Розділ 6

Тео

Луїза, бляха, де Квінсі... Моя найбільша проблема з усіх. Звідки вона взагалі взялася на мою голову? Вона мене розізлила своєю присутністю. Я лише міг уявити, що зробить зі мною Ендрю, якщо дізнається, що його донечка була тут. Я глибоко вдихнув, намагаючись заспокоїтися. Треба придумати, як позбутися її. Я повертався на вечірку з думкою про те, як прогнати Луїзу звідси, але явно не очікував побачити дівчину на столі. Мої очі стали вдвічі більшими, коли я зрозумів, що це таки вона. Луїза танцювала на столі в цій своїй дуже короткій спідниці, яка ще й добряче підтягнулася, відкриваючи усі її принади. Очі дівчини були заплющеними, пальці плуталися у її волоссі, опускаючись на шию, груди та живіт, а на обличчі Луїзи красувалася широка усмішка. Вона звабливо вигиналася, хитала стегнами та водила руками по своєму тілу. Чорт! У цей момент Луїза де Квінсі не була схожа на ту миленьку ляльку Барбі. Я міцно стиснув губи, відчуваючи, що злість стала ще більшою. Поруч з нею скупчилися хлопці, що не могли погляду від неї відвести. Що лукавити, Луїза була дуже привабливою та навіть сексуальною. Я не хотів помічати цього раніше, але зараз не помітити її привабливості було неможливо. Я зауважив, як один з хлопців підняв свою руку та провів нею по її гомілці, наближаючись до стегна. Луїза ще ширше усміхнулася, легко прикусивши нижню губу. Їй це подобалося, чорт забирай. Дивно, але я відчув у грудях непереборний гнів, який змусив мене рвонути вперед. Я почав пробиратися до стола, відштовхуючи натовп зголоднілих хлопців. Мені хотілося насварити на Луїзу за те, що вона так необдумано поводиться в незнайомому місці. Пальці того виродка прослизнули їй під спідницю, і я зі всієї сили відштовхнув його від неї.

— Руки забери! — гаркнув я.

Той глянув на мене переляканими очима. Усі знали мене тут. Я не був розбишакою, але інколи гонки закінчувалися бійками. І в цьому я був не гірший, аніж в заїздах.

— Вибач, чувак, — пробурмотів він. — Я не знав, що вона твоя і...

Я схопив його за горло та міцно стиснув, змушуючи хлопця впертися до стола.

— Більше ніколи не наближайся до неї! — проричав я йому в обличчя. — Ти зрозумів?

Його горло під моїми пальцями напружилося. Він почав задихатися та белькотіти щось. Хлопець різко закивав головою, і тоді я відпустив його. Злість все ще кипіла в мені. Я хотів прибити цього придурка, який дозволив собі скористатися нетверезим станом дівчини та засунув свої пальці їй під спідницю. Він зігнувся, жадібно хапаючи повітря. Я не бажав більше дивитися на нього, тому перевів погляд на Луїзу. Вона більше не танцювала. Її очі були розплющеними, і вона вражено дивилася на мене. Я не міг, та і не хотів, прочитати її думки. Вона навіть не рухалася, а просто стояла на столі, ледь відкривши рота.

— Ходімо, Луїзо, — сказав я, торкнувшись рукою до її ноги.

Вона часто покліпала очима, намагаючись прийти до тями. Нарешті Луїза усвідомила все. Дівчина поклала свої руки на мої плечі, а я обережно зняв її стола. Вона не поспішала опускатися. Натомість міцно обійняла мене за шию та охопила своїми ногами мій пояс. Я руками підхопив її за стегна, щоб вона не впала. Дивно було ось так стояти, тримаючи її на своїх руках. І ще більше мене здивувало те, як нормально та природно це відчувалося. Вона була легенькою та комфортною. Я міцно стиснув зуби, намагаючись відігнати думки про те, що мені подобалося, коли її тіло притискалося до мого. Вона ще міцніше обійняла мене, закинувши свої руки мені на спину. Таким чином я уткнувся носом в її шию, а мої губи ледь торкалися ключиці Луїзи. Легені наповнилися ароматом жувальної гумки чи навіть солодкої вати. Це було занадто солодко, аж до нудоти. Принаймні я намагався переконати себе, що її парфуми мені не подобаються. А може, це не зовсім парфуми? Я зробив легкий вдих, відчуваючи нотки чогось гіркого, мускатного — піт чи збудження? Ця дивна суміш ароматів її тіла з солодкими парфумами мало не закрутила мені голову.

— Мене ще ніколи ніхто не захищав, — прошепотіла Луїза, опустивши голову на моє плече.

— Я не захищав тебе, — заперечив я.

— Ні, ти зробив це. Я відчула його пальці на внутрішній стороні мого стегна. Він хотів залізти мені в трусики. Ти не дозволив.

Чомусь ці слова з її вуст звучали неправильно, заборонено. Хіба хороші дівчатка говорять про те, що хтось хоче залізти їм в трусики? Але Луїза не була хорошою дівчинкою.

— Мене подобається твій запах, — раптом сказала вона. — Не парфумів, а той, що під ними. Ти пахнеш морем, а я люблю море.

— А я ненавиджу, — буркнув я.

Вона голосно застогнала. Ні, це не був якийсь дивний звук з її горла, це — довгий протяжний стогін, який мені чомусь сподобався. На одну секунду я спіймав себе на думці, що мені, мабуть, хотілося б почути її стогони у ліжку, коли я б дарував їй задоволення. Я міцно стиснув щелепи, щоб позбутися цих дурних думок. Мені треба випустити її зі своїх рук та просто зробити так, щоб вона безпечно повернулася додому. Але чомусь я не міг цього зробити. Я знову легко підняв її за стегна, щоб вона не сповзла. Луїза забрала свою голову з мого плеча. Вона нахилилася обличчям надто близько до мене. Її розмитий погляд був прикутий до моїх очей.

— Чому ми такі різні? — спитала вона. — Але ж кажуть, що протилежності начебто притягуються. Чесно кажучи, мене тягне до тебе. Я сама не розумію чому.

— Нещодавно ти казала, що ми схожі, — нагадав я.

— Ох! — Луїза знову застогнала. — Я заплуталася.

Чомусь її поведінка змусила мої губи здригнутися. Мені хотілося усміхнутися, але я стримав себе з останніх сил, нагадуючи, що Луїза — не та дівчина, з якою варто зв'язуватися. Вона раптом притулилася до мене сильніше. Я відчув, як вона почала водити носом по моїй щоці та шиї, не торкаючись губами. Її волосся лоскотало мою шкіру, і здавалося, наче вона нюхала мене, насолоджувалася цим. Подушечками пальців Луїза легенько торкалася моєї шиї, подекуди ледь дряпаючи її нігтиками. Дідько! Вона була до біса вмілою у звабленні. Луїза навіть не торкалася мене губами, але цього вистачило, щоб я відчув напруження в штанах. О ні! Ні-ні-ні! Тільки не Луїза... Тільки не з нею!

— Злазь з мене, — твердо сказав я.

— То відпусти, — прошепотіла вона, глянувши на мене з-під довгих вій.

Її погляд був хитрим, наче вона знала, як подіяли на мене її дивні та незрозумілі дотики. Ми декілька секунд мовчки дивилися одне на одного, а тоді я таки опустив її на ноги. Холодний вітер неприємно подув, змушуючи мене затремтіти. Я не міг зізнатися навіть собі у тому, що мені забракло її теплого тіла.

— Я все розумію, Тео, — мовила Луїза, не відриваючи від мене свого погляду. — Пункт двадцятий.

Звісно, вона знала про контракт. Мабуть, потайки прочитала його, щоб тато не побачив. І тепер Луїза думає, що я відштовхую її через договір, але це не зовсім так.

— Справа не в моєму контракті з твоїм батьком. Ти мене дратуєш, і зовсім не приваблюєш.

Вона примружила свої очі, наче не вірила мені. Потім щось змінилося. Її погляд спалахнув гнівом, який вона майстерно приховала за своєю маскою байдужості.

— Як добре, що це взаємно, — буркнула Луїза.

Ми обоє знали, що збрехали, але так було краще для усіх. Я схопив її за руку, ігноруючи те, як зручно долоня дівчини вмістилася в моїй. Я був знервований через дурні відчуття, що оселилися десь у грудях та ніяк не хотіли виселятися звідти.

— Гей, ти сьогодні на автомобілі? — спитав я у свого знайомого Тимура. Той кивнув головою. — Підвезеш нас!

Це не було проханням. Тимур навіть не встиг заперечити, як я уже відчинив дверцята його новенького "Джипа" для Луїзи. Вона залізла на заднє сидіння та підсунулася до вікна. Я сів поруч з нею на достатній відстані. Друг ввімкнув тиху музику та спитав адресу. Я назвав йому вулицю, де знаходився будинок Де Квінсі. Луїза раптом нахилилася. Я косо глянув на неї, щоб відкрито не витріщатися. Вона почала роззуватися. Коли дівчина зробила це, то залізла на сидіння разом з ногами та почала лягати на спину. Я здивувався, коли її голова опустилася на мої коліна. Вона дивилася на мене своїми глибокими, наче океан синіми, очима та легенько усміхалася. Одне світле пасмо прилипло до її чола. Пальці чухалися, щоб забрати його, але я стримав себе.

— Думала, що ми поїдемо на твоєму мотоциклі, — сказала вона, впершись руками до своїх грудей.

— Ти б впала з мого мотоцикла. Скільки ти випила, Барбі?

Вона закотила очі. Мабуть, на те, що я знову назвав її тим прізвиськом. Я не знав, чи воно подобалося їй.

— Мало, — відповіла Луїза. — І я не п'яна.

— Ти дуже п'яна, — зауважив я. Моя рука таки потягнулася до її чола. Я забрав те пасмо та впустив його до решти пасом, що розкинулися на моїх колінах. — До того ж я не катаю різних дівчат на своєму мотоциклі.

— Я не різна. І, чесно кажучи, — вона сором'язливо усміхнулася, — це моя мрія.

Я трохи насупився від її слів. Щоки дівчини почервоніли. Я помітив це навіть у темному салоні автомобіля.

— Мрія? — перепитав я.

— Так. Я хотіла б, щоб ти колись покатав мене на своєму мотоциклі. Я люблю швидкість, і мені дуже подобається, як ти їздиш. Я ж тоді зняла на відео твоє тренування. Інколи переглядаю його вночі, коли не можу заснути.

Я хотів спитати, що вона робить після того, як переглядає це відео. Чи торкається себе, уявляючи мене? Але я не дозволив цим словам вирватися з моїх вуст. Це було б занадто, і я не бажав цього знати. Я мовчки опустив погляд з її очей до маленького носика та пухких губ. Вона ледь розімкнула їх, і я відвів погляд до вікна. Сьогодні максимально дивний вечір з дурнуватими нав'язливими думками.

Коли ми під'їжджали до будинку де Квінсі, я попросив Тимура зупинитися трохи далі від нього. Не хотів, щоб батько Луїзи спіймав її зі мною. Вона підвелася з моїх колін та схопила свої туфлі. Я вийшов з автомобіля першим. Вона вислизнула одразу ж за мною.

— Я трохи проведу тебе, — сказав я, прямуючи вниз вулицею.

Вона йшла босою поруч зі мною, махаючи рукою, в якій тримала свої босоніжки.

— Мабуть, достатньо. — Луїза зупинилася через декілька будинків від її дому. — Ти злишся на мене?

Вона уважно подивилася мені в очі. Дівчина знову стояла дуже близько до мене. Без цих підборів Луїза здавалася дуже низенькою. Вона ледь досягала мого плеча.

— Злюся, — чесно сказав я. — Такі вечірки — це не для тебе.

— А мені здалося, що якраз для мене. Я ніколи не отримувала стільки уваги, як у цей вечір.

— Уваги? Ти маєш на увазі того хлопця, який засунув свої пальці тобі під спідницю, уявляючи як трахає тебе?

Я не одразу зрозумів, що, мабуть, не варто було говорити їй таких слів. Але Луїзу це зовсім не збентежено. Вона дивно усміхнулася мені, наче була чомусь задоволена.

— Тебе це бісить? — спитала вона. Я трохи насупився. — Бісить, що хтось уявляє мене так?

— Мені байдуже на це, — буркнув я. — Але твоєму татові таке зовсім не сподобається, і я не хочу мати з ним проблем.

— Боюся, що вони таки будуть, — прошепотіла Луїза. Вона раптом підняла свою руку та легко торкнулася моєї щоки. Великим пальцем дівчина провела по моїх губах. — Я б хотіла поцілувати тебе. Мені цікаво, які твої губи на відчуття, який у тебе смак... Я часто думаю про це.

— Луїзо, — видихнув я.

— Знаю. Знаю, що ти відштовхнеш мене, тому й не роблю першого кроку, але...

Вона забрала руку від мого обличчя та приклала два пальці до своїх губ. Деякий час дівчина так стояла, а потім потягнулася до мене рукою. Я відчув тих два пальці на своїх губах. Вона усміхнулася. Я був розгублений та збентежений дивними відчуттями, які подарував мені дотик пальців Луїзи. Здавалося, наче на них досі був жар її пухких губ.

— Щойно відбувся наш перший поцілунок, Тео, — прошепотіла вона.

Це було так ніжно, по-дитячому та невинно. Зовсім не схоже на Луїзу, яку я знав. Яку не хотів знати. Вона легко схилила голову вбік, прикусивши нижню губу. Її очі блиснули, ніби вона усміхалася й ними. Так дивно... Настільки, що мороз пробігся моїм тілом. Я підняв свою руку та обережно забрав її пальці від своїх губ. Вона розчаровано зітхнула.

— Я зателефоную до Лорени, щоб вона забрала тебе звідси, — сказав я. — Ти п'яна, і твій батько може тебе спіймати.

Вираз її обличчя одразу ж змінився, в очах спалахнув гнів, а губи затремтіли.

— До Лорени? — перепитала Луїза. — У тебе є її номер?

— Є. Це проблема?

— Що зі мною не так, Тео? — спитала вона з відкритою образою та болем в голосі. — Хоча, мабуть, дурницю питаю. Це ж Лорена! Красивіша, привабливіша, приємніша... Так завжди. Завжди. — Її голос перейшов на шепіт. — І ти виявився таким самим. Я думала, що ти інший. Я сподівалася, що хоча б ти... Ти...

Вона затремтіла, а в блакитних очах заблищали сльози. Я не думав, що у неї буде така реакція на мою звичайну згадку імені її сестри. 

— Луїзо, — звернувся я та зробив крок в її сторону, — ти не гірша за свою сестру.

Вона похитала головою, заперечуючи. Мій розум підказував мені забратися звідси та втекти геть, але я не міг. Я хотів заспокоїти її.

— Ти не надто переконливий, — сказала дівчина. — Усім завжди подобається Лорена, і тобі так само. Хоча я подумала, що між нами... Це дурниці!

— Ти теж гарна, Лу. — Можливо, навіть гарніша. — Ти просто... Просто не така.

Мабуть, це були не найкращі слова, бо погляд, яким вона глянула на мене, підказував, що мені варто відступити.

— Не така? — Луїза голосно засміялася.

Я не розумів, чому досі не втік. Чому, бляха, стою тут і намагаюся переконати Луїзу в тому... В чому? Я сам не знав. Вона не є хорошою, і точно не подобається мені. Але щось у ній було. Щось "не таке", як в усіх інших. Я поклав свою руку їй на щоку, дивуючись ніжністю її шкіри. Мій погляд опустився на невелику коричневу цятку в неї на щоці.

— Мені подобається твоя родимка, — для чогось сказав я. — Інколи я думаю про те, що хотів би поцілувати її. 

Після цих слів я точно був за крок до того, аби втекти. Залишилося лише сподіватися на те, що вона настільки п'яна, що на ранок нічого не пам'ятатиме. Здається, мої слова зовсім не вразили її, бо в ній все ще палав гнів.

— О так! У мене є ще одна родимка на дуже цікавому місці, — сказала Луїза посміхнувшись. — На моїй дупі! То може, поцілуєш мене ще туди?

Я не зміг стриматися та вперше за цей вечір усміхнувся їй, навіть голосно засміявся. Вона раптом відштовхнула мене від себе, сердита та зла.

— Пішов ти, Тео! — гаркнула дівчина, відступаючи від мене. — І подзвони Лорені та розкажи їй усе, що я говорила тобі. Посмієтеся разом, а потім знову покажи їй з яких довбаних деталей складається твій мотоцикл. І не забудь поцілувати її! Вона ж "така".

Луїза розвернулася та швидко побігла додому, спотикаючись. Декілька разів вона мало не впала, хоча й була босою. Я дивився їй услід зі змішаними відчуттями. Знервовано штовхнув ногою камінець на дорозі. Мій погляд опустився вниз, і я помітив щось блискуче на дорозі. Підняв браслет з рожевими камінцями. Точно її. Я декілька хвилин розглядав його, а потім всунув браслет у кишеню своїх штанів. Потім віддам.