Розділ 9

Тео

Луїза дивилася на мене, наче переляканий зайчик, що ось-ось заплаче. Я не міг повірити, що вона зробила це насправді. Так, цей дотик губ складно назвати поцілунком, але це, чорт забирай, було проти правил! Я глянув вбік, щоб переконатися, що в цьому гаражі ми дійсно лише вдвох. Луїза опустила голову вниз. Вона глибоко дихала. Цей звук був таким голосним, що моє власне дихання поруч з нею збилося.

— Ти такий нудний, Тео, — сказала дівчина, піднявши на мене свій погляд. — Думала, що ти кращий у поцілунках.

Я був здивований, як швидко змінився її настрій. Ще хвилину тому вона була на межі того, щоб розридатися, а зараз принижує мене своїм холодним тоном. Її блакитні очі були схожі на дві крижані брили — зовсім без почуттів та емоцій.

— У такому випадку я радий, що не виправдав твоїх очікувань. Сподіваюся, що ти нарешті відчепишся від мене.

— Невже я справді так сильно дратую тебе? — спитала вона якимсь іншим тоном. — Хоча... Можеш не відповідати. Знаю, що дратую. Ти навіть не приховуєш цього. Ну, я ж не Лорена, щоб ти стояв зі мною на терасі, усміхався та навіть накинув мені на плечі свій піджак. Я й не знала, що ти можеш бути таким романтиком, Те-е-е-е-о.

Вона так протягнула моє ім'я, що мені захотілося скривитися. Усвідомлення з'явилося у моїй голові. Я пригадав, як ми з Лореною стояли на терасі, а потім нізвідки з'явився її батько.

— Ти бачила нас, — сказав я, примруживши очі, — а потім донесла про це своєму татові.

— Не розумію, про що ти, — байдуже мовила Луїза, невинно покліпавши своїми очима.

— Перестань прикидатися! — гаркнув я, схопивши її за руку вище ліктя. — Не варто грати зі мною. Я наскрізь бачу твою огидну та неприємну сутність.

Її губи розтягнулися в широкій похмурій посмішці. Вона трохи піднялася навшпиньки, щоб здаватися вищою. Мабуть, таким чином хотіла почуватися сильною.

— Остудися, Ромео! — Луїза вирвалася з моєї хватки. — Сподіваюся, що ти здохнеш так само, як і він, через свою одержиму закоханість у мою сестричку.

— Про що ти взагалі говориш? Ні ти, ні твоя сестра, мене не цікавите зовсім!

— Розкажи ці казочки моєму татусю. Може, він і повірить тобі, але я не така тупа, як ти думаєш. Тому, якщо ти справді закоханий у мою сестру, то не захищай мене більше ніколи! А щодо цього поцілунку... — Луїза знервовано поправила ремінець сумочки на своєму плечі. — Він був найгіршим зі всіх у моєму житті. Пропоную забути про цей неприємний для нас обох інцидент.

Вона глянула на мене з очікуванням. Мені здалося, що в її очах зібралася волога, але дівчина швидко відвела погляд.

— Це і поцілунком важко назвати, Луїзо. Так, дитячі ігри.

— Добре. Я тоді піду вже. Бай-бай, Тео.

Вона помахала мені своєю рукою на прощання та поспішила до виходу, наче ошпарена. Я роздратовано видихнув, спершись до столу. Підняв голову вверх та міцно заплющив очі. Думки чомусь повернулися на деякий час назад, коли Луїза так несподівано та раптово поцілувала мене. Я міг би вчинити по-іншому: міг притиснути сильніше до себе, посадити її на стіл та подарувати їй справжній палкий поцілунок, або ж відмовити їй у легшій формі, але я обрав найжорстокіший варіант з усіх. І це таки було найкращим рішенням. Буде краще, якщо Луїза нарешті відчепиться від мене, а я перестану думати про неї. Господи, чому вона мучить мене навіть у думках? Я розплющив очі та повернувся до своєї роботи. Потрібно позбутися усіх тих дурниць, що не виходять з моєї голови. І звідки вона взагалі взяла, що я закоханий в Лорену? Це не була спланована зустріч на терасі. Я вийшов, щоб трохи розвіятися, а згодом підійшла Лорена. Вона здавалася милою дівчиною, тож я не був проти її компанії. І так, я накинув їй свій піджак на плечі, коли вона затремтіла від холоду. Це абсолютно нічого не означало для мене, і для Лорени, сподіваюся, теж...

— Ось! — Я поставив коробочку на столик біля дивана, на якому сиділа мама. — Тобі передали подарунок.

— Що це? — зацікавлено спитала вона, відірвавшись від свого телефона. — Виглядає гарненько.

Мама обожнювала подарунки. Вона потягнулася до коробочки та відкрила кришку. Я розслаблено сів на крісло, спершись до спинки. Увесь день сьогодні ремонтував мотоцикл, а потім ще й тренувався. Я був втомлений, як ніколи, і не лише фізично. Дехто таки мучив мене у думках морально, і це неабияк дратувало.

Мама витягнула з коробочки невеликий золотистий тюбик. Вона відкрила кришечку та усміхнулася, розглядаючи помаду.

— Ох, тут ще й записка є, — сказала мама, взявши в руку невеличкий клаптик паперу. Вона читала його, насупившись, а під кінець сумно усміхнулася. — Це так мило з боку Луїзи. Вона чарівна дівчинка, Тео. Така красива, ніжна та романтична.

— Вона не така, — пробурмотів я.

Мама закотила очі від моїх слів. Вона провела помадою по своїй долоні, розглядаючи відтінок.

— Я сказала їй, що не прийму такого подарунка, а Луїза все одно подарувала мені цей особливий лімітований відтінок. Це багато про що свідчить.

— І про що це свідчить? — Я склав руки на грудях. — Вона всього лише хотіла сподобатися тобі. Мабуть, зі своїх лицемірних причин.

— Ти дуже поганої думки про неї, Тео.

— Бо вона мені не подобається.

Мама раптом широко усміхнулася мені. Вона провела рукою по своєму коричневому волоссі та підсунулася ближче до мене.

— Зазвичай усі історії сильного кохання розпочинаються саме з цих слів, — сказала вона, усміхаючись ще ширше. — Твій батько спочатку взагалі ненавидів мене.

— І ти ненавиділа його так само, — продовжив я.

За останні п'ять років, відколи батьки зізналися, що у них був фіктивний шлюб, мама не втомлювалася постійно розповідати їхню історію кохання. Я вже стільки разів чув її, що якби про них була книга, то я б знав кожну главу напам'ять.

— Бо твій тато часто поводився, як придурок. Знаєш, ініціатором нашого першого справжнього поцілунку була я, — для чогось розповіла мама. Я уважно глянув на неї. — Цей момент був несподіваним навіть для мене. Я хотіла підтримки, тому наважилася на такий перший крок. Коли поцілувала його, то відчула таке збентеження та страх, що мені хотілося втекти. Я боялася, що твій батько відштовхне мене. Він інколи був таким грубим зі мною. Але твій тато здивував мене, коли вчинив навпаки та подарував мені таку особливу підтримку, якої я не отримувала ніколи раніше. Плутатися у своїх почуттях — це нормально, Тео. — Мама раптом взяла мене за руку та міцно стиснула її. — Але, чим більше ми пручаємося, то ще дужче губимося у своїх емоціях. Інколи ми можемо образити когось ненароком, навіть не усвідомлюючи, що насправді сказали чи зробили щось жорстоке. Люди можуть багато вчинити дурниць, коли їм просто бракує уваги.

— Я це чудово знаю, мамо.

Цими словами я не хотів їй дорікнути, але мені часто доводилося добиватися уваги від батьків, тоді коли Вікторія отримувала її сповна. Мама тепло усміхнулася та підвелася з дивана.

— Піду гляну, як там тато, — сказала вона. — Він щось засидівся у своєму кабінеті.

Коли мама залишила мене, я сів рівніше, спершись ліктями до колін. Мій погляд зачепився за маленьку записку, а в голові чомусь крутилися слова мами. Я не стримався, потягнувся рукою до невеликого клаптика папера та взявся його читати:

«Вітаю, Поліно! На жаль, не знаю, як правильно до вас звертатися, але сподіваюся, що ви не будете проти, якщо я називатиму вас на ім'я. Так, ви казали, що не приймете від мене подарунок, але я дуже хочу, щоб ви зробили це. Хоча б тому, що мені буде від цього надзвичайно приємно; хоча б тому, що ви — перша людина, яка звернула свою увагу на мене, а не на мою сестру; хоча б тому, що ця помада, безсумнівно, неабияк личитиме вам. Я рада, що зустрілася з вами, і сподіваюся, що колись нам вдасться познайомитися ближче. Можливо, вам це здасться дивним, але ви з першого погляду дуже сильно сподобалися мені. Моє нудне та самотнє життя розібране на маленькі шматочки, наче на пазлики, яких так важко зібрати. І знаєте, я відчуваю, що ви — один з тих пазликів, якого мені не вистачає. Зі щирим серцем та великими сподіваннями дарую вам цю помаду на знак свого захоплення вашою неймовірною красою.
Луїза»

Я покрутив у пальцях записку, намагаючись виділити найважливіше з неї: "Ви — перша людина, яка звернула свою увагу на мене, а не на мою сестру"; "Ви — один з тих пазликів, якого мені не вистачає"...

Яка ж ти справжня, Луїзо? Яка ти, коли знімаєш свою зарозумілу маску? Для чого ти граєш в ці ігри, Барбі?

Я кинув записку на стіл та втомлено потер обличчя своїми долонями. Луїза де Квінсі доведе мене до сказу. Я різко підвівся та попрямував до ванної кімнати. Холодний душ допоміг мені розслабитися, але зовсім не освіжив мої думки.

Вночі, лежачи на ліжку у своїй кімнаті, я згадав слова мами. Луїза так само поцілувала мене несподівано, раптово та зовсім у невдалий для цього момент. Навіщо вона це зробила? Невже їй справді була моя підтримка та увага? Я не міг дозволити собі цікавитися нею, адже у мене був підписаний контракт, і ще ряд причин, які мене зупиняли. Вона ж не подобається мені... Але я довгий час витріщався на її номер на екрані свого телефона, думаючи про те, щоб зателефонувати до неї та перепросити за свою грубість. Мабуть, я таки був занадто жорстоким з нею. Хоча... Вона взагалі побажала мені здохнути. Цей спогад чомусь змусив мене усміхнутися. Дідько! Здається, я таки божеволію. Я так і не зателефонував до неї, а просто відклав телефон та заплющив очі, сподіваючись якнайшвидше заснути...

— Насолоджуєшся свободою? — спитав Вадим, коли увійшов до гаража. — Тобі, мабуть, нудно без сестричок де Квінсі.

Я трохи насупився. Уже п'ять днів від Луїзи, на диво, не було жодної звістки. Зазвичай вона за будь-якої причини чіплялася до мене, але я, схоже, їй уже набрид. Я зосередився на двигуні старенького мотоцикла, ігноруючи слова Вадима.

— Яна казала, що Луїза на днях попрощалася з нею, — продовжив він.

Я завис з ключем у руках, намагаючись переварити слова друга. Повільно випрямився та уважно подивився на Вадима.

— Попрощалася? — перепитав я.

— Вони з сестрою повернулися до Лондона. Здається, дідусь захворів чи щось таке. Я не розпитував у деталях.

Я міцно стиснув губи та знову зігнувся над мотоциклом. Коли вона приходила сюди востаннє, то точно знала, що повертається додому. Саме тому Луїза вирішила передати подарунок моїй мамі через мене. Вона знала, що їй не вдасться зустрітися з нею найближчим часом.

— Зрозуміло, — байдуже пробурмотів я.

— Яна казала, що вони приїдуть сюди знову, ймовірно, наступного літа, — сказав Вадим.

Мене чомусь розізлило, що він так багато знає про це. Не думав, що Вадим любить пліткувати зі своєю сестрою. Або ж у нього були свої причини розпитувати про сестер де Квінсі.

— Це чудово! — сказав я з відвертим полегшенням. — Сподіваюся, що за цей час Луїза знайде новий об'єкт зацікавлення та нарешті перестане бігати за мною.

— Сподівайся, — Вадим хмикнув. — Це — єдине, що тобі залишається.

Я різко подивився на нього, а він раптом голосно засміявся з моєї реакції на його слова.

— Ох, заткнися! — буркнув я. — Краще допоможи мені розібратися з цим двигуном. Чомусь не можу завести його. І більше ні слова про сестер де Квінсі, зрозумів?