Розділ 5

Луїза

Я впізнала її сміх всього лише за кілька секунд. Впізнала б його з тисячі інших, бо тільки вона сміялася так дзвінко, мило та невинно. Я часто покліпала очима, відганяючи сльози. Мій погляд був зосереджений на невеликій щілині у дверях гаража. Я стала свідком розмови Тео та Лорени. Вони стояли біля його новенького мотоцикла, і він щось розповідав їй, показував. Вона уважно слухала його зі своєю улюбленою широкою усмішкою на вустах. Вираз його обличчя був максимально спокійним, можливо, умиротвореним. Погляд Тео в сторону Лорени був пройнятий ніжністю та помітним зацікавленням. Я ніколи раніше не бачила його таким. Але вони всі ставали такими поруч з нею. Я міцніше стиснула ручки своєї сумочки. Згадала кожен момент зустрічі з Тео та наше знайомство. Він не був зі мною настільки добрим, як з Лореною. Це відчувалося до біса образливо. Але я звикла. Мої губи розтягнулися в кривій сумній посмішці. Її завжди всі любили, нею захоплювалися, а я... Я просто була другим сортом, який зовсім не вартував уваги. Навіть Тео дав мені це зрозуміти, коли ми бачилися минулого разу.

Але я все одно прийшла до нього. Прийшла, сподіваючись, що однієї миті щось зміниться, і він подивиться на мене по-іншому. Хлопець нахилився нижче до мотоцикла, показуючи Лорені якусь деталь. Гм, наче вона щось тямить у цьому. Її погляд просканував його тіло, зупиняючись на напружених біцепсах. Вона відверто витріщалася, чого ніколи не робила, адже це завжди було проявом поганих манер. Але хіба я інша? Я б теж витріщалася, якби стояла зараз там. Але це з нею він так мило розмовляє. Це їй він усміхається та дарує ніжний погляд. Я могла б подумати, що це — звичайний прояв ввічливості, але між ними, здається, щось було. Щось сильніше за те роздратування та ненависть, яка спалахнула між мною та Тео в нашу першу зустріч. Причини були очевидними: це ж Лорена! Вона усім завжди подобається. Не те що я... Просто сміття. Непотріб, на який ніхто ніколи не гляне так, як на неї. Я була на межі того, щоб розплакатися, але стримала себе з останніх сил. Я не в тому місці, щоб проявити свою слабкість. Та навідатися до них та порушити їхню ідилію я теж не наважилася. Мені хотілося втекти, і саме це я вирішила зробити. Швидко розвернулася та попрямувала вниз, опустивши голову. На одну мить я задумалася про те, що зі мною не так. Що зі мною завжди не так? Чому ніколи ніхто не помічає мене? Скільки ще мені потрібно привертати до себе увагу, щоб вибратися з тіні своєї ідеальної сестри? Я втомилася від цього. Дуже сильно втомилася. Може, зникнути кудись? Поїхати в місце, де мене б ніхто не знайшов: безлюдний острів, північна Америка, що за Атлантичним океаном, або ж узагалі Африка. Мабуть, навіть у племені Хімба було б краще ставлення до мене. Інколи мені здавалося, що тут усі ненавидять мене. Я так задумалася, що навіть не помітила, як увійшла в когось. Почулося злегка роздратоване дівоче зітхання. Перед очима побачила темні пасма, що опустилися вниз. Дівчина присіла та підняла щось з землі. Вона дмухнула на екран останньої моделі айфона, прибираючи з нього пилюку.

— Вибач, — сказала я. — Не помітила тебе.

— Тобі пощастило, що він ціленький, — буркнула дівчина, дивлячись на мене з-під чола. — Будь уважнішою.

— Так, звісно.

Я навіть не мала сил сперечатися, чи буркнути їй щось у відповідь. Просто винувато усміхнулася, ховаючи погляд вниз, щоб вона не помітила мої вологі від сліз очі. Я от-от зірвуся. Але ж не тут! Паніка почала підступно підбиратися до грудей. Руки затремтіли, а дихати стало важче. Мені терміново потрібно до ванної кімнати. Мені треба сховатися!

— Гей, ти в порядку? — раптом спитала дівчина. Вона трохи стурбовано розглядала моє обличчя. — У тебе такий вигляд, наче ти готова розридатися тут. Якщо ти через це наше зіткнення, то все добре. Мій телефон в порядку, і я теж.

— Не через це, — відповіла я. — Просто настрій поганий.

— О! То ми з тобою подруги по нещастю, — пробурмотіла незнайомка. — Мене вже декілька днів все дратує.

Я оглянулася по сторонах. Ми були на автодромі батька Тео, і тут не було поруч інших будівель. Виходить, вона прийшла саме сюди. Але хто тоді ця дівчина?

— Бачу, ти вже познайомилася з Луїзою, — заговорив біля нас знайомий голос.

Я повернула голову до Вадима, що прямував у нашу сторону. Його я знала, бо він був найкращим другом Тео. Хлопець усміхнувся мені, закинувши свою руку на плече дівчини. Може, вони разом? Це здавалося б логічно.

— Це твоя дівчина? — спитала я.

Вони переглянулися, а тоді обоє пирхнули від сміху. Я навіть трохи розгубилася, бо так голосно вони сміялися.

— Я його сестра, — сказала дівчина та простягнула мені свою руку. — Яна.

— Луїза, — представилася я. — Приємно познайомитися.

Ми коротко потисли одна одній руки. Я натягнуто усміхнулася Вадиму у відповідь, бо він чомусь продовжував шкіритися до мене.

— Ти знову ходила діставати Тео? — спитав він з відвертим зацікавленням.

Діставати? То он як воно все виглядає.

— Ні, — відповіла я, усміхнувшись. — Зараз його дістає Лорена, але йому це, здається, подобається.

На одну мілісекунду я зауважила, як м'язи на обличчі Вадима сіпнулися. Він швидко відвів погляд вбік, а тоді знову глянув на мене.

— Сьогодні після вуличних мотогонок відбудеться вечірка, — сказав хлопець. — Хочемо відсвяткувати перемогу Тео в першому етапі турніру з мотокросу. Приходь, Луїзо!

Я трохи насупилася. Навіть не знала, що він бере участь в якомусь турнірі. А ще більше мене здивувало запрошення Вадима. Я ніколи не була на вечірках, окрім нудних світських заходів. Мені завжди було цікаво, як веселяться та розважаються гонщики. У них, мабуть, нема заборон, і вони поводяться вільно — так, як їм хочеться у цей момент.

— Не знаю, — тихо мовила я, розуміючи, що батько не відпустить мене. — Я подумаю над твоїм запрошенням.

— Якщо захочеш піти, то можеш зателефонувати мені, — запропонувала Яна. — Ці вечірки завжди дуже класні та веселі. Не втрачай шанс добряче повеселитися.

Я ніколи не веселилася. Усі веселощі в нашій сім'ї зводилися до недільного гольфу, або перегляду кінських перегонів.

— Добре, — погодилася я. — Залиш мені свій номер.

Я записала у свій телефон номер Яни, а тоді поспішила додому. Я знала, що мій тато ніколи не дозволить мені піти на таку вечірку. Не було сенсу навіть говорити йому про це, тому я вирішила втекти. Тут нам було безпечно, тому наші охоронці в нічну зміну завжди спали в окремому будинку. Я могла втекти непоміченою.

Під час вечері я поскаржилася татові на сильний головний біль, після чого сховалася у своїй кімнаті. Ні батько, ні сестра ніколи не турбували мене, коли мені було фізично погано. На всяк випадок я перекрутила замок дверей у своїй кімнаті та почала збиратися. Вперше у житті я переглядала свій одяг в шафі з розумінням, що нічого не підходить. Я перерила всі речі, але усе було не те. Мені хотілося мати не просто красивий, а ефектний вигляд. Мій погляд зупинився на короткій темно-червоній спідниці. Вона була шкіряною, що начебто личило для такої вечірки. Я вдягнула її, а тоді почала підбирати верх. Мій вибір впав на чорний топ з тоненькими металевими ланцюжками замість бретелей. Я ще ніколи не вдягала його, бо у мене просто не було можливості. Зараз, схоже, вона з'явилася. Я зробила темний макіяж з чорними стрілками та бордовою помадою. Своє волосся вирішила залишити розпущеним, але злегка підкрутила його. Останнім штрихом у моєму образі були чорні босоніжки на високих товстих підборах. Я глянула на себе в дзеркало в повний зріст. Зараз я не була схожою на Барбі, як часто називав мене Тео. Може, Монстер Хай? Я усміхнулася собі та схопила маленьку сумочку. На одну секунду я задумалася про те, чи міг Тео запросити на цю вечірку Лорену? Навіть якщо так, то вона ніколи б не пішла. Вона була слабкодухою, і їй би не вистачало сміливості втекти з дому, а батько так само не відпустив би її розважатися.

Я дочекалася, щоб шум у будинку стих, а світло вимкнулося. Повільно та максимально тихо спустилася на перший поверх. Пощастило, що тато уже був у своїй спальні. Якби він спіймав мене в такому вигляді, то замкнув би вдома до кінця моїх днів. Я вислизнула на вулицю та полегшено видихнула. У будиночку для охорони теж не було світла. І тільки коли я вийшла за ворота дому, усе хвилювання одразу ж зникло. Мені вдалося втекти, а усе, що буде відбуватися далі, — не мало для мене ніякого значення.

Я поспішила до іншої вулиці, й уже там викликала собі таксі. Тіло легко затремтіло від прохолодного вітру. Мабуть, варто було взяти ще куртку, але я чомусь зовсім не подумала про це. Вдень було так жарко. Таксі приїхало швидко, і вже за тридцять хвилин я опинилася в місці, адресу якого мені надіслала Яна. Я помітила декілька автомобілів та дуже багато мотоциклів. Гучна музика, спалахи кольорового світла, сміх та невеликі натовпи. Я пройшла попри якусь парочку, що палко цілувалася. В іншій стороні в тіні хлопець притискав якусь дівчину до стіни. Я могла лише здогадуватися, чим вони займалися. Щоки чомусь почервоніли, але я впевнено попрямувала вперед, намагаючись побачити хоч одне знайоме обличчя. Помітила, як компанія з трьох хлопців провела мене довгим поглядом. Я завжди знала, що приваблива, але, здається, недостатньо для Тео. Інколи я думала про те, чому мій розум та моє серце так вчепилося за нього. Це не могло бути кохання з першого погляду. Можливо, це просто моя забаганка? Мене неабияк зачіпало те, що він постійно відштовхував мене.

Я помітила Вадима, що стояв в компанії якихось дівчат і хлопців, спершись до мотоцикла. Яни я серед них не помітила, але все ж поспішила в їхню сторону.

— Привіт! — привіталася я до Вадима.

— Охо! — Хлопець здивовано оглянув мене з ніг до голови. — Ти прийшла...

— Ем, так. Вирішила трохи розважитися, поки є така можливість.

Я помітила, що Вадим надто уважно розглядав мене. На одну коротку мить мені стало ніяково, але я ще вище здійняла свою голову, задоволено усміхаючись. Здається, вдягнулася я максимально правильно.

— Луїзо! — гукнула Яна. Вона підбігла до мене та міцно обійняла. — Я рада, що ти прийшла.

Я була здивована такій її поведінці. Ми не були подругами, адже тільки сьогодні познайомилися, але вона обійняла мене так, наче знала все своє життя. Я не мала справжньої подруги, бо тато завжди казав, що моєю найближчою подругою повинна бути сестра. Але з Лореною ми так і не змогли порозумітися, хоча й намагалися. Мабуть, ми таки занадто різні.

— Вау! — Яна почала роздивлятися моє обличчя. — Мені дуже подобається твій макіяж.

— Дякую, — сказала я, усміхнувшись. Мій погляд опустився на її потерту майку з якимись дивними надписами. — А мені подобається твоя майка.

Вона засміялася, щиро та по-справжньому. Дівчина передала мені пляшку якогось пива. Я ніколи не пила, лише інколи на світських заходах тато дозволяв мені випити келих шампанського. Я дивилася на цю пляшку та навіть не розуміла, що з нею робити. Якось своїм довгим нігтем, нафарбованим рожевим лаком, я зачепила гачок та відкрила жерстяну банку. Я зробила ковток пива, яке на смак було солодким зі смаком вишні. Воно навіть здалося мені смачним. Яна потягнула мене до компанії своїх друзів та познайомила мене з ними. Це було так дивно, але вперше в житті я відчула себе справжньою, сміючись з їхніх тупих жартів. І Яна мені дуже подобалася. Вона хитала головою в такт музиці, повільно сьорбаючи своє пиво. Від неї віяло свободою та вседозволеністю — те, чого мені так бракувало.

— А де Тео? — поцікавилася я.

— У нього зараз гонка, — відповіла вона. — Один з хлопців кинув йому виклик, а він, як завжди, прийняв його. Здається, він уже наближається. Чуєш?

Я напружила свій слух, намагаючись почути щось крізь гучну музику. Рев двигуна ставав гучнішим, і мені здалося, що земля під моїми ногами затремтіла. Я оглянулася назад, на трасу, і якраз у цей момент повз натовп пролетів чорний блискучий мотоцикл з пурпуровою підсвіткою ззаду. Натовп чомусь почав голосно кричати, а якісь дівчата запищали. Мотоцикліст махнув рукою та зняв свій шолом. Моє серце, здається, перестало битися, коли я побачила Тео. Він широко усміхнувся та провів рукою по своєму темному волоссі, поправляючи скуйовджені пасма. Я була в такому захваті від нього, що готова була пищати так само голосно, як ті дівчата. Натомість я зробила великий ковток пива, відчуваючи дивну сухість в горлі. Тео повільно під'їхав до Вадима та зістрибнув зі свого мотоцикла. Він повісив шолом на ручку, а тоді почав знімати шкіряні рукавиці. Вадим щось сказав йому таке, що змусило його голосно засміятися. Я чомусь теж усміхнулася, бо в цей момент він здавався мені іншим, аніж завжди. Можливо, такий Тео справжній? Веселий, усміхнений та легкий, наче повітряна куля. Я б хотіла спіймати цю кулю, притиснути до своїх грудей та ніколи не відпускати. Я хотіла, щоб Тео теж був зі мною таким. Може, я б також тоді була з ним іншою?