на якому їздиш кожного дня.

— Це стосується усіх моїх мотоциклів, Луїзо.

— Чому ти такий впертий? Хіба тобі так складно?

Я втомлено видихнув, спершись на свій мотоцикл. Дівчина глянула на мене та ображено надула свої губи. Чомусь у цей момент вона здалася мені такою милою.

— Річ не в тому: складно мені чи ні. Я не поступаюся своїм принципам.

— Інколи можна, — пробурмотіла вона. — Я ніколи не каталася на мотоциклі, але впевнена, що мені сподобається. Це ж, мабуть, таке неймовірне відчуття свободи... Швидкість, адреналін, нестримний вітер, насолода.

— Попроси когось іншого, — запропонував я.

— Я більше нікого не знаю, — сказала Луїза, а тоді тихіше додала: — І нікому не довіряю.

Вона міцно стиснула губи, наче шкодувала, що сказала це. Дівчина трохи опустила голову, під моїм пильним поглядом. Я намагався зрозуміти її, зазирнути під цю маску байдужості. Яка вона справжня?

— Луїзо! — раптом запищала Яна. Я аж скривився від цього звуку. — Чому ти не повідомила, що приїхала?

Яна кинулася до Луїзи та міцно обійняла її. Вадим тим часом дивився на мене з дивною усмішкою на вустах. Я закотив очі, бо чудово розумів, про що він думає.

— Ми лише сьогодні вранці приїхали, — мовила Луїза, усміхнувшись. — Я хотіла пізніше написати тобі.

— О Боже, мені так багато потрібно розповісти тобі! — Яна схопила Луїзу за руку. — Ходімо на морозиво. Тут неподалік є чудове кафе.

— Я не...

Луїза чомусь оглянулася на мене. Я одразу ж відвів погляд, бо мені насправді було байдуже залишиться вона тут чи піде з Яною.

— Хлопці теж можуть приєднатися до нас, — сказала сестра Вадима.

І це не було правдою. Ми з другом переглянулися, стримуючись, щоб не засміятися. Морозиво не любили ані він, ані я.

— Добре, — все ж погодилася Луїза. — Ем, бувай-те.

Вона помахала нам рукою на прощання. Я стримався, а Вадим зробив їй те саме у відповідь. Вона так мило усміхнулася йому, що я чомусь аж напружився. Коли Луїза та Яна зникли, Вадим підійшов ближче та зупинився поруч зі мною.

— Тільки приїхала, а вже примчала до тебе, — сказав він, хмикнувши. — Тепер, мабуть, чекатиме, що ти прийдеш в кафе на морозиво.

— Думав, що за десять місяців вона забуде мене, — пробурмотів я, все ще дивлячись їй услід.

І хоч від Луїзи залишився лише легкий шлейф її солодких парфумів, я продовжував дивитися на те місце, де ще декілька хвилин назад вона стояла.

— Ця дівчина закохана в тебе, Тео. І вона не відчепиться.

Я важко видихнув, адже і сам це прекрасно розумів.

— Тоді мені доведеться зробити їй боляче. Якщо вона справді закохана в мене, то мої відмови зачіпатимуть її, а я відмовлятиму їй завжди.

— Як знаєш, — буркнув Вадим, — але вона, здається, непогана дівчина.

— Ти не знаєш її зовсім.

— Як і ти.

Як і я... Луїза знову з'явилася у моєму житті та перевернула його з ніг на голову. Я справді забув про неї, і максимально зосередився на чемпіонаті, але тепер мої думки повернулися до такого хаосу, який був десять місяців тому. Я не хотів знову розриватися між своїми дивними почуттями до Луїзи. Я не був певен, що вони в мене є, але сьогодні, за час нашої короткої розмови, я відчув стільки емоцій, як ніколи за останні місяці.

Наступного дня вранці на моє тренування приїхав Ендрю разом зі своєю старшою донькою. Лорена помахала мені рукою на знак вітання, коли я виїхав на своєму мотоциклі на трасу. На цьому заїзді я представив себе на максимум. Мені хотілося показати спонсору все, чого я навчився за останній рік. До того ж я помітно вдосконалив свої уміння, і тепер сам був впевнений, що готовий на всі сто.

Коли я закінчив тренуватися та зістрибнув з мотоцикла, до мене підійшов Ендрю. Поруч з ним зупинилися Лорена та мій батько.

— Ось тепер ти готовий, — сказав Ендрю, поклавши свою руку на моє плече. — Цей сезон чемпіонату буде нашим.

— Без сумнівів, — погодився мій тато, усміхнувшись мені. — Тео гідний стати чемпіоном.

Я кивнув головою, дякуючи. Почути такі слова від батька — це багато чого вартує. Він ніколи не був щедрим зі мною на похвалу, але, коли минулого року я переміг на турнірі з мотокросу, тато пишався мною. Тепер, коли я переможу в чемпіонаті та здобуду кубок, він пишатиметься ще більше.

— Це справді було дуже круто, — додала Лорена, усміхаючись. — Мені здається, що скоро я стану фанаткою мотоспорту.

Вона мило захихикала та засоромлено заправила пасмо темно-русявого волосся собі за вухо. Я усміхнувся їй у відповідь. Стримано, але з вдячністю.

— І знаєш, — продовжила вона, — чесно кажучи, мені б хотілося посидіти за кермом твого мотоцикла. Це, мабуть, неймовірні відчуття.

— Це дійсно так, — усе, що я зміг сказати. — Можливо, колись.

Я не хотів їй нічого обіцяти, але і при її батькові не варто було грубо та категорично відмовляти. Здається, татусь дівчини був задоволений моєю відповіддю. Ендрю нагадав батькові, що той обіцяв йому показати якийсь суперсучасний автомобіль. Я не заглиблювався у їхню розмову, тому просто попрямував до будиночка, що знаходився на автодромі. Мені хотілося якнайшвидше зняти з себе цей костюм та прийняти холодний душ. Піт стікав по спині, а сонце так гаряче пекло у голову, що я мало не зомлів.

Як тільки увійшов у будинок, то одразу ж почав стягувати з себе костюм, залишаючись в одній тонкій кофті. Я попрямував до ванної кімнати, де роздягнувся повністю. Холодні струмені води полегшили неприємні відчуття в моєму тілі. Я нарешті відчув полегшення та прилив нових сил. Коли вийшов з душової кабіни, то зрозумів, що забув свій одяг у вітальні. Довелося замотувати невеликий рушник на поясі. Зазвичай у цьому домі не було нікого, окрім Вадима, тата, або ж хлопців з команди батька. Раніше тут ще тренувалася Вікторія, але вона вже декілька років разом зі своїм хлопцем подорожує світом, беручи участь в різних чемпіонатах з перегонів. Я розслаблено вийшов з ванної кімнати, злегка прикривши повіки. Останнім часом багато тренувався, тому почувався неабияк втомленим.

— Ох! — почувся дівочий голос. — Я...

Я різко розплющив очі, витріщившись на Лорену, що стояла біля столика у вітальні. Вона шоковано пройшлася поглядом по моєму тілу, зупиняючи на торсі. Помітив, що дівчина важко ковтнула.

— Вибач, — сказав я. — Не знав, що ти тут.

— Все нормально, — пробурмотіла вона, знервовано усміхнувшись.

На щоках Лорени з'явився сором'язливий рум'янець. Вона провела рукою по своїй шиї та шумно вдихнула повітря. Було таке враження, наче вона ніколи не бачила чоловіка у такому вигляді. Добре, що я хоч додумався замотати рушник на поясі.

— Я перевдягнуся у ванній кімнаті.

— Можеш тут, — сказала Лорена.

— Ти хочеш, щоб твій тато спіймав мене поруч з тобою у такому вигляді? — спитав я, піднявши одну брову.

— Він поїхав з твоїм батьком в автомобільний салон. Тут нікого нема. Тільки ти і я. А взагалі...

Лорена легко прикусила нижню губу та повільно попрямувала в мою сторону. Її зелені очі спалахнули чимось незрозумілим, коли дівчина зупинилася навпроти мене. Вона опустила погляд на мої груди та знову глибоко вдихнула. Я насупився, бо зовсім не розумів її поведінку. Вона підняла свою руку та легко торкнулася вказівним пальцем до моїх грудей. Дівчина розмазала краплину води після душу, водячи подушечками пальців по моїй шкірі.

— Що ти робиш, Лорено?

— Мені треба дещо сказати тобі. Ти...

Вона замовкла, і в цей момент двері широко відчинилися. Лорена відскочила від мене так швидко, наче її вдарило струмом. Я почув тихе зітхання, а коли повернув голову вбік, то зустрівся поглядом з великими блакитними очима. Луїза здивовано дивився на мене та Лорену, шокована тим, що побачила.